Голіцин Георгій Сергійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Георгій Сергійович Голіцин, 2011

Георгій Сергійович Голіцин (рос. Георгий Сергеевич Голицын; народ. 23 січня 1935, Москва) — російський радянський геофізик і астроном, член-кореспондент АН СРСР (1979), академік РАН (1987) по Відділенню океанології, фізики атмосфери і географії (1987), з січня 1990 і по 2008 - директор Інституту фізики атмосфери ім. А.М.Обухова РАН, спеціаліст з фізики атмосфери і океану, теорії клімату[1], доктор фізико-математичних наук.

Зміст

Біографія [ред.]

Нащадок князівського роду Голіциних. Освіту здобув на фізичному факультеті МДУ. Одним з перших, у травні 1983, виступив з доповіддю, присвяченій кліматичним наслідкам ядерної війни.[2] Голова опікунської ради Свято-Димитрівського сестринства[3]. Один із засновників московського відділення наукового товариства Sigma Xi.[4] Разом з низкою своїх колег з Академії наук виступив з критикою «Листа десяти академіків»[5]. Був головним редактором журналу "Известия АН СРСР. Физика атмосферы и океана".

Основні астрономічні роботи присвячені фізиці планет і планетних атмосфер. Розробив теорію подібності для динаміки планетних атмосфер, яка дозволила, зокрема, передбачити і пояснити високий ступінь однорідності температури в основній товщі атмосфери Венери і на її поверхні і малі швидкості вітру в нижніх шарах атмосфери; ці висновки були підтверджені радіоїнтерферометричними спостереженнями власного випромінювання Венери і прямими вимірюваннями радянських автоматичних міжпланетних станцій серії «Венера». Теорія подібності Голіцина пояснила також високі швидкості вітру в атмосфері Марса (до 50 м/с). Досліджував зародження і динаміку запорошених бурь на Землі і Марсі, режим турбулентності в атмосферах Венери і Марса. Виконав роботи з теорії турбулентності, магнітній гідродинаміці. Займається розробкою теорія конвекції стосовно динаміки надр Землі, планет і великих супутників, а також до океану і атмосфери, теорією клімату Землі, теорією хвильових рухів в атмосферах Землі і планет.

Наукові праці [ред.]

Автор понад 200 наукових праць, у тому числі 5-ти монографій.

Видання [ред.]

  • Г.С. Голицын. Введение в динамику планетных атмосфер (Russian). Л.: Гидрометеоиздат, 1973.
  • Г.С. Голицын. Исследование конвекции с геофизическими приложениями и аналогиями (Russian). Л.: Гидрометеоиздат, 1980.
  • М.И. Будыко, Г.С. Голицын, Ю.А. Израэль. Климатические Катастрофы (Russian). М.: Гидрометеоиздат, 1987. In English: M.I. Budyko, G.S. Golitsyn, Y.A. Izrael. Global climatic catastrophes. Berlin ; New York : Springer-Verlag, 1988.
  • B.M. Boubnov, G.S. Golitsyn. Convection in rotating fluids. Kluwer Academic Publishers, 1995.
  • Г.С. Голицын. Динамика природных процессов (Russian). М.: Физматлит, 2004.
  • Г.С. Голицын. Микро- и макромиры и гармония (Russian). М.: Квант, 2008

Нагороди [ред.]

  • Премія АН СРСР імені А.А.Фрідмана (1990) - за роботи з динамічної метеорології
  • Демидівська премія (1996) - за досягнення в галузі наук про Землю
  • Медаль Альфреда Вегенера, вища нагорода Європейського союзу наук про Землю (2004) - за заслуги в галузі наук про океан, атмосферу і клімат
  • медалі

Виноски [ред.]

  1. ↑ Академик Георгий Сергеевич Голицын
  2. ↑ ЧАЕПИТИЕ В АКАДЕМИИ. АКАДЕМИК Г. С. ГОЛИЦЫН: ВОЛНЕНИЯ МОРЯ И ЗЕМЛИ Наука и жизнь № 3, 2001
  3. ↑ Сестричество сестер милосердия Свято-Димитровское
  4. ↑ The History of the Sigma Xi Moscow — International Partner Chapter
  5. ↑ Письмо других академиков. Заявление представителей РАН в связи с «письмом десяти». Интерфакс

Посилання [ред.]

Отримано з http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Голіцин_Георгій_Сергійович&oldid=12033631