Купало

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ніч Купала у неоязичницькому Храмі Мазовецькому, Польща RKP, Noc Kupały (2009)

Купа́ло, Купа́йло — слов'янський міфологічний персонаж, пов'язаний зі святкуванням літнього сонцестояння — дня Купали (згодом суміщеного з християнським святом Різдва Іоанна Предтечі 24 червня — Іван Купала). В уявленнях слов'ян — бог літнього сонцевороту (сонцестояння), покровитель шлюбу, кохання, продовження роду; походить від слова «купа» — поєднання статей, вступ у шлюб; купайлицею також називається ритуальне вогнище цього свята, де священну роль виконують вогонь і вода як засоби очищення (пор. також слово купатися).

Багато що з язичницьких купалій залишається нез'ясованим. Зокрема, немає одностайності і в тлумаченні самого слова «купало». На думку Б. О. Рибакова, зміст назви «купало» походить від «куп» (укупі, купно — тобто, разом). Так само роз'яснюється і друга назва купалій (назва Купальського вогнища) — «собітка» (у лемків, словаків купальські пісні називаються собітовими). Схоже, що собітка походить від одного семантичного кореня з купайлом: собітка (собутка) — соботка — со-бытие, — тобто событно — знов-таки, разом, укупі, купно [1].

Купайло і Купайлиця за значенням близькі до римського Купідона і грецької Кибели, що є Богами шлюбу, пристрасті, любові[2]. На думку археологів, у лісостеповій зоні України Купайло (Собутка) святкувалося вже три тисячі років тому. На честь цього свята у поляків названа священна гора Слєнжа (Собутка)[3]. З Купайлом і Купайлицею тісно повязані Лель і Леля (міфологія), Лада (міфологія) і Ладо або Колодій. У греків Купало називається Ерос, у індусів Ґопала, а також Кама, Купайлиця - ґопі Рада. Імена, похідні від Купайло[4]:

  • Купава — дівчинка, народжена на це свято; ім'я означає красива, гарна, по-святковому вбрана; а також — жінка з плавною гордою ходою.
  • Купавон — чоловіче ім'я, що означає збуджений, пристрасний, нестримний.

Згадки у стародавніх писемних джерелах[ред.ред. код]

У Велесовій Книзі[ред.ред. код]

Велесова Книга[5] донесла таке розуміння Купальського свята:

«Се бо Купало прийшов до нас і говорив нам, що повинні стати горді і чисті тілами і душами нашими»
(дошка 21).

Купалбог «до Митнищ правитиме всяким омовінням» (дошка 38-А)[6].

Вірогідно, Митнища — одна з назв купальського періоду. В обрядах Купайла збереглося священне значення вогню (стрибання через Вогнище, спалювання непотрібних речей) і води (купання, перепливання через річку), бо:

«Сварог уставив ті омовіння і Купалища і те вказав, що не сміємо те покинути. І умиємо тіла, й умиємо душі свої в чистих водах живих…»
(дошка 26)[7].

У Густинському літописі[ред.ред. код]

Густинський Літопис XVII віку розповідає[8]:

Купало бяше бог обилія, якоже у Еллін Церез, єму же безумниї за обиліє благадареніє приношаху в то время, єгда імяша настати жатва. Сему Купалу, бісу єще і донині по нікоїх странах безумниї пам'ять совершають, наченше іюня 23 дня, в навечеріє Рож-ства Іоанна Предтечі, даже до жатви і даліє сицевим образом: с вечера собираються простая чадь обоєго пола, і соплетають собі вінци із ядомого зілля, іли коренія, і, препоясавшеся биліем, возгнетають огнь, інде же поставляють зеленую віть і, ємшеся за руці, около обращаються окрест оного огня, по-юще свої пісні, преплетающе Купалом. Потом чрез оний огнь прескакують, оному бісу жертву себі приносяще.

У посланні ігумена псковського Елеазара[ред.ред. код]

У посланні ігумена псковського Елеазара монастиря Панфіла московським намісника в Пскові князю Дмитру Володимировичу Ростовському (згідно з Псковським літописом, 1505) говориться про те, що в переддень Різдва Іоанна Предтечі «чаровницы» — чоловіки і жінки по лугах, болотах, лісах, полях шукають нібито якісь смертні трави «на паубу человеком и скотом», «тут же и дивиа корение копают на потворение мужем своим: и сиа вся творят действом дьяволим в день Предтечев с приговоры сотанинскими».

А в саме свято Іоанна Предтечі, що збігається із днем літнього сонцевороту:

…во святую ту нощь мало не весь град возмятется, и в селех возбесятца в бубны, и в сопели, и гудением струнным, и всякими неподобными игры сотонинскими, плесканием и плесанием, женам же и девам и главам киванием, и устнами их неприязнен клич, вся скверные бесовские песни, и хрептом их вихляниа, и ногам их скакание и таптаниа; ту же есть мужем и отроком великое падение, ту же есть на женское и девичье шатание блудное им воззрение, такоже есть и женам мужатым осквернение и девам растлениа. Что же бысть во градех и селех в годину ту — сотона красуется кумирское празднование, радость и веселие сотонинское, в нём же есть ликование… яко в поругание и в бесчестие Рожеству Предтечеву и в посмех и в коризну дни его, не вещущим истины, яко сущии идолослужителие бесовскии праздник сеи празноють…
Сице бо на всяко лето кумиром служебным обычаем сотона призывает и тому, яко жертва приноситца всяка скверна и беззаконие, богомерское приношение; яко день рожества Предотечи великого празнуют, но своим древним обычаем

У повчанні «Про ідолів Володимирових»[ред.ред. код]

У повчанні «Про ідолів Володимирових» — «бог плодов земных».

Джерела[ред.ред. код]

  1. Календарно-обрядова поезія
  2. Степан Наливайко "Таври, Поляни, Русь... Шлях до розгадки"
  3. Галина Лозко. «Боги кола Сварожого» // «Сварог» — Київ, 1999
  4. Галина Лозко. «Боги кола Сварожого» // «Сварог» — Київ, 1999
  5. частина вчених вважає її фальсифікацією
  6. Велесова книга
  7. Галина Лозко. «Боги кола Сварожого» // «Сварог» — Київ, 1999
  8. Митрополит Іларіон "Дохристиянські вірування українського народу"

Посилання[ред.ред. код]

  • Купала // Мифологический словарь (рос.)

Примітки[ред.ред. код]

У сучасній історичній літературі точаться дискусії навколо певних постатей слов'янської міфології, що пов'язано із заанґажованим підходом науковців християнського віровизнання. Також при перечитуванні літописів та різноманітних послань варто мати на увазі, що їх писали в час боротьби християнства із язичництвом, тому часто прослідковується виразний антагонізм.