Волошин Ростислав Павлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ростислав Волошин
Rostyslav Voloshyn.jpg
Ім'я при народженні Ростислав Павлович Волошин
Прізвисько «Павленко», «Горбенко», «Борисенко», «Левченко», «Чепіга»
Народження 3 листопада 1911(1911-11-03)
село Озеряни, Дубенський повіт, Волинська губернія, Російська імперія
нині Дубенський район, Рівненська область, Україна Україна
Смерть 22 серпня 1944(1944-08-22) (32 роки)
село Гаї Бійничі, нині с.Бійничі, Дрогобицький район, Львівська область, Україна Україна
Країна Україна
Приналежність Flag of Ukraine.svg Україна, УПА OUN-r Flag 1941.svg
Звання УПА погон 12 - Полковник.svg Полковник політвиховник
Командування Командант запілля УПА,
член бюро Проводу ОУН,
Генеральний секретар внутрішніх справ УГВР
Нагороди
Кавалер Золотого Хреста заслуги Першого класу

Залізний Пластунський Хрест

Ростислав Павлович Волошин (інколи Березюк-Волошин, псевдо: «Павленко», «Горбенко», «Борисенко», «Левченко», «Чепіга») (3 листопада 1911, с. Озеряни, нині Дубенський район, Рівненська область — 22 серпня 1944, с. Гаї Бійничі, нині Дрогобицький район, Львівська область) — український студентський діяч, військовик. Полковник Української Повстанської Армії, командант запілля УПА, заступник Головного командира УПА, Генеральний Секретар Внутрішніх Справ УГВР. Голова СУСОП.

Лицар Золотого Хреста Заслуги УПА (посмертно).

Дитинство. Навчання[ред.ред. код]

Народився 3 листопада 1911 року у с. Озеряни Дубенського повіту (пізніше району) на Рівенщині у родині помічника начальника місцевої залізничної станції, полковника армії УНР Павла Волошина та Меланії Калістратівни Левчук.

Під час навчання у Рівненській гімназії Ростислав стає активним учасником молодіжної організації «Пласт». У польських таємних поліційних зведеннях того часу зазначалося, що вдома у Волошина проводилися збори пластунів.

Після закінчення гімназії вступає на юридичний факультет Львівського університету, де стає членом підпільної Організації Українських Націоналістів (ОУН) з часу її заснування 1929 року. Через деякий час очолив Українську студентську репрезентацію в Польщі (Союз Українських Студентських Організацій під Польщею) (1933—1934), Дубенський повітовий, згодом Рівненський окружний провід ОУН. Часто виступав на різних зборах студентської молоді у різних містах Західної України. З 1935 до 1937 року був співредактором підпільної молодіжної газети «Юнак» та журналу «Студентський Вісник».

Командування ВО «Богун» разом з прибулими гостями в с. Будераж (Здолбунівський район) Здолбунівського району Рівненської області (грудень 1943 р.). Нижній ряд (зліва направо): шеф розвідвідділу (ШРВ) «Немо» (Андрій Кисіль); член проводу ОУН(б) «Іванів» (Омелян Логуш); керівник угорської місії до УПА підполковник Ференц Мартон; комендант запілля УПА-Північ «Горбенко» (Ростислав Волошин); командир ВО «Богун» «Еней» (Петро Олійник); керівник охорони делегації «Кропива» (Василь Процюк). Верхній ряд: заступник ШРВ «Палій» (Василь Коренюк); господарчий референт УПА-Північ «Зубатий» (Василь Мороз); шеф штабу ВО «Богун» «Черник» (Дмитро Казван).

Після закінчення університету деякий час працює у львівському «Промбанку». 1935 р. одружується з гімназійною однокласницею Ніною Левицькою.

Діяльність в ОУН та УПА[ред.ред. код]

З часу утворення Євгеном Коновальцем Крайової Екзекутиви ОУН на Північно-Західних Українських Землях в 1935 році став її ідеологічним референтом, а згодом і Крайовим Провідником на ПЗУЗ. За цей час багаторазово сидів у польських тюрмах, в тому числі двічі у концтаборі «Береза Картузька». На Рівненському процесі 22-26 травня 1939 року був засудженим на кілька років ув'язнення, проте початок Другої світової війни перервав цей термін.

Але з приходом більшовиків Волошин знову був засуджений і ув'язнений. І знову його тюремний термін скоротила війна, цього разу німецько-радянська. Вийшовши з тюрми, він став від імені Українського Державного Правління головою Рівненської обласної управи. В серпні 1941 року увійшов в Українську раду довіри, очолювану С. Скрипником, майбутнім патріархом, разом з Уласом Самчуком. Після цього був заарештований гітлерівцями. 1942 року вийшов із в'язниці Монтелюпіх у Кракові, став заступником голови обласного кооперативу у Рівному.

Р. Волошин був співорганізатором перших загонів Української Повстанської Армії. У 1943-му також став офіційним заступником Д.Клячківського — «Клима Савура», крайового провідника на ПЗУЗ.

Головував на ІІІ-му Надзвичайному Великому Зборі ОУН (21 — 25 серпня 1943), де був обраний членом Бюро Проводу ОУН. Саме Роман Шухевич, Р. Волошин та Йосип Позичанюк з весни 1943 фактично очолювали керівництво УПА.

21-22 листопада 1943 був головою на І-й конференції поневолених народів Сходу Європи і Азії у с. Будераж (Здолбунівський район) Здолбунівського району Рівненської області. Саме вона започаткувала світовий Антибільшовицький блок народів, очолюваний після війни Ярославом Стецьком. Став командантом запілля (командувач тилом) УПА.

18 січня 1944 року «Горбенко» взяв участь у нараді керівників ОУН і УПА на ПЗУЗ.

11-15 липня 1944 Р. Волошин був обраний Головою Президії Великого Збору Української Головної Визвольної Ради, що проходив біля с. Недільна Старосамбірського району Дрогобицької області. На ньому його обрали Генеральним Секретарем Внутрішніх Справ УГВР. Остання прижиттєва згадка про Ростислава Волошина датується 5 серпня 1944 року, коли приймалася присяга трьох сотень УПА, «Левів», «Булава» і сотні «Різуна» біля села Свидник, де він виступив зі своєю останньою полум'яною промовою. Загинув Р. Волошин — заступник Головного командира УПА, 22 серпня 1944 року в селі Гаї Бійничі в нерівному бою з більшовицькими окупантами при переході фронту.

Сім'я[ред.ред. код]

Батьки переїхали з Києва після поразки національно-визвольних змагань 1917—1920 років разом з майбутнім патріархом УАПЦ Мстиславом (Скрипником). Проживали на ст. Озеряни, Дубнівського повіту. Родина мала четверо дітей. Старша сестра Ія та син Юра померли в дитячому віці, а Оксана, член ОУН, загинула в околицях Дерманя, перебуваючи в підпіллі. Ростислав Волошин взяв шлюб з Ніною Левицькою, дочкою Гліба Левицького, 1935 року, яка училася в Рівненській гімназії разом з ним. Про родину Левицьких згадується з 1703 року, коли їх предки правили в парафії однієї з церков Луцька. Гліб Левицький був двоюрідним братом графа Модеста Рогаля-Левицького — лікаря та письменника, друга Лесі Українки.

Дружина Ростислава Волошина Ніна — членкиня ОУН, псевдо «Домаха». Була звя'зковою Ніла Хасевича, близького друга родини. Заарештована в січні 1947, отримала 10 років мордовських таборів. З 1957 року проживала в м. Нововолинську разом із сім'єю дочки. Померла 1971 року, похована на міському кладовищі.

У Ростислава та Ніни Волошиних було двоє дітей:

  • Інна, 1937 року народження
  • Андрійко 1944 року народження, помер 1947-го та похований на кладовищі у Рівному.

Дочка закінчила Луцьке педадогічне училище, працювала бібліотекарем, вчителем вечірньої школи у Нововолинську. Після переїзду родини до Луцька в 1974 році працювала в облраді по туризму та екскурсіях. Померла в січні 1998 року та похована на міському кладовищі у Луцьку. Інна відчувала «турботу» відповідних органів все своє життя. Їй не дозволили отримати вищу освіту, морально пресували все життя. Чоловік Валентин Оленченко помер 1993 року.

Внук Анатолій Волошин, 3.09.1957 р. н., Луцьк. Одружений. Дружина Юліана Волошина,1986 р.н. Виховують синів — Даміана, 24.06.2012 р.н. і Даріана, 04.09.2014 р.н. Анатолій в 1983 р. закінчив Одеський електротехнічний інститут зв'зку. З 1982 по 1996 р.р. служив офіцером зв'язку в УМВС у Волинській області. З 1988 по 2008 роки КДБ СРСР проти нього було порушено «ДОР-ШП» (шпигунство). З 2001 року по теперішній час працює в МАК, м. Київ.

Внуки Ростислава Волошина Юрій з Анатолієм, були на Покрову 2008 в с. Гаї Бійничі, де встановлений пам'ятний хрест на місці загибелі Ростислава Волошина. Юрій після закінчення Львівської політехніки працює на Луцькому автозаводі — інженером[1].

Відзнаки[ред.ред. код]

Ростислав Волошин («Павленко») був відзначений найвищою нагородою — Золотим Хрестом Заслуги УПА (посмертно), йому присвоєно звання — полковник-політвиховник УПА (посмертно). 14 жовтня 2012 року нагороджений найвищим орденом Пласту — Залізним Пластовим Хрестом (Iron Cross) за хоробрість у боротьбі за Батьківщину (посмертно).

Виписка з наказу (архів ГДА СБ України):

«

Наказ № 3/52 ГВШ — УПА від 12 жовтня 1952. За великі заслуги в організації УПА, у військовому і політичному вишколі та вихованні кадрів УПА посмертно надано військові ступені і нагороджено Хрестами Заслуги такі особи:

А. Надання військових ступенів.

Д. Ступінь полковника-політвиховника. 1. Д.Павленкові- Р.Волошинові УПА Північ, з датою старш. 22.8.44року.

В. Нагородження.

а. Золотим Хрестом Заслуги. 5. полк. Павленка Р. Волошина. / усі під а-г нагороджені на основі рішення УГВР від 11 жовтня 1952 /

// В. Коваль
Головний командир УПА
 »

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

Вулиця Ростислава Волошина у місті Луцьк.

Галерея[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Виноски[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Газета «Волинь» (Рівне), 9 липня 2004 року.— С. 10.
  • Ігор Марчук. Ростислав Волошин
  • Дмитрук В. Г. «Вони боролись за волю України».— Луцьку (чільне місце відведено Ростиславу Волошину).
  • Приватний архів Оленченко (Волошина) Юрія та Волошина Анатолія

Посилання[ред.ред. код]