Здолбунів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Здолбунів
Zdolbuniv COA.png Zdolbunov city fl.png
Герб Здолбунова Прапор Здолбунова
Здолбунівський цементний завод
Здолбунівський цементний завод
Здолбунів
Здолбунів на мапі Рівненської області
Здолбунів на мапі Рівненської області
Здолбунів
Здолбунів на мапі України
Здолбунів на мапі України
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Рівненська область Рівненська область
Район/міськрада Здолбунівський район Здолбунівський район
Рада Здолбунівська міська рада
Код КОАТУУ 5622610100
Перша згадка 1497
Статус міста з 1939 року
Населення 24569 (01.01.2013)[1]
Площа 12.49 км²[2]
Густота населення 1964.5 осіб/км²
Поштові індекси 35700—35706
Телефонний код +380-36522
Координати 50°30′34″ пн. ш. 26°15′35″ сх. д. / 50.50944° пн. ш. 26.25972° сх. д. / 50.50944; 26.25972Координати: 50°30′34″ пн. ш. 26°15′35″ сх. д. / 50.50944° пн. ш. 26.25972° сх. д. / 50.50944; 26.25972
Водойма річка Устя
День міста Друга неділя вересня
Відстань
Найближча залізнична станція Здолбунів
До обл./респ. центру
 - залізницею 12 км[2]
 - автошляхами 12 км[2]
Міська влада
Адреса 35700, Рівненська обл., Здолбунівський р-н, м. Здолбунів, вул. Приходька,1
Міський голова Ольшевський Ігор Олександрович

Здолбу́нів (пол. Zdołbunów, рос. Здолбунов) — місто в Україні, центр Здолбунівського району Рівненської області. Місто розташоване за 12 км на південь від Рівного. Залізничний вузол. Заводи: залізобетонних виробів, авторемонтний, цементний, асфальтний, завод продтоварів та інші, підприємства залізничного транспорту. Через місто проходить автострада Старокостянтинів — Острог — Здолбунів — Рівне — Сарни — Житковичі (Білорусь).

Назва[ред.ред. код]

Є декілька версій походження назви «Здолбунів». Одна з них стверджує, що стародавня назва «Долбунів» походить від слова «дов(л)бати». Це пояснюється наявністю на околицях поселення крейдяних копалень, з яких місцеві жителі «довбали» крейду і при запитанні: — Звідки ви? — чули відповідь: — З Дов(л)бунова. На цій підставі й закріпилася назва поселення як Здолбунів. Існує також припущення, що назва міста пов'язана зі старослов'янським племенем дулібів (долобів), яке було основним населенням наших земель у VI—Х століттях. Можливо, саме так у назві Здолбунів (Долбунів) трансформувалася пам'ять про дулібів. Інші версії є малоймовірними.

Міські символи[ред.ред. код]

Відроджуючи минулі традиції та з нагоди відзначення 500-річчя міста, міська рада в 1997 році своїм рішенням затвердила сучасні міські символи Здолбунова (автор проектів — Ю. Терлецький). Герб: у червоному полі щита перехрещені срібні кайло, молоток та залізничний ключ; щит увінчує срібна міська корона.

Прапор: квадратне червоне полотнище, у центрі якого розміщено перехрещені білі кайло, молоток та ключ.

Елементи герба символізують: кайло — назву міста, молоток і залізничний ключ — будівельну та залізничну галузі промисловості. Червона та срібна барви вказують на знаходження Здолбунова на Волині.

Історія[ред.ред. код]

На території Здолбунова виявлено поселення доби ранньої бронзи, а на околиці — ранньослов'янський могильник зарубинецької культури.

Перша згадка, часи Київської Русі, Великого Литовського Князівства[ред.ред. код]

Уперше назва поселення Здолбунів (Долбунів) згадується 1497 року в акті, за яким великий князь Литовський Олександр дарував князеві Костянтину Острозькому разом з іншими поселеннями і село Долбунів. Назва «Здолбунів» відома з 1629 року.

Із утворенням Київської держави землі дулібів в Х ст. входять до її складу. Пізніше, під час занепаду держави, землі Волині1199 року) входять до Галицько-Волинського князівства, яке від нападів татаро-монгольських орд поступово втрачає свою силу і підпадає під владу Литви.

В складі Речі Посполитої, Хмельниччина[ред.ред. код]

Після Люблінської унії 1569 року Здолбунів потрапляє під владу Речі Посполитої. Село входило до Луцького повіту. У 1570 році в ньому налічувалося 9 димів. Населення займалось землеробством. Саме в той час в Здолбунові почала формуватися єврейська громада. У 1618 і 1619 роках воно дуже потерпіло від нападів татарських орд. У роки Визвольної війни українського народу 16481654 років у районі Здолбунова відбувалися селянські виступи проти місцевих феодалів. У 1651 році на околицях Здолбунова, недалеко від села Тайкури, розташовується штаб війська Богдана Хмельницького, козаки якого вели бої з поляками. Тоді ж відбулися перші єврейські погроми, що були вчинені козаками.

Російська окупація[ред.ред. код]

У 17931795 роках Правобережна Україна входить до складу Російської імперії. У цей час Здолбунів належить до Волинського намісництва, а згодом — до Волинської губернії. 1798 року в селі налічувався 51 двір, проживало 276 чоловік, у тому числі 167 кріпаків. У 1821 році князь С. Любомирський, власник Здолбунова, продав його купцям Кружиніним. Вони розширили господарство маєтку, збудували млин. За реформою 1861 року для селян Здолбунова було виділено 489 десятин землі, в середньому по 11 десятин орної землі на двір. Земля обійшлася їм вдвічі дорожче, ніж коштувала.

Вокзал станції Здолбунів

Скасування кріпацтва прискорило розвиток капіталістичних відносин у Здолбунові. У червні 1873 року закінчено будівництво залізниці КиївБрест-Литовськ, яка пролягла через Здолбунів. Згодом місто сполучили з Радивиловом і Сарнами, побудували станцію і паровозне депо. У ці роки було визначено високі якості здолбунівської крейди і можливість її використання як основної сировини для виробництва цементу. На це звернули увагу брати Єлінеки, чехи за національністю. У 1884 році вони побудували невеликий цементний завод. Устаткування цього підприємства складалося з п'яти жорен кінської тяги, такої кількості печей опалювання (ковпаків) та складу для сушіння коржів із глини і крейди. Усі процеси виконувалися вручну. За добу тут виробляли 20—25 бочок цементу. Для залучення додаткових коштів власники заводу створили в 1889 році компанію «Єлінек і Ко», яка забезпечила розширення заводу, обладнала його досконалішими механізмами. Випуск цементу досяг 90 тонн на добу. Зросла й кількість робітників. Наприкінці 90-х років XIX століття на Здолбунівському цементному заводі працювало 200 чоловік. У 1889 році було засновано ливарно-механічний завод.

Почала розвиватися торгівля. У селі працювали крамниці, трактири, маленькі майстерні, відбувалися ярмарки. За даними перепису 1897 року в Здолбунові проживало 4692 особи. Здолбунівський цементний завод у 1910 році придбало акціонерне товариство «Волинь». Підприємство реконструювали. Чисельність робітників на заводі зросла до 300 чоловік. Крім цементного заводу та залізничної станції, в ці роки в Здолбунові працювали приватні паркетна фабрика, ливарно-механічний завод та 2 млини. Але це були підприємства напівкустарного типу з незначною кількістю робітників.

У 1877 році в Здолбунові відкрили однокласне залізничне училище. Навчання в ньому здійснювалось за рахунок управління Південно-Західної залізниці. У 1886 році училище реорганізували у двокласне. 1884 року в громадському будинку відкрили двокласну школу. На утримання школи, в якій навчалися 25 хлопчиків і 2 дівчинки, громада виділяла 137 карбованців на рік. У 1905 році почала працювати церковнопарафіяльна школа, а в 1907 році відкрився громадський клуб.

У 1903 році Здолбунів віднесено до категорії заштатних міст. На центральній вулиці, що йшла від вокзалу, проклали тротуар, встановили газове освітлення. За даними на 1912 рік, на цементному заводі працювала лікарня. У 1910 році розпочинається будівництво церкви Святої Катерини та вищого залізничного училища. У 19081911 роках у місті налічувалося до 10 тис. жителів.

І-ша світова війна[ред.ред. код]

У роки Першої Світової війни на території Волинської губернії проходив Південно-Західний фронт.

Українська Народна Республіка[ред.ред. код]

Відкриття чеської школи у Здолбунові (12.11.1917)

В часи Української революції (1917–1921) місто було ареною боротьби різних політичних сил: австро-німецької військової адміністрації, Центральної Ради УНР, Гетьманщини, Директорії УНР, Ради робітничих та солдатських депутатів. В місті знаходився штаб Дієвої армії УНР, на чолі з С. В. Петлюрою.

12 листопада 1917 року урочисто відкрита чеська школа (сучасна Здолбунівська гімназія).

В 1919 році місто стало центром спроби антипетлюрівського перевороту генерала-хорунжого Володимира Оскілка.

Польська окупація[ред.ред. код]

Після підписання Ризького миру урядами більшовицької Росії і Польщі землі Західної України відійшли до Польщі. У період польської адміністрації (19201939 роки) Здолбунів залишався типовим провінційним містечком. Спочатку він входив до складу Острозького повіту, у 1924 році став повітовим центром Волинського воєводства.

У 20-і роки XX століття Здолбунів, як всі західноукраїнські міста, переживав економічний занепад. Зовсім не працювали цементний завод та інші підприємства. Політика польського великодержавного шовінізму ще більше погіршила становище трудящих. Так, у 1921 році за наказом влади було проведене масове звільнення робітників української національності. Зокрема, в Рівному і Здолбунові позбулися роботи близько 80% залізничників-українців (інкримінували недбалість під час евакуації поляків[3]). Важке соціальне й економічне становище робітників стало причиною багатьох страйків у 20-х роках. Згодом виступи робітників набрали такої сили, що властям довелося йти не лише на економічні, але й на деякі політичні поступки. Зокрема, у Здолбунові в 1925 році дозволили відкрити книгарню «Відбудова», яка мала у продажу твори прогресивних письменників.

На західноукраїнських землях уряд Польщі проводив політику полонізації українців. У школах Здолбунова навчання здійснювалося переважно польською мовою. У 19281929 роках у місті працювали гімназія, дві семикласні, три чотирикласні, дві початкові та реміснича школи. Плата за навчання була великою, зокрема в гімназії — 30 злотих на місяць.

В складі СРСР[ред.ред. код]

У вересні 1939 року західноукраїнські землі увійшли до складу СРСР. В межах радянськогоадміністративно-територіального поділу Здолбунів стає районним центром Рівненської області. У місті починаються «соціалістичні перетворення», масові арешти української інтелігенції.

Гітлерівська окупація[ред.ред. код]

У 1941 місто займають війська Третього Рейху.

Під час німецької окупації в місті продовжує діяти українське націоналістичне підпілля.

Пам'ятник Степану Бандері в Здолбунові

2 лютого 1944 року в місто знову входить Радянська Армія. За час війни нацисти зруйнували цементний завод, міську електростанцію, спалили залізничний вокзал, а також значну кількість житлових будинків та інших будівель. За роки німецької окупації гітлерівці розстріляли 6 тисяч мешканців міста та інших громадян. Місцем розправи були обрані кар'єри цементного заводу. Тут гітлерівці стратили 4300 чоловік, серед яких все єврейське населення міста (врятувалося біля 25 осіб), а в селі Старомильську біля цвинтаря — 1700 чоловік.

Радянський період[ред.ред. код]

У післявоєнний період Здолбунів відбудовувався і розвивався на засадах соціалістичної економіки, комплексно, відповідно до свого статусу районного центру Рівненської області. Будуються цементно-шиферний комбінат, будівельні, пластмасовий та авторемонтний заводи, «Укрцемремонт», побутові підприємства; відкриваються нові школи, лікарні, культурно-освітні заклади.

Період відновлення Української Державності[ред.ред. код]

Сучасний Здолбунів — це важливий залізничний вузол Західної України, центр будівельної, металообробної та харчової промисловості регіону. У 2007 році капітально, за європейськими стандартами оновлено залізничний вокзал міста.

21 жовтня 2012, у Здолбунові було урочисто відкрите погруддя Степанові Бандері, перший пам'ятник голові ОУН на Рівненщині.[4]

Економіка[ред.ред. код]

Освіта[ред.ред. код]

Персоналії[ред.ред. код]

Уродженці міста[ред.ред. код]

Мешканці Здолбунова[ред.ред. код]

Гості міста[ред.ред. код]

Свого часу в місті перебували Леся Українка, Улас Самчук, Олександр Довженко, Віктор Ющенко, Юлія Тимошенко.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Державна Служба Статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2013 року, Київ-2013 (pdf)
  2. а б в Здолбунів Рівненська область, Здолбунівський район
  3. Ю.Томін, Ю.Романишин, Р.Коритко, І.Паращак. Перша колія: до 150-річчя Львівської залізниці.- Львів: ТзОВ «Західноукраїнський Консалтинговий Центр» (ЗУКЦ), 2011.- 496 с.; іл. ISBN 978–617—655—000—6 с. 155
  4. «Блог Дмитра Світодара» (uk). Архів оригіналу за 2013-07-25. 

Посилання[ред.ред. код]