Координати: 42.7° пн. ш. 70.0° зх. д. / 43° пн. ш. 70° зх. д. / 43; -70

Рівнина Еллада

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Еллада (Марс))
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Hellas Planitia
Рівнина Еллада (знімок НАСА).
ПланетаМарс
Координати42.7° пн. ш. 70.0° зх. д. / 43° пн. ш. 70° зх. д. / 43; -70
Діаметр2300 км
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Еллада (значення).

Рівнина Еллада (лат. Hellas Planitia) — рівнинна западина округлої форми на південній півкулі Марса. Це найглибша низовина планети: її поверхня лежить на 9 км нижче навколишньої височини і на 7 кілометрів нижче средньомарсіанского рівня поверхні. Максимальний розмір — близько 2300 кілометрів[1][2]. Свою назву Еллада отримала завдяки астроному Джованні Скіапареллі.

Марс: карта висот. Еллада внизу праворуч. Деталізована мапа від Google Maps
Марс: карта висот. Еллада — синя область знизу.
Еллада на мапі Марса.

Інформація

[ред. | ред. код]

Діаметр Еллади близько 2300 кілометрів,[3] і це найбільша однозначна структура ударного походження на планеті, звісно якщо Північний полярний басейн не виявиться ударним кратером. Вважається, що Еллада утворилася в період пізнього важкого бомбардування у Сонячній системі, приблизно від 4,1 до 3,8 мільярдів років тому, коли ймовірно великий астероїд вдарився об поверхню Марса, залишивши по собі величезний кратер.[4]

Оскільки рівнина Еллада — дуже глибока низовина, товщина атмосфери над нею істотно більша, ніж над сусідніми областями. Перепад висот між обідком кратера Еллади і дном досягає 9000 метрів. Глибина кратера 7152 метрів[5] (23,000 футів) нижче стандартного топографічного рівня висот на Марсі) пояснює атмосферний тиск на дні у 1155 паскалів[5] (11,55 мілібара, 0,17 фунтів на квадратний дюйм, або 0,01 атм). Це 89% — вище, ніж тиск на середній топографічній точці на Марсі (610 Па, або 6,1 мілібарів або 0,09 фунтів на квадратний дюйм) і вище потрійної точки води, що свідчить про те, що фаза рідини могла бути присутня за сукупності певних умов температури, тиску, і вмісту розчиненої солі.[6] Було висловлено припущення, що поєднання процесів замерзання та вибухового кипіння може бути відповідальне за утворення ярів у кратері.

Під час марсіанської зими рівнина Еллада покривається інеєм і видна з Землі як велика світла пляма. Те ж саме стосується й рівнин Аргір і Елізій. До польотів космічних апаратів на Марс астрономи припускали, що ці області є височинами, покритими снігом або інеєм.

Деякі з низинних каналів відтоку простягаються аж до Hellas Planitia з вулканічного комплексу Hadriacus Mons на північному сході, а два з них, як це видно на знімках Mars Orbiter Camera, містять яри: Dao Vallis та Reull Vallis. Ці яри також є достатньо низькими для того, аби тут на короткий час, у марсіанський полудень, з'являлася вода в рідкому стані, якщо температура підніметься вище 0 за Цельсієм.[7]

У своїй роботі група Леслі Блімастера (англ. Leslie Bleamaster) узагальнила дані і знімки, зібрані різноманітними апаратами, що досліджували Марс. Вчені зосередилися на області Еллада. Були вивчені характерні особливості місцевої геології, зокрема світлі шаруваті відкладення на східному кордоні Еллади. В результаті автори роботи дійшли висновку про те, що ці відкладення з'явилися внаслідок ерозії і перенесення порід з навколишніх височин у велику водойму, що могла існувати приблизно між 4,5 і 3,5 мільярдами років тому[8].

Це чергове підтвердження можливого факту, який за останні роки став практично однозначно доведеним: колись Марс був майже так само багатий водою, як і Земля. Океан міг покривати до третини його поверхні, але при цьому міг бути повністю покритий льодом[9][10].

Еллада — це антипод опуклості Alba Patera.[11][12][13] Дещо менша Isidis Planitia разом з Провінцією Фарсида мають величезні вулкани, в той час як Argyre Planitia є приблизно діаметрально протилежною відносно вулканічної провінції Elysium, іншої важливої піднятої області щитових вулканів на Марсі. Чи щитові вулкани насправді були викликані діаметрально протилежними впливами, такими як ті, що створили Елладу, чи це лише збіг обставин, в даний час невідомо.


Залишки течії на поверхні Еллади, як видно з фото HiRISE.
Залишки течії на поверхні Еллади, як видно з фото HiRISE. 
Виті місцевості в Hellas Planitia (насправді знаходиться в квадранглі Noachis).
Виті місцевості в Hellas Planitia (насправді знаходиться в квадранглі Noachis). 
Топографічна карта Еллади та її околиць в південних височинах, зроблені MOLA, інструментом Mars Global Surveyor. Глибина кратера — 7152 метрів нижче стандартних топографічних висот Марса.[5]
Топографічна карта Еллади та її околиць в південних височинах, зроблені MOLA, інструментом Mars Global Surveyor. Глибина кратера — 7152 метрів нижче стандартних топографічних висот Марса.[5] 
Схема перепаду висот Еллади.
Схема перепаду висот Еллади. 
Топографічна карта розташування Еллади.
Топографічна карта розташування Еллади. 

Відкриття та найменування

[ред. | ред. код]

Через значний розмір, форму і світлий колір Еллади, який контрастує з іншою навколишньою частиною планети, Hellas Planitia була однією з перших марсіанських особливостей, яку виявили з Землі за допомогою телескопа. До досліджень Джованні Скіапареллі, який дав формуванню ім'я «Hellas» (що в перекладі з грецького означає Еллада), він був відомий як «землі Лок'єра» — назва, присвоєна регіонові Річардом Ентоні Проктором в 1867 році на честь сера Нормана Лок'єра, Англійського астронома, який, використовуючи 16-сантиметровий телескоп-рефрактор, відтворив «перше по-справжньому правдиве зображення планети» (в оцінці Ежена Мішеля Антоніаді).[14]

Можливі льодовики

[ред. | ред. код]
Еллада. Фото від Mars Global Surveyor, що підтверджує можливість знаходження льодовиків під поверхнею.

Радіолокаційні зображення, виконані радаром-ехолотом SHARAD космічного апарату Mars Reconnaissance Orbiter, дозволяють припустити, що деталі рельєфу під назвою лопатеподібний осиповий шлейф в трьох кратерах східного регіону Hellas Planitia насправді є льодовиками з водяного льоду, поховані під шаром бруду, піску і каміння.[15] Товщина льоду, похованого під поверхневими шарами породи, у цих кратерах, за вимірами SHARAD, становить в середньому до 250 метрів товщиною, а у верхніх кратерах близько 300 метрів та 450 метрів на середніх і нижніх рівнях відповідно. Вчені вважають, що сніг і лід накопичувалися на більш високих топографічних місцевостях, а потім сповзали вниз, і в даний час захищені від сублімації (випаровування схожого на випаровування сухої криги на Землі) шаром щебеню, піску, каміння та пилу. Борозни та кряжі на поверхні були викликані деформацією льоду під нею.

Крім того, форми багатьох місцин в Hellas Planitia та інші частини Марса сильно нагадують льодовики, а поверхня виглядає так, наче рух під ними відбувається й досі.

Еллада з численними дрібними кратерами, деякі з яких можливо заповнені кригою, схованою під піском та камінням.
Еллада з численними дрібними кратерами, деякі з яких можливо заповнені кригою, схованою під піском та камінням. 
Язикоподібний льодовик в Елладі. Лід може все ще існувати під ізоляційним шаром з ґрунту.
Язикоподібний льодовик в Елладі. Лід може все ще існувати під ізоляційним шаром з ґрунту. 
Знімок льодовика великим планом, з роздільною здатністю близько 1 метра. Фото є підставою робити припущення про наявність льоду.
Знімок льодовика великим планом, з роздільною здатністю близько 1 метра. Фото є підставою робити припущення про наявність льоду. 

Див. також

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Частина, розташована нижче нульового датума, див. Географія Марса#Нульова висота
  2. ↑ Remote Sensing Tutorial Page 19-12 [Архівовано 30 жовтня 2004 у Wayback Machine.], NASA (англ.)
  3. ↑ Schultz, Richard A.; Frey, Herbert V. (1990). A new survey of multi-ring impact basins on Mars. Journal of Geophysical Research. 95: 14175—14189. Bibcode:1990JGR....9514175S. doi:10.1029/JB095iB09p14175. Архів оригіналу за 30 березня 2012. (англ.)
  4. ↑ Acuña, M. H. та ін. (1999). Global Distribution of Crustal Magnetization Discovered by the Mars Global Surveyor MAG/ER Experiment. Science. 284 (5415): 790—793. Bibcode:1999Sci...284..790A. doi:10.1126/science.284.5415.790. PMID 10221908. {{cite journal}}: Явне використання «та ін.» у: |author2= (довідка) (англ.)
  5. ↑ а б в Martian Weather Observation [Архівовано 31 травня 2008 у Wayback Machine.] MGS radio science measured 11.50 mbar at 34.4° S 59.6° E -7152 meters (англ.)
  6. ↑ Making a Splash on Mars [Архівовано 2013-01-02 у Wayback Machine.], NASA, 29 June 2000 (англ.)
  7. ↑ Heldmann, Jennifer L. та ін. (2005). Formation of Martian gullies by the action of liquid water flowing under current Martian environmental conditions. Journal of Geophysical Research. 110: E05004. Bibcode:2005JGRE..11005004H. doi:10.1029/2004JE002261. {{cite journal}}: Явне використання «та ін.» у: |author2= (довідка)(англ.)
  8. ↑ «Дослідники підтвердили існування на Марсі Океану» ТСН — 18 липня 2013
  9. ↑ «Вчені довели існування Океану на Марсі» ТСН — 11 лютого 2012
  10. ↑ «Науковці вважають, що океан на Марсі міг бути повністю вкритий льодом» [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] // newsru.ua — 29 серпня 2011
  11. ↑ Peterson, J. E. (March 1978). Antipodal Effects of Major Basin-Forming Impacts on Mars. Lunar and Planetary Science. IX: 885—886. Процитовано 4 липня 2012.
  12. ↑ Williams, D. A.; Greeley, R. (1991). The Formation of Antipodal-Impact Terrains on Mars (PDF). Lunar and Planetary Science. XXII: 1505—1506. Процитовано 4 липня 2012.
  13. ↑ Williams, D. A.; Greeley, R. (August 1994). Assessment of Antipodal-Impact Terrains on Mars. Icarus. 110 (2): 196—202. Bibcode:1994Icar..110..196W. doi:10.1006/icar.1994.1116. Процитовано 4 липня 2012. (англ.)
  14. ↑ William Sheehan. The Planet Mars: A History of Observation and Discovery. Архів оригіналу за 1 липня 2017. Процитовано 20 серпня 2007. (англ.)
  15. ↑ NASA. PIA11433: Three Craters. Процитовано 24 листопада 2008. (англ.)

Література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Рівнина Еллада
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Рівнина_Еллада&oldid=40868629