Пересопницьке Євангеліє

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Пересопницьке Євангеліє
Мініатюра Євангеліст Іоанн з Прохором арк. 340 ПЄ.jpg
Євангеліст Іоанн з Прохором
Жанр рукописне євангеліє з мініатюрами
Автор ченці Пересопницького монастиря
Мова староукраїнська, церковнослов'янська
Написано 1561

CMNS: Цей твір у Вікісховищі

Пересо́пницьке Єва́нгеліє — українське рукописне євангеліє з мініатюрами, написане 1561 року в Пересопницькому монастирі. Визначна пам'ятка староукраїнської мови та мистецтва раннього модерну. Один із перших українських перекладів Четвероєвангелія. Створене коштом волинської княгині Анастасії Заславської[1]. Один із символів українського народу — на євангелії присягають президенти України. Зберігається у Національній бібліотеці України, Київ. Має 482 пергаментних аркушів, в палітурці розміром 380 x 240 мм. Вага — 9 кг 300 г.

Історія[ред. | ред. код]

Роботу над Євангелієм розпочали 15 серпня 1556 р. у Свято-Троїцькому монастирі (Заслав на Волині, нині місто Ізяслав Хмельницької області), завершили — 29 серпня 1561 р. в Пересопницькому монастирі (тепер Рівненський район Рівненської обл.)[2][3][4].

Над перекладом і переписуванням євангелія працював Михайло Василієвич зі Сянока (Лемківщина). Крім нього, в записі до книги згадується ще архімандрит Пересопницького монастиря Григорій, щоправда його роль у створенні книги залишається нез'ясованою.

Від часу свого завершення пам'ятка зберігалася у Пересопницькому монастирі. Від 1600 до 1701 року історія її побутування невідома.

16 квітня 1701 р. гетьман України Іван Мазепа подарував його Переяславському єпископському престолові. Від 1799 року зберігалося в архіві бібліотеки Переяславської семінарії, де 1837 року з ним познайомився Йосип Бодянський[5]. Також з Євангелієм ознайомився Т. Г. Шевченко, про що написав у своїх археологічних нотатках (жовтень 1845 — квітень 1846). При переведенні семінарії до Полтави (1862) рукопис був також перевезений і надалі зберігався у Полтавській духовній семінарії.

На початку ХХ ст. Євангеліє було передане до Полтавського давньосховища, де його вивчали Володимир Перетц та Олександр Грузинський.

1919 року пам'ятку було передано до Центрального пролетарського музею Полтавщини, а 1940 року — до новоствореного Художнього музею. 1941 року, разом із цінностями музею, пам'ятка була евакуйована на Схід. По війні вона була передана до заповідника «Києво-Печерська лавра».

Від 24 грудня 1947 року — у відділі (тепер інституті) рукопису Бібліотеки АН УРСР (нині Національна бібліотека України ім. В. Вернадського), де й зберігається дотепер.

Оригінал пам'ятки в бібліотеці Переяславської семінарії у 1830-х роках відкрив і ввів до наукового обігу визначний український вчений Осип Бодянський, який свого часу був учнем Переяславської духовної семінарії. Пам'ятку вивчали Володимир Перетц, Олександр Грузинський, Інна Чепіга.

Матеріали та виконання[ред. | ред. код]

Важливим аспектом цінності книги є художнє оформлення. Її орнаментація, створена в народному українському стилі, розміщення тексту, виписування кожної літери чітким гарним уставом свідчить про високий рівень майстерності українських переписувачів.

Євангеліє написане пізнім уставом на пергаменті чорним чорнилом і циноброю (червоною фарбою). У рукописі є ще «дробне» письмо, яким виписані всі приписки, післямови тощо. Містить покажчик читання за місяцями.

Обкладинка виконана з обрамлених в зелений оксамит дубових дощечок.[6]

У 2011 мистецтвознавець і художник Лев Скоп у своїй монографії [7], приписав авторство мініатюр і орнаментального оздоблення «Пересопницького Євангелія» майстрові Федуску зі Самбора [8].

Мова[ред. | ред. код]

Сторінка з ініціалом
Сторінка з орнаментними прикрасами

Пересопницьке Євангеліє написане староукраїнською писемною мовою.[9][10] Євангеліє було перекладено із церковнослов'янської мови болгарської редакції. Переклад відрізняється за якістю: ближче до церковнослов'янського оригіналу перекладено Євангелія від Матвія і Марка, а ближче до народної мови — Євангеліє від Луки і, меншою мірою, від Йоана. Мова Передмови Феофілакта Болгарського до Євангелія від Матвія залишилася переважно церковнослов'янською.[9]

Книга свого часу стала дорогоцінним чинником утвердження живої української мови,[джерело?] бо з'явилась тоді, коли католицизм, що послуговувався латиною, підтримував колонізацію, тобто польське панство і короля, а православ'я з церковнослов'янською мовою, доповненою українськими народними елементами, стало релігією пригноблених верств українського народу. Боротьба між цими релігійними напрямами була, по суті, ідеологічною боротьбою. Для пригнобленої ідеології представники українського суспільства відчували потребу утверджувати живу українську мову в релігійних текстах. У той час здійснено чимало таких перекладів: Луцьке Євангеліє — серед. XIV ст., Четія — 1489 р., Волинське Євангеліє — 1581 р., Крехівський Апостол —XVI ст. та ін. Але найвизначнішою пам'яткою з мовного погляду став переклад канонічного Пересопницького Євангелія.[джерело?]

Особливості мови[ред. | ред. код]

Народнорозмовну лексику введено до тексту переважно за допомогою глос. Вони, як правило, ставляться поряд із словами оригіналу, але обрамляються «прямокутниками»; виписані «дробним» письмом. Це, здебільшого, старослов'янські слова (наприклад, «чресла» — стегна, «бдѣти» — не спати), але є українські глоси до українських же слів. Вони свідчать про пошуки наддіалектного слова, вироблення загальноукраїнської лексичної норми («стрѣху» — дах, «через збожя» — через оранку тощо).[10]

На графіці рукопису позначився другий південнослов'янський вплив. Рукопис багато орнаментований: різнокольорові з золотом високохудожні мініатюри, заставки, ініціали, кінцівки з українськими мотивами.[10]

Пам'ятка містить унікальний матеріал для вивчення історії української мови на всіх її рівнях та взаємодії народнорозмовних і книжних елементів в українській літературно-писемній мові XVI ст. У ній чітко проступають риси живої народної мови. На фонетичному рівні це наявність народнорозмовної фонеми і переднього ряду високого підняття, українські рефлекси ятя, перехід о, е в і в новозакритому складі тощо. На морфологічному рівні засвідчено велику кількість варіантів за рахунок закінчень, властивих живомовній практиці. Синтаксична структура виразно українська.

Видання[ред. | ред. код]

У 2001 році Інститутом української мови НАН України здійснено транслітероване видання Євангелія із науковою обробкою — впорядкуванням, дослідженнями, словопокажчиками, загальний наклад книги склав 500 примірників [11]. Із 700 сторінок опублікованої книги транслітерований текст займає 270, решту сторінок присвячено дослідженням. Дослідники виробили спеціальну систему для передачі виносних літер, різних діакритичних та синтаксичних знаків, відчитання відповідних слів.

Вперше факсимільне видання Євангелія здійснено 2008 року Українською православною церквою (Московського патріархату), видавничим домом «АДЕФ-Україна». Наклад — 1000 примірників[12].

У 2011 році Ужгородська українська богословська академія імені святих Кирила і Мефодія також реалізувала проект факсимільного видання Пересопницького Євангелія.

9 листопада 2010, в День української писемності та мови, на виробничому комплексі видавничого дому «АДЕФ-Україна» (м. Буча) в урочистій обстановці надрукували 1-й аркуш видання «Пересопницьке Євангеліє. Витоки та сьогодення» (загальний обсяг — понад 1800 сторінок; наклад — 200 примірників). У книзі художньо поєднані зменшені зображення оригінальних текстів, доповнені транслітерацією та сучасною українською мовою[13].

28 травня 2011 в рамках міжнародного фестивалю «Книжковий Арсенал» відбулася презентація видання «Пересопницьке Євангеліє. Витоки і сьогодення» — перекладу Пересопницького Євангелія сучасною українською мовою, виданого видавничим домом «АДЕФ-Україна».

Символізм[ред. | ред. код]

Починаючи з 1991 року, стало традицією під час присяги Президента на вірність народові України поряд з Конституцією України та Актом проголошення незалежності України класти Пересопницьке Євангеліє як найдорожчу духовну святиню.[10]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ПЄ, Арк. 481 зв., 482, 482 зв.
  2. ПЄ, Арк. 3, 20.
  3. Пересопницьке Євангеліє на Офіційному веб-сайті Культурно-археологічного центру «Пересопниця»
  4. Данилюк Л. Ізяславський Святотроїцький монастир в історії творення Пересопницького Євангелія // Наукові записки Рівненського обласного краєзнавчого музею. – Рівне, 2011. – Вип. 9, ч. 1. – С. 74-76.
  5. И. Бодянский. Донесение министру народного просвещения / Журнал Министерства народного просвещения. Апрель, 1838. - С. 392-404.(рос.)
  6. S., Tymoshyk, M. Istorii︠a︡ vydavnychoï spravy (вид. Vydanni︠a︡ druhe, vypravlene). Kyïv. ISBN 9789667821418. OCLC 897021243. 
  7. Лев Скоп. Майстер мініатюр Пересопницького Євангелія — Федуско, маляр із Самбора. — Коло: Дрогобич, 2011
  8. Відкриття століття! Ми знаємо автора мініатюр «Пересопницького Євангелія»! // Сайт «Politiko». Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 3 вересня 2011. 
  9. а б Л. А. Дубровіна, Л. А. Гнатенко. Археографічний та кодикологічний опис Пересопницького Євангелія
  10. а б в г І. П. Чепіга. Пересопницьке Євангеліє // Українська мова : енциклопедія / редкол.: В. М. Русанівський (співголова), О. О. Тараненко (співголова), М. П. Зяблюк та ін. — 2-ге вид., випр. і доп. — К. : Вид-во «Укр. енцикл.» ім. М. П. Бажана, 2004. — 824 с. : іл. — ISBN 966-7492-19-2.
  11. Василь Глинчак. Книга Присяги. Пересопницьке Євангеліє — відоме і невідоме
  12. Максим Сидоренко. У столиці презентовано факсимільне видання «Пересопницького Євангелія». Архів оригіналу за 8 жовтень 2011. Процитовано 31 березень 2009. 
  13. Сайт міста Буча

Бібліографія[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Монографії[ред. | ред. код]

  • Лев Скоп. Майстер мініатюр Пересопницького Євангелія Федуско, маляр зі Самбора. — Дрогобич: Коло, 2011.

Статті[ред. | ред. код]

Довідники[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Пересопницьке Євангеліє