Марко Вовчок

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Марко Вовчок
МаркоВовчок2.jpg
При народженні Марія Вілінська
Дата народження 10 (22) грудня 1833(1833-12-22)
Місце народження маєток Єкатерининське
Дата смерті 28 липня (10 серпня) 1907(1907-08-10) (73 роки)
Місце смерті м. Нальчик
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Рід діяльності прозаїк, перекладач
Magnum opus: «Народні оповідання»

Марко́ Вовчо́к[[Маркевич Опанас Васильович| (справжнє ім'я: Марія Олександрівна Вілінська, за першим чоловіком — Маркович, за другим чоловіком — Лобач-Жученко; * 10 (22) грудня 1833(18331222), маєток Єкатерининське Єлецького повіту Орловської губернії — †28 липня (10 серпня) 1907, Нальчик) — українська письменниця. Троюрідна сестра російського літературного критика Д. І. Писарєва.]]

Була знайома з Т. Шевченком, П. Кулішем, М. Костомаровим, І. Тургенєвим, Жулем Верном. Її твори мали антикріпацьке спрямування. Також описувала історичне минуле України.

Біографія[ред.ред. код]

Марко Вовчок (літературний псевдонім Марії Олександрівни Вілінської) народилася 10 (22) грудня 1833 р. в маєтку Єкатерининське Єлецького повіту Орловської губернії у збіднілій дворянській сім'ї. Виховувалася в приватному пансіоні в Харкові (1845 р.).

Марко Вовчок м.jpg

На формуванні поглядів письменниці позначилося тривале перебування в інтелігентних сім'ях родичів, зокрема батьків Д. І. Писарєва (пізніше — видатного критика й близького друга письменниці). В салоні її тітки К. П. Мардовіної в Орлі збиралися відомі письменники й фольклористи. Там Марія познайомилася з майбутнім своїм чоловіком, українським фольклористом і етнографом О. В. Маркевичем, який відбував заслання в Орлі за участь у діяльності Кирило-Мефодіївського товариства. Проживаючи в 1851 — 1858 рр. у Чернігові, Києві, Немирові на Вінниччині, Марія Олександрівна досконало вивчила життя, культуру, мову українського народу. Пізніше у Петербурзі (1859) вона вже як автор збірки «Народні оповідання» потрапляє в коло таких літераторів, як Т. Шевченко, І. Тургенєв, М. Некрасов, О. Плещеєв, О. Писемський, польський поет і драматург Едуард Желіговський. По-дружньому прийняв письменницю також гурток українських культурних діячів у Петербурзі, зокрема колишні кирило-мефодіївці Василь Білозерський, Микола Костомаров, а також Пантелеймон Куліш, який ще до того редагував і видавав її твори.

Під час перебування в 1859 — 1867 рр. за кордоном (Німеччина, Швейцарія, Італія і переважно Франція) Марко Вовчок зустрічається з Д. Менделєєвим, О. Бородіним, І. Сєченовим. За сприяння І. Тургенєва відбулося її знайомство з О. Герценом, Л. Толстим, Жулем Верном.

Особливу роль у формуванні ідейно-естетичних поглядів Марко Вовчок відіграв М. Добролюбов. Зустрічалася Марко Вовчок з чеськими письменниками — Й. Фрічем, Я. Нерудою, була близькою до кола польських літераторів і революційних емігрантів. Письменниця бере участь у розповсюдженні в Росії революційних видань Герцена, організовує для «Колокола» матеріали політично-викривального характеру.

Після повернення з-за кордону Марко Вовчок зближується з видавцями «Отечественных записок» М. Некрасовим, М. Салтиковим-Щедріним, Г. Єлисеєвим, веде в цьому журналі рубрику зарубіжної літератури, публікує свої оригінальні твори й переклади.

Збірка перших творів Марко Вовчок, написаних у немирівський період життя, вийшла в Петербурзі під назвою «Народні оповідання» (1857). У Немирові написані більшість її перших оповідань російською мовою (збірка «Рассказы из народного русского быта», 1859), повість «Інститутка», що її письменниця почала 1858 р. в Немирові, а завершувала наступного року в Петербурзі. Попри те, що до першої збірки «Народних оповідань» увійшло одинадцять невеликих творів (серед них оповідання «Сестра», «Козачка, „Чумак“, „Одарка“, „Сон“, „Панська воля“, „Викуп“), вона справила велике враження на літературно-громадську думку. Найвищого мистецького рівня досягає Марко Вовчок у зображенні трагічної долі жінки-кріпачки, яка в тогочасному суспільстві була найбільш гнобленою, приниженою й безправною істотою. Цей образ посідає центральне місце в обох книжках „Народних оповідань“, а також у „Рассказах из народного русского быта“, „Інститутці“.

У перші роки проживання за кордоном закінчені оповідання „Ледащиця“, „Пройдивсвіт“, написане оповідання „Два сини“ (1861). Період перебування за кордоном особливо характерний тим, що Марко Вовчок як український прозаїк розробляє жанри психологічної повісті („Три долі“) й оповідання („Павло Чорнокрил“, „Не до пари“), історичної повісті та оповідання для дітей („Кармелюк“, „Невільничка“, „Маруся“), створює жанр соціально-побутової казки („Дев'ять братів і десята сестриця Галя“), Частина цих творів увійшла до другої збірки „Народних оповідань“ (Петербург, 1862). Активно виступає письменниця в жанрі повісті російською мовою: „Жили да были три сестры“, „Червонный король“, „Тюлевая баба“, „Глухой городок“. Ряд оповідань і казок, написаних французькою мовою, Марко Вовчок друкує в паризькому „Журналі виховання і розваги“ П.-Ж. Сталя (Етцеля). На матеріалі французької дійсності письменниця створює художні нариси, об'єднані назвами „Листи з Парижа“ (львівський журнал „Мета“, 1863) і „Отрывки писем из Парижа“ („Санкт-Петербургские ведомости“, 1864 — 1866).

Марко Вовчок в останні роки свого життя у Нальчику

У 1867 — 1878 рр. найяскравіше виявився талант письменниці як російського романіста. Нею створено або завершено російські романи „Живая душа“, „Записки причетника“, „В глуши“, а також повісті „Теплое гнездышко“, „Сельская идиллия“ (опубліковані в „Отечественных записках“), перекладено російською мовою багато творів з французької, англійської, німецької, польської літератур, зокрема, п'ятнадцять романів Жюля Верна. Виступає Марко Вовчок і як критик (цикл „Мрачные картины“), редактор петербурзького журналу „Переводы лучших иностранных писателей“ (до участі в журналі вона залучає багато жінок-перекладачок).

Марко Вовчок збагатила українську літературу жанрами соціально-проблемного оповідання („Козачка“, „Одарка“, „Горпина“, „Ледащиця“, „Два сини“), баладного оповідання („Чари“, „Максим Гримач“, „Данило Гурч“), соціальної повісті („Інститутка“), психологічного оповідання й повісті („Павло Чорнокрил“, „Три долі“), соціальної казки („Дев'ять братів і десята сестриця Галя“), художнього нарису („Листи з Парижа“).

Історичні повісті та оповідання для дітей „Кармелюк“, „Невільничка“, „Маруся“ ще за життя Марка Вовчка здобули широку популярність. Повість „Маруся“, наприклад, була перекладена кількома європейськими мовами. В переробленому П.-Ж. Сталем вигляді вона стала улюбленою дитячою книжкою у Франції, відзначена премією французької академії і рекомендована міністерством освіти Франції для шкільних бібліотек. Найвизначніша історична повість-казка Марка Вовчка „Кармелюк“ написана в 1862–1863 рр.

У немирівський період, у час великого творчого піднесення, Марко Вовчок поряд з українськими творами пише оповідання російською мовою — „Надежда“, „Маша“, „Катерина“, „Саша“, „Купеческая дочка“, „Игрушечка“, які ввійшли до збірки „Рассказы из народного русского быта“. У творчості російською мовою Марко Вовчок виявила себе майстром і великих прозових жанрів, автором проблемних романів та повістей („Червонный король“ (1860), „Тюлевая баба“ (1861), „Жили да были три сестры“ (пізніша назва — „Три сестры“, 1861), „Глухой городок“ (1862), „Живая душа“ (1868), „Записки причетника“ (1869 — 1870), „Теплое гнездышко“ (1873), „В глуши“ (1875), „Отдых в деревне“ (1876 — 1899)).

З творчістю Марка Вовчка зростає міжнародна роль української літератури. За свідченням Петка Тодорова, проза письменниці у 60 — 70-х рр. XIX ст. мала вирішальний вплив на розвиток болгарської белетристики. Твори Марка Вовчка за її життя, починаючи з 1859 р., з'являються в чеських, болгарських, польських, сербських, словенських перекладах, виходять у Франції, Англії, Німеччині, Італії та інших європейських країнах.

Творчість[ред.ред. код]

Меморіальна дошка Марко Вовчок на будинку на вул. Трьохсвятительській в Києві де в 1902 році перебувала письменниця

Творча спадщина[ред.ред. код]

  • повісті „Три долі“, „Павло Чорнокрил“, „Сестра“, „Дяк“ та інші
  • збірка російською мовою „Рассказы из русского народного быта“, повісті „Тюлевая баба“, „Записки причетника“ та інші.
  • близько ста перекладів і двохсот книг

Тематика творчості[ред.ред. код]

  • життя дітей
  • кохання
  • побут дорослих
  • сите й тупе існування міщанства
  • фальш ченців
  • паразитичне животіння дворян
  • трагізм життя селянства за часів кріпаччини („Горпина“)
  • боротьба проти кріпацтва („Ледащиця“, „Інститутка“)

Особливості творчості[ред.ред. код]

  • внесення нових жанрів і тем
  • звернення до фольклорних традицій
  • форма розповіді: у творах немає спеціального оповідача, є мистецький. Читач дізнається про все з уст народу
  • твори написані пісенною ритмізованою мовою з різноманітними інтонаціями, багатством синоніміки
  • Марко Вовчок — основоположниця дитячої української прози
  • Марко Вовчок зміцнила основи української соціально-побутової прози
  • її творчості характерні висока ідейність, висока художність творів тощо

Звинувачення у плагіаті[ред.ред. код]

24 травня 1870-го року Марко Вовчок підписала контракт з петербурзьким видавцем Семеном Звонарьовим про укладання нею та редагування ілюстрованого місячника „Переводы лучших иностранных писателей“. За цю роботу щороку їй мали платити 2 тис. рублів сріблом. Крім того, якщо б Вовчок погодилася ще й перекладати твори для цього видання, то отримувала б по 25 рублів за кожен друкований аркуш перекладу. Письменниця погодилася, бо мала чимало боргів, які нажила за свого кількарічного перебування у Парижі.

Роботи й без перекладів було чимало. Письменниця всього не встигала, тому найняла перекладачок — дівчат із провінції, яким платила по 10 рублів за друкований аркуш перекладу. Перекладені ними твори підписувала своїм прізвищем, справжні авторки претензій не висували. Тож Вовчок на тому непогано заробляла.

Перший номер місячника розійшовся дуже гарно. Кілька наступних теж. Але письменниця казала своїм перекладачкам, що продажі йдуть погано, тож поки вона може виплатити кожній лиш половину гонорару. Решту обіцяла віддати пізніше, але так того й не зробила. Одна з дівчат, Катерина Керстен, якій дуже були потрібні гроші, почала вимагати свій законний гонорар. Вовчок не віддавала. Тоді Катерина вирішила помститися. Вона взяла на переклад ще кілька казок Андерсена, нібито для того, аби хоч трохи підробити. Насправді ж самостійно їх не перекладала — згодом віддала Вовчок переклади, зроблені і видані кілька років тому Марією Трубниковою та Надією Стасовою. Вовчок не читала рукописи, відразу підписала їх своїм прізвищем і віддала в друк. Щойно місячник вийшов у світ, Катерина надіслала його примірники Трубніковій та Стасовій. Ті спочатку вирішили не зчиняти галасу і не псувати репутацію відомої письменниці. Та за кілька місяців знову з'явилися переклади казок, вкрадені у них і підписані прізвищем Марко Вовчок. Після цього, брат однієї з перекладачок, критик і публіцист Володимир Стасов, опублікував у газеті „Санкт-Петербургские ведомости“ статтю „Щось дуже негарне“, в якій і звинуватив Вовчок у плагіаті.

Скликали третейський суд з 19 літераторів, які визнали Вовчок винною у плагіаті. Зізнатися в тому, що цей переклад вкрала не вона, письменниця не могла. Адже тоді ніхто не знав про найманих нею перекладачок. Це б ще більше зганьбило Вовчок, репутація якої і так вже була зіпсована. Після цього випадку, який осоромив письменницю, вона переїхала жити в глушину — в маєток своїх знайомих у Тверській губернії[1].

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

4 серпня 1978 року у Нальчику — столиці Кабардино-Балкарської АРСР — відкрито пам'ятник українській письменниці. Останній рік свого життя вона провела в Нальчику, де зберігають її будинок, що став музеєм. Автор скульптури — український скульптор В.Фещенко.

Див. також[ред.ред. код]

Максим Гримач

Примітки[ред.ред. код]

  1. С. Цалик. Як Марко Вовчок літературних негрів наймала. Журнал „Країна“, № 27, 15.07.2011 р.

Література[ред.ред. код]

  • Брандіс Є. Марко Вовчок. — К., 1975.
  • Грицай М. Марко Вовчок. Творчий шлях. — К., 1983.
  • Засенко О. Марко Вовчок. Життя, творчість, місце в історії літератури. — К., 1964.
  • Зеров М. Марко Вовчок; Марко Вовчок. Творчість; Критика про Марка Вовчка // Зеров М. Твори: У 2 т. — К» 1990. — Т.2. — С.224-235.
  • Крутікова Н. Сторінки творчого життя (Марко Вовчок в житті і праці). — К., 1965.
  • Куліш П. Взгляд на малороссийскую словесность по случаю вьіхода в свет книги «Народні оповідання Марка Вовчка» // Куліш П. Твори: У 2 т. — К" 1989. — Т.2. — С.477-484.
  • Лобач-Жученко Б. Літопис життя і творчості Марка Вовчка. -К" 1987.
  • Лобач-Жученко Б. О Марко Вовчок: Воспоминания, поиски, находки.-К., 1987.
  • Марко Вовчок в критиці: Збірник статей, рецензій, висловлювань. — К., 1955.
  • Марко Вовчок: Статті і дослідження. — К., 1985.
  • Недзвідський А. Марко Вовчок. Семінарій. — К., 1981.
  • Писарев Д. Народные украинские рассказы Марко Вовчка // Писарев Д. Полн. собр. соч. — СПб., 1909. — Т.1.
  • Тараненко М. Марко Вовчок: Літературний портрет. — К., 1958.
  • Франко І. Марія Маркович (Марко Вовчок). Посмертна згадка // Франко І. Зібр. творів: У 50 т. — К., 1976–1986. — К" 1976–1986.-Т.37.-С.276-279.
  • Франко І. Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р. // Франко І. Зібр. творів: У 50 т. — К., 1976–1986. — К" 1976–1986. -Т.41. -С.301-302.
  • Хоменко Б. Народні джерела творчості Марка Вовчка: На матеріалах української прози. — К., 1977.
  • Чопик Р. Вовчок // Слово і час. — 2007. — № 8. — С.3-14.

Посилання[ред.ред. код]