Президент Української Народної Республіки в екзилі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Президент Української Народної Республіки в екзилі
Герб УНР
Штандарт Президента УНР
Типпрезидент
НомінуєУкраїнська Національна Рада
Термін каденціїрішення Української Національної Ради
Твірний інструментТимчасовий закон про реорганізацію Державного Центру Української Народної Республіки в екзилі
ПопередникГолова директорії
Створення10 липня 1948
Перший на посадіАндрій Лівицький
Останній на посадіМикола Плав'юк
Скасовано22 серпня 1992
НаступництвоПрезидент України
ЗаступникВіце-президент УНР в екзилі

Президент Української Народної Республіки в екзилі — колишня офіційна посада українського уряду у вигнанні після Другої світової війни. Посада була реорганізована з посади голови директорії України.

10 липня 1948 року було прийнято «Тимчасовий закон про реорганізацію Державного Центру Української Народної Республіки в екзилі» який був скоординований поміж різними українськими політичними організаціями. Андрій Лівицький який був головою Директорії був погоджений Українською Національною Радою, як президент Української Народної Республіки в екзилі. З 1948 по 1992 рік було чотири президенти УНР у вигнанні. 15 березня 1992 року 10-та позачергова сесія Української Національної Ради прийняла резолюцію «Про передачу повноважень Державного центру УНР в екзилі державній владі в Києві і припинення роботи Державного центру УНР в екзилі». Останній президент Микола Плав'юк офіційно передав його президентські клейноди й повноваження новообраному Президенту України Леоніду Кравчуку, чим фактично засвідчив спадковість інституції.

Президент повинен був бути обраний або підтверджений Українською Національною Радою. Він мав право брати участь в засіданнях Української Національної Ради та її президії, представляти Державний центр УНР в екзилі на зовнішніх відносинах, призначати голову уряду й, за пропозицією якого, членів уряду. У виняткових випадках Президент міг розпустити Українську Національну Раду за поданням уряду. Уряд УНР був відповідальним і підзвітним як Президенту, так і Раді. Всі президенти за винятком останнього носили титул пожиттєво.

Уряд УНР в екзилі також мав посаду віце-президента.

Перелік президентів

[ред. | ред. код]

      УСДРП       УНДО       УНДС       ОУН       Незалежний / Безпартійний

# Президент Обрано (подія) Обійняв посаду Полишив посаду
1 Андрій Лівицький
(1879–1954) 		Аугсбург 10 липня 1948 17 січня 1954 обійняв посаду після того, як був головою директорії (1926–1948)

1948 року провів реформу Державного Центру УНР у вигнанні, та створив посаду Президента УНР, замінивши посаду Головного отамана, намагався підтримувати зв'язки із УПА в Україні.

2 Степан Витвицький
(1884–1965) 		Мюнхен березень 1954 9 жовтня 1965 Походив із аристократичної родини в Галичині, входив до політичної партії УНДО, після смерті А.Лівицького обраний Українською Національною Радою Президентом УНР.
3
Микола Лівицький
(1907–1989) 		Мюнхен 22 березня 1967 8 грудня 1989 Син Андрія Лівицького, після свого обрання 1967 року, провів реформу Української Національної Ради, та намагався концентрувати всю повноту влади у своїх руках, через це отримав характеристику сучасників як «диктатор в екзилі»
4
Микола Плав'юк[1]
(1925–2012) 		8 грудня 1989 22 серпня 1992 передав президентські повноваження й клейноди
Леоніду Кравчуку (Президент України)

Президентські династії

[ред. | ред. код]

Один раз в історії УНР, трапився прецендент, з президенською династією.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Останній президент УНР у вигнанні. Газета «День». 2012-3-13

Література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Президент_Української_Народної_Республіки_в_екзилі&oldid=42261913