Велика Любаша
| село Велика Любаша | |
|---|---|
| Країна |  Україна
|
| Область | Рівненська область |
| Район | Рівненський район |
| Громада | Костопільська міська громада |
| Основні дані | |
| Населення | 985 |
| Площа | 0,87 км² |
| Густота населення | 1132,18 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 35024 |
| Телефонний код | +380 3657 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 50°56′55″ пн. ш. 26°22′19″ сх. д. / 50.94861° пн. ш. 26.37194° сх. д.Координати: 50°56′55″ пн. ш. 26°22′19″ сх. д. / 50.94861° пн. ш. 26.37194° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря |
174 м |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 35024, Рівненська обл., Костопільський р-н, с. Підлужне |
| Карта | |
  Велика Любаша | |
 Велика Любаша | |
| Мапа | |
| |
|
| |
Вели́ка Любаша — село в Україні, у Рівненському районі Рівненської області. Населення становить 985 осіб.
Історія[ред. | ред. код]
З розповідей старожилів відомо, що село стародавнє: воно існує більше 400 років[1].
Версії щодо походження назви[ред. | ред. код]
Перша версія походження села: землі села належали багатому поміщику, який на честь своєї старшої дочки Люби заснував поселення під назвою «Велика Любаша». Згідно іншого переказу[2]: колись, у давнину річка, що протікає посеред села мала назву Любаша. І від назви річки, яка згодом з невідомих причин перейменована на Замчисько, походить назва села.
Дорадянський період[ред. | ред. код]
За переказами старожилів у давнину тут побував Богдан Хмельницький, який поставив старшим у селі козака Лобача. Після загибелі козака до вдови пристав у прийми син пана Горохольського, який проживав у селі Космачів.
Село В.Любаша в XVI ст. належало князям Острозьким, пізніше Чарторийським, котрі розвинули тут різні промисли. Вони збудували завод з видобутку залізної руди (звідси — Руда), а з XIX ст. він перетворений на завод залізних виробів. На тому місці, де видобували залізну руду, місцеві мешканці часто знаходили так званий жужіль — «перепалене каміння».
За кріпосного права, щоб мати проточну воду, поміщик наказав прокопати канал довжиною до 2 км, шириною — до 30 м, глибиною понад 5 м. Канал виходив від річки Горинь і знову з'єднувався з нею через річку Замчисько.
В 1742 році за кошти парафіян була збудована дерев'яна церква.
Через 100 років приміщення церкви було відремонтоване на пожертвування прихожан і поміщика князя Радзивілла.
Засновником династії служителів місцевої церкви став священик І. Г. Боруцький, його справу продовжили син Михайло, онук Андрій.
Школа в селі виникла приблизно в першій половині XIX ст. ЇЇ побудували на пагорбі за річкою Замчисько, неподалік церкви; мала статус церковно-приходської. Дітей навчав дяк.
У 1875 році приміщення навчального закладу згоріло.
Під час російської революції 1905 р. на боротьбу проти експлуататорів піднялося і місцеве населення; замки князів Радзівілова, а пізніше і Чарторійського були розгромлені і спалені.
Селяни піднялись на боротьбу проти панів, останні повтікали до Луцька, а вже звідти повернулися із значними загонами війська і жорстоко розправилися із повсталими.
В 1908 році в селі було 385 дворів, що зареєстровано в «Списках населених пунктів Волинської губернії за 1909 рік» з населенням 737 чоловік.
У 1921 році засновано польську школу — три класи, проте через 2 роки її закрили через те, що батьки не хотіли викладання польською мовою.
У 30-х роках у селі існувала 4-класна школа, яка знаходилася у будинку священика Боруцького М. М. Цей будинок зберігся і досі. За радянських часів він став основним приміщенням Великолюбашської школи.
Радянський період[ред. | ред. код]
Після вересневих подій 1939 року відкрито початкову школу з українською мовою навчання.
Під час Другої світової війни село окуповане німцями. Зустрівши опір місцевих жителів, фашисти палили будинки, інколи спалювали живцем у вогні людей, розстрілювали їх, вішали, піддавали тортурам; хто мав змогу — ховалися в лісі.
1942 року храм спалений фашистськими окупантами.
Під час Другої світової війни, а саме 14 травня 1943 р., німецький каральний загін оточив це село з метою його повного знищення. Німецькі карателі почали палити хати й розстрілювати населення, проте несподівану відсіч їм дали дві сотні УПА, що дислокувалися на той час в навколишніх лісах. Завдяки відважним діям бійців УПА німецьких карателів було знищено, а населення села врятоване.
Під час війни школа закрита, а навчання відновлено весною 1944 року. Пізніше приміщення добудоване, а з 1952 р. реорганізована у семирічку. У 1962—1963 навч. р., за часів Хрущова, було запроваджено 11-річне навчання.
В листопаді 1943 року село захоплене партизанами з'єднання двічі Героя Радянського Союзу С. А. Ковпака.[3]
13 лютого 1944 року невідомий загін УПА атакував село і спробував опанувати військовий шпиталь № 550. П'ять червоноармійців було вбито, 25 коней та п'ятнадцять возів захоплено, п'ять коней убито[4].
В 1954 році згідно рішення Ровенської облради від 20.11.54 року ліквідовано виконавчий комітет Великолюбашанської сільської ради, а село включено до Підлужненської сільради.
В 1957 році на території села організоване Костопільське звірогосподарство по вирощуванні песців, норок, лисиць.
На кінець 60 поч.70 р.р. на правому березі р. Замчиська працювала Великолюбаська електростанція.
У 1986 р. в приміщенні колишньої середньої школи була відкрита лікарська амбулаторія, очолювана Лією Сенюк. Наприкінці 2001 року сільська амбулаторія отримала статус амбулаторії загальної практики сімейної медицини[5].
Новітня історія[ред. | ред. код]
- 1990 року розпочалося спорудження нової церкви на тому самому місці, де раніше стояла сільська святиня. Минуло якихось 2 роки — і храм було збудовано.
- Урочисте відкриття Свято-Миколаївського храму Київського патріархату відбулося 19 травня 1992 року священиком Андрієм Михайловичем Кононцем.
- За ініціативи Костопільського районного братства ОУН-УПА імені генерал-хорунжого Клима Савура, підтримки голови Головинської сільської ради Леонтія Вдовиченка та народного депутата України Миколи Кучерука, 3-го серпня 2013 року на цвинтарі у с. Велика Любаша було реставровано і впорядковано братську могилу трьох вояків УПА, які загинули від рук нкведистів. Серед них: Циган Сотенний Невідомий, Прометей Бунчужний Невідомий та Олексійчук Олексій Ворфоломійович. Дерев'яний хрест було замінено на кам'яний, а надгробок реконструйовано. Відбулося поминальне освячення місця захоронення українських повстанців.
Населення[ред. | ред. код]
Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 1183 особи, з яких 561 чоловік та 622 жінки.[6]
За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 985 осіб.[7]
Мова[ред. | ред. код]
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[8]
| Мова | Відсоток |
|---|---|
| українська | 99,19 % |
| російська | 0,71 % |
| білоруська | 0,10 % |
Відомі люди[ред. | ред. код]
Народились[ред. | ред. код]
- Константинович Євдокія Василівна — викладач історії і географії, заступник директора із заочного навчання Костопільського педагогічного училища Ровенської області. Депутат Верховної Ради УРСР 2-го скликання.
- Онацька Галина Миколаївна (* 1966) — українська поетеса і громадський діяч.
Цікаво[ред. | ред. код]
- Дорогою з Костополя до Великої Любаші встановлено пам'ятний знак, присвячений генералу Ватутіну, бо колгосп підлуженської сільради був названий імені Ватутіна. Не зрозуміло, з якого приводу. Адже поранення в стегно, після якого він був переправлений у київський шпиталь і помер внаслідок гангрени, Ватутін М. Ф. отримав в Острозькому районі поблизу села Милятин, у ході бою із загоном УПА; як стверджують документи, дорогою з Рівного на Славуту; а це південніше на 30 км. У 2014 році пам'ятник був демонтований.
- На північному сході від села знаходяться кілька ДОТів часів Польщі
- Один з ДОТів використовується на передавальному центрі в/ч А2798 як стрілецький 25-метровий тир
- Найближча річка Замчисько, протікає також через Костопіль.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Письмове джерело не відоме
- ↑ Марчука Оксена
- ↑ 40 односельчан, учасників війни удостоєні нагород. В селі відкрито обеліск загиблим у роки Другої світової війни, біля якого проходять мітинги до Дня Перемоги.
- ↑ Літопис УПА. Нова серія. Т.4. - Київ-Торонто, 2002. – с. 181
- ↑ з керівником Ігорем Захарчуком, пізніше Айною Раковою
- ↑ Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Рівненська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
- ↑ Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Рівненська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
- ↑ Розподіл населення за рідною мовою, Рівненська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
Література[ред. | ред. код]
- Карп'юк А. М. Підлужне і навколишні села: Фрагменти історії.- Костопіль: ТзОВ «Костопільська друкарня», 2012.- С.76-93.
Посилання[ред. | ред. код]
- kostlibr.at.ua/index/pshb_s_velika_ljubasha/0-82 [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] — Бібліотекар Петренчук Лариса Романівна. Історія села Велика Любаша
- Погода в селі Велика Любаша [Архівовано 16 грудня 2011 у Wayback Machine.]
|
Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
| ||||||||
| ||||||||
