Перейти до вмісту

Пересопницьке Євангеліє

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
«Пересопницьке Євангеліє»
АвторГригорій[d] Редагувати інформацію у Вікіданих
КраїнаУкраїна
Мовастароукраїнська[1][2]
Жанррукописне Євангеліє
МісцеДвірець[1], Пересопниця[3]
Тип носіяпергамент
Сторінок482 арк.
Марка Укрпошти «Пересопницька Євангелія, 16 ст.» (2000)
Інавгурація Президента України Володимира Зеленського у 2019 році поруч із Пересопницьким Євангелієм (ліворуч)

Пересо́пницьке Єва́нгеліє — визначна рукописна пам'ятка староукраїнської мови та мистецтва XVI століття. Один з перших українських перекладів біблійного[4], канонічного тексту (четвероєвангелія) на староукраїнську літературну мову[3][1], здійснений 1556–1561 рр. Михайлом Василевичем із Сянока й архімандритом Пересопницького монастиря Григорієм у селі Двірці та у Пересопниці на Волині (тепер село Рівненського району Рівненської обл.)[1][3].

Створене за меценатством волинської княгині Анастасії Юріївни Заславської-Гольшанської та князів Чорторийських — Івана Федоровича і Євдокії[1][5].

Оригінал рукопису зберігається у Києві в Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського[1].

Національна святиня України. Президенти України під час інавгурації присягають народові не лише на Конституції, а й на Пересопницькому Євангелії, яке символізує історичні корені української духовності[3][6].

Історія створення

[ред. | ред. код]

Роботу над перекладом розпочали 15 серпня 1556 року в Дворецькому монастирі князів Заславських при церкві Святої Трійці (монастир був у селі Двірці Ізяславського району (нині Шепетівського району) Хмельницької області)[1].

Продовжена (з аркуша 155 зворотного) в Пересопницькому монастирі Різдва Пресвятої Богородиці в селі Пересопниця князів Чорторийських, після призначення Григорія архімандритом, де і була завершена 29 серпня 1561 року[1][7][3][8][9][10].

Над євангелієм працювали: чернець Григорій, який керував роботою та здійснив переклад і редакторську правку рукопису, та два писці — Михайло Василієвич, син сяноцького протопопа, яким писано більшу частину тексту, ім'я другого писця залишилося невідомим[1].

За версією відомого письменника, науковця і краєзнавця Григорія Дем'янчука, це був писар Михайло Василевич (Свинюський)[11].

На думку видатного дослідника української рукописної спадщини Якима Запаска, який проаналізував особливості каліграфії письма пам'ятки і характер художнього виконання мініатюр, до роботи над рукописом Пересопницького Євангелія були причетні ще двоє осіб: художник, автор мініатюр, і переписувач, що долучився до роботи над книгою вже в пересопницький період[12].

Згідно з інвентарем Пересопницького монастиря від 25 жовтня 1600 року, рукопис належав до бібліотеки обителі: "Евангелие, тетръ писаное, атласом зеленым крытое, на нем сребра белого бляшек пятъ[13].

За межами Волині

[ред. | ред. код]

Від 1600 до 1701 року історія побутування пам'ятки невідома.

16 квітня 1701 р. гетьман України Іван Мазепа подарував його Переяславському єпископському престолові[14]. Від 1799 року зберігалося в архіві бібліотеки Переяславської духовної семінарії, де 1837 року з ним ознайомився Йосип Бодянський[15]. З Євангелієм ознайомився також Т. Г. Шевченко, про що написав у своїх археологічних нотатках (жовтень 1845 — квітень 1846). Під час переведення семінарії до Полтави (1862) рукопис також перевезли, і надалі він зберігався у Полтавській духовній семінарії.

На початку ХХ ст. Євангеліє було передане до Полтавського давньосховища, де його вивчали Володимир Перетц іОлександр Грузинський.

1919 року пам'ятку передали до Центрального пролетарського музею Полтавщини, а 1940 року — до новоствореного Художнього музею. 1941 року разом із цінностями музею пам'ятка була евакуйована на Схід. По війні її передали до заповідника «Києво-Печерська лавра».

Під час Другої світової війни рукопис з іншими фондами АН УРСР та самою АН УРСР евакуйовали до Уфи[16].

Від 24 грудня 1947 року перебуває у відділі (тепер інституті) рукопису Бібліотеки АН УРСР (нині Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського), де й зберігається дотепер.

Пересопницьке Євангеліє (срібна монета) із серії «Духовні скарби України»

Оригінал пам'ятки в бібліотеці Переяславської семінарії у 1830-х роках відкрив і ввів до наукового обігу визначний український вчений Осип Бодянський, який свого часу був учнем Переяславської духовної семінарії. Пам'ятку вивчали Володимир Перетц, Олександр Грузинський, Інна Чепіга.

Матеріали та виконання

[ред. | ред. код]

Важливим аспектом цінності книги є художнє оформлення. Її орнаментація, створена в народному українському стилі, розміщення тексту, виписування кожної літери чітким гарним уставом свідчить про високий рівень майстерності українських переписувачів.

Євангеліє написане пізнім уставом на пергаменті чорним чорнилом і циноброю (червоною фарбою). У рукописі є ще «дробне» письмо, яким виписані всі приписки, післямови тощо. Містить покажчик читання за місяцями.

Обкладинка виконана з обрамлених в зелений оксамит дубових дощечок[17][18].

У 2011 мистецтвознавець і художник Лев Скоп у своїй монографії[19] аргументував своє наукове відкриття про авторство мініатюр і орнаментального оздоблення «Пересопницького Євангелія», що на думку Л. Скопа належить майстрові Федуску зі Самбора[20].

Мова

[ред. | ред. код]
Сторінка з ініціалом
Сторінка з орнаментними прикрасами

Пам'ятка писана староукраїнською літературно-писемною мовою уставом і півуставом з елементами скоропису. Це найраніший з відомих перекладів євангельського тексту українською мовою середини XVI ст., який дійшов до нашого часу. Євангеліє було перекладено з церковнослов'янської мови болгарської редакції[2][21][22][23].

Переклад різниться за якістю: ближче до церковнослов'янського оригіналу перекладено Євангелія від Матвія і Марка, а ближче до народної мови — Євангеліє від Луки і, меншою мірою, від Йоана. Мова Передмови Феофілакта Болгарського до Євангелія від Матвія залишилася переважно церковнослов'янською[24][25].

На думку лінгвіста Дмитра Чижевського, текст євангелія є «досить поміркованою українізацією євангельського тексту»[26], проте мовознавець Юрій Шевельов називав його «майже суто народнім своєю мовою»[27].

Особливості мови

[ред. | ред. код]

Народнорозмовну лексику введено до тексту переважно за допомогою глос. Вони зазвичай ставляться поряд зі словами оригіналу, але обрамляються «прямокутниками»; виписані «дробним» письмом. Це здебільшого старослов'янські слова (наприклад, «чресла» — стегна, «бдѣти» — не спати), але є українські глоси до українських же слів. Вони свідчать про пошуки наддіалектного слова, вироблення загальноукраїнської лексичної норми («стрѣху» — дах, «через збожя» — через оранку тощо)[3][28].

Лише кілька українських відповідників винесено на береги рукопису (маргінальні глоси). Найчастіше український лексичний відповідник або пояснення подано в рамці безпосередньо після незрозумілого чи малозрозумілого слова. В Євангелії від Луки найбільше глос — 89, а в Євангелії від Матвія найменше — усього 14; в Євангелії від Марка — 24, в Євангелії від Йоана — 30[25].

У Пересопницькому Євангелії частину грецьких і старослов'янських слів залишено без перекладу «…очевидно, зі стилістичною метою, щоб зберегти високий стиль писемно-літературного жанру»[14], проте часто (не завжди) вони супроводжуються українськими лексичними відповідниками[25].

На графіці рукопису позначився другий південнослов'янський вплив. Рукопис багато орнаментований: різнокольорові з золотом високохудожні мініатюри, заставки, ініціали, кінцівки з українськими мотивами[3].

Пам'ятка містить унікальний матеріал для вивчення історії української мови на всіх її рівнях та взаємодії народнорозмовних і книжних елементів в українській літературно-писемній мові XVI ст. У ній чітко проступають риси живої народної мови. На фонетичному рівні це наявність народнорозмовної фонеми і переднього ряду високого підняття, українські рефлекси ятя, перехід о, е в і в новозакритому складі тощо. На морфологічному рівні засвідчено велику кількість варіантів за рахунок закінчень, властивих живомовній практиці. Синтаксична структура виразно українська[3].

Видання

[ред. | ред. код]

Видання оригінального тексту староукраїнською мовою

[ред. | ред. код]

Текст рукопису Пересопницького Євангелія закінчено 1561 року в Пересопницькому монастирі.

У 2001 році Інститут української мови НАН України здійснив перше видання транслітерованого тексту Пересопницького Євангелія з науковою обробкою — впорядкуванням, дослідженнями, словопокажчиками[29]. Із більш як 700 сторінок опублікованої книги транслітерований текст займає лише 270 сторінок, решту сторінок присвячено дослідженням книги. У передмові до цього видання редактори заявили, що вони виробили спеціальну систему транслітерування церковнослов'янської кириличної абетки, де використовується сучасна українська кирилична абетка з додаванням таких літер з церковнослов'янської кириличної абетки: ε, s, ω, ъ, ы, ѣ, ѫ, ѧ, ѯ, Ψ, Θ, ѵ диграфа oy, лігатур Ꙋ та ѿ.

У 2008 році за сприяння Української Православної Церкви (Московського патріархату) у видавництві АДЕФ-Україна було видано перше факсимільне видання Пересопницького Євангелія[30]. У 2011 році це факсимільне видання було перевидано у цьому ж видавництві[31].

У 2011 році Ужгородська українська богословська академія імені святих Кирила і Мефодія видала друге факсимільне видання Пересопницького Євангелія[32].

У 2017 році у селі Пересопниця було видано третє факсимільне видання Пересопницького Євангелія.

Список видань
  • Пересопницьке Євангеліє (факсимільне видання). Київ: Адеф-Україна; Київ: Російська православна Церква в Україні. 2008. 483 стор. ISBN 978-966-7936-87-7 (1020 років Хрещенню Русі)
    • (передрук) Пересопницьке Євангеліє (факсимільне видання). Київ: Адеф-Україна, 2011. 483 стор. ISBN 978-966-2347-26-5 (Реформації 500 років присвячується)
    • (передрук) Пересопницьке Євангеліє (факсимільне видання). Київ: Адеф-Україна, 2011. 483 стор. ISBN 978-966-187-091-7 (До 450-річчя Пересопницького Євангелія)
    • (передрук) Пересопницьке Євангеліє (факсимільне видання). Ужгород: Інформ.-вид. центр ДННК УУБА-КаУ; Ужгород: ПП «Мельник». 2011. 964 стор. ISBN 978-966-7936-87-7 (До 1150-річчя заснування Київської Митрополії)
    • (передрук) Пересопницьке Євангеліє (факсимільне видання). Уклад. М. Федоришин. Рівне; Пересопниця: Харват О. М., 2017. 234 стор. ISBN 978-966-2347-26-5

Видання перекладу тексту сучасною українською мовою

[ред. | ред. код]

9 листопада 2010 в День української писемності та мови у видавництві АДЕФ-Україна було представлено видання Пересопницьке Євангеліє. Витоки та сьогодення[33]. У книзі містяться зменшені факсимільні копії зображень оригінальних текстів, оригінальний текст транслітерований сучасною українською кириличною абеткою (з додаванням трохи більше десяти літер з церковнослов'янської кириличної абетки) та перекладом Пересопницького Євангелія сучасною українською мовою[34][35][36].

Список видань
  • Пересопницьке Євангеліє (сучасною українською мовою) // Пересопницьке Євангеліє. Витоки і сьогодення. Редактори та рецензенти: М. Г. Жулинський, П. Ю. Гриценко, О. П. Толочко, П. М. Кралюк; Переклад з старослов. Київ: АДЕФ-Україна. 2011. 1724 стор.: ?-?. ISBN 978-966-187-092-4[37]

Присяжна книга

[ред. | ред. код]

Починаючи з 1991 року, стало традицією під час присяги Президента України на вірність народові України поряд з Конституцією України та Актом проголошення незалежності України класти Пересопницьке Євангеліє як найдорожчу духовну святиню[3].

Див. також

[ред. | ред. код]

Джерела та примітки

[ред. | ред. код]
  1. 1 2 3 4 5 6 7 8 9 Гнатенко Л. А. Пересопницьке Євангеліє // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 138. — ISBN 978-966-00-1142-7.
  2. 1 2 Гнатенко Л. А. Перекладачі, писці та редактори Пересопницького Євангелія 1556—1561 років // Українська мова на осі часу. Василеві Васильовичу Німчукові / упоряд.: Г. В. Воронич, Н. В. Пуряєва; редкол.: П. Ю. Гриценко (голова) та ін. / Інститут української мови НАН України. — Київ. : КММ, 2017. — С. 249.  – (Серія «Не все сплива рікою часу»). — ISBN 978-966-1673-37-2.
  3. 1 2 3 4 5 6 7 8 9 І. П. Чепіга. Пересопницьке Євангеліє // Українська мова : енциклопедія / НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Інститут української мови ; ред. В. М. Русанівський [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія, 2000. — ISBN 966-7492-07-9.
  4. ↑ Білокінь С. І. Біблії переклади українською мовою // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — Київ : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл.
  5. ↑ ПЄ, Арк. 481 зв., 482, 482 зв.
  6. ↑ Онищенко О. С. Слово про Пересопницьке Євангеліє // Пересопницьке Євангеліє 1556—1561: Дослідження. Транслітерований текст. Словопокажчик / НАН України, Національна бібліотека України ім. В. І. Вернадського, Інститут української мови, Український мовно-інформаційний фонд; підгот. І. П. Чепіга за участю Л. А. Гнатенко; наук. ред. В. В. Німчук; ред. кол.: О. С. Онищенко, (голова), Л. А. Дубровіна (заступник голови), Г. В. Боряк, Н. М. Зубкова, В. В. Німчук, М. М. Пещак, Р. Процик, В. М. Русанівський, В. А. Широков. — К.: [б.в.], 2001. — 703 с. — C. 7. — ISBN 966-02-2138-Х.
  7. ↑ ПЄ, Арк. 3, 20.
  8. ↑ Анна Романовська, Володимир Федотов. Знаки часу. Звідки «хвилі» в Пересопницькому Євангелії?
  9. ↑ Микола Федоришин. Бібліотека Пересопницького монастиря у 1600 році
  10. ↑ Микола Федоришин. Пересопницький рукопис: творці і меценати
  11. ↑ Дем'янчук Г. Хто він, Михайло Василевич? [Текст]: життєва згадка одного з авторів Пересопницького Євангелія / Г. Дем'янчук // Погорина: літ. — мист. альманах. — Рівне: Азалія, 2002. — Вип.4. — С. 25—27.
  12. ↑ Запаско Я. П. Перлина книжкового мистецтва // Пам'ятки України. — 1986. — № 3. — С. 24-25.
  13. ↑ Инвентарь Пересопницкого монастыря и села Пересопницы, составленный бывшим его игуменом Симеоном Косовским при передаче монастыря своему преемнику игумену Макарию Созанскому. 1600 года, октября 25 // Архив Юго-Западной России. Ч. 1, т. 6 : Акты о церковно-религиозных отношениях в Юго-Западной Руси (1322—1648). — 1883. — С. 294.
  14. 1 2 Чепіга І. П. Пересопницьке Євангеліє — унікальна пам'ятка української мови / І. П. Чепіга // Пересопницьке Євангеліє 1556—1561: Дослідження. Транслітерований текст. Єловопокажчик / підгот. І. П. Чепіга, Л. А. Гнатенко. — К., 2001. — С. 51, 67.
  15. ↑ И. Бодянский. Донесение министру народного просвещения / Журнал Министерства народного просвещения. Апрель, 1838. — С. 392—404.(рос.)
  16. ↑ МИЛИТЕРА --[ Статьи ]. militera.org. Процитовано 3 вересня 2024.
  17. ↑ Пересопницьке Євангеліє // Історія видавничої справи: підручник / М. С. Тимошик. — 2-ге вид., випр. — Київ: Наша наука і культура, 2007. — С. 93. — ISBN 978-966-7821-43-2.
  18. ↑ S., Tymoshyk, M. Istorii︠a︡ vydavnychoï spravy (вид. Vydanni︠a︡ druhe, vypravlene). Kyïv. ISBN 9789667821418. OCLC 897021243.
  19. ↑ Лев Скоп. Майстер мініатюр Пересопницького Євангелія — Федуско, маляр із Самбора. — Коло: Дрогобич, 2011
  20. ↑ Встановлено ім'я автора мініатюр Пересопницького Євангелія // Радіо Свобода. — 01.2011 р.
  21. ↑ Чепига И. П. Уникальный памятник украинского языка — Пересопницкое евангелие // Рукописные фонды ЦНБ им. В. И. Вернадского АН УССР: Сборник научных трудов / Отв. ред. Н. П. Визирь. АН УССР, ЦНБ. — К.: Наукова думка, 1989. — С. 64.(рос.)
  22. ↑ Найважливіші проекти: Пам'ятки української мови [Архівовано 2018-01-31 у Wayback Machine.] / НАН України, Інститут української мови НАН України
  23. ↑ Невідомська Л., Лісняк, С. Роль церковнослов'янської мови в релігійній сфері на різних етапах історичного розвитку України // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету. Серія: Мовознавство. Тернопіль: Осадца Ю. В., 2018. Вип. І (29). C. 40-45
  24. ↑ Дубровіна Л. А., Гнатенко Л. А. Мова перекладу / Археографічний та кодикологічний опис Пересопницького Євангелія // Пересопницьке Євангеліє 1556—1561. Дослідження. Транслітерований текст. Словопокажчик / НАН України; Національна бібліотека України ім. В. І. Вернадського; Інститут української мови НАН України; Український мовно-інформаційний фонд / Вид. підг. І. П. Чепіга за уч. Л. А. Гнатенко. Наук. ред. В. В. Німчук, Ред. кол.: О. С. Онищенко (голова) та ін. — Київ: Друкарня НБУ ім. В. І. Вернадського, 2001. — C. 82—83. — ISBN 966-02-2138-Х.
  25. 1 2 3 Локайчук С. М. Глоси Пересопницького Євангелія в контексті взаємодії стилів // Лінгвостилістичні студії: науковий журнал. — Луцьк: Східноєвроп. нац. ун-т імені Лесі Українки, 2017. — Вип. 6. — С. 112—121.
  26. ↑ IV. РЕНЕСАНС ТА РЕФОРМАЦІЯ // Чижевський Дмитро. Історія української літератури. Нью-Йорк, 1956. С. 220—247
  27. ↑ Шерех Ю. Невіддільна спадщина (кілька слів про українські церковнослов'янізми). «Україна. Українознавство і французьке культурне життя», Ч. 3, 1950. С. 155—157.
  28. ↑ Німчук В. В. Праця лексикографічного характеру // Староукраїнська лексикографія в її зв'язках з російською і білоруською / В. В. Німчук АН УРСР, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні. — К.: Наукова думка, 1980. — С. 41—47.
  29. ↑ Василь Глинчак. Книга Присяги. Пересопницьке Євангеліє — відоме і невідоме
  30. ↑ Максим Сидоренко. У столиці презентовано [[Факсиміле|факсимільне видання]] «Пересопницького Євангелія». Архів оригіналу за 8 жовтня 2011. Процитовано 31 березня 2009. {{cite web}}: Назва URL містить вбудоване вікіпосилання (довідка)
  31. ↑ Пересопницьке Євангеліє. Факсимільне видання. adef.com.ua. 2011
  32. ↑ На Закарпатті вийшло друком факсимільне видання Пересопницького Євангелія (ФОТО). zakarpattya.net.ua. 27 грудня 2011
  33. ↑ Сайт міста Буча
  34. ↑ Національний проект «Рукопис XXI сторіччя» від видавничого дому «АДЕФ-Україна». comin.kmu.gov.ua. 16.08.2011
  35. ↑ Директор «АДЕФ-Україна» Алла Істоміна: «Про те, як видавали „Пересопницьке Євангеліє“, можна написати детектив». zn.ua/ukr/. 6 грудня 2013
  36. ↑ Оригінал — у книгосховищі, факсиміле розходяться по світу. Голос України. 4 серпня 2011
  37. ↑ Пересопницьке Євангеліє. Витоки та сьогодення . adef-books.com.ua. 2011
Різні джерела
Монографії
Статті
Довідники

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Пересопницьке_Євангеліє&oldid=48423870