Лілльський метрополітен

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Перевірена версія цієї сторінки, затверджена 4 листопада 2021, заснована на цій версії.
Лілльский метрополітен
Логотип метро Лілля
Опис
КраїнаФранція
МістоЛілль
Дата відкриття25 квітня 1983
Річний пасажиропотік107 500 000 ± 50 000[1][1] і 119 900 000[2]
Сайтilevia.fr/cms/institutionnel/reseau-ilevia/metro/
ОператорIléviad
Маршрутна мережа
Кількість ліній2
Кількість станцій60
Довжина мережі43,7 км
Ширина колії1620 mm track gauge (Rubber-tyred metro)d
Схема маршрутів

CMNS: Лілльский метрополітен у Вікісховищі

Метрополітен Лілля (фр. Métro de Lille Métropole) — система ліній метрополітену в місті Лілль, Франція. Відкрився 25 квітня 1983 року в тестовому режимі. Комерційна експлуатація розпочалася 16 травня 1983 року. На станціях використовується система горизонтальний ліфт. Використовується шинний хід[en].

Історія

Будівництво розпочато в 1978 році. Початкова дільниця мала склад з 13 станцій. На момент відкриття був першім автоматичним метрополітеном в Європі, без машиністів. На відкритті був присутній тодішній президент Франції Франсуа Міттеран. Перша лінія, позначена на мапі жовтим кольором, спочатку мала короткі платформи лише під два вагони. Другу лінію відкрито 3 квітня 1989 року. На мапі позначена червоним кольором, має платформи розраховані на чотири вагони. В 2017 році платформи першої лінії добудовані під чотири вагони.

Хронологія розвитку системи

  • 25 квітня 1983 — відкриття початкової дільниці першої лінії «4 Cantons»—«République».
  • 2 травня 1984 — розширення на 5 станцій, дільниця «République»—«CHU - Eurasanté».
  • 3 квітня 1989 — відкриття початкової дільниці другої лінії «St. Philibert»—«Gare Lille Flandres»  з 17 станцій.
  • 5 травня 1994 — розширення на 1 станцію «Gare Lille Europe».
  • 17 березня 1995 — розширення на 4 станцій, дільниця «Gare Lille Europe»—«Fort de Mons».
  • 18 серпня 1999 — розширення на 16 станцій, дільниця «Fort de Mons»—«Tourcoing-Centre».
  • 27 жовтня 2000 — розширення на 5 станцій, дільниця «Tourcoing-Centre»—«C.H. Dron».

Лінії

№ Лінії Дата відкриття Останнє продовження Кількість станцій Кінцеві станції Довжина в км Кількість підземних станцій
(1) 25 квітня 1983 1984 18 «Quatre Cantons»—«CHU - Eurasanté» 12,6 13
(1) 3 квітня 1989 2000 44 «St. Philibert»—«C.H. Dron» 31,1 39
  • На двох лініях разом 62 станції, але пересадкові станції рахуються як одна, тому вказується 60 станцій.

Розвиток

На початок 2018 року метрополітен складається з двох ліній та 60 станцій, 52 з яких розташовані під землею. Друга лінія є найдовшою на цей час автоматичною лінією. Будівництво третьої лінії відкладено на майбутнє.

Режим роботи

Працює від 5:00 до 0:00. Вартість проїзду залежить від типу квитка. Інтервал в годину пік від 60 до 90 секунд, між піковий до 4 хвилин, пізно ввечері до 8 хвилин. Середня швидкість з урахуванням зупинок 34 км/год, максимальна 60.

Рухомий склад

На 2021 рік використовують 60 потягів VAL 208[3]

Галерея

  • Вихід з підземної станції
    Вихід з підземної станції
  • Естакадна станція «Oscar-Lambret»
    Естакадна станція «Oscar-Lambret»
  • Станція «Rihour»
    Станція «Rihour»
  • Потяг з шинним ходом VAL 208
    Потяг з шинним ходом VAL 208

Див. також

Примітки

  1. ↑ а б http://www.strmtg.developpement-durable.gouv.fr/IMG/pdf/rapport_evenements_metros_rer_2016_vfinal.pdf
  2. ↑ http://www.strmtg.developpement-durable.gouv.fr/IMG/pdf/rapport_evenements_metros_rer_2018_v2.pdf
  3. ↑ http://www.translille.com/spip.php?article37 «Les rames VAL 206 / VAL 208 » [archive], sur translille.com, 2009 (consulté le 11 février 2013)

Посилання

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Лілльський_метрополітен&oldid=33733554