Кітано Такесі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Кітано Такесі
北野武
TakesiKitano.jpg
Кітано Такесі у 2000 році на Канському кінофестивалі
Народження 18 січня 1947(1947-01-18) (67 років)
Японія Адаті, Токіо, Японія
Інші імена Біт Такесі (яп. ビートたけし)
Роки діяльності 1976 —
Сторінка в інтернеті http://www.kitanotakeshi.com

Кіта́но Таке́сі (яп. 北野武, Кітано Такесі, *18 січня 1947, Адаті, Токіо, Японія) — японський комік, актор, автор, поет, художник і кінорежисер, що отримав визнання як у його рідній Японії, так і за кордоном за його унікальні кінематографічні роботи. Використовує псевдонім «Біт Такесі» (Beat Takeshi, яп. ビートたけし, Бі-то Такесі) в усіх своїх проектах, окрім режисерських. З квітня 2005 посідає посаду професора аспірантури образотворчих мистецтв Токійського національного університету мистецтв.

Більшість сюжетів фільмів Кітано — про японських бандитів-якудза або поліцію. Його картини мають серйозний підтекст, що викриває приховані але наболілі проблеми японського суспільства. Кітано часто застосовує так звані «довгі» кадри, в яких майже не відбувається дії або ж вони мають місце одразу до вислідів подій, що сталися, пропускаючи проміжні етапи. Це також відрізняє «кінематографію від Кітано». Багато ж стрічок відбивають сувору, можливо навіть нігілістичну філософію, але при цьому сповнені специфічним авторським гумором і увагою до людських сторін характерів героїв. Парадоксально, але фільми Кітано часто залишають суперечливі відчуття: при поверховому розгляді це «чорні» гангстерські комедії, проте вони порушують глибокі питання моралі і дають поживу для тривалих роздумів. Попри те, що у світі Кітано сприймають як режисера цікавих і несподіваних артхаусних фільмів, японським загалом він знаний переважно яко телевідник та комік. Показ фільму «Дзатоіті» в 2003 залишається його найбільшим кінематографічним успіхом на батьківщині. Кітано рідко й обережно дає інтерв'ю, приховуючи свою загадкову особу за маскою звичайного веселого хлопця. Власне ставлення до релігії Кітано не афішує. Відомо, що Кітано двічі брав телевізійне інтерв'ю у Сьоко Асахара — засновника терористичної релігійної групи «Аум Шінрікьо».

Молодість[ред.ред. код]

Такесі народився в 1947 році в районі Адаті, Токіо. Після того, як його відрахували з університету Мейдзі, де він навчався на інженера протягом 4 років, молодий Кітано знайшов собі роботу ліфтера у нічному клубі і багато чому навчився там у коміка Фукамі Сендзабуро. Коли один з основних виконавців клубу захворів, Кітано зайняв його місце. Так почалася кар'єра одного з найцікавіших кінорежисерів сьогодення.

У 1970-х, спільно з другом Канеко Кійосі, Кітано заснував комічний дует. Вони вийшли на сцену з іменами Beat Takeshi і Beat Kiyoshi (Біт Такесі і Біт Кійосі), іноді називаючи себе Two Beat. У 1976 вони з великим успіхом дебютували на телебаченні. Популярність дуету багато в чому пояснювалася текстами Кітано, які були набагато непристойнішими, ніж передбачається каноном комедійного жанру мандзай. За теми Кітано обирав життя соціально уражених людей: людей похилого віку, інвалідів, бідних, дітей, жінок, непривабливих і дурних. Дует двох коміків розпався, коли Кітано вирішив піти. Творчість цієї двійки вважається за одну з найудаліших в японській сатирі 1970 — 1980-х років 20 століття. Приставка «Біт» збереглася в імені Кітано-актора саме відтоді, і сучасні японці називають Кітано «Бітом Такесі».

Кар'єра кінорежисера[ред.ред. код]

Постер фільму «Жорстокий поліцейський»

Після кількох ролей, в основному комічних, в 1989 році Кітано був прийнятий на головну роль у фільм «Жорстокий поліцейський», де він повинен був зіграти неврівноваженого охоронця правопорядку. Коли режисер захворів і не зміг продовжувати роботу над фільмом, Кітано вдалося дозняти картину самостійно, в процесі зйомок він істотно змінив сценарій і спосіб подачі матеріалу. Фільм виявився успішним і поклав початок режисерській кар'єрі Кітано. Згодом він часто згадував про цю знаменну подію (хвороба режисера), оскільки без профільної кінематографічної освіти режисерську кар'єру в Японії почати практично неможливо.

Другий фільм Кітано як режисера і перший у ролі сценариста вийшов у 1990 році — «Точка кипіння». Оно Масахіко, який пізніше також зіграв епізодичну роль у «Феєрверку», виконав головну роль рядової молодої людини, що працює на автозаправці і грає в аматорській бейсбольній команді. Коли тренер команди піддається нападу з боку місцевих якудза, він задля помсти гангстерам, разом із приятелем прямує на Окінаву для купівлі зброї на одній з американських військових баз. Дорогою вони знайомляться з якудзою-маргіналом, роль якого грає Кітано. Отримавши повний контроль над сценарієм і режисурою, Кітано вдалося в цьому фільмі закласти основи свого незвичайного авторського стилю, характеристичними елементами якого є шокуюча жорстокість, химерний чорний гумор і довгі стоп-кадри.

Третій за рахунком фільм, «Сцени біля моря» вийшов у 1991 році. У сюжет цього разу не потрапили гангстери, а головним героєм став глухонімий невдаха-сміттяр, який наполегливо вчиться серфінгу під акомпанемент кпинів циніків-друзів. Як і багато інших картин, фільм пройнятий тонким гумором і закінчується смертю головного героя, що тоне в морі.

Зарубіжна аудиторія, що поступово перевершила «рідну» японську чисельно, відзначила Кітано після виходу фільму «Сонатіне» у 1993 році. У фільмі Кітано грає токійського якудзу Муракаву, відправленого на острів Окінава для припинення протистояння двох місцевих угруповань. Муракава, переситившись своїм способом життя і дізнавшись, що саме його завдання — не більше ніж пастка, приймає наслідки без заперечень, перетворюючи те, що відбувається на жорстокий фарс, побудований як і в багатьох інших роботах Кітано з низки трагікомічних епізодів. Фаталізм головного героя, що знайшов вираз і в цьому фільмі, став свого роду «візитівкою» режисера. Фільм «Сонатіне» був високо пооцінований японським письменником Ое Кендзабуро.

Фільм «Зняв кого-небудь?» (1995) повертає Кітано до його комедійного коріння. Фільм становить із себе серію комічних сцен, певним чином пов'язаних із головним персонажем, що безуспішно намагається зайнятися сексом в автівці. У Японії картина не викликала інтересу в глядачів. Критики визнали стрічку пародією на популярні японські фільми (наприклад, «Ґодзілла»). Фільм продемонстрував принципове небажання Кітано фільмувати свідомо комерційно успішні стрічки (такі, як молодіжний трилер «Дзвінок» або «Похмурий Сейбей» режисера Ямади Ейдзі, що оповідає про доброту і принциповість японських самураїв).

У 1995 році Кітано потрапив в аварію (розбився на мотоциклі). Поранення викликали параліч однієї сторони його тіла, і було потрібно робити складну операцію, щоб відновити працездатність м'язів лиця. Хоча зарубіжна преса визнала, що Кітано вже не повернеться до зйомок фільмів, той відкинув ці припущення, знявши «Хлопці повертаються» у 1996 році, відразу після одужання.

Постер фільму «Феєрверк»

Відновившись після аварії, Кітано зайнявся образотворчим мистецтвом. Його яскравий, спрощений стиль живопису нагадує стиль Марка Шагала. Малюнки Кітано були опубліковані в книгах (яко ілюстрації), представлені на виставках і на обкладинках саундтреків до власних фільмів. Найяскравіше вони представлені у фільмі 1997 року «Феєрверк», де виконують роль стрижня образної системи твору. «Феєрверк» був дуже високо поцінований критиками і удостоєний призу Венеціанського фестивалю. У фільмі знову спливає тема доброти і любові: прагнучи не турбувати вмираючу від раку жінку, яку головний герой (колишній поліцейський Нісі) возить по місцях, де жінка мріяла побувати, всі виникаючі проблеми Нісі вирішує просто і ефективно: куля в лоб. Фільм підтвердив репутацію Кітано як одного з найталановитіших режисерів сьогочасної Японії.

Кітано продовжив регулярно знімати після аварії. Випущений у 1999 році фільм «Кікудзіро», показує Кітано в головній ролі як нікуди не придатного бандита, який ходить із хлопчиком, який шукає свою матір. «Брат якудзи» (2001), знятий в Лос-Анджелесі, показує Кітано в образі абшитованого токійського якудзи, який будує наркоімперію в Лос-Анджелесі за допомогою місцевого чорношкірого бандита, якого грає Омар Еппс. Незвичайний «альтруїзм у стилі Кітано» є наскрізним у сюжеті і тут. Розуміючи важкоздійсненний задум і неможливість сприятливого результату протистояння угруповань, що зав'язалося, звільнений якудза (Кітано) спокійно продовжує діяльність, допомагаючи недолугому братові, що переїхав до Америки. У фіналі, вивівши з-під удару члена угруповання, що залишився в живих (чорношкірого бандита, шалено щасливого отримати сумку повну стодоларових купюр) Кітано з посмішкою розплачується з власником кафе і виходить назустріч своїм ворогам, на вірну смерть. Цей фільм Кітано був тепло прийнятий в США і за кордоном.

Фільм «Ляльки» (2002), в якому Кітано яко актор не брав участь, містить три окремі історії кохання. Фільм годиться вважати за одну з візуально найпривабливіших картин Кітано. Головна сюжетна лінія — історія хлопця (Мацумото) і дівчини (Савако), змушених перервати свої стосунки через амбіції батьків молодика, які намагаються влаштувати вигідніше в кар'єрному відношенні весілля. Порушення природного перебігу взаємин приводить до невдалої спроби самогубства дівчини напередодні запланованого весілля Мацумото з донькою директора фірми, де він працює. Залишившись у живих, Савако переживає сильний психологічний стрес. У результаті Мацумото і Савако переривають усі зв'язки з суспільством і вирушають у безцільну подорож, в ході якої вони переживають багато в чому міфічні метаморфози, поступово ототожнюючись з персонажами п'єси Тікамацу, покладеної в основу структури фільму. Друга сюжетна лінія — історія про якудзу, що подавив у юності свою любов до простої дівчині заради отримання влади і впливу. Десятиліття потому, досягнувши всього, чого бажав, він згадує про слова, які чув, коли дівчина прощалася в парку з ним, що виїжджав у велике місто: «я завжди чекатиму тебе тут». Приїхавши з охоронцем в парк в Сайтаму, він помічає вже постарілу жінку. Після однієї з кількох зустрічей з його коханою, що так і не дізналася хто він насправді, якудза гине від рук найманого вбивці. Третя сюжетна лінія в інтимних деталях і дуже точне відтворює сприйняття поп-музики через історію кохання юнака до японської співачки Ямагуті Харуне. Сам Кітано відзначає, що візуальна привабливість фільму сприяла неадекватності розуміння глядачами його задуму: центральним елементом є не історії кохання як такі, а акти невмотивованого насильства, якими вони уриваються.

Успіх у кінокритиків і шанувальників інтелектуальних фільмів не приніс Кітано особливого визнання на батьківщині. Незважаючи на успіх фільмів «Брат якудзи» і «Ляльки», преса критикувала його за нездатність зняти «лепський» фільм рівня «Фейєрверку» або «Сонатіне». Відповідь послідувала в 2003 році у вигляді фільму «Дзатоіті», в якому сам Кітано, вже традиційно, також зіграв. «Дзатоіті» став найбільшим комерційним успіхом режисера в Японії, при цьому добре пройшов і за кордоном і отримав низку нагород. Нетрадиційне трактування народного сюжету про японського сліпця-фехтувальника, що б'ється у версії Кітано з ватагою середньовічних бандитів ради купки апостатів і невдах, досить незвичайна для Японії.

Кітано часто співробітничав із композитором Хісаісі Дзьо, який написав музику до більшості його картин. Проте останніми роками це співпраця припинилася.

Кар'єра актора[ред.ред. код]

Кітано регулярно знімається у фільмах інших режисерів. Найвідоміші роботи — ролі другого плану у фільмах Осіми Наґіси «Щасливого Різдва, містере Лоуренс» і «Табу», а також головна роль в екранізації роману «Кров і кістки» (режисер Сай Єй'іті). Інші фільми, де знявся Кітано: «Джонні Мнемонік», «Королівська битва» і «Королівська битва 2».

Інші осяги[ред.ред. код]

Митець написав більше п'ятдесяти книг поезій і кінокритики, а також кілька романів, деякі з яких були використані як сценарії іншими режисерами. Він також протягом багатьох років є відомим телевідником. 7 вересня 2004 року Кітано була присуджена ступінь бакалавра наук університетом Мейдзі, звідки раніше він був відрахований.

Фільмографія[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]