Інулін

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Інулін
Inulin strukturformel.png
Ідентифікатори
Номер CAS 9005-80-5
Властивості
Молекулярна формула C6nH10n+2O5n+1
Молярна маса 5 000-6 000 г/моль
Якщо не зазначено інше, дані приведені для речовин у стандартному стані (за 25 °C, 100 кПа)
Інструкція з використання шаблону
Примітки картки

Інулі́н (від лат. inula — оман), (С6Н10О5)n — поширений в природі резервний полісахарид, поліцукридний ланцюжок якого складається переважно з залишків D-фруктози, з'єднаних між собою l,2-глюкозидними зв'язками. Молекула інуліну містить і невелику кількість залишків глюкози. Тобто, ланцюжок складається із фруктозних ланок з кінцевою глюкозою. Він не[1] засвоюється організмом людини, але є необхідною для функціонування органів травлення баластною речовиною. Належить до групи фруктозанів.

Хімічні і фізичні властивості[ред.ред. код]

Молекулярна маса — 5 000-6 000. Білий кристалічний порошок, солодкий на смак, добре розчиняється в гарячій воді.

Ступінь полімеризації його становить зазвичай до 100 одиниць, здебільшого не вище 60[2].

Інулін легко гідролізується при нагріванні з водою або в присутності органічних (оцтової, винної) і неорганічних кислот. При неповному гідролізі утворюється дисахарид інулібіоза (1-β-D-фруктофуранозил-D-фруктоза), при повному — фруктоза. Гідроліз інуліну відбувається також під дією відповідних ензимів — інулаз, або β-фруктофуранозидаз.

Якщо до водного розчину інуліну додати спирт, відбувається осадження полісахариду. Цю властивість використовують для отримання інуліну з рослинного матеріалу — спочатку його вилучають водою, а потім осаджують.[3]

Знаходження у природі[ред.ред. код]

У природних умовах інулін накопичується як резервна речовина у кореневому цикорії, бульбах топінамбуру, жоржин, кок-сагизу, в коренях і стеблах гваюли, у ріпчастій цибулі, лопуху, бататі, артишоку тощо, є в багатьох рослинах (складноцвітих, дзвоникових, лілійних, лобелієвих, фіалкових, деяких водоростях тощо), бактеріях Streptococcus mutans та інших.

Добувають із цикорію і топінамбура (земляної груші). Екстрагування теплою водою дає змогу вилучити практично всі розчинні та умовно розчинні вуглеводи з цикорію. Після очищення і висушування його випускають у формі тонкодисперсного порошку.

Розрізняють дві групи інуліну:

  • природній інулін із цикорію має в середньому довжину ланцюжка близько 12 (ступінь полімеризації);
  • інулін високого очищення, отриманий із природного шляхом видалення коротколанцюгових молекул, внаслідок чого має ступінь полімеризації 25.

Вони можуть бути у порошкоподібному, розчинному й гранульованому стані.

Вміст інуліну у нових вітчизняних сортах кореневого цикорію Уманський 90, Уманський 95, Уманський 96, Уманський 97, Уманський 99 сягає 13-16%.[4] Коріння лопуха містять 45, а бульби топінамбуру і жоржин — 50 % інуліну.[3]

Інулін в рослинах[ред.ред. код]

Назва рослини Частина рослини Вміст інуліну (до) Примітки
Лопух великий (Arctium lappa L.) сухі корені 37—45%
Топінамбур (Helianthus tuberosus) бульби 16—18% і більше
Кульбаба лікарська (Taraxacum officinale) корінь 40%
Оман високий (Inula helenium L.) корінь 44%

Значення[ред.ред. код]

Легко засвоюється організмом людини. Застосовують як замінник крохмалю і цукру при цукровому діабеті, в промисловості — для одержання фруктози. Похідні інуліну (естери, сульфати, продукти окиснення) застосовуються для лікування туберкульозу, гіпертонії, ліпемії.

Багато публікацій, які підтверджують пробіотичну активність інуліну та олігофруктоз стосовно майже всіх видів пробіотичної мікрофлори за винятком Eubacteria.[5] Внаслідок його гідролізу утворюється фруктоза, яка, крім стимулювання росту та активності біфідо-лактофлори, підвищує всмоктування кальцію в товстому кишечнику, впливає на метаболізм ліпідів, зменшує ризик атеросклеротичних змін у серцево-судинній системі та попереджує розвиток цукрового діабету.[1] В рослинних тканинах інулін гідролізується під впливом інулази (інулінази), яку знайдено в рослинах, що містять інулін, пліснявих грибах, дріжджах.[3] Інулаза зазвичай активується при проростанні бульб і кореневищ.

Очищений інулін в країнах СНД практично не виробляється, що пов'язано з його нестабільністю при виробництві та великими витратами при очищенні та хімічному виробництві[6].

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Сирохман І. В. Товарознавство харчових продуктів функціонального призначення: навч. С 40 пос. [для студ. вищ. навч. закл.] / І. В. Сирохман, В. М. Завгородня. — К.: Центр учбової літератури, 2009. — 544 с. — ІБВК 978-966-364-803-3
  2. Біфідогенні властивості цикорію // Міжнародний науково-практичний журнал «Товари і ринки». — 2008–2009
  3. а б в Артамонов В.И. Зеленая лаборатория планеты. — М.: «Агропромиздат», 1987. — 143с.
  4. Гументик Н. Я. Підвищення продуктивності цикорію та зменшення втрат коренеплодів при збиранні: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. с.-г. наук: спец. 06.01.09 «Рослинництво» / М. Я. Гументик. — Київ, 2004. — 20 с.
  5. Hartemink R. Effects of fructooligosaccharides on the human intestinal flora / R. Hartemink, M. J. R. Nout, F.M. Rombouts // Proceedings of Fourth Seminar on Inulin. — Wageningen, The Netherlands. — 1994. — P. 79-89; Hartemink R. Growth of enterobacteria on fructooligosaccharides / R. Hartemink, K. M. J. van Laere, F. M. Rombouts // Journal of Applied Microbiology. — 1997. — Vol. 83. — P. 367–374
  6. Безусов А. Т., Пилипенко І. В., Средницька З. Ю. Вивчення ферментативних систем топінамбуру для отримання інуліноподібних речовин In Vitro // Наукові праці. Науковий журнал. — 2009, Вип. 36, Т. 2

Джерела[ред.ред. код]

  • Товстуха Є. С. Фітотерапія. — К.: Здоров'я, 1990.-304 с., іл., 6,55 арк. іл. ISBN 5-311-00418-5
Реторта Це незавершена стаття з хімії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.