Мстислав (Скрипник): відмінності між версіями
[неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Немає опису редагування |
Shmurak (обговорення | внесок) Немає опису редагування |
||
Рядок 79: | Рядок 79: | ||
Обраний заступником голови [[Холм]]ської єпархіальної ради. |
Обраний заступником голови [[Холм]]ської єпархіальної ради. |
||
У квітні [[1942]] р. був висвячений у [[Ієрей|ієреї]]. [[14 травня]], згідно з рішенням Собору |
У квітні [[1942]] р. був висвячений у [[Ієрей|ієреї]]. [[14 травня]], згідно з рішенням Собору УАПЦ в [[Андріївська церква|Кафедральному Соборі Андрія Первозваного]] у Києві, [[хіротонія|хіротонізований]] на єпископа Переяславського Української православної церкви. |
||
У [[Почаїв|Почаєві]] вів переговори з митрополитом Української автономної церкви [[Олексій (Громадський)|Олексієм (Громадським)]] про об'єднання двох церков, підписав [[8 жовтня]] [[1942]] р. «[[Акт поєднання]]». |
У [[Почаїв|Почаєві]] вів переговори з митрополитом Української автономної церкви [[Олексій (Громадський)|Олексієм (Громадським)]] про об'єднання двох церков, підписав [[8 жовтня]] [[1942]] р. «[[Акт поєднання]]». |
||
Рядок 95: | Рядок 95: | ||
У [[1963]] і [[1971]] зустрічався з [[Патріарх Константинопольський|Константинопольським Патріархом]], домагався повернення УПЦ прав, якими вона користувалась до [[1686]] (екзархат у складі Константинопольського патріархату). |
У [[1963]] і [[1971]] зустрічався з [[Патріарх Константинопольський|Константинопольським Патріархом]], домагався повернення УПЦ прав, якими вона користувалась до [[1686]] (екзархат у складі Константинопольського патріархату). |
||
На початку [[1976]] року виступив на захист українського священика, радянського політичного в'язня, отця Василя Романюка (майбутнього [[Патріарх Володимир (Романюк)|патріарха Володимира]]), який демонстративно вийшов з-під ієрархії Російської православної церкви і оголосив про перехід до ієрархії |
На початку [[1976]] року виступив на захист українського священика, радянського політичного в'язня, отця Василя Романюка (майбутнього [[Патріарх Володимир (Романюк)|патріарха Володимира]]), який демонстративно вийшов з-під ієрархії Російської православної церкви і оголосив про перехід до ієрархії УАПЦ. |
||
Підтримував рух в Україні за відродження |
Підтримував рух в Україні за відродження Української Автокефальної Православної Церкви, який почався в [[1988]] році, після святкування [[Тисячоліття хрещення Русі|1000-ліття Хрещення Руси-України]]. |
||
== Патріарх УАПЦ == |
== Патріарх УАПЦ == |
Версія за 10:34, 23 грудня 2018
Мстислав І | ||
Архієпископ Мстислав у 1948 році | ||
| ||
---|---|---|
6 червня 1990 — 11 червня 1993 | ||
Церква: | Українська Православна Церква — Київський Патріархат | |
Попередник: | Діонісій І | |
Наступник: | Володимир І | |
| ||
1969 — 1993 | ||
Церква: | УАПЦ в Діаспорі | |
Попередник: | Митрополит Ніканор | |
Наступник: | Митрополит Константин | |
| ||
1947 — 1950 | ||
Церква: | УПЦ Канади | |
Попередник: | Митрополит Іван (Теодорович) | |
Наступник: | Митрополит Іларіон (Огієнко) | |
| ||
1971 — 1993 | ||
Церква: | УПЦ США | |
Попередник: | Іван (Теодорович) | |
Наступник: | Константин (Баган) | |
Альма-матер: | School of Political Sciences in Warsawd і Варшавський університет | |
Діяльність: | священник | |
Ім'я при народженні: | Степан Іванович Скрипник | |
Народження: | 10 квітня 1898 Полтава, Російська імперія | |
Смерть: | 11 червня 1993 (95 років) Грімбсі, Канада | |
Похований: | Саут-Баунд-Брук,США | |
Батько: | Іван Скрипник | |
Нагороди: | ||
Патріарх Київський та Всієї України Мстисла́в І (у миру Степан Іванович Скрипник; 10 квітня 1898, Полтава — 11 червня 1993, Ґрімсбі, Канада) — визначний український церковний діяч, патріарх Київський і Всієї України УАПЦ, патріарх Київський і всієї Руси-України УПЦ (КП), Первоієрарх УАПЦ в Діаспорі. Почесний громадянин Тернополя, хорунжий Армії УНР. Небіж (син сестри) Симона Петлюри.
Ранні роки, армія, суспільна праця
Степан Іванович Скрипник народився у тодішньому центрі українського культурного життя на Лівобережжі — в Полтаві 10 квітня 1898 року. Відвідував Першу Полтавську класичну гімназію, продовжував навчання в офіцерській школі в Оренбурзі. Служив у російській імператорській армії.
У березні 1918 вступив добровольцем до кінно-гайдамацького полку ім. Костя Гордієнка Окремої Запорізької дивізії Армії УНР, у складі якого брав участь у боях проти червоних у 1918–1919 роках. 1920-го служив у 3-й Залізній дивізії Армії УНР. За бойові заслуги одержав старшинське звання хорунжого. 1920–1921 роках був особистим ад'ютантом Головного Отамана УНР Симона Петлюри.
У 1920-ті роки проживав у селі Борсуки (тепер Лановецький район). У міжвоєнний період працював у кооперативних установах Галичини і Волині, належав до провідних членів Волинського Українського об'єднання.
З 1923 року перебував на еміграції у Варшаві. Закінчив Вищу школу політичних наук у Варшаві.
1930 року, будучи обраний послом до Польського сейму, захищав права українців у Польщі. Уперше голосно проявив себе у лютому 1931-го, відколи під час засідання набив пику послу-комуністу Фердинанду Ткачову. Також зокрема, виступав в сеймі проти укладення додаткової угоди 20 червня 1938 року до Конкордату 1925 між урядом Республіки Польщі та Ватиканом, внаслідок чого було знищено понад 100 православних церков Підляшшя та Холмщини, ревіндиковано близько 2800 га землі, що належала церкві.[1][2]
1940 року — повітовий інспектор у м. Холм.
Брав участь у церковному та громадському житті: представляв мирян у єпархіальних радах, став членом Митрополичої ради та ініціатором і головою товариства «Українська школа» у Рівному. Очолював 1941 року організацію допомоги та милосердя під назвою Український допоміжний комітет.
1 вересня 1941 року в місті Рівне відбулося перше засідання Української ради довір'я на Волині — громадського органу самоуправління на чолі з Степаном Скрипником. До її складу увійшли відомий письменник Улас Самчук, провідні діячі ОУН(б) на ПЗУЗ Ростислав Волошин, Омелян Грабець, Сергій Качинський. Того дня на засіданні Української ради довір'я на Волині створено «Тимчасову Адміністрацію Української Православної Церкви», яку очолив архієпископ Полікарп (Сікорський).
Праця на церковній ниві
Обраний заступником голови Холмської єпархіальної ради.
У квітні 1942 р. був висвячений у ієреї. 14 травня, згідно з рішенням Собору УАПЦ в Кафедральному Соборі Андрія Первозваного у Києві, хіротонізований на єпископа Переяславського Української православної церкви.
У Почаєві вів переговори з митрополитом Української автономної церкви Олексієм (Громадським) про об'єднання двох церков, підписав 8 жовтня 1942 р. «Акт поєднання».
Заарештований гестапо на українських землях та ув'язнений у тюрмах Чернігова і Прилук, з 1944 р. жив у Варшаві, згодом — у Словаччині, пізніше — у Німеччині, де очолював єпархії УАПЦ в Гессені, Вюртенберзі.
1947 року на північноамериканському континенті обраний первоієрархом Української греко-православної церкви з титулом єпископа Вінніпезького і всієї Канади.
З 1949 очолив УПЦ в Америці та добився об'єднання з єпархією архієпископа Іоана (Теодоровича) на соборі в Нью-Йорку того ж року: владику Іоана було обрано митрополитом УПЦ у США, а його — заступником митрополита та головою Консисторії.
Збудував церковно-меморіальний комплекс у Саут-Баунд-Бруку: тут знаходяться Консисторія, духовна семінарія Святої Софії, Свято-Андріївський собор — церква-пам'ятник мученикам за свободу України, редакція журналу «Українське Православне Слово», школа релігії й українознавства, Дім української культури, концертний зал на 1500 місць, Музей церковних старожитностей, бібліотека з 140 тисячами найменувань, архів і друкарня, готель для літніх людей, Цвинтар святого Андрія — найбільше за межами України меморіальне кладовище-пантеон — та пам'ятники княгині Ользі і митрополитові Василю Липківському (скульптор Петро Капшученко).
По смерті митрополитів Іоана (в 1971) та Никанора (в 1969) очолив УПЦ у США а також діаспору в Європі та Австралії.
У 1963 і 1971 зустрічався з Константинопольським Патріархом, домагався повернення УПЦ прав, якими вона користувалась до 1686 (екзархат у складі Константинопольського патріархату).
На початку 1976 року виступив на захист українського священика, радянського політичного в'язня, отця Василя Романюка (майбутнього патріарха Володимира), який демонстративно вийшов з-під ієрархії Російської православної церкви і оголосив про перехід до ієрархії УАПЦ.
Підтримував рух в Україні за відродження Української Автокефальної Православної Церкви, який почався в 1988 році, після святкування 1000-ліття Хрещення Руси-України.
Патріарх УАПЦ
30.10.1989 р. був проголошений патріархом Української автокефальної православної церкви в Україні та за кордоном.
На Всеукраїнському Православному Соборі в Києві 6 червня 1990 року, за участю понад 700 делегатів з усієї України (серед яких було 7 єпископів і понад 200 священиків), Собором затверджено факт утворення УАПЦ і обрано його Патріархом Київським і всієї України. 20 жовтня 1990 після 49-річної розлуки прибув в Україну митрополит Мстислав (Скрипник) (Літературна Україна, 1990, 25 жовтня). Вже 27 жовтня відбув з душпастирським візитом до Львова.
А вже 18 листопада 1990 року в Соборі святої Софії в Києві відбулася його інтронізація: став першим Патріархом УАПЦ.
Після створення 1992 р. УПЦ КП, проголошений її Предстоятелем з титулом Патріарха.
1992 року передав прапор 3-ї Залізної дивізії Дієвої Армії УНР новоствореній українській армії; бойовий прапор зберігається в музеї Збройних сил України.
Помер у канадському місті Ґрімсбі. Похований у крипті собору святого Андрія в Саут-Баунд-Бруку, США.
Вшанування пам'яті
- На його честь названа вулиця в місті Київ.
- У його рідному місті Полтава є Вулиця Патріарха Мстислава. На цій же вулиці є Музей Патріарха Мстислава Скрипника (в аварійному стані[3]).
- 27 вересня 2013 року, у Львові, на вулиці Пісковій, 17, на будинку, в якому у 1991—1993 роках під час відвідин Львова зупинявся Патріарх Української Автокефальної Православної Церкви Мстислав (Скрипник), урочисто відкрили та освятили меморіальну таблицю. Чин панахиди очолив Владика УПЦ КП Димитрій (Рудюк).
- Меморіальна дошка на фасаді Покровського Собору в Івано-Франківську.
- Меморіальна дошка на фасаді Андріївської церкви в Києві.
- Меморіальна дошка на фасаді Успенської церкви у Львові.
Примітки
- ↑ І. Пилипів. Правовий статус Греко-Католицької Церкви в Другій Речі Посполитій (1925—1939 рр.)
- ↑ Володимир Вишневський. Трагедія православних церков у Польщі / Пам'ятки України. — К., № 4 за 1990 ; — № 1 за 1991. — 64 с. — С. 18–19. — ISSN 0131-2685
- ↑ Депутат ініціює створення Національного музею патріарха Мстислава (Скрипника)
Джерела та література
- Д. В. Степовик. Мстислав // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 97. — 728 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1061-1.
- В. Войналович. Мстислав // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.:Парламентське видавництво, 2011. — с.470 ISBN 978-966-611-818-2
- Смирнов А. Мстислав (Скрипник): громадсько-політичний і церковний діяч. 1930—1944: Монографія. — К.: Смолоскип, 2008. — 326 с.
- Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга I. — К. : Темпора, 2007. — ISBN 966-8201-26-4.
- Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга II. — К. : Темпора, 2011. — 355 с. — ISBN 978-617-569-041-3.
- ЦДАВОУ. — Список старшин, зарахованих на дійсну українську військову службу та підвищених до наступних рангів протягом липня 1920 — липня 1923
Посилання
- Патріарх Мстислав (Скрипник), Релігійно-Інформаційна Служба України, 2 січня 2010
- Святійший Патріарх Київський і всієї України Мстислав, Людина і світ. — 1990. — № 12. — cc. 10-14. Релігійно-Інформаційна Служба України
- Скрипник Степан, Віртуальна Русь
- Українська автокефальна православна церква (УАПЦ)
- Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет Коротка історія створення Української православної церкви Київського патріархату
- інститут історії України
- Телерозповідь Рівненської ОДТРК про Степана Скрипника на YouTube
- «Хлопці, ви з Полтави? Розкажіть, як Полтава, як Тарапунька…» — розповідь про життя Патріарха Мстислава і його музей
Попередник: | Первоієрарх Української Автокефальної Праваславної Церкви в Діаспорі 1969—1993 |
Наступник: |
Ніканор (Абрамович) | Константин (Баган) |
Попередник: | Митрополити УПЦ Канади 1947—1950 |
Наступник: |
Митрополит Іван (Теодорович) | Митрополит Іларіон (Огієнко) |
Попередник: | Митрополити УПЦ США 1971—1993 |
Наступник: |
Митрополит Іван (Теодорович) | Митрополит Константин (Баган) |
Попередник: | Патріархи Київські та всієї України (УАПЦ) 1990—1993 |
Наступник: |
Діонісій (Валединський) | Патріарх Димитрій (Ярема) |
Попередник: | УПЦ-КП: Патріарх Київський і всієї Руси—України 1992 — 1993 |
Наступник: |
— | Патріарх Володимир (Романюк) |
|
- Випускники Варшавського університету
- Народились 10 квітня
- Народились 1898
- Померли 11 червня
- Померли 1993
- Поховані на цвинтарі святого Андрія (Саут-Баунд-Брук)
- Хорунжі (УНР)
- Кавалери Хреста Симона Петлюри
- Кавалери Воєнного Хреста (УНР)
- Українські патріархи
- Єпископи УАПЦ
- Українські релігійні діячі
- Українська автокефальна православна церква
- Посли до Польського сейму
- Уродженці Полтави
- Персоналії:Рівне
- Почесні громадяни Тернополя
- Єпископи Української православної церкви Київського патріархату
- Люди, на честь яких названі вулиці
- Померли в Онтаріо