Координати: 49°7′10″ пн. ш. 24°29′37″ сх. д. / 49.11944° пн. ш. 24.49361° сх. д. / 49.11944; 24.49361

Войнилів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 11:42, 2 березня 2022, створена InternetArchiveBot (обговорення | внесок) (Виправлено джерел: 2; позначено як недійсні: 0.) #IABot (v2.0.8.6)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Перевірена версія цієї сторінки, затверджена 2 березня 2022, заснована на цій версії.
смт Войнилів
Герб Войнилова
Войнилівське ПТУ і пам'ятник полеглим у ІІ Світовій війні
Войнилівське ПТУ і пам'ятник полеглим у ІІ Світовій війні
Войнилівське ПТУ і пам'ятник полеглим у ІІ Світовій війні
Країна Україна Україна
Область Івано-Франківська область
Район Калуський район
Громада Войнилівська громада
Код КАТОТТГ:
Основні дані
Засноване
Магдебурзьке право 1552
Площа 19.72 км²
Населення ▼ 2692 (01.01.2018)[1]
Густота 136,5 осіб/км²
Поштовий індекс 77316
Телефонний код +380 3472
Географічні координати 49°7′10″ пн. ш. 24°29′37″ сх. д. / 49.11944° пн. ш. 24.49361° сх. д. / 49.11944; 24.49361
Висота над рівнем моря 273 м
Водойма р. Сивка, Болохівка


Відстань
Найближча залізнична станція: Калуш
До станції: 19 км
До райцентру:
 - автошляхами: 15,8 км
До обл. центру:
 - залізницею: 42 км
 - автошляхами: 37,9 км
Селищна влада
Адреса 77312, Івано-Франківська обл., Калуський р-н, смт Войнилів, вул. Шевченка, 114
Голова селищної ради Масляк Мар'яна Романівна
Карта
Войнилів. Карта розташування: Україна
Войнилів
Войнилів
Войнилів. Карта розташування: Івано-Франківська область
Войнилів
Войнилів
Мапа

Войнилів у Вікісховищі

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Войнилів

Войни́лів — селище міського типу Калуського району Івано-Франківської області, центр Войнилівської громади.

Населення Войнилова — 2 704 особи.

Розташування

Селище знаходиться на правому березі річки Сівки (притока Дністра), біля західних схилів Войнилівської височини, за 17 км від залізничної станції Калуш.

Через Войнилів пролягає територіальна дорога Т 0910 Калуш — Бурштин, крім цього з селища радіально розходяться дороги районного значення на Болохів (С090601), Копанки, Дубовицю, Перевозець.

Історія

Герб польського періоду

Феодалізм

4 червня 1437 р. Войнилів (в книзі — Вонилів, лат. Wonylow) згаданий в найдавніших записах галицьких судів (1435—1475 років) — «Актах ґродських і земських».[2]
Поселення було королівщиною.[3] У податковому реєстрі 1515 року в селі документується млин і 2 лани (близько 50 га) оброблюваної землі[4].

1552 р. король Сиґізмунд ІІ Авґуст дозволив львівському стольнику Прокопу Сенявському заснувати на маґдебурзькому праві місто Прокопів — так Войнилів отримав магдебурзьке право і на короткий час змінив назву.[5] З набуттям статусу містечка тут почали активно розвиватися ремесла й торгівля, двічі на рік проводилися ярмарки. Королівська люстрація 1565 року в селі Сільце зафіксувала імена власників черед худоби: Курило, Василь і Федько.[6] З XVII століття відомі печатки з гербом Войнилова: на блакитному тлі — червоний фортечний мур, з-за якого виходить золотий лев з кільцем у передніх лапах («Правдич», пол. — Правдзіц) — родовий герб тогочасних власників містечка Ґедзінських).

Місцеві жителі також брали участь у національній революції 1648—1676. Багато з них приєдналися до загонів Семена Височана. За деякими даними в цей час у Войнилові побував Богдан Хмельницький.

Неодноразові турецько-татарські напади у XVII столітті завдали містечку значних руйнувань. 24 вересня 1676 року сталася Битва під Войниловом під час польсько-турецької війни 1672—1676 років між військами Речі Посполитої під командуванням короля Яна ІІІ Собеського і татарами. За легендою під-час битви було взято в полон багато турецьких і татарських воїнів і з того часу стара назва містечка Прокопівка замінена на Войнилів. Доказом цієї легенди є деякі прізвища місцевих жителів Мурин, Дурбак.

Місто успішно відбудувалось і процвітало. Про масштаби у 1701 році тодішнього міста Войнилова можна судити хоча б із наявності аж трьох міських греко-католицьких парафій (а весь Войнилівський деканат налічував 28 парафій).[7]

Капіталізм

Після 1-го поділу Польщі (1772) Войнилів увійшов до складу Австрії (від 1867 року — Австро-Угорщина).

У 1785 році організована школа.

У 1874 р. у Войнилові створене Братство тверезості, на честь події поставлений хрест поблизу церкви св. Миколи.[8]

Значної шкоди завдала Войнилову Перша світова війна. У серпні 1916 р. австрійською армією конфісковані 12 давніх дзвонів з трьох войнилівських церков загальною вагою 775 кг, виготовлених від 1600 до 1825 року, з каплиці — 1 дзвін діаметром 25 і вагою 7 кг та ще 5 дзвонів вагою 45, 27, 11, 11, 11 кг 1715—1834 рр. із церкви Сільця[9]

Після окупації Західноукраїнської Народної Республіки поляками в 1919 році в містечку був осередок постерунку поліції та ґміни Войнілув Калуського повіту.

1 квітня 1927 р. присілки (хутори) Павликівка, Черешеньки, Баранівка і Будостав вилучені з сільської гміни Войнилів Калуського повіту Станіславського воєводства і з них утворена самоврядна гміна Павликівка[10].

У 1939 році у Войнилові проживало 2850 мешканців (1450 українців-грекокатоликів, 250 українців-римокатоликів, 150 поляків і 1000 євреїв), а в Сільці — 880 мешканців (670 українців, 80 поляків, 70 латинників і 60 євреїв)[11].

Соціалізм

Від 21 вересня 1939 року Войнилів — у складі Західної України приєднаний до УРСР, де-факто — анексований червоною імперською Росією[12].

У 1940—1941 та 1944—1962 роках Войнилів був центром Войнилівського району. В роки німецької окупації Войнилів входив до Крайсгауптманшафту Калуш. Єврейське населення було розстріляне у Рогатині[13]. Поляки в 1944 р. виїхали в Польщу, а звідти у Войнилів переселено 18 українських сімей (92 особи).

Після захоплення Войнилова Радянським військами в липні 1944 р. негайно розпочата насильна мобілізація, більшість із мобілізованих додому не повернулася. В центрі селища в приміщенні костьолу в 1944—1962 рр. працювала катівня НКВС (після втрати Войниловом статусу райцентру тюрма стала непотрібною і споруду тюрми-костьолу знесли, рештки сотень жертв випадково розкопали в 1991 році).[14][15] Населення жорстоко тероризувалося, кращих господарів і свідомих людей виселено на Сибір, землеробів загнано в утворений колгосп «Промінь». 12 червня 1951 р. під приводом попереднього злиття колгоспів Войнилівський райвиконком рішенням № 320 ліквідував Сільцівську і Павликівську сільради з приєднанням до Войнилівської сільради; так припинило своє багатовікове існування село Сільце (польською — Siółko)[16].

У Войнилові працював сироварний цех, де вироблявся сир марки «Костромський». Продукція підприємства в основному ішла на експорт. За відмінну якість продукції цех у 1957 році на всесоюзному конкурсі підприємств м'ясної та молочної промисловості СРСР нагороджено дипломом 2-го ступеня.

За роки радянської влади у Войнилові здійснено значне житлове й культурно-побутове будівництво. Тут зведено понад 100 житлових будинків, виросли дві нові, упорядковані, засаджені деревами й квітами вулиці Івана Франка та Василя Стефаника. Працювала комунальна лазня, перукарня, фотоательє, аптека, майстерня пошиття одягу і взуття, ощадна каса, відділення зв'язку, АТС на 112 номерів, будинок піонерів.

Від 1960 року — селище міського типу. 1963 року Войнилівську сільську Раду було реорганізовано в селищну.

Приділялася певна увага розвитку торгівлі та громадського харчування. 1960 року у Войнилові побудовано раймаг, книго-культмаг, ресторан, три їдальні, гастроном, молочний, хлібний, комісійний та меблевий магазини.

В листопаді 1964-го у Войнилові відкрито професійно-технічне училище. В жовтні 1965 року відкрито районну лікарню на 100 ліжок з хірургічним, терапевтичним, акушерсько-гінекологічним, педіатричним відділами та рентгенкабінетом. Але з утратою статусу районного центру почалась деградація Войнилова і поступовий соціальний занепад.

З 24 серпня 1991 року — у складі відновленої держави Україна.

Сучасність

Селище повністю електрифіковане і газифіковане та частково забезпечене централізованим водопостачанням[17].

У вересні 2017 р. Войнилів став центром ОТГ, 10 січня 2018 р. відбулася перша сесія.[18]

Освіта

Діють освітні заклади:

  • ВОЙНИЛІВСЬКИЙ ЛІЦЕЙ ВОЙНИЛІВСЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ ОБ'ЄДНАНОЇ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ[19][20], при школі діє краєзнавчий музей (був створений у 1993 р.)[21];
  • ДЕРЖАВНИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД "ВОЙНИЛІВСЬКИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ ЛІЦЕЙ"
  • ВОЙНИЛІВСЬКИЙ ЗАКЛАД ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ ЯСЛА-САДОК "БЕРІЗКА" ВОЙНИЛІВСЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ ОБ'ЄДНАНОЇ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ[22]
  • "ДИТЯЧА МУЗИЧНА ШКОЛА ВОЙНИЛІВСЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ ОБ'ЄДНАНОЇ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ
  • "ЦЕНТР ДИТЯЧОЇ ТА ЮНАЦЬКОЇ ТВОРЧОСТІ ВОЙНИЛІВСЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ ОБ'ЄНАНОЇ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ
Лікарня
Лікарня

Медицина

Релігія

Переважна більшість мешканців — віряни УГКЦ та ПЦУ. Войнилівський протопресвітеріат УГКЦ охоплює 18 парафій.[25] Після зруйнування костелу католиків латинського обряду немає. За часів панування Польщі у Войнилові був костел. Знаходився він у центрі на теперішній вулиці Шевченка. Римо-католицька парафія існувала з 1610 р. Освячення останнього костелу Святої Трійці відбулось в 1868 році.[26] Як описують очевидці — він був дуже гарним і його було видно аж із Завадки. За часів радянської влади був перетворений на тюрму МДБ, куди доправлялись в'язні з усієї області — їх рештки зі слідами катувань розкопував у 1990 році Меморіал. Зараз костелу вже нема. Нема нічого що б могло нагадувати про його існування. Будівлю зруйнували на початку 1960-х, а на його місці знаходиться будинок сільради та пошти.[27]

Пам'ятки

  • Церква Св. Миколая 1602 р.  — пам'ятка архітектури місцевого значення № 757[28][29]
  • Церква Свв. Кузьми і Дем'яна 1912 р.[30][31]
  • Парафіяльна церква Різдва Пр. Богородиці
  • Монастир «Пресвятого Серця Ісусового» сестер чину Святого Василія Великого.[32]
  • Ландшафтний заказник місцевого значення Яськів потік
  • Пам'ятник Т.Г Шевченку (скульптор Сергій Онищенко)[33]
  • Церква Св. Миколи
    Церква Св. Миколи
  • Церква Свв. Кузьми і Дем'яна
    Церква Свв. Кузьми і Дем'яна
  • Церква Різдва Пр. Богородиці
    Церква Різдва Пр. Богородиці
  • Войнилівський монастир
    Войнилівський монастир
  • Хрест пожертви у Сільці
    Хрест пожертви у Сільці

Вулиці

У містечку є вулиці[34]:

  • Богдана Хмельницького
  • Василя Стефаника
  • Волоська
  • Гагаріна
  • Галицька
  • Євшана
  • Зелена
  • Івана Франка
  • Лесі Українки
  • Лісова
  • Миру
  • Незалежності
  • Перемоги
  • Січових Стрільців
  • Сонячна
  • Тараса Шевченка
  • 50 років УПА

Відомі люди

Народилися

  • Белей Іван Михайлович (1856—1921) — український журналіст, перекладач і критик.
  • Белей Іван Якович (1899—1970) — український лікар і громадський діяч.
  • Любомир Белей (1962—2018) — український мовознавець, дослідник ономастики, історії української літературної мови, мови та культури української діаспори та лексикографії.
  • Ярослав Гонський (1930—2017) — український вчений у галузі медицини.
  • Дурбак Павло (1879—1960) — український промисловець і підприємець, інженер машинобудування, сотник-інтендант та головний інтендант Української Галицької Армії.
  • Микола Євшан (1889—1919) — український літературний критик, літературознавець і перекладач.
  • Антоніна Король-Мельник (1922—1946) — лікар, учасниця ОУН, дружина Ярослава Миколайовича Мельника (псевдо Роберт)[35] — провідника ОУН-Б Карпатського краю[36].
  • Сидір Рей (ориг. Izydor Reiss) (1908—1979) — польський прозаїк та поет.
  • Ярослав Самотовка (1913 — загинув у Дніпропетровську або Києві 1942—1943) — адвокат, випускник Львівського університету, учасник Похідних груп ОУН на Схід. Співробітник Дніпропетровського українського державного університету у 1941-42.
  • Петро Федюшка — «Комар», «Брюс», «Готур», «Ка-ро», «Автор», «737» (14.07.1919 — 15.09.1949, с. Солотвино Богородчанського району) — господарчий референт Калуського надрайонного проводу, а потім Калуського окружного проводу ОУН, Калуський окружний провідник, фінансовий референт Карпатського краю ОУН, організаційний референт Крайового проводу. Лицар Золотого хреста бойової заслуги 1 кляси — посмертно.[37]
  • Болеслав Ян Чедековский (пол. Bolesław Jan Czedekowski) (1885—1969) — польський та австрійський художник-портретист.

Галерея

Меморіал, присвячений містянам-жертвам Голокосту (Холон, Ізраїль)
  • Войнилівський випускний
    Войнилівський випускний
  • Вулиця Шевченка
    Вулиця Шевченка
  • Пам'ятник Т. Шевченкові, біля Народного дому
    Пам'ятник Т. Шевченкові, біля Народного дому
  • Місце катівні МДБ
    Місце катівні МДБ
  • Пам'ятник замученим борцям за волю
    Пам'ятник замученим борцям за волю
  • Пам'ятник Ярославу Мельнику
    Пам'ятник Ярославу Мельнику
  • Меморіальна дошка на пам'ятнику Я. Мельнику
    Меморіальна дошка на пам'ятнику Я. Мельнику

Примітки

  1. ↑ Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2018 року (PDF)
  2. ↑ Аkta grоdskіe і ziеmskіe z archiwum…— Lwów, 1887.— Т. 12.— 564 s.— S. 28. (лат.), (пол.)
  3. ↑ F. Sikora. Sieniawski Rafał h. Leliwa (zm. 1518) // Polski Słownik Biograficzny.— Warszawa — Kraków, 1996.— t. XXXVII/1, zeszyt 152.— S. 147—148. (пол.)
  4. ↑ Zródla dziejowe. Tom XVIII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Cz. I. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. s. 171 — Warszawa: Sklad główny u Gerberta I Wolfa, 1902. — 252 s.
  5. ↑ М. Bаlіński, Т. Lіpіński. Starożytnа Polska… — Wаrszаwа, 1845. — Т. ІІ. — Cz. 2. — S. 721. (пол.)
  6. ↑ М. Грушевський. Жерела до істориї України-Руси, т. І — Львів, НТШ, 1895. — с. 72.
  7. ↑ Василь Говгера. Організаційна структура Львівської епархії XVIII ст. (1700—1772). — с. 113.
  8. ↑ У Войнилові зберігся хрест тверезості 1874 року
  9. ↑ Австро-Угорщина реквізувала з храмів Калущини 355 дзвонів. — «Вікна», 2017.11.20.
  10. ↑ Rozporządzenie Ministra Spraw Wewnętrznych z dnia 28 lutego 1927 r. o utworzeniu samoistnej gminy wiejskiej pod nazwą Pawlikówka w powiecie kałuskim, województwie stanisławowskiem. (пол.)
  11. ↑ Володимир Кубійович. Етнічні групи південно-західної України (Галичини) на 1.1.1939, стор. 33 — Вісбаден, 1983. — 205 с.
  12. ↑ «Криваві сорокові»
  13. ↑ У Другу світову війну у Рогатині розстріляли майже дев'ять тисяч євреїв
  14. ↑ Убивства у Войнилові «тягнуть» на кримінальну справу
  15. ↑ У Войнилові вчинено злочин проти людськості
  16. ↑ Географічний словник Королівства Польського, 1889, т. Х, стор. 623
  17. ↑ Якість водопровідної води у Войнилові — одна з найгірших в області
  18. ↑ Мар’яна МАСЛЯК: Наші очікування були більші, ніж можливості, які маємо нині. — «Галичина», 03.01.2020.
  19. ↑ Калуська районна державна адміністрація/Відділ освіти. Архів оригіналу за 4 грудня 2014. Процитовано 30 листопада 2014.
  20. ↑ Войнилівська опорна школа — під загрозою
  21. ↑ Без знання минулого немає майбутнього
  22. ↑ Садок «Берізка» Войнилівської ОТГ отримає новий харчоблок. — «Вікна», 2018.07.24
  23. ↑ На утеплення Войнилівської лікарні Держбюджет виділив майже 600 тисяч гривень. ФОТО
  24. ↑ У Калуському обласному протитуберкульозному диспансері розпочався ремонт. ФОТО. — «Вікна», 2018.07.23.
  25. ↑ Войнилівський протопресвітеріат
  26. ↑ запис про Войнилів у географічному словнику
  27. ↑ Місяць ув'язнення… в костелі
  28. ↑ Церква Св. Миколи 1731
  29. ↑ Церква св.Миколи
  30. ↑ Церква Свв. Кузьми і Дем'яна 1912
  31. ↑ Церква св. Кузьми і Дем’яна
  32. ↑ І. Кміть. 95-річна мати Василія Николайчук з монастиря у Войнилові пережила репресії. ВІДЕО
  33. ↑ Пам'ятник Шевченку в Калуші вилили з бронзи, призначеної для Леніна. ФОТО
  34. ↑ Довідник геонімів району // Інформаційний портал Калуського району
  35. ↑ «Вінчав нас у лісі біль життя всесвітній…»
  36. ↑ Відтинок «Магура». (Калуська округа). Спогади. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 20 жовтня 2015.
  37. ↑ Наказ ч.1/50

Джерела та посилання

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Войнилів&oldid=34752591