Цукровий діабет
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Цукро́вий діабе́т, (лат. diabetes mellitus) часто просто діабет (грец. διαβήτης, «надмірне сечовипускання») — синдром, який характеризується порушенням обміну речовин і високим рівнем цукру в крові натщесерце (гіперглікемія), що відбувається в результаті низького рівня гормону інсуліну чи патологічній протидії ефектам інсуліну разом з недостатнім рівнем його секреції. Характерні симптоми – надмірне виділення сечі (поліурія), збільшене відчуття спраги та затьмарений зір. Ці симптоми можуть бути відсутні, якщо рівень цукру в крові не надмірно великий.
Всесвітня Організація Охорони Здоров’я визначає три основні форми цукрового діабету: тип 1, тип 2 та гестаційний діабет (трапляється під час вагітності), які мають різні причини й поширення серед населення. Незважаючи на те, що, зрештою, усі обумовлені нездатністю бета клітин підшлункової залози виробляти інсулін, щоб запобігти гіперглікемії, причини різні. Тип 2 діабету характеризується опором до інсуліну «тканин-мішеней». Це спричинює потребу в дуже високій кількості інсуліну й діабет розвивається, коли бета клітини не можуть задовольнити потребу. Гестаційний діабет подібний до типу 2 і також викликає опір до інсуліну; гормони під час вагітності спричинюють опір до інсуліну в жінок, які генетично схильні до цього.
Гестаційний діабет звичайно зникає з народженням дитини, однак діабет типів 1 і 2 -- хронічні захворювання. Всі типи піддаються лікування з 1921 р., коли став доступний інсулін у вигляді ліків. Типом 2 можна керувати поєднанням із дієтичного харчування, таблеток, ін'єкцій та частим поповненням інсуліну. У ХХ ст. інсулін виготовляли з натуральних джерел, таких як свинячі підшлункові залози. Зараз більшість інсуліну виробляють, використовуючи генетичну інженерію, як точну копію людського інсуліну чи людського інсуліну з модифікованими молекулами, що дозволяє регулювати силу та тривалість дії. Інсулін також можна доставляти в організм, використовуючи спеціальну помпу, яка вводить інсулін через катетер.
Діабет може спричинити багато ускладнень. Гострі ускладнення (гіпоглікемія, кетоацидоз чи гіперосматична кома) можуть статися, якщо хворобу недостатньо контролюють. Серйозні довгострокові ускладнення можуть включаючи подвійний ризик серцево-судинної хвороби, хронічну ниркову недостатність, пошкодження сітківки ока (що може призвести до сліпоти), пошкодження капілярних судин, що призводить до імпотенції та поганого загоєння ран. Погане загоєння ран, особливо на ступнях, може призвести до гангрени з подальшою ампутацією. Достатній догляд за діабетом, так само як і посилений контроль за кров’яним тиском і факторами стилю життя (такі як не куріння й догляд за здоров’ям) може зменшити ризик більшості вищеназваних ускладнень. У сучасному світу, діабет – одна з найзначніших причин, яка спричинює сліпоту в дорослих у не літньому віці, причина нетравматичних ампутацій, а також діабетична неафтропатія – основна хвороба, яка потребує гемодіаналізу в США.
[ред.] Класифікація
Термін діабет без уточнення часто вживають для цукрового діабету, який зв’язаний із дуже високим рівнем цукру в сечі, але є й інші хвороби, які називають діабет. Найвідоміший із них нецукровий діабет, при якому цукру в сечі немає: він може бути викликаний порушенням нирок або гіпофізу.
Дві найвідоміші ідіопатичні форми діабету це типи 1 і 2. Термін діабет першого типу замінив деякі попередні терміни, такі як дитячо-юнацький діабет та інсулінозалежний діабет. Так само, як термін діабет другого типу замінив терміни дорослий діабет, діабет, пов'язаний з ожирінням та не інсулінозалежний діабет. Крім цих двох типів існує також так звана неузгоджена термінологія. Деякі джерела розрізняють діабет третього типу, який прийнято називати гестаціний діабет, інсуліностійкий діабет типу 1 («подвійний діабет»), діабет типу 2, який прогресує до потреби вводу інсуліну й прихований автоімунний діабет у дорослих. Також існує особливий діабет у молоді, який виникає через поодинокі генні порушення.
[ред.] Цукровий діабет типу 1
Перший тип цукрового діабету характеризується втратою бета клітин, які виробляють інсулін, так званих острівців Лангерганса, що призводить до дефіциту інсуліну. Головна причина втрати бета клітин – автоімунне ураження Т-лімфоцитами. Поки не відомо жодної профілактичної міри, яка може запобігти захворюванню на діабет типу 1, що включає 10% від усіх хворих на цукровий діабет у Північній Америці та Європі. При діабеті цього типу чутливість до інсуліну звичайно нормальна, особливо в ранніх стадіях. Діабет першого типу може уражати як дорослих, так і дітей, але його традиційно називають «юнацьким діабет», бо на нього найчастіше хворіють діти.
Лікування цього типу діабету, навіть на ранніх стадіях, полягає в заміні інсуліну разом з уважним контролем рівня глюкози в крові, використовуючи глюкометри. Без інсуліну діабетичний кетоацидоз може призвести до коми чи навіть смерті. Також придається значення дієті та фізичним вправам. Крім підшкірних ін'єкцій, зараз також широко використовують так звані інсулінові помпи, які дозволяють доставляти інсулін 24 години на добу на заданому рівні та можуть бути запрограмовані.
Лікування діабету типу 1 може тривати до кінця життя. Це лікування не порушує діяльність людини, якщо вона дисциплінована у дозуванні інсуліну та вимірюванню кількості глюкози в крові. Середній рівень глюкози в крові для хворого на діабет типу 1 повинний бути якомога ближчій до нормального (80–120 мг/дл, 4-6 ммол/л). Деякі лікарі рекомендують 140–150 мг/дл (7-7,5 ммол/л) для тих людей, у яких виникають проблеми при нижчому рівні через часті напади гіпоглікемії. Рівень більше 200 мг/дл (10 ммол/л) інколи супроводжується дискомфортом та частими сечовипусканнями, що призводить до зневоднення. А рівень більше 300 мг/дл (15 ммол/л) потребує негайного лікування, бо призводить до кетоацидозу, хоча при швидкому наданні допомоги не небезпечний для життя. Низький рівень глюкози в крові (гіпоглікемія) призодить до епілептичних нападів та втрати свідомості.
[ред.] Історія вивчення
Цукровий діабет був відомий ще з часів античності і в Середній Азії. Проте справжнє вивчення хвороби розпочалося аж 1900 році. Вперше виявили і оцінили роль підшлункової залози у цукровому діабеті вчені Йозеф фон Мерінг і Оскар Мінковскі.
 |
Ця стаття/абзац не містить картки або така картка є неадресованою. Ви можете доповнити її/його такою і заповнити її (І вилучити даний шаблон). Можливо, вам варто звернутись по допомогу за шаблоном у Вікіпедія:Запити на шаблони, або віднайти його (якщо він існує) на ВП:Ш. Шукайте відповідні шаблони тут у розділі карток |
