Дрімлюга

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Дрімлюга
Caprimulgus europaeus 1200x855.jpg
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Euraryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Дрімлюгоподібні (Caprimulgiformes)
Родина: Дрімлюгові (Caprimulgidae)
Рід: Дрімлюга (Caprimulgus)
Вид: Дрімлюга
Біноміальна назва
Caprimulgus europaeus
Linnaeus, 1758
Caprimulgus europaeus distr.png
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Category:Caprimulgus europaeus
EOL: 13986
ITIS logo.jpg ITIS: 555569
Redlist logo v1223290225.gif МСОП: 143396
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 111811
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Caprimulgus europaeus

Дрімлюга (Caprimulgus europaeus) — нічний птах із родини Дрімлюгових, що гніздиться у помірних широтах Євразії і у північно-західній Африці. Розміром з дрозда, відрізняється неяскравим сірувато-бурим забарвленням пір'я, яке добре приховує птаха на тлі кори або лісової підстилки. Як й інші види родини, має великі очі, короткий дзьоб у поєднанні з дуже великим («жаб'ячим») розрізом рота і короткі ноги, що слабо адаптовані для пересування по землі та обхватування гілок (з цієї причини птахи сидять уздовж гілок, а не впоперек). Населяє світлі соснові ліси, вирубки, просіки, пустки, пустирі, у Південній Європі — зарості вічнозелених твердолистих та колючих чагарників (маквис). Перелітний птах, зимує в Африці південніше Сахари. Живиться комахами, на яких полює у повітрі.

Опис[ред.ред. код]

Зовнішній вигляд[ред.ред. код]

Невеликий витончений птах: довжина 26 — 28 см, розмах крил 54 — 60 см, вага 60 — 110 грамів[1]. Тіло трохи подовжене, як у зозулі, з довгими гострими крилами і дещо довгим хвостом. Дзьоб дуже короткий та слабкий, проте розріз рота виглядає дуже великим. По кутах рота розвинені довгі та тверді щетинки. Ноги дуже маленькі — видається, що коли птах сидить на землі, то припала всім тілом до грунту. Середній палець довший за інші та частково пов'язаний із сусідніми перетинками. Оперення м'яке та пухке, як у сов — через це дрімлюга іноді виглядає трохи крупніше, ніж є насправді. Забарвлення типово протекційне — птаха, що нерухомо сидить, нелегко помітити на гілці дерева або в опалому пожухлому листі. Верх буро-сірий, з численними поперечними плямами та смужками рудуватого, каштанового та чорного кольорів. Низ буро-охристий, з малюнком з дрібних більш темних поперечних смужок. Під оком розвинена яскраво виражена біла смужка. З боків горла є невеликі плями, чисто-білі у самця і руді у самки. Крім того, у самця розвинені білі плями на кінцях крил і по кутах зовнішніх рульових, однак в іншому обидві статі дуже схожі один на одного. Молоді птахи більше схожі на дорослу самку. Дзьоб чорний, райдужна оболонка чорно-бура.[1][2][3]

Відчувши наближення хижака або людини, птах намагається злитися з навколишнім ландшафтом, зачаївшись та притиснувшись до землі або суку. Якщо небезпека занадто близька, птах легко злітає, голосно ляскаючи крилами, і віддаляється на невелику відстань.[2]

Голос[ред.ред. код]

Голос дрімлюги

Дрімлюга найбільш відома за своїм своєрідним «співом», несхожим на голоси інших птахів, таким, що добре чути на відстані до 1 км. Співає самець, зазвичай сидячи на гілці сухостійного дерева на околиці лісової галявини або просіки. Його пісня — суха монотонна трель «рьрьрьрьрь» — чимось нагадує бурчання жаб або торохтіння невеликого мотоцикла, лише більш гучна. Одноманітне деренчання з невеликими перервами триває від заходу до світанку, при цьому тональність, частота та гучність звуку періодично змінюються. Сполохана птиця нерідко перериває трель високим та розтягнутим «фюрр-фюрр-фюрр-фюрррюю…», неначе розмірений гуркіт мотора несподівано захлинувся. Закінчивши пісню, дрімлюга завжди злітає та віддаляється.[1][2][4] Самець приступає до токування через кілька днів після прильоту та продовжує співати все літо, ненадовго затихаючи у другій половині липня.[5]

Поширення[ред.ред. код]

Ареал[ред.ред. код]

Дрімлюга гніздиться у теплому та помірному поясі північно-західної Африки та Євразії на схід до Забайкалля, де його змінює інший вид — Caprimulgus indicus. У Європі зустрічається майже повсюдно, у тому числі і на більшості островів Середземного моря, проте у центральній частині рідкісний. Більше звичайний на Піренейському півострові і у країнах Східної Європи. Відсутня в Ісландії та північних районах Шотландії та Скандинавії, а також на півдні Пелопоннесу.

У Росії гніздиться від західних кордонів до басейну річки Онон (кордон з Монголією), на півночі зустрічається до підтайгової зони: у європейській частині до району Архангельська, На Уралі приблизно до 60-ї паралелі, на Єнісеї до Єнісейська, до північного Байкалу та середній частині Вітімське плоскогір'я. На півдні поширений у Передній Азії до півдня до Сирії, північного Іраку, Ірану та Афганістану, на схід до західної Індії, на заході Китаю до північного схилу Куньлуню і до Ордоса. В Африці гніздиться від Марокко на схід до Тунісу, на південь до Високого Атласу.[6]

В Україні гніздиться на всій території, крім високогір'я; мігрує скрізь[7].

Місця проживання[ред.ред. код]

Крупним планом

Населяє відкриті та напіввідкриті ландшафти з сухими, добре прогрітими ділянками, при цьому основними факторами для успішного гніздування є суха підстилка, сектор огляду та можливість раптово злетіти з гнізда з-під носа хижака, а також багато нічних літючих комах.[5]

Охоче ​​селиться на ділянках, зарослих вересом, пустирях, у світлих, розріджених соснових лісах з піщаним грунтом та просіками, на околицях вирубок, полів, річкових долин, боліт. У південній та південно-східній Європі звичайний на кам'янистих та піщаних ділянках маквіса (заростей вічнозелених чагарників). У центральних областях Європи найбільшої чисельності досягає на військових полігонах та занедбаних кар'єрах. У північно-західній Африці гніздиться на кам'янистих схилах з рідким чагарником.[8] Основні місця мешкань у степу — заплавні ліси і схили балок з групами дерев або заростями чагарнику.[1]

Суцільного темного лісу дрімлюга уникає, і лише один підвид, C. e. plumpibes, зустрічається у пустельному ландшафті Гобі. Зазвичай населяє рівнину, проте за сприятливих умовах селиться аж до субальпійського поясу. Так, у горах Центральної Азії Дрімлюги звичайні в горах вище 3000 м над рівнем моря, а у місцях зимівель трапляються на границі льоду на висоті до 5000 м над рівнем моря.[8] Господарська діяльність людини, така як вирубка лісу і влаштування протипожежних просік, сприятливо позначаються на чисельності дрімлюги.[5] З іншого боку, багато шосейних доріг нерідко стають згубними для популяції цих птахів. Світло автомобільних фар приваблює нічних комах, на яких полює дрімлюга, а розігрітий вдень асфальт є зручним майданчиком для відпочинку. Внаслідок цього птахи нерідко потрапляють під колеса, що призводить до тотального винищення у районах з жвавим автомобільним рухом.[9]

Міграції[ред.ред. код]

Дрімлюга — типово перелітний вид, щорічно здійснює далекі міграції. Основні місця зимівлі номинативного підвиду, що гніздиться на більшій частині Європи, знаходяться у східній та південній Африці, хоча невелика частина птахів також переміщується на захід цього континенту. Підвид meridionalis, що населяє Середземномор'я, Кавказ та райони, прилеглі до Каспійського моря, зимує у південних та можливо центральних областях африканського континенту, і так само у невеликій кількості на заході. підвиди sarudnyi, unwini та dementievi, що мешкають у степових та гірських районах Центральної Азії, переміщаються на схід і південний схід Африки. Крім того, невеликі скупчення зимуючих птахів форми unwini помічені в Ізраїлі, Пакистані та ймовірно північно-західній Індії. На південному сході Африки також зимують Дрімлюги підвиду plumipes. Міграція проходить широким фронтом, однак птиці на прольоті тримаються поодинці та зграй не утворюють. За межами природного ареалу випадкові зальоти задокументовані в Ісландії, на Фарерських, Азорських та Канарських островах, Мадейрі та Сейшелах.[10]

Чисельність[ред.ред. код]

Чисельність в Європі оцінена в 470—1000 тис. пар, в Україні — 16—23 тис. пар[11].

Розмноження[ред.ред. код]

Статева зрілість настає на другому році життя, хоча зазвичай, Дрімлюги приступають до розмноження лише ще через рік після цього. Гніздяться парами, які на гніздовій ділянці нерідко возз'єднуються після попереднього сезону. Самці прибувають днів на 10 раніше самок, займають відповідну ділянку та приступають до токування: подовгу співають, голосно ляскають крилами над головою та виконують хитромудрі демонстративні польоти. Під час залицяння дрімлюга повільно пурхає як метелик та часто зависає на одному місці, при цьому тримає тулуб майже вертикально та крила у вигляді латинської літери V, так що ясно видно сигнальні білі плями.

На гнізді
Caprimulgus europaeus

Самець демонструє самці кілька потенційних місць для майбутньої кладки яєць, на кожному з них приземляючись та видаючи монотонну трель. Підлетів поруч самка також видає подібні звуки. Пізніше самка самостійно вибирає місце майбутньої кладки яєць, біля якої і відбувається спарювання. Гніздо як таке відсутнє, яйця відкладаються безпосередньо на землю, зазвичай на лісову підстилку у вигляді торішнього листя, хвої або деревної потерті, де квочка буде залишатися непомітною. Найчастіше гніздо прикрите кущем, папороттю або опалим гілками, проте має хороший огляд навколо та можливість у разі небезпеки швидко та безшумно злетіти.[1][8]

Кладка, зазвичай наприкінці травня або початку червня, часто містить 2 яйця подовженої еліпсоїдної форми, розміром (27 — 37) х (20 — 25) мм.[1] Зрідка у гнізді попадаються ще одне або два яйця, які скоріш за все є підкидьками.[8] Шкаралупа блискуча, має білий або сіруватий тон, і мармуровий малюнок з сірих та бурих плям. Насиджування триває близько 17 — 18 днів.[1] Велику частину часу на гнізді проводить самка, і лише іноді ввечері або вранці її підміняє самець. При наближенні хижака або людини птах затаїваеться і примружує око, звернене до прибульця, а якщо небезпека близька, то намагається відвести подалі від гнізда, прикинувшись пораненим птахом.[5] Захоплений зненацька або нездатна полетіти дрімлюга шипить, широко роззявивши рота, і робить випади у бік ворога.

Пташенята з'являються на світ з інтервалом у добу і при вилупленні майже повністю (за винятком невеликих ділянок на потилиці та спині) покриті пухом — струйчастим буро-сірим зверху та охристим знизу. Вони швидко стають достатньо активними, і на відміну від дорослих птахів, непогано ходять. Перші 4 дні потомство вигодовує лише самка, а потім обоє батьків. За ніч батьки близько 10 разів повертаються до гнізда зі здобиччю, щоразу приносячи у зобі до 150 комах. У віці двох тижнів пташенята роблять перші спроби злетіти, а ще через тиждень вже літають на невеликі відстані. Через 5 тижнів після вилуплення виводок стає повністю самостійним та розсіюється у найближчій околиці, перш ніж відправиться в першу тривалу подорож на зимівлю.[8]

Живлення[ред.ред. код]

Файл:Caprimulgus europaeus C.jpg
Група в траві

Живляться літаючими комахами, на яких полює з настанням темряви. У раціоні превалюють нічні метелики та жуки, але птах також регулярно ловить двокрилих (комарів, мошок), ододенок, клопів та перетинчастокрилих (бджіл та ос). Крім того, у шлунках птахів нерідко знаходять пісок та дрібні камінчики, а також іноді останки рослин. Неперетравлені залишки їжі відригуються у вигляді грудочок, так званих погадок — особливість, яка об'єднує різні види дрімлюг з багатьма совами та соколами.[10]

Активний з настанням темряви і до світанку, полює як на кормовій території, так і далеко за її межами. Якщо корму вдосталь, вночі робить перерви та відпочивають, сидячи на гілці або землі. Комах звичайно ловлять у польоті, іноді попередньо чатуючи здобич із засідки — гілки дерева на краю галявини або іншого відкритого місця. Крім того, судячи з усього, скльовує корм з гілок або землі.[1]Після нічного полювання дрімлюги вдень сплять, але не ховаються у дуплах або печерках, як сови, а влаштовуються відкрито — серед опалого листя або на гілці дерева, в останньому випадку розташувавшись уздовж гілки, а не впоперек як у більшості птахів. У цей період дрімлюгу можна виявити лише випадково, сполохавши з близької відстані — строкате пір'я, примружені очі і малорухливість зливають її з навколишнім середовищем.

Класифікація та підвиди[ред.ред. код]

Дрімлюга був науково описаний Карлом Ліннеєм у 10-ом виданні його Системи природи 1758 року.[12] Родова назва Caprimulgus, у перекладі з латинської буквально означає «козодой» або «дояр кіз» (від латинських слів caper — коза, і mulgeō — доїти), було запозичене з природної історії (Liber X 26 Ivi 115) Плінія Старшого — цей відомий римський історик та письменник вважав, що птахи ночами п'ють козяче молоко, присасуючись до вимені тварин, які згодом сліпнуть та гинуть. Дійсно, птахів нерідко зустрічають майже біля самих ніг худоби, що пасеться. Однак це пов'язано з великою кількістю комах, які були потривожені тваринами або злітаються на запах гною. Назва, заснована на помилковій думці, збереглася не лише у науці, а й перекочувала у кілька європейських мов. Видова назва europaeus («європейський») прямо вказує на регіон, де вид був спочатку описаний.

Виділяють 6 підвидів дрімлюги, у яких мінливість виражається у загальних розмірах та варіюванні загальної забарвлення пір'я:[10]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е ж и Рябицев, С.328-329
  2. а б в Бутурлин и др, 1940
  3. Портенко, С.289-290
  4. Mullarney et l, C.216
  5. а б в г Мальчевский, Пукинский, 1983
  6. Степанян, С.288-290
  7. Фесенко Г. В., Бокотей А. А. Птахи фауни України (польовий визначник). — К., 2002. — 416 с. — ISBN 966-7710-22-Х.
  8. а б в г д Holyoak, Woodcock, С.488-502
  9. Зауэр, С.126-127
  10. а б в Cleere, 1999
  11. BirdLife International. Birds in Europe: population estimates, trends and conservation status. — Cambridge, UK: BirdLife International, 2004. — 374 pp. (BirdLife Conservation Series No. 12).
  12. Linnaeus, 1758

Література[ред.ред. код]

  • N. Cleere. 1999. Family Caprimulgidae (Nightjars). In del Hoyo J., Elliott A., Christie D., eds. Vol. 5. // Путівник по птахам світу = Handbook of the birds of the world. — Barcelona: Lynx Edicions, 1999. — 759 с. — ISBN 8487334253.(англ.)
  • David T. Holyoak, Martin Woodcock Nightjars and their Allies. — United States: Oxford University Press, 2001. — С. 488-502. — ISBN 0-19-854987-3.(англ.)
  • Carlous Linnaeus Systema naturae per regna tria naturae, secundum classes, ordines, genera, species, cum characteribus, differentiis, synonymis, locis. Tomus I. Editio decima, reformata. — Holmiae. (Laurentii Salvii), 1758.(швед.)
  • Killian Mullarney, Lars Svensson, Dan Zetterström, Peter J. Grant Птахи Європи = Birds of Europe. — United States: Princeton University Press, 2000. — С. 216. — ISBN 978-0-691-05054-6.(англ.)
  • С. А. Бутурлин, В. Г. Гептнер, Г. П. Дементьєв, Б. М. Житков, С. И. Огнев, А. Н. Промптов, С. С. Туров, А. Н. Формозов, Л. М. Шульпин. Птицы. Животный мир СССР. — М.-Л.: Детиздав, 1940. — 398 с.
  • Ф. Зауер Птицы - обитатели лугов, полей и лесов. — Москва: Астрель, 2002. — 286 с. — ISBN 5-271-03191-8.
  • А. С. Мальчевський, Ю. Б. Пукинский Птицы Ленинградской области и сопредельных территорий. — Ленинград: Изд-во Ленинградского университета, 1983.
  • Л. А. Портенко. II // Птицы СССР. — М.-Л.: Издательство Академии наук СССР, 1954. — С. 289-290.
  • В. К. Рябцев Птицы Урала, Приуралья и Западной Сибири: Урал. ун-т. — 2001. — С. 328-329. — ISBN 5-7525-0825-8.
  • Л. С. Степанян. Конспект орнитологической фауны России и сопредельных территорий. — Москва: Академкнига, 2003. — 808 с. — ISBN 5-94628-093-7.

Посилання[ред.ред. код]