Лівицький Микола Андрійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Микола Андрійович Лівицький
Микола Андрійович Лівицький
Coat of Arms of UNR.svg 3-й Президент УНР в екзилі Україна
22 березня 1967 — 8 грудня 1989
Попередник Степан Витвицький
Наступник Плав'юк Микола Васильович
Народився 9 (22) січня 1907(1907-01-22)
Жмеринка, Подільска губернія, Російська імперія (нині Україна)
Помер 8 грудня 1989(1989-12-08) (82 роки)
Філадельфія, США
Похований Цвинтар святого Андрія
Громадянство

Flag of Russia.svg Російська імперіяFlag of the Ukrainian State.svg УНР

США США
Національність українець
Дружина Гельга Лівицька
Нагороди
«Воєнний хрест» (УНР)

Мико́ла Андрі́йович Ліви́цький (9 [22] січня 1907(19070122), Жмеринка — 8 грудня 1989, Філадельфія) — український громадський та політичний діяч, журналіст, Президент УНР в екзилі (19671989), .

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в дворянській родині[1] у м. Жмеринка, нині Вінницька область, Україна, тоді Вінницький повіт, Подільська губернія, Російська імперія. Син Андрія Лівицького.

Навчався в 1-й Українській школі ім. Шевченка Києва.

Молодий Микола Лівицький. Знімок з анкети УГК в Чехословаччині.

1920 року разом з батьком — на той час головою Ради народних міністрів Української Народної Республіки — виїхав за кордон. Середню освіту продовжив здобувати на матуральних курсах у Празі при Українській господарській академії. Закінчив Вищу торговельну школу у Варшаві, економіко-соціальний факультет Женевського університету, отримав ступінь магістра комерційних наук.

Був активістом студентського руху, обирався головою (першим) новоствореної студентської корпорації «Запоріжжя» у Варшаві. Брав участь у з'їздах Центрального союзу українського студентства, був одним з видавців часопису «Студентський голос» (1927—1928, Варшава).

У 1930-х роках у Варшаві та Женеві вивчав економіку та журналістику. У 1923—1939 роках був секретарем делегації уряду УНР при Лізі Націй. Спеціальний кореспондент журналу «Тризуб» у Женеві, керівник женевської філії Українського пресового бюро. 1932-го через адвоката Самуеля Підгірського пом'якшив обвинувачення Юрієві Косачу — перед тим йому дав вказівку розробити «План розбудови національного руху на Волині».

У 1938—1939 роках за дорученням уряду УНР в еміграції перебував у Карпатській Україні задля координації дій її уряду й адміністрації з екзильним урядом УНР.

У 1937—1942 роках — на дипломатичній роботі в країнах Європи. У роки Другої світової війни деякий час жив у Варшаві, а у 1942 році переїхав до Києва для налагодження там політичної роботи. Невдовзі потому був ув'язнений гестапо.

Один із засновників і керівників Українського національного державного союзу (УНДС): заступник голови (з 1946), голова УНДС (з 1951). У 1948—1950 очолював Спілку українських журналістів на чужині, згодом перебрав керівництво Українським Національно-Державним Союзом. Від 1949 — член виконавчого органу (уряду) Української Національної Ради, а з 1957 — голова (прем'єр) виконавчого органу і міністр закордонних справ.

Був редактором газети «Мета» Українського інформаційного бюро в Мюнхені (1954—1957).

Упродовж 1967—1989 — Президент УНР в екзилі. На посту президента УНР проявив себе більше як авторитарний діяч, що й спровокувало у 70-х роках конфлікт між партіями, які входили до УНРади. Конфлікт вдалося погасити після прийняття «Тимчасового закону», який дещо демократизував Державний центр УНР в екзилі.

Написав низку праць, у тому числі «Захід — Схід і проблематика поневолених Москвою націй» (1975), «ДЦ УНР в екзилі між 1920 і 1940 роками» (1984).

Могила Миколи Лівицького. Баунд-Брук, США

Похований на українському православному цвинтарі в Саут-Баунд-Бруку, штат Нью-Джерсі.

Відзнаки[ред. | ред. код]

Нагороджений Хрестом Відродження — військовою відзнакою, запровадженою у 1977-му Урядом УНР в екзилі на честь 60-ліття організації збройних сил Української Народної Республіки (наказ № 46 від 14.8.1977, число нагороди — 1).[2][3]

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

22 січня 2017 року на державному рівні в Україні відзначався ювілей — 110 років з дня народження Миколи Лівицького (1907—1989), громадського і політичного діяча, Президента Української Народної Республіки в екзилі.[4]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Лівицький Андрій. Листування (1919—1953 роки) / Упорядкув., вступ. ст., заг. ред. Я. Файзуліна. — Український інститут національної пам'яті. — Київ: Фенікс, 2019. — 688 с. ISBN 978-966-136-661-8
  2. Тинченко Ярослав. Офіцерський корпус Армії УНР (1917—1921) кн. 2. Процитовано 2018-10-11. 
  3. ЦДАВОУ. — Ф. 3235. — Оп. 1. — Спр. 1812. — Реєстр нагороджених Воєнним Хрестом
  4. Постанова Верховної Ради України від 22 грудня 2016 року № 1807-VIII «Про відзначення пам'ятних дат і ювілеїв у 2017 році»

Публіцистика[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Попередник
Степан Витвицький
Coat of Arms of UNR.svg 3-й Президент УНР
19671989
Coat of Arms of UNR.svg Наступник
Микола Плав'юк