Ван (озеро)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Координати: 38°36′ пн. ш. 42°51′ сх. д. / 38.600° пн. ш. 42.850° сх. д. / 38.600; 42.850

Ван
Озеро Ван
Озеро Ван
Координати 38°36′ пн. ш. 42°51′ сх. д. / 38.600° пн. ш. 42.850° сх. д. / 38.600; 42.850
Розташування
Прибережні країни Туреччина
Розміри
Площа поверхні, км2 3 574 км²
Висота над рівнем моря, м 1648[1] м
Середня глибина, м 161,2 м
Макс. глибина, м 451 м
Берегова лінія 430 км
Об'єм, км3 576 км3
Басейн
Вливаються річки Бендімахи, Зейлан-Дересі, Карашу, Мічингер
Площа басейну 15 000 км²
Країни басейну Туреччина
Острови Гадір, Чарпанак, Ахтамар і Атрек
Озеро Ван, знімок з космосу
Озеро Ван, знімок з космосу

Ван (тур. Van Gölü, вірм. Վանա լիճ, курд. Gola Wanê) — безстічне солоне озеро, розташоване на Вірменському нагір'ї в східній частині Туреччини (район Східна Анатолія). Озеро Ван — найбільше озеро Туреччини, найбільше содове озеро у світі і четверте за величиною непересихаюче безстічне озеро[2].

Походження озера[ред.ред. код]

Озеро Ван розташоване в західній частині улоговини тектонічного походження, яка оточена декількома гірськими системами: Східним Тавром з півдня, Курдськими горами зі сходу і хребтом Аладаглар з північного сходу. На заході і північному заході улоговини розташовані декілька згаслих вулканів, включаючи стратовулкан Сюпхан і вулкан Немрут. У середню плейстоценову епоху, близько 200 тисяч років тому, виверження вулкана Немрут утворило потік лави протяжністю понад 60 кілометрів, який заблокував стік вод з Ванської улоговини в Мушську улоговину, що відноситься до басейну довколишньої річки Мурат, що і призвело до утворення озера. Таким чином, озеро Ван займає найглибшу частину крупної улоговини, оточеної горами. Існує вірогідність, що через певний час розмивання Східного Тавру притоками річки Ботан-Чайї (притока Тигру) створить новий стік вод озера в басейн річки Тигр, і озеро Ван зменшиться або перестане існувати[3].

Фізіографія[ред.ред. код]

Площа озера Ван становить 3 574 км² що робить його найбільшим озером Туреччини і другим за площею (після озера Урмія) озером Близького Сходу. Місцеві жителі історично називають озеро Ван «морем»[3]. Озеро Ван розташоване на висоті 1 648 м над рівнем моря[1], має неправильну форму, трохи близьку до трикутника. Ширина озера в найширшій його частині становить 119 кілометрів. Озеро поділяється вузьким перешийком на невелику і дуже неглибоку, північну частину і на велику південну частину, де глибини сягають 451 метра. Середня глибина озера Ван становить 161,2 метра, загальний об'єм води 576 км³. Береги озера, в основному, уривисті. На озері Ван розташовано безліч дрібних острівців, особливо поблизу берегів, і чотири великі острови: Гадір, Чарпанак, Ахтамар і Атрек. Гадір (Лім), найбільший острів, розташовується в північній частині озера. Чарпанак лежить біля східного берега, а острови Ахтамар і Атрек знаходяться недалеко один від одного біля південного берега озера. Недалеко від озера Ван розташовуються озера Назік (на північному заході, висота 1 870 м над рівнем моря), Ерчек (на сході, висота 1 890 м над рівнем моря) і Арін (на півночі).

Вигляд на озеро Ван з космоса
Снимок NASA, вересень 1996 р.
STS079-781-53 Van20 2 copy.jpg
Цифрами позначені:
  1. Погасший вулкан Немрут-Даг, заввишки 2 948 м. На фотографії видно невелике озеро, що утворилося усередині восьмикілометрового кратера вулкана, і шестидесятикілометровий потік лави, що витікав строго на північ (вгору по фотографії), яка і привела до утворення озера Ван.
  2. Стратовулкан Сюпхан, висотою 4 061 м.
  3. Озеро Назік, на висоті 1 870 м над рівнем моря.
  4. Озеро Ерчек, на висоті 1 890 м над рівнем моря.
  5. Озеро Арін.
  6. Острів Гадір (Лім), на острові залишки вірменського монастиря XVI століття.
  7. Острів Атрек, на острові збереглася вірменська каплиця.
  8. Острів Ахтамар. На острові збереглася вірменська церква Святого Хреста (вірм. Սուրբխաչ), побудована на початку X століття н.е.
  9. Острів Чарпанак.

Живлення озера та рівень води[ред.ред. код]

В даний час озеро живлять чотири невеликі річки: Бендімахи і Зейлан-Дересі з півночі, Карашу та Мічингер зі сходу, а також весняне танення снігів довколишніх гір. Найбільша з цих чотирьох річок, Зейлан-Дересі (Зейлан), бере початок в горах Аладаглар. На річці Карашу утворене водосховище. У зв'язку з тим, що живлення озера Ван переважне снігове, рівень води в озері коливається протягом року в межах 50 сантиметрів, досягаючи максимуму в липні. Найбільше поповнення озера відбувається в період з квітня по червень за рахунок танення снігів і весняних дощів. Загальна площа водозбору озера Ван перевищує 15 тисяч квадратних кілометрів.

Окрім цього, озеро Ван зазнає малодосліджених великих, можливо циклічних, коливаннь рівня води, наприклад, в дев'яності роки XX століття рівень води в озері несподівано піднявся на 2,6 метри, затопивши великі площі сільськогосподарських угідь. До 2000 року води озера трохи відступили. Ще перші дослідники озера звернули увагу на тераси на берегах озера, які свідчили про те, що раніше рівень води в озері був на 55 метрів вище, ніж сьогодні[3]. Подальші дослідження підтвердили, що в середині останнього льодовикового періоду, близько 18 тисяч років тому, рівень озера Ван був на 72 метри вище, ніж сьогодні[4]. У 1990 році на озері Ван працювала міжнародна дослідницька експедиція, яка провела глибоководне буріння і взяла проби мінеральних відкладень з дна озера. Одним з несподіваних результатів буріння виявився факт, що озеро Ван майже пересохло, розпавшись на соляні калюжи близько 17 тисяч років тому, а потім наповнилося знову[5]. Більшість дослідників пов'язують цю подію з кліматичними змінами, хоча точні причини цього явища, можливість повторення пересихання озера і зв'язок кліматичних змін в районі озера Ван з сусідніми регіонами все ще залишаються предметом дискусій. Дослідники також відзначають можливу схожість явищ що відбуваються з озером Ван 15—18 тисяч років тому та явищ, які в наш час[Коли?] відбуваються з Мертвим морем[6].

Клімат[ред.ред. код]

Озеро Ван

Озеро Ван розташоване на Вірменському нагір'ї, яке відрізняється досить суворим різко континентальним кліматом. Середні температури в центрі Вірменського нагір'я складають в липні від +22 до +25 °C, у січні від −16 до −12 °C. В особливо холодні зимові дні температура в центрі нагір'я досягає −45 °C. Озеро Ван пом'якшує клімат довколишніх околиць, тому в місті Ван, на березі озера, середні температури складають в липні +22,5 °C, у січні −3,5 °C. Середньорічна кількість опадів в басейні озера Ван коливається від 400 до 700 мм. Завдяки пом'якшеному озером клімату і штучному зрошуванню в прибережних областях, не зважаючи на висоту 1 700 м над рівнем моря, в околицях озера Ван виростають і добре плодоносять рослини, що ростуть в середземноморському кліматі: оливкове дерево, яблуні, персики, гранати та інші садові культури.

Температура води в озері на поверхні влітку доходить до +20 °C, температура води на глибинах понад 50 метрів постійна протягом року і становить +3 °C. Висока солоність озера призводить до того, що навіть в суворі зими озеро Ван не замерзає, за винятком деяких ділянок мілководної північної частини. Швидке охолодження води на поверхні щоосені призводить до щорічного круговороту води в озері.

Склад води[ред.ред. код]

Середня солоність води в озері Ван становить 22 ‰, що нижче за рівень солоності морської води (30—50 ‰), проте в південній частині озера присутні западини завглибшки понад 100 м, де солоність води досягає 67 ‰[7]. Водневий показник води становить 9,5—9,8 pH, вода озера лужна. Серед солей озера переважають солі натрію, включаючи карбонат натрію (Na2CO3), сульфат натрію (Na2SO4) і хлорид натрію (NaCl), що додає воді мийні властивості. (Багато видів мила містять ці солі як активний компонент). Ще Страбон, згадуючи озеро Ван, підкреслював саме ці якості води:

«

Є у Вірменії також великі озера. ... є Арсене, зване також Тоспітас[8]. Воно містить соду, очищує і відновлює одяг. Проте через цю домішку соди вода озера непридатна для пиття.

 »

У воді озера Ван міститься також карбонат кальцію (CaCO3). Вміст кальцію становить близько 4 мг/літр[9].

Аніонова послідовність: HCO3·CO3 > Cl > SO4. Вміст кисню у воді становить 8 міліграм/л на поверхні, падає до 5 міліграма/л на глибині 75 метрів, далі до 1,5 міліграма/л на глибинах 400 метрів[9].

Види озера Ван[ред.ред. код]

Тваринний і рослинний світ[ред.ред. код]

В озері Ван водиться єдиний вид риби. Ендемічний вид Alburnus tarihi (тур. darekh) насправді споріднений верховодці європейській і належить сімейству коропових, проте за зовнішнім виглядом вельми нагадує оселедець. Alburnus tarihi може жити як в прісній воді, так і в солоній, максимум до солоності 23 ‰, проте розмножується тільки в прісній воді, в гирлах річок і струмків, що впадають в озеро Ван.

Солоність води в озері Ван коливається від майже прісної поблизу гирл річок до гіперсолоної в глибоких улоговинах південної частини озера, тому в озері, в різних його зонах, присутньо багато організмів, пристосованих до різної солоності води, зокрема: лат. Hexarthra fennica polydonta, B. plicatitis, B. angularis, Filinia maior, Colurella adriatica, Keratella cochlearis (2 види), K. quadrata, Trichocerca taurocephala, H. f. Polydonta, H. fennica, Acrodiaptomus spinosus і M. Viridis.

Нарешті, район озера Ван відомий рідкісною породою кішки (тур. Van Kedisi), яка, на відміну від більшості порід кішок, любить купатися у воді.

Культурна історія[ред.ред. код]

Перші сліди перебування людини в районі озера Ван відомі з часів палеоліту. З неолітичних часів племена, що живуть в районі озера, вже займалися виплавкою металів[10][11]. Першою державою в районі озера Ван, мабуть, була Урарту, що існувала тут з XI по VI століття до н.е. На березі озера, на місці сучасного міста Ван в цей період знаходилася столиця Урарту, місто Тушпа. Семидесятикілометровий канал, побудований урартським правителем Менуа в VIII столітті до н.е. для постачання Тушпи прісною водою, існує досі. Після поразки Урарту від асирійців в VII столітті до н.е. Урарту поступово приходить в занепад і перестає існувати в VI столітті до н.е. Залишки споруд з написами урартських царів Сардурі I, Ішпуїні, Менуа, Аргишті I збереглися в районі озера.

На зміну Урарту через деякий час приходить держава Велика Вірменія, «країна трьох морів» (озера Ван, озера Урмія і озера Севан). На берегах озера і на його островах збереглися пам'ятники вірменської храмової і фортифікаційної архітектури. Найвідоміший і такий, що добре зберігся пам'ятник — церква Святого Хреста (вірм. Սուրբխաչ), побудована в X столітті н.е. на острові Ахтамар. В кінці IV століття, неподалік від північно-західного узбережжя озера, в селі Хацик народився творець вірменського алфавіту Месроп Маштоц.

Пам'ятники архітектури, озера Ван, що збереглися поблизу
UrartuTushpa07.jpg
Armenian Church gz 01.jpg
Руїни урартської фортеці, ймовірно побудованої при Сардурі I для зміцнення столиці Урарту, міста Тушпи, в IX столітті до н.е. Вірменська церква Святого Хреста (вірм. Սուրբխաչ), споруджена на острові Ахтамар з 915 по 921 роки н.е. при вірменському феодалі Арцруні на фундаменті стародавньої урартської споруди.

Протягом подальшого історичного періоду Вірменія часом отримувала самостійність, а часом виявлялася послідовно під пануванням Парфії та Римської імперії, а до XIX століття входила до складу Османської імперії. В результаті Першої світової війни імперія Османа почала розпадатися, до влади прийшов младотурецький уряд, який в 19151918 роках частково виселив, частково знищив вірменське населення регіону (див. Геноцид вірмен). В наш час[Коли?] в районі Вана в основному проживають курди, які можливо є нащадками хурритів, автохтонного населення регіону, яке за поширеною версією становило основу населення центральної частини Урарту[12].

В цілому історія регіону повна численними переселеннями і завоюваннями, тому багато історичних аспектів залишаються предметом дискусій. Окрім цього, згідно з останнім генетичним дослідженням курди, турки і вірмени генетично дуже близькі[13].

Назви озера Ван[ред.ред. код]

У доурартський період озеро Ван називалося у асирійців «морем країни Наїрі» (tâmtu ša mât Nairi), причому ймовірно, що слово «Наїрі» на мові Асирії означало «хурити»[14]. Урартська назва озера Ван точно не відома, проте за окремими згадками давньогрецьких географів передбачається, що урарти називали його «Арсене» (дав.-гр. Αρσηνή, Страбон XI, гл. XIV, 3). Окрім цього, багато античних авторів використовували назву «Тоспітіс» або «Топітіс» (дав.-гр. Θωπι̂τιν, лат. Thospites), яке походить від назви урартської столиці, міста Тушпа. Цей же корінь зберігся у вірменських середньовічних істориків у формі «Тосп» або «Тосб» (Мойсей Хоренський III, 35; Фавст Бузанд IV, 55, 58 і V, 37), які також використовували назви «Бізнунійське море» і «Риштунійське море». Сучасна назва «Ван» ймовірно походить від урартського слова Біайні(лі), яке позначало або саму державу Урарту, або центральну його частину[12].

Економіка[ред.ред. код]

Ванський паром

Район озера Ван — один з найбідніших районів Туреччини. З одного боку тут не розвинена промисловість, з іншого боку район Вана погано пов'язаний з рештою транспортної мережі країни. Жителі навколишніх районів займаються в основному землеробством і скотарством, а в прибережних районах садівництвом, рибальством і солеварінням. Солі здобуті з води озера Ван використовуються для виготовлення миючих засобів.

Озером проходить паромна переправа на залізничній колії, що поєднує залізничну мережу Туреччини з містом Ван і далі з Іраном. У сімдесяті роки XX століття, коли відбувалося будівництво залізниці, турецька влада ухвала рішення використовувати саме паромну переправу, а не будувати довгу обхідну залізничну гілку скелястими берегами озера. Ванський паром курсує регулярно, на південному березі озера є невелика судоверф.

Останніми роками уряд Туреччини докладає зусилля для залучення туристів в район озера Ван. У 2006 році були виділені кошти для реконструкції вірменських церков, що збереглися в цьому районі ([1], [2]), а також активізувалися чутки про присутність в озері «Ванського чудовиська» (тур. Van Gölü Canavarı), на зразок Лох-Неського чудовиська ([3]).

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Це й інші фізіографічні дані про озеро Ван вказані за сучасними роботами 19912006 років. (Впродовж тривалого періоду, з тридцятих років по дев'яності роки XX століття, озера Ван активно не досліджували, зокрема, через політичну нестабільність у регіоні. У дев'яності роки дослідження поновилися, і параметри озера, особливо його глибини, були серйозно скоректовані. Разом з цим, багато довідників і енциклопедії досі містять застарілі дані про озеро.)
  2. Kadioglu M., Sen Z., Batur E. The greatest soda-water lake in the world and how it is influenced by climatic change // Annual Geophysicae № 15, 1997
  3. а б в Матвеев С. Н. Турция (Азиатская часть — Анатолия). Физико-географическое описание, Издательство Академии Наук СССР, Москва — Ленинград, 1946
  4. Degens E.T., Wong H.K., Kempe S., Kurtman F. A Geological Study of Lake Van, Eastern Turkey // Geologische Rundschau № 73, 1984
  5. Landmann G., Reimer A., Lemcke G., Kempe S. Dating Late Glacial abrupt climate changes in the 14570 year long continuous varve record of Lake Van, Turkey // Palaeogeography Palaeoclimatology Palaeoecology № 122, 1996
  6. Warren J. K. Evaporites: Sediments, Resources and Hydrocarbons, Springer, 2006 ISBN 3-540-26011-0
  7. Hammer U.T. Saline lake ecosystems of the world, Dr. W. Junk Publishers, Dordrecht — Boston, 1986 ISBN 90-6193-535-0
  8. Географія Страбона була закінчена близько 7 року н.е. В цей час район, який раніше займала держава Урарту, був зайнятий Великою Вірменією. Назва «Арсене» (дав.-гр. Αρσηνή), мабуть, урартська назва озера Ван, а слово «Тоспітас» (дав.-гр. Θωπι̂τιν) походить від назви урартської столиці, міста Тушпа, яка була розташована на березі озера Ван. Див. Піотровський Б. Б. Ванське царство (Урарту), Видавництво Східної літератури, Москва, 1959.
  9. а б Thiel V., Jenisch A., Landmann G., Reimer A., Michaelis W. Unusual distributions of long-chain alkenones and tetrahymanol from the highly alkaline Lake Van, Turkey // Geochimica et Cosmochimica Acta № 61, 1997
  10. Геворкян А. Ц. Из истории древнейшей металлургии Армянского нагорья, Изд. АН Армянской ССР, Ереван, 1980
  11. Cambel H. Braidwood R. An Early Farming Village in Turkey // Scientific American № 3, 1970
  12. а б Піотровський Б. Б. Ванське царство (Урарту), Видавництво Східної літератури, Москва, 1959
  13. Arnaiz-Villena A., Gomez-Casado E., Martinez-Laso J. Population genetic Relationships Between Mediterranean Populations Determined by HLA Distribution and а Historic Perspective, Tissue Antigens № 60, 2002
  14. Мелікішвілі Г. А. Урартські клиноподібні написи, Видавництво АН СРСР, Москва, 1960

Література[ред.ред. код]

  • Матвеев С. Н. Турция (Азиатская часть — Анатолия). Физико-географическое описание, Издательство Академии Наук СССР, Москва — Ленинград, 1946(рос.)
  • Даркот, Бесим География Турции. Издательство иностранной литературы, Москва, 1959(рос.)
  • Hammer U.T. Saline lake ecosystems of the world, Dr. W. Junk Publishers, Dordrecht — Boston, 1986 ISBN 90-6193-535-0
  • Warren J. K. Evaporites: Sediments, Resources and Hydrocarbons, Springer, 2006 ISBN 3-540-26011-0

Посилання[ред.ред. код]