Баба-Яга
Ба́ба-Яга́ (язі-баба[1], гадра[1], чеськ. Ježibaba) — міфологічний образ, широко розповсюджений в російському фольклорі.
Зміст |
Назва [ред.]
Назва варіюється - від "Баба Яга" в чеській, словацькій, російській, болгарській і українській, через варіації "Jezhibaba" та інвертною "Яга Баба" (словенською мовою), на «Баба Рога", термін, найчастіше використовується в південнослов'янських народів (Хорватія, Боснія, Сербія і Македонія).
Етимологія імені має кілька варіантів:
- з кореню (лат. angis — гадина), старословянською — ажъ, відповідно проводять жіночу паралель до змія-самця (вужа).
- від ягья (санскр. यज्ञ — yajña, яйнья) — обряд жертвопринесення,
- від імені татарського мурзи Бабай-Аги.
- від назви північнокавказького племені Ягів (Язів, Язигів), які в давнину були, вірогідно канібалами з сильними пережитками матріархату.
В билинному циклі про Добриню є епізод бою з «ягою-бабою», аналогічний з боєм його зі змієм. Але цей старий образ ослаб, і вже в словнику Памви Беринди в формі «язя» (що живе і досі в Галичині) це слово виступає як рівнозначне з «чарівницею». В сучасній казці вона — лиха стара баба, особливо небезпечна для дітей, котрих хоче поїдати, але ті різними способами рятуються від неї або її обдурюють. Найпопулярніший варіант — казка про Івасика (Телесика) і Бабу-ягу.
В казках Баба-Яга літає у повітрі на мітлі чи у ступі, поїдає людей, перетворює героя на тварину, пташку чи неживий предмет, хитрощами та чарами намагається одружити своїх дочок, вступає у бій з богатирями, після чого спить довгим сном. В деяких казках вона допомагає героєві досягти мети.
Образ Баби-Яги широко використовувався авторами сучасних казок, а з 90-х років ХХ століття і російського фентезі. Зокрема, образ Баби-Яги зустрічається у Андрія Бєляніна у циклі творів «Таємний розшук царя Гороха» та інших. А у повістю «Лукомор'я» А. Алівердієва вперше в сучасній літературі освітлені дитинство та юнацтво цього персонажа.
Представники міфологічної школи (Афанасьєв) вважали Бабу-Ягу уособленням зими.
Баба-Яга вважалась богинею війни, кровопролиття, людських сварок і суперечок. Вона господарка диких тварин і світу мертвих і мороку, що знаходиться на півночі[2].
Сарматське походження [ред.]
Російський археолог і історик Борис Рибаков пов'язує походження її образу з сарматською та скіфською культурами[3] і бачить у образі Яги відображення боротьби придніпровських слов'ян, які були в ті часи союзниками скіфів, із сарматською навалою. В сарматському суспільстві (і особливо у війську) жінки відігравали значну роль. Одружені жінки мали вирішальне право голосу в державних справах, а незаміжні дівчата брали участь у битвах разом із воїнами-чоловіками (давньогрецька легенда про амазонок, яку розповів Геродот, виникла, можливо, після зустрічі північнопричорноморських грецьких колоністів з такими «дівочими» загонами сарматів). Існує припущення, що сарматська дівчина могла вийти заміж, тільки вбивши ворога у бою.
Сармати, як відомо, перемогли, а у слов'янському усному фольклорі з'явився образ баби-зміїхи (язі), яка живе біля берегу морського, там, де: «отрублены русски головушки торчат на тычинушках».
Той факт, що образ Баби-Яги присутній у фольклорі всіх без винятку слов'янських племен, однозначно доводить, що виник він ще до розселення протослов'ян на початку I ст. н.е. Таким чином, маємо часткове підтвердження гіпотези сарматського походження.
Розповсюдженим епітетом для Баби-Яги є «Яга — кістяна нога». Цей епітет походить від специфічного знаряддя праці — товкача для подрібнення зерна в ступці, який давні слов'яни називали «Яга», і який мав кістяний наконечник для кращого виконання помолу.
Схожі персонажі інших народів [ред.]
В Італії є схожий персонаж - Бефана. Вважається, що в ніч на 6 січня Бефана випускає через димохід шкарпетку, заповнену солодощами для хороших дітей і для неслухняних вугілля. В Італії 6 січня є державним святом.
В Болгарії крім власне, Баби-яги є ще Дядько Яг з аналогічними функціями. Вважається, що він, як і Баба-яга забере неслухняних дітей у велику торбу.
Схожа на іранський образ Ажі.
Баба-Яга, Ягіня у білорусів. У босняків ще іноді називають Baba Roga, Baba Zima.
Образ Баба Яга має численні аналоги у віруваннях європейських народів та їхніх найближчих сусідів, таких як німецька фрау Холі, Vîjbaba румунська, угорська відьма Bogorkań, італійську Betunia Betana, у адигеїв Нашгушідза або Нагучіца, у кетів (сибірський народ, самоназва "людина") Хоседем, киргизько-казахські Жалмауиз Кемпір: в її переконання Киргизької варіант демона - поява кліща баба в лахмітті, що живуть в горах, лісах, далеко від людського житла, який викрадає дівчину в свою хатину, висмоктує їх кров і, нарешті, їсть - цим вона близька до демона żałmauyz казанських татар, подібні істоти ми знаходимо в уйгурів, башкирів, узбеків і ногайців та албанців - Syqenëza. Також подібна до грецької Кирці [3].
Примітки [ред.]
- ↑ а б В.Дубровський/ Словник московсько-український. Видавництво: Рідна мова. Київ, 1918. С.-542
- ↑ Киреевский И.Р. Мифы древних славян. / ООО Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга». Харьков Белгород, 2009, 240 с.
- ↑ Рибаков Б. Рождение Руси. М.: «АиФ Принт», 2003. — 447 с.: ил. — (Серия «Русь многоликая»).
Література [ред.]
- Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1954—1989.
- Історія української літератури. Михайло Грушевський
 |
Це незавершена стаття про культуру. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
