Великі Межирічі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Великі Межирічі
V mezhyrychi s.png Veliki mezirichi selo fl.png
Герб Прапор
Країна Україна Україна
Область Рівненська область Рівненська область
Район/міськрада Корецький район
Рада Великомежиріцька сільська рада
Код КОАТУУ 5623081000
Картка на сайті ВР Великі Межирічі 
Основні дані
Перша згадка 1544
Населення 2192
Площа 5,441 км²
Густота населення 402,870 осіб/км²
Поштовий індекс 34725
Телефонний код +380 3651
Географічні дані
Географічні координати 50°39′24″ пн. ш. 26°51′53″ сх. д. / 50.65667° пн. ш. 26.86472° сх. д. / 50.65667; 26.86472Координати: 50°39′24″ пн. ш. 26°51′53″ сх. д. / 50.65667° пн. ш. 26.86472° сх. д. / 50.65667; 26.86472
Водойми р. Стави
Відстань до обласного центру 47 км
Відстань до районного центру 21 км
Місцева влада
Адреса ради вулиця Першого Травня, 1, телефон - 3-12-99
Карта
Великі Межирічі (Україна)
Великі Межирічі
Великі Межирічі
Великі Межирічі (Рівненська область)
Великі Межирічі
Великі Межирічі

Вели́кі Межи́річі (пол. Międzyrzec Korecki) — село в Україні, Корецького району Рівненської області. Центр Великомежиріцької сільської ради. Населення — 2 192 особи; перша згадка — 1544 рік. Назва пішла від розташування села між річками («межи річок»). До 1965 року село мало назву просто Межирічі, а за польського правління — Межирічі Корецькі. В селі діють гімназія, спеціальна школа-інтернат, будинок культури, дільнича лікарня.

Історія[ред.ред. код]

Поблизу Межиріч було знайдено поселення ранньобронзової доби і римські монети II ст. н. е.

В кінці XV—початку XVI століття Корецькими був побудований укріплений замок (не зберігся).

Перша згадка датується 1544 роком; згадуються як власність князів Корецьких.

У 1576 році село було зруйноване загонами Беати Острозької.

В 1596 році селище потерпіло від козацького загону О. Гуменецького, що підтримував повстання Северина Наливайка та Григорія Лободи.

18 лютого 1605 року за клопотанням князя Януша Острозького король Сиґізмунд III Ваза надає Межирічам магдебурзьке право з дозволом побудувати міську ратушу та влаштовувати ярмарки двічі на рік. Мечислав Орлович  подає іншу дату отримання магдебурського права — 1590 рік. У 1629 році в містечку налічується 313 димів й проживає польська, українська та єврейська громада.

В серпні 1648 року містечко було визволене козацькими загонами Максима Кривоноса  і Д. Гирі. Протягом 1648—1649 років Межирічі було сотенним містечком Волинського полку.

У 1651 році містечко переходить у власність Любомирських.

Коли на початку 1657 року українські війська опанували східну частину Волинського воєводства, Межирічі стали полковим містом відновленого Волинського полку. Волинським полковником був тоді Іван Тарновський. У 1658 році у Межирічах розпочалися україно-польські переговори про припинення війни.

1662 року містечко тримав у заставі Павло Тетеря, проте Межирічі були дуже поруйновані польським військом, Павло Тетеря уступив цю заставу Степану Чарнецькому.

За Домініка Єжи Любомирського в містечку з'являється колегіум ордену піарів, в 1702 році будується кам'яний храм святого Антонія.

В 1704 році, під час Північної війни, проходили шведи, поляки, українські козаки. В 17061707 роках в містечку перебували російські війська. 1708 року в околицях Великих Межиріч діяли гайдамаки.

Після Любомирських містечко перейшло до Яблоновських, а в 1773 році до овруцького старости Яна Стецького, який у той же рік починає будівництво палацу. Тадеуш Чацький в першій половині XIX століття з колеґіуму піарів утворив гімназію. Закрили гімназію в 1832 році.

Під час французько-російської війни 1812 року у містечку квартирував 1-ий козачий Чернігівський полк армії генерала А.П.Тормасова.

Після польського повстання 1830—1831 року, у якому брали участь також Стецькі, їхні володіння конфісковуються царським урядом.

В середині XIX століття містечко поступово зростає. Пожвавлюється ремісниче виробництво, торгівля, формується прошарок робітників. Але основну масу населення становили наймити і бідні селянські родини. У 1850 році в Межирічах налічувалось 284 двори. У 80-их роках XIX століття в містечку вже налічувалось 302 будинки і 1612 жителів, працювали невелика суконна фабрика і пивоварний завод. Напередодні Першої світової війни в містечку проживало 3592 осіб, діяли пошта, телеграф. Досить потужний водяний млин переробляв 10 тис. пудів зерна на рік. Межирічі стають відомими в окрузі також своїм великим ярмарком, що збирався 20 разів на рік.

У другій половині XIX — на початку ХХ ст. у Межирічах існувало невелике однокласне сільське училище. У 80-их рр. XIX ст. тут також працювала школа військових писарів. 1909 року відкрили двокласне сільське училище, збудоване на кошти земства. З медичних закладів існувала земська лікарня з аптекою.

Під час Першої світової війни Межирічі опиняються у прифронтовій зоні і поступово занепадає. Після громадянської війни опиняється у складі Польщі до 1939 року. На той час у селі діяло товариство «Просвіта».

У 19391941 роках містечко під радянською окупацією.

З 6 липня 1941 року по 15 січня 1944 року — під німецькою окупацією; 19441991 — в Українській РСР.

Під час та після Другої світової війни поблизу села діяли антикомуністичні загони УПА та польських партизанів.

У травні 1944 року було організовано МТС та курси підготовки трактористів. У цьому ж році відкрито перший в районі колгосп імені Ватутіна. У 1948 році в селі створено спеціалізовану сільськогосподарську школу з підготовки рільників, садівників, овочівників, пасічників, колгоспних рахівників. В 1956 році побудований Великомежирицький плодоовочевий завод. 1969 року на базі МТС засновано лукомеліоративну станцію, яку пізніше реорганізовано в пересувну мехколону тресту «Поліссяводбуд». У 1971 році в Межирічах збудовано цегельний завод. В 1972 році побудовано Великомежирицький міжколгоспний комбікормовий завод. У 2001 році Великомежирицьку загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів реорганізовано у гімназію. У гімназії функціонує музей рідного краю.

У 1955 році було відкрито братську могилу радянських воїнів, що були перепоховані у 1947 і 1952 роках. У 1965 році відкрито пам'ятний знак землякам, які загинули у Великій вітчизняній війні. У 2000 році встановлено пам'ятний знак на місці розстрілу єврейського населення, яке відбулося 25 травня 1942 року в урочищі Цегельня. У 2004 році у селі споруджено пам'ятник загиблим борцям за волю України.

Єврейська громада[ред.ред. код]

Євреї в містечку жили з його заснування. Починаючи з 1760 року і на протязі наступних дванадцяти років тут знаходився центр хасидського руху, а його другий лідер, Дов Бер з Межиріча, отримав призвісько за іменем містечка.

До початку Другої світової війни в місті проживало близько 3000 євреїв. У жовтні 1941 року німці знищили в місті близько 1500 євреїв, а в серпні 1942 знищили більшу частину євреїв, що залишилися. У місті близько 100 євреям вдалося втекти в Росію, і десь 50 з них приєднатися до партизанів.

Історичні пам'ятки[ред.ред. код]

Костел святого Антонія[ред.ред. код]

Костел святого Антонія

Перший храм на цьому місці був збудований у XVI столітті князем Костянтином Острозьким.
Пізніше невеликий дерев'яний костел, згорів у 1601 році.

Побудований у 17021725 роках коштом тодішнього володаря села Єжи-Домініка Любомирського, старости краківського. Архітектором був Войцех Ленартович, майстер любомирського цеху каменярів і каменотесів, автор костелів у сучасних Угневі та Новоукраїнці. Будівництво тривало у 17021723 роках. Вибудований в індивідуальному стилі Войцеха Ленартовича з грою різновеликих об'ємів, кожний з яких має свій, бароковий за характером фронтон.

Костел кам'яний, зального типу з хорами, був орган. Абсида прямокутна. Склепіння хрещаті. Інтер'єри зруйновані. Західний фасад у стриманих формах бароко з тонкими пілястрами і двома бічними вежами зі сходинками нагору. Вежі мають ніші для скульптур у 2 яруси. Тепер покинутий, стоїть пусткою та потребує реставрації, ніяк не використовується.

Колегіум ордену піарів[ред.ред. код]

Одночасно за кошти Любомирських спорудили і колегіум. Його будівлі розташовувалися поруч із костелом. Спочатку тут навчалося 18 учнів, однак, вже у 1784 році їх кількість зросла до 250. Ректорами колегіуму були відомі люди. Зокрема один із ректорів цього навчального закладу, Домінік Шибінський видав посібник з каліграфії, в якому упорядкував писемну мову поляків. Інші здійснювали переклади відомих класичних творів.

Палац Стецьких[ред.ред. код]

Наполеон Орда. 1875 р. Великі Межирічі

Розміщений у північній частині села. Побудований у 17891793 роках. Архітектор Доменіко Мерліні. За переказами, садибу Ян Стецький отримав, вигравши в карти у 1773 році. Колись на її місці була невелика фортеця. Руїни фортеці розібрали, використавши залишки як будівельний матеріал.

Господарський палац на 13 вісей, двоповерховий, кам'яний, потинькований, розфарбований у 2 кольори (теракотові стіни, білі карнизи тощо). Побудований за типовою схемою пізнього класицизму: центральний об'єм, заокруглені галереї, кінцеві павільйони на 2 поверхи. Галереї і павільйони обмежують парадний двір (курдонер). Фасад на курдонер прикрашають бічні ризаліти і чотириколонний портик з трикутним фронтоном. Садовий фасад прикрашає спрощений портик на шість колон і балкон. Перший поверх будівлі прикрашено рустикацією до рівня міжповерхової горизонтальної тяги. За палацом був перший на Волині ботанічний сад. Дивом збережений, (як і інтер'єри), використовується як дитячий інтернат. Потребує ремонту. За палацом залишки пейзажного парку. Раніше біля палацу знаходилася невелика штучна водойма, де розводили форель.

Петропавлівська церква[ред.ред. код]

Знаходиться на сході села. Збудована у 1848 році в стилі класицизму. У 1884 році біля церкви збудовано дзвіницю. Дерев'яна, стоїть на кам'яному фундаменті.

Єврейський кіркут[ред.ред. код]

Люди[ред.ред. код]

Пов'язані:

З 1760 по 1772 тут проживав Дов Бер з Межиріча, другий лідер хасидського руху.

Село відвідував український письменник, громадський діяч Михайло Коцюбинський.

Сільську семикласну польську школу закінчив Микола Якович Курчик (1924) — український повстанець, член ОУН, учасник Норильського повстання, що відбув у неволі відбув більше 31 року.

Горохович Антоніна Тихонівна — інженер-агроном, магістр філософії, письменниця, журналіст, редактор, громадська діячка, учителька шкіл українознавства в діаспорі, провідниця новачок у Пласті. Автор статей на літературні й виховні теми.

Нечипорик Антон Володимирович, р.1930, майстер ковбасного цеху

Посилання[ред.ред. код]