Займенник

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Займенник — частина мови, яка замінює іменник у реченні. Вказує на предмети, ознаки, кількість, але не називає їх. Займенники подібно до іменників, прикметників і числівників, відповідають на питання хто? що? який? чий? скільки?.

Наприклад: ти, ніщо, жодний, мій, той, усякий, стільки.

Займенник в українській мові — повнозначна змінна частина мови. Відповідає на питання хто? що? скільки? який? чий? котрий? За значенням і граматичними ознаками займенники в українській мові поділяються на три групи:

  • ті, що співвідносяться з іменниками (я, ти, вона, дехто, абищо, і т. д.)
  • ті, що співвідносяться з прикметниками (твій, ваш, чийсь, нічий, і т. д.)
  • ті, що співвідносяться з числівниками (скільки, стільки, казна-скільки, ніскільки і т. д.)

Розряди займенників за значенням:

  • особові (я(ми), ти(ви), він/вона/воно(вони))
  • зворотний (себе)
  • взаємні (один одного, один другого)
  • вказівні (той, цей). Близькі за значенням до такого поняття як Артикль.
  • означальні (весь, всякий, кожен, жоден, інший)
  • питальні (хто? що? котрий? чий?)
  • відносні (хто, що, який, чий, котрий, скільки)
  • неозначені (деякий, абихто, що-небудь, дехто )
  • заперечні (ніхто, ніщо, ніякий)
  • присвійні (свій, мій, наш, його, її, їхній)

Займенник лише вказує на предмети, ознаки та кількість, але не називає їх. Наприклад, у реченні Він нічого не міг думати, а тільки глибоко, всім серцем і всіма нервами своїми почував: треба їх рятувати/ (І. Франко) є тільки вказівки на якісь особи чи предмети, але їх не названо. Значення займенників стає зрозумілим тільки тоді, коли ми сприймаємо їх у контексті. У наведеному реченні йдеться про героїв повісті І. Франка «Борислав сміється» — Бенедя Синицю (він) і робітників (їх).

Займенник не має свого постійного лексичного значення (сигніфіката). Він щоразу залежно від мовної ситуації, певною мірою пристосовуючи свою граматичну форму до тих слів, замість яких його вжито, вказує на інші явища, наповнюється іншим змістом.

Займенники в мові вживаються передусім для того, щоб уникнути повторення тих самих слів. При цьому форму займенника треба узгоджувати з родом і числом іменника, замість якого цей займенник ужито:

  1. Студентство виявляє дедалі більшу громадську активність. Воно об'єднується. Його цікавить політичне життя країни.
  2. Студенти виявляють дедалі більшу громадську активність. Вони об'єднуються. Їх цікавить політичне життя країни.

Але не можна допускати, щоб займенник у реченні чи тексті співвідносився водночас із різними словами, як у реченні / піснею сонце віта тракторист, що рідною лине землею. Тут не зрозуміло, хто лине: пісня, сонце чи тракторист?

Правильно вжиті займенники, крім того, пов'язують речення між собою в один суцільний текст. Це видно хоч би з такого уривка:

Павло Григорович все своє життя був надзвичайно уважним до творчості молодих. Допомагав їм — для нього свята справа. Проте він же наголошував на самостійному, повсякденному дерзанні. «Старші письменники мусять вам допомагати — це правда, — писав він в той же, 1940 рік до учениці Марії Більчич. — Але не вся надія на них, ні, надія в самих вас, початкуючих, у вашій рішучості, самодисципліні…» (О. Ющенко).

Тут назву особи-діяча (Павло Григорович) вжито тільки в першому реченні. Далі її тотожність позначається займенником він, нього, і ми сприймаємо цей займенник як еквівалент назви саме Павло Григорович, а не будь-якої іншої. Предмет, на який спрямована увага особи-діяча, конкретно названо теж лише в першому реченні — молодих, а далі на цей предмет вказують уже займенники їм, вам, вас, вашій. Займенники, таким чином, прив'язують увесь подальший текст до першого речення, без якого текст був би незрозумілим.

Особові займенники[ред.ред. код]

Особові займенники вказують на осіб, інших істот, предмети, явища і поняття (я, ти, він, вона, воно, ми, ви, вони). Особові займенники змінюються за числами і відмінками; займенник він змінюється також за родами. Особовий займенник я вказує на розповідача (я це повинен сказати).

Займенник ти вказує на особу, до якої звертається розповідач (а ти не брав моїх зошитів?)

Займенник ми вказує на те, що розповідач об'єднує себе ще з кимось, наприклад, розповідає про себе і своїх друзів чи знайомих (ми вчора були у лісі).

Займенник ви вказує на осіб, до яких звертається розповідач (ви хіба про це не чули?).

Займенники він, вона, воно вказують на особу, яка не бере участі в розмові або на предмет, про який іде мова (вона добре підготувалася до уроку; воно було дуже смачне).

Займенник вони вказує на деяку кількість осіб, що також не беруть участі у розмові або на предмети, про які розповідає оповідач (вони довго ще будуть над цим думати; вони зовсім не коштовні).

Займенник він співвідноситься з іменниками чоловічого роду, вона — з іменниками жіночого роду, воно — з іменниками середнього роду, займенник вони співвідноситься з іменниками всіх чотирьох родів у множині (він піднявся; вона підійшла; воно стрибнуло; всі вони — гарні люди).

Див. також[ред.ред. код]