Здолбунів

Здолбунів
Герб Здолбунова Прапор Здолбунова
Здолбунівський цементний завод
Основні дані
Країна	Україна
Регіон	Рівненська область
Район/міськрада	Здолбунівський район
Рада	Здолбунівська міська рада
Код КОАТУУ	5622610100
Перша згадка	1497
Статус міста	з 1939 року
Населення	24537 (01.01.2011)
Площа	12.49 км²
Густота населення	1964.5 осіб/км²
Поштові індекси	35700—35706
Телефонний код	+380-36522
Координати	50°30′34″ пн. ш. 26°15′35″ сх. д.
Водойма	річка Устя
День міста	Друга неділя вересня
Відстань
Найближча залізнична станція	Здолбунів
До обл./респ. центру
- залізницею	12 км
- автошляхами	12 км
Міська влада
Адреса	35700, Рівненська обл., Здолбунівський р-н, м. Здолбунів, вул. Приходька,1
Міський голова	Ольшевський Ігор Олександрович

Здолбу́нів (пол.: Zdołbunów, рос.: Здолбунов) — місто в Україні, центр Здолбунівського району Рівненської області. Місто розташоване за 12 км на південь від Рівного. Залізничний вузол. Заводи: залізобетонних виробів, авторемонтний, цементний, асфальтний, завод продтоварів та інші, підприємства залізничного транспорту. Через місто проходить автострада Старокостянтинів — Острог — Здолбунів — Рівне — Сарни — Житковичі (Білорусь).

Назва

Є декілька версій походження назви «Здолбунів». Одна з них стверджує, що стародавня назва «Долбунів» походить від слова «дов(л)бати». Це пояснюється наявністю на околицях поселення крейдяних копалень, з яких місцеві жителі «довбали» крейду і при запитанні: — Звідки ви? — чули відповідь: — З Дов(л)бунова. На цій підставі й закріпилася назва поселення як Здолбунів. Існує також припущення, що назва міста пов'язана зі старослов'янським племенем дулібів (долобів), яке було основним населенням наших земель у VI—Х століттях. Можливо, саме так у назві Здолбунів (Долбунів) трансформувалася пам'ять про дулібів. Інші версії є малоймовірними.

Міські символи

Відроджуючи минулі традиції та з нагоди відзначення 500-річчя міста, міська рада в 1997 році своїм рішенням затвердила сучасні міські символи Здолбунова (автор проектів – Ю. Терлецький). Герб: у червоному полі щита перехрещені срібні кайло, молоток та залізничний ключ; щит увінчує срібна міська корона.

Прапор: квадратне червоне полотнище, у центрі якого розміщено перехрещені білі кайло, молоток та ключ.

Елементи герба символізують: кайло – назву міста, молоток і залізничний ключ – будівельну та залізничну галузі промисловості. Червона та срібна барви вказують на знаходження Здолбунова на Волині.

Історія

На території Здолбунова виявлено поселення доби ранньої бронзи, а на околиці — ранньослов'янський могильник зарубинецької культури. Уперше назва поселення Здолбунів (Долбунів) згадується 1497 року в акті, за яким великий князь Литовський Олександр дарував князеві Костянтину Острозькому разом з іншими поселеннями і село Долбунів. Назва «Здолбунів» відома з 1629 року.

Із утворенням Київської держави землі дулібів в Х ст. входять до її складу. Пізніше, під час занепаду держави, землі Волині (з 1199 року) входять до Галицько-Волинського князівства, яке від нападів татаро-монгольських орд поступово втрачає свою силу і підпадає під владу Литви.

Після Люблінської унії 1569 року Здолбунів потрапляє під владу Речі Посполитої. Село входило до Луцького повіту. У 1570 році в ньому налічувалося 9 димів. Населення займалось землеробством. Саме в той час в Здолбунові почала формуватися єврейська громада. У 1618 і 1619 роках воно дуже потерпіло від нападів татарських орд. У роки Визвольної війни українського народу 1648—1654 років у районі Здолбунова відбувалися селянські виступи проти місцевих феодалів. У 1651 році на околицях Здолбунова, недалеко від села Тайкури, розташовується штаб війська Богдана Хмельницького, козаки якого вели бої з поляками. Тоді ж відбулися перші єврейські погроми, що були вчинені козаками.

У 1793—1795 роках Правобережна Україна входить до складу Російської імперії. У цей час Здолбунів належить до Волинського намісництва, а згодом — до Волинської губернії. 1798 року в селі налічувався 51 двір, проживало 276 чоловік, у тому числі 167 кріпаків. У 1821 році князь С. Любомирський, власник Здолбунова, продав його купцям Кружиніним. Вони розширили господарство маєтку, збудували млин. За реформою 1861 року для селян Здолбунова було виділено 489 десятин землі, в середньому по 11 десятин орної землі на двір. Земля обійшлася їм вдвічі дорожче, ніж коштувала.

Вокзал станції Здолбунів

Скасування кріпацтва прискорило розвиток капіталістичних відносин у Здолбунові. У червні 1873 року закінчено будівництво залізниці Київ—Брест-Литовськ, яка пролягла через Здолбунів. Згодом місто сполучили з Радивиловом і Сарнами, побудували станцію і паровозне депо. У ці роки було визначено високі якості здолбунівської крейди і можливість її використання як основної сировини для виробництва цементу. На це звернули увагу брати Єлінеки, чехи за національністю. У 1884 році вони побудували невеликий цементний завод. Устаткування цього підприємства складалося з п'яти жорен кінської тяги, такої ж кількості печей опалювання (ковпаків) та складу для сушіння коржів із глини і крейди. Усі процеси виконувалися вручну. За добу тут виробляли 20—25 бочок цементу. Для залучення додаткових коштів власники заводу створили в 1889 році компанію «Єлінек і Ко», яка забезпечила розширення заводу, обладнала його досконалішими механізмами. Випуск цементу досяг 90 тонн на добу. Зросла й кількість робітників. Наприкінці 90-х років XIX століття на Здолбунівському цементному заводі працювало 200 чоловік. У 1889 році було засновано ливарно-механічний завод.

Почала розвиватися торгівля. У селі працювали крамниці, трактири, маленькі майстерні, відбувалися ярмарки. За даними перепису 1897 року в Здолбунові проживало 4692 особи. Здолбунівський цементний завод у 1910 році придбало акціонерне товариство «Волинь». Підприємство реконструювали. Чисельність робітників на заводі зросла до 300 чоловік. Крім цементного заводу та залізничної станції, в ці роки в Здолбунові працювали приватні паркетна фабрика, ливарно-механічний завод та 2 млини. Але це були підприємства напівкустарного типу з незначною кількістю робітників.

У 1877 році в Здолбунові відкрили однокласне залізничне училище. Навчання в ньому здійснювалось за рахунок управління Південно-Західної залізниці. У 1886 році училище реорганізували у двокласне. 1884 року в громадському будинку відкрили двокласну школу. На утримання школи, в якій навчалися 25 хлопчиків і 2 дівчинки, громада виділяла 137 карбованців на рік. У 1905 році почала працювати церковнопарафіяльна школа, а в 1907 році відкрився громадський клуб.

У 1903 році Здолбунів віднесено до категорії заштатних міст. На центральній вулиці, що йшла від вокзалу, проклали тротуар, встановили газове освітлення. За даними на 1912 рік, на цементному заводі працювала лікарня. У 1910 році розпочинається будівництво церкви Святої Катерини та вищого залізничного училища. У 1908—1911 роках у місті налічувалося до 10 тис. жителів.

У роки Першої Світової війни на території Волинської губернії проходив Південно-Західний фронт. Війна принесла населенню розорення, безробіття. Частину устаткування цементного заводу вивезли вглиб Росії. Позбулася праці значна кількість робітників. У 1917—1920 роках Здолбунів, як і вся Україна, був ареною класової боротьби, боротьби різних політичних сил та військового протистояння. У місті швидко змінювалась влада — австро-німецької військової адміністрації, Центральної Ради УНР, Гетьманщини, Директорії УНР, Ради робітничих та солдатських депутатів. Бачив Здолбунів кінноту С. М. Будьонного і К.Є. Ворошилова, Дієву армію УНР, штаб якої на чолі з С. В. Петлюрою знаходився на залізничній станції а також єврейські погроми.Місто у 1919 році стало центром спроби антипетлюрівського перевороту генерала-хорунжого Володимира Оскілка. Події цього періоду яскраво змальовані у оповіданні Б. Антоненка-Давидовича "Шурабуря".

Після підписання Ризького миру урядами більшовицької Росії і Польщі землі Західної України відійшли до Польщі. У період польської адміністрації (1920—1939 роки) Здолбунів залишався типовим провінційним містечком. Спочатку він входив до складу Острозького повіту, а в 1924 році став повітовим центром Волинського воєводства. У 20-і роки XX століття Здолбунів, як і всі західноукраїнські міста, переживав економічний занепад. Зовсім не працювали цементний завод та інші підприємства. Політика великодержавного шовінізму ще більше погіршила становище трудящих. Так, у 1921 році за наказом властей було проведене масове звільнення робітників української національності. Зокрема, в Рівному і Здолбунові позбулися роботи близько 80 % залізничників-українців. Важке соціальне й економічне становище робітників стало причиною багатьох страйків у 20-х роках. Згодом виступи робітників набрали такої сили, що властям довелося йти не лише на економічні, але й на деякі політичні поступки. Зокрема, у Здолбунові в 1925 році дозволили відкрити книгарню «Відбудова», яка мала у продажу твори прогресивних письменників.

На західноукраїнських землях уряд Польщі проводив політику полонізації українців. У школах Здолбунова навчання здійснювалося переважно польською мовою. У 1928—1929 роках у місті працювали гімназія, дві семикласні, три чотирикласні, дві початкові та реміснича школи. Плата за навчання була великою, зокрема в гімназії — 30 злотих на місяць.

Після возз'єднання у вересні 1939 році західноукраїнських земель з Радянською Україною та утворення районів у тодішній Ровенській області, Здолбунів став районним центром. У місті розпочались соціалістичні перетворення.

У 1941—1944 роках місто зазнає німецько-фашистської окупації, під час якої виникає антифашистський рух опору, що діяв до дня визволення міста Радянською Армією — 2 лютого 1944 року. Окупанти зруйнували цементний завод, міську електростанцію, спалили залізничний вокзал, а також значну кількість житлових будинків та інших будівель. За роки окупації гітлерівці розстріляли 6 тисяч мешканців міста та інших громадян. Місцем розправи були обрані кар'єри цементного заводу. Тут гітлерівці стратили 4300 чоловік, серед яких все єврейське населення міста (врятувалося біля 25 осіб), а в селі Старомильську біля цвинтаря — 1700 чоловік.

У післявоєнний період Здолбунів відбудовувався і розвивався на засадах соціалістичної економіки, комплексно, відповідно до свого статусу районного центру Рівненської області. Будуються цементно-шиферний комбінат, будівельні, пластмасовий та авторемонтний заводи, «Укрцемремонт», побутові підприємства; відкриваються нові школи, лікарні, культурно-освітні заклади.

Сучасний Здолбунів — це важливий залізничний вузол Західної України, центр будівельної, металообробної та харчової промисловості регіону. У 2007 році капітально, за європейськими стандартами оновлено залізничний вокзал міста.

Персоналії

Нагулко Юрій Олександрович

Маслов Леонід Миколайович

Уродженці міста

• Гордійчук Володимир Григорович — заслужений тренер України, майстер спорту України з важкої атлетики, тренер Здолбунівської ДЮСШ «Колос». За 26 років роботи тренером в м. Здолбунів підготував — 5 майстрів спорту міжнародного класу, 15 майстрів спорту, 50 кандидатів у майстри спорту, 1 чемпіона світу, 3 учасники Олімпійських ігор.
• Дмитрієва-Буряк Галина Євгенівна — український кінознавець.
• Володимир Сироватка-Рус — олімпійський чемпіон Олімпійських ігор в Берліні 1936 року.
• Долганський Сергій Миколайович — український футболіст, воротар. Гравець полтавської «Ворскли».
• Лащенков Сергій Миколайович ^рос — колишній український і молдавський футболіст, захисник. Грав за збірну Молдови.
• Приходько Микола Тарасович (22.05.1920 — 21.02.1943) — радянський партизан, герой Радянського Союзу (посмертно). Зв'язковий Н. І. Кузнецова.
• Марченко Сергій — український режисер, сценарист.
• Колодяжний Володимир Іванович — український редактор, сценарист.
• Нагулко Юрій Олександрович — український художник.
• Трифонов Виктор Мартемьянович-чемпион двух спартакиад народов СССР по автомобильному многоборью в период 1976-1981 г.г. проводимых в Риге и Баку,мастер спорта,тренер сборной команды Украины по автомобильному многоборью.Умер в 1981 г., похоронен в г.Здолбунов.
• Матвеев Генадий Филлипович ,1943 г.рождения,выпускник Здолбуновской СШ №2,професор истории МГУ,живет и работает в г.Москва.
• Фіалковський Станіслав - відомий польський художник і графік.
• Вернік Ромуальд - польський письменник, автор книги спогадів про Здолбунів "У Здолбунові розквітла калюжниця".
• Тутінас Тереза - відома польсько-шведська естрадна співачка.

Мешканці Здолбунова

• Лейко Кіндрат Федорович (в білоруській транскрипції прізвища – Кандрат Лейка; 1860 — 1921) — видатний білоруський письменник і поет, зачинатель національної драматургії для дітей, перекладач, громадський діяч. Проживав у Здолбунові впродовж 1918-1921 років. Похований на кладовищі по вулиці Вили.
• Маслов Леонід Миколайович (1909 — 1943) — український інженер-архітектор, визначний дослідник архітектури Західної Волині; жив у Здолбунові у 1941-1943 роках, працював тут інженером.

Гості міста

Свого часу в місті перебували Леся Українка, Улас Самчук, Олександр Довженко.

Посилання

Погода в Здолбунові (від 1 дня - до 1 місяця) Порівняння прогнозів

• Офіційний сайт Здолбунівської міської ради
• Офіційний сайт Здолбунівської районної газети "Нове життя"
• АМУ
• ВРУ
• Стаття Zdołbunów у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том XIV (Worowo — Żyżyn) з 1895 року (пол.)
• Zdolbunov, Ukraine (англ.)