Люко Дашвар

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Люко Дашвар
Ірина Чернова
Ім'я при народженнірос. Ирина Ивановна Чернова
Народилася2 травня 1954(1954-05-02) (70 років)
Херсон
Країна Україна
Діяльністьсценаристка, журналістка, інженерка, письменниця
Сфера роботижурналістика[1], творче та професійне письмоd[1] і телесценарійd[1]
Мова творівукраїнська[2]
Роки активностіз 2006 (у літературі)[3]
Нагороди
Золотий письменник України
Золотий письменник України
ПреміїКоронація слова
Книга року Бі-Бі-Сі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Ірина Іванівна Чернова (3 жовтня 1957(19571003)[4], Херсон), відома як Лю́ко Дашва́р — українська письменниця, редакторка, сценаристка та журналістка. На додачу до письменницької діяльності, до 2006 року займалася журналістикою, а після 2006 року — почала займатися написанням сценаріїв для телебачення.[5][6]

Лавреатка літературної премії Коронація слова: у 2007 році роман «Село не люди» здобув ІІ премію та премію «Дебюту року» від книжкового порталу «Друг Читача», у 2008 році за «Молоко з кров'ю» стала дипломанткою конкурсу, а 2009 року її роман «Рай. Центр» отримав диплом «Вибір видавців».

Життєпис

[ред. | ред. код]

Ранні роки та освіта

[ред. | ред. код]

Народилася у Херсоні 3 жовтня 1957 року.[4][7] Здобула дві вищі освіти: Одеський інститут легкої промисловості (бакалавр за спеціальністю «інженер-механік») та Академія державного управління при Президентові України (магістр за спеціальністю «державне управління»).

Після отримання першої вищої освіти (технічної), працювала за інженерною спеціальністю, одружилася, народила дітей. Потім звільнилася та пішла працювати обліковицею листів у газету. Так у 1986 році розпочала журналістську кар'єру. Через півроку роботи в газеті стала заступницею головного редактора.

З 1991 року — головна редакторка херсонської молодіжної газети. Після розпаду СРСР займала посаду голови комітету у справах преси й інформації Херсонської облдержадміністрації. Звільнившись, заснувала власні дві газети у Херсоні, редакцію яких розграбували. Після цього переїздить разом з родиною до Києва.

З 2001 року — головна редакторка газети «Селянська зоря». Саме період роботи у «Селянській зорі» письменниця визначає як незабутній життєвий досвід, саме у цьому виданні письменниця вигадала там рубрику «Пам'ятаю все життя», у якій люди, надсилаючи до редакції листи, розповідали в них про єдиний незабутній факт свого життя. Деякий час працювала журналісткою і редакторкою жіночих журналів.

Згодом закінчила курси сценарної майстерності голлівудського професора Річарда Креволіна.[8] Відомо, що письменниця також навчалася у школі практичної журналістики та на курсах з нейролінгвістичного програмування.[9]

З 2006 року займається виключно літературною та сценаристською діяльністю, українською (романи)[10] та російською (кіносценарії).

Письменницька діяльність

[ред. | ред. код]

Кіносценарії

[ред. | ред. код]

Пише сценарії для телесеріалів та телефільмів російською. Однією з перших її кіносценарних робіт у 2007 році стало написання сценарію для телефільму «Луна-Одесса», знятого «Українською Медійною Групою» для телеканала «1+1».

Люко Дашвар написала сценарії до наступних фільмів (під своїм справжнім ім'ям Ірина Чернова):

Російською:
  • За три дня до любви (серіал, 2018)
  • Хороший парень (серіал, 2017)
  • Подкидыши (серіал, 2016 — донині)
  • Хозяйка (серіал, 2016)
  • Сашка (серіал, 2013—2014)
  • Нахалка (серіал, 2013)
  • Возвращение Ляли (серіал, 2014)
  • Красотка Ляля (серіал, 2014)
  • Дворняжка Ляля (серіал, 2014)
  • Голубая кровь. Гибель империи (док. телефільм, 2013) також виступила режисером
  • Женский доктор (серіал, 2012—2013)
  • Любовник для Люси (телефільм, 2012)
  • Петр Вельяминов. Тени исчезают… (док. телефільм, 2010)
  • Адъютант его превосходительства. Личное дело (док. телефільм, 2010)
  • Соседи (серіал, 2010)
  • Акула (серіал, 2009)
  • Русский «Титаник». Дожить до рассвета (док. телефільм, 2009)
  • Луна-Одесса (телефільм, 2007)
  • Падение всесильного министра. Щелоков (док. телефільм, 2005)
  • Одиночное катание. Смерть фигуристки (док. телефільм, 2003)
Українською:
  • Сквот32 (повнометражний худ. фільм, 2019)
  • Сага (телесеріал, 2020)

Література

[ред. | ред. код]

Перший роман Люко Дашвар «Село не люди» вийшов у 2007 році й став лауреатом премії конкурсу «Коронація слова 2007». Наступний роман «Молоко з кров'ю» став дипломантом «Коронації слова 2008» та переможцем конкурсу «Книга року Бі-Бі-Сі — 2008». Третій роман авторки «РАЙ.Центр» став дипломантом конкурсу «Коронація слова 2009» у категорії «Вибір видавців».

Восени 2010 року вийшов четвертий роман письменниці «Мати все».[11][12] 2012 року конкурс «Коронація слова» надав письменниці відзнаку «Золотий письменник України», що надається письменникам, чиї твори продалися накладом понад 100 тис. примірників.

У період з 2011 по 2012 роки авторка презентує трилогію «Биті є» — серія, що складається з трьох романів, кожен з яких описує подальше життя одного з трьох хлопців — героїв роману «РАЙ.Центр» — Макара, Макса та Гоцика. Перший роман трилогії «Биті є. Макар» вийшов у 2011 році накладом 15 тис. прим. Друга частина трилогії «Биті є. Макс» побачила світ на початку 2012 року накладом у розмірі 25 тис. прим. Останній роман серії «Биті є. Гоцик» було видано влітку 2012 року накладом 30 тис. прим.[13]

У 2013 році вийшов восьмий роман письменниці «На запах м'яса».[14] У жовтні 2015 року видавництво КСД анонсовало вихід нового, вже дев'ятого, роману письменниці під назвою «Покрова».[15] 2 лютого 2016 року відбулася офіційна презентація книги ПоКров та зустріч із авторкою у Києві.[16] У липні 2018 видавництво КСД оголосило про вихід нової книги письменниці 16 серпня 2018 році — роману Ініціація.[17]

Усі книги авторки друкувались у харківському видавництві «Клуб сімейного дозвілля». Загальний наклад книжок письменниці складає вже понад 300 тисяч примірників. У зв'язку з цим багато українських ЗМІ називає авторку «найтиражованішою письменницею країни». Прототипи літературних героїв та сюжетів Люко Дашвар, здебільшого, почуті або побачені письменницею явища реального життя[18].

Псевдонім

[ред. | ред. код]

Першу книжку «Село не люди» 2007 року письменниця подала на конкурс «Коронація слова», а оскільки конкурс анонімний, надісланий рукопис треба було підписати псевдо, так виникла «Люко Дашвар».[19] Псевдонім Люко Дашвар письменниця створила, зібравши склади і літери імен дорогих для неї людей.[20]

Твори

[ред. | ред. код]

Серед романів авторки:

  1. «Биті є. Макар» (2011)
  2. «Биті є. Макс» (2012)
  3. «Биті є. Гоцик» (2012)

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Люко Дашвар

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в Чеська національна авторитетна база даних
  2. ↑ пише як письменниця художньої прози, пише всі свої романи українською з 2006 року; кіносценарії пише російською та українською з 2006 року; до 2006 року займалася журналістикою й у цей період публіцистику писала російською
  3. ↑ у журналістиці з 1986
  4. ↑ а б Люко Дашвар — біографія на офіційній сторінці авторки у видавництві КСД
  5. ↑ Люко Дашвар: До життя у мене більше запитань, ніж відповідей [Архівовано 16 квітня 2013 у Wayback Machine.] // Glavred, 12 жовтня 2011
  6. ↑ «Писала і пишу про те, що для мене є важливим» // Офіційний сайт Вікторії Гранецької, 04.05.2012
  7. ↑ Люко Дашвар біграфія на сайті Херсонської обласної бібліотеки для дітей ім. Дніпрової Чайки
  8. ↑ Люко Дашвар: «Я боялася поповнити лави жінок-письменниць, бо маю до них дуже насторожене ставлення» [Архівовано 8 січня 2011 у Wayback Machine.] — Друг читача, 22.02.2009
  9. ↑ Вважаю себе українкою, але не збираюся відмовлятися від російської [Архівовано 16 квітня 2013 у Wayback Machine.] // УП Життя, 16 серпня 2010
  10. ↑ Люко ДАШВАР: Коли пишу українською, я ніби відкриваю для себе Україну [Архівовано 3 червня 2018 у Wayback Machine.] // День, 15 червня 2012
  11. ↑ Письменниця, твори якої видаються в Україні найбільшими тирадами, розповіла Корреспондент.net про нову книгу [Архівовано 3 лютого 2011 у Wayback Machine.] // Корреспондент, 28 липня 2010
  12. ↑ Хабаров Андрій. Люко Дашвар: мати всіх [Архівовано 7 січня 2011 у Wayback Machine.] // Дзеркало тижня. — 2010. — № 49.
  13. ↑ Люко Дашвар видала останню книгу з трилогії «Биті Є» // Gazeta.ua, 14 червня 2012
  14. ↑ Репортаж з 20-го Форуму книговидавців у Львові [Архівовано 25 вересня 2013 у Wayback Machine.] // ICTV Факти, 16 вересня 2013
  15. ↑ У «Клубі Сімейного Дозвілля» виходить новий роман Люко Дашвар «ПоКров»!. bookclub.ua/ukr/. 16 жовтня 2015. Архів оригіналу за 3 червня 2018. Процитовано 3 червня 2018.
  16. ↑ Люко Дашвар презентувала свій «ПоКров». Культурна аґенція i-Pro. 2 лютого 2016. Архів оригіналу за 3 червня 2018. Процитовано 13 квітня 2022.
  17. ↑ Люко Дашвар — Ініціація // КСД, 2018
  18. ↑ Для успіху потрібні ідея й характер. Люко Дашвар про прототипів героїв своїх романів — Gazeta.ua, 14 липня 2011
  19. ↑ «А чому ви вважаєте, що сучасній українській літературі чогось бракує?» [Архівовано 5 червня 2010 у Wayback Machine.] // День, 4 червня 2010
  20. ↑ Псевдо утворене з імен найдорожчих мені людей [Архівовано 16 квітня 2013 у Wayback Machine.] — Україна молода, 15.01.2010
  21. ↑ Село не люди 2. Добити свідка. bookclub.ua. Архів оригіналу за 14 серпня 2021. Процитовано 14 серпня 2021.
  22. ↑ СпАДок/Автор Люко Дашвар. https://bookopt.com.ua/.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Люко_Дашвар&oldid=43325877