Прокуратура України
| Україна |
 Стаття з серії: |
|
|
|
|
Інші країни |
Прокуратура України — єдина централізована система органів державної влади, які відповідно до Конституції та законів України здійснюють обвинувальну, представницьку, контрольно-наглядову функції в державі[1].
Зміст |
Історія [ред.]
За глибокої давнини почалося формування правової системи і певних функцій прокуратури на території сучасної України.
На етапі розвитку звичаєвого права також на рівні звичаю формувалася наглядова функція деспотійних володарів скіфської держави. Норми права у скіфів захищали життя, майно, привілеї царської сім'ї та родоплемінної знаті. Цар встановлював чіткий порядок використання пасовищ, адже йому належала верховна власність на землю. Існувала наглядова функція — існували наглядачі.
У VII ст. до н.е. скіфи зустрілися з грецькими поселенцями. У Північному Причорномор'ї елліни заснували свої міста-держави: Ольвію, Пантікапей, Феодосію, Херсонес тощо. Основними джерелами права в них були закони та рішення народних зборів і рад міст, постанови колегій, місцеві звичаї. Законодавча ініціатива належала народним зборам, радам міст, їх головам, колегіям та своєрідним попередникам сучасних прокурорів — номофілакам (стражам законів), які повинні були стежити за оформленням законів, поведінкою людей та посадових осіб і вимагали від них виконання законів. Крім номофілаків, існувала колегія продиктів (юридичних радників), які також виконували наглядові функції.
Часи середньовіччя [ред.]
У Х ст. почало формуватися князівське законодавство Київської Русі. Княгиня Ольга, встановивши норми і пункти збору данини, посилила функції нагляду. Вона прийняла закон, який оберігав життя княжих дружинників. Статути князів Володимира Великого та Ярослава Мудрого внесли важливі нововведення у фінансове, сімейне та кримінальне право. Боротьба з прибічниками старих традицій, що не бажали підкорятися новим звичаям, суворе покарання їх стали суттю наглядових повноважень великого князя. Велике значення у формуванні правової системи мало прийняття зводу великокняжих законів, що отримав назву «Руська правда». Суттєва роль у «Руській правді» відводилась нормам кримінального процесу та права, хоча такого поділу ще не існувало. А оскільки цей процес належало контролювати то, ймовірно, це було черговим кроком у розвитку наглядової функції. У судовій практиці Київської Русі панував змагальний процес за активної участі сторін, які називалися позивачами. Суд виконував функцію посередника, хоча іноді застосовувалися форми розшукового процесу. Головну роль при цьому відігравав позивач, з ініціативи якого розпочиналося судочинство. Формально саме він був обвинувачем. Доказове значення мали зовнішні ознаки злочину, речові докази, власне зізнання, показання «видоків» та «послухів». Рішення суду оголошувалося усно, а вирок виконувався негайно.
У 1578 році на сеймі Речі Посполитої утворено Луцький трибунал — вищий суд України, дія якого поширювалася на Київське, Волинське та Брацлавське воєводства, офіційною ж мовою визнавалася українська. Вже наступного, 1579 року, в Батурині утворено Український трибунал, який складався з семи департаментів. Депутати трибуналу щорічно обирали прокурора (інстигатора), котрий наглядав за чинністю подання позовів до трибунальського суду.
Посада прокурора збереглася в Україні і в XVII ст. В Українському трибуналі разом із гетьманом, генеральним писарем, генеральним возним, генеральними суддями та іншими вищими чинами засідав і прокурор. У 1722 році Петро І заснував державний орган для здійснення нагляду за дотриманням законної діяльності центральних і місцевих органів державної влади. Царська імператорська прокуратура, куди і входили органи прокуратури України, проіснувала до жовтня 1917 року.
Новітній час [ред.]
Після жовтневих подій 1917 року розпочався новий етап державотворення і національного самовизначення народу України, етап здобуття суверенності. В УНР велася активна робота із створення нової системи правоохоронних органів, у тому числі — судів і органів прокурорського нагляду. Так, у грудні 1917 року заснована Прокураторія, наступного місяця Центральна Рада ухвалила Закон «Про уряджання прокурорського нагляду в Україні».
За часів правління гетьмана Скоропадського П. П. (квітень-грудень 1918 року) ухвалюється Закон «Про утворення державного Сенату».
При створенні у грудні 1918 року Директорії УНР набуває чинності Закон «Про урядження прокурорського догляду в Україні» і поновлюється діяльність Генерального Суду під назвою «Найвищий Суд Української Народної Республіки».
Радянська доба [ред.]
За радянських часів Державна прокуратура в Україні заснована в системі Наркомюсту. 28 червня 1922 р. затвердженим ВУЦВК Положенням про прокурорський нагляд. Законодавство про прокуратуру постійно розвивалося. У 1923 р. передбачалося введення Прокуратури до складу Верховного Суду СРСР. А пізніше, в 1933 р., утворюється Прокуратура Союзу РСР як централізована система з правом загального керівництва діяльністю прокуратур союзних республік, затверджується Положення про Прокуратуру Союзу РСР. На Нюрнберзькому процесі головним обвинувачем від Радянського Союзу був прокурор Української РСР Р. Руденко.
Список Генеральних прокурорів Української РСР:
| # | Генеральний прокурор Української РСР | Прізвище |
| 1 | Червень 1922 — 1927 | Микола Скрипник |
| 2 | 1927 — 1930 | Василь Поряко |
| 3 | 1930 — 1933 | Василь Поляков |
| 4 | 1933 — 1935 | Михайло Михайлик |
| 5 | 1935 — 1936 | Аркадій Кисєльов |
| 6 | весна 1936 | Григорій Желєзногорський |
З 1937 по 1991 рр. республіканська прокуратура України підпорядкована Генеральному прокурору СРСР. До 1937 року Генеральна прокуратура України не була призначена до вищих органів державної влади України.
Список Прокурорів Української РСР:
| # | Прокурор Української РСР | Прівзище |
| 1 | 1938 — 1944 | Леонід Яченін |
| 2 | Червень 1944 — 1953 | Роман Руденко |
| 3 | Серпень 1953 — лютий 1963 | Денис Панасюк |
| 4 | 1963 — 1983 | Федір Глюкх |
| 5 | Січень 1983 — лютий 1990 | Петро Осипенко |
Доба незалежності [ред.]
З моменту проголошення України суверенною і незалежною державою розпочався новий етап розвитку прокуратури. Після прийняття та введення в дію з 1 грудня 1991 р. Закону України «Про прокуратуру» та ряду інших нормативних актів створено правову базу організації та діяльності органів прокуратури незалежної України. Враховуючи роль органів прокуратури України у зміцненні законності, захисту прав людини і громадянина, а також внесок працівників прокуратури у справу розбудови України як правової держави, Указом Президента України від 02.11.2000 року встановлено професійне свято — День працівника прокуратури — 1 грудня.
Функції [ред.]
Відповідно до Розділу VII Конституції України на Прокуратуру України покладаються:
- підтримання державного обвинувачення в суді;
- представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;
- нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;
- нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян;
Правова природа прокуратури в демократичних державах полягає у потребі якісного представлення в суді публічного інтересу, а не в потребі здійснення державного нагляду за законністю, нагляду за всім і всіма.
Відповідно до перехідних положень Конституції України Прокуратура продовжує виконувати функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів та функцію попереднього слідства лише до:
- введення в дію законів, що регулюють діяльність держав(нім.)них органів щодо контролю за додержанням законів,
- сформування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її функціонування.
Генеральний прокурор України [ред.]
Відповідно до Статті 122 Конституції України Прокуратуру України очолює Генеральний прокурор України, який призначається на посаду та звільняється з посади за згодою Верховної Ради України Президентом України. Верховна Рада України може висловити недовіру Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади. Строк повноважень Генерального прокурора України — п'ять років.
Критика Прокуратури України [ред.]
- Персонал органів прокуратури сьогодні піддається різкій критиці. Йому дорікають за відсутність професіоналізму і компетентності, ініціативності й рішучості, з одного боку, за прояви байдужості та корумпованості, політичність — з іншого. Все це є наслідком того, що в органах прокуратури ще не склалася цілісна система кадрового забезпечення.[2]
- В ексклюзивному інтерв'ю агентству «Інтерфакс-Україна» 16 квітня 2010 року Віце-прем'єр-міністр України Володимир Сівкович заявив, зокрема, що «Генпрокуратура за останні кілька місяців відпустила сімох найрезонансніших хабарників»…[3]
![[icon]](/wiki/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:Wiki_letter_w_cropped.svg){kind=small} |
Цей розділ потребує розширення. (травень 2009) |
Примітки [ред.]
- ↑ Погорілко В. Ф., Федоренко В. Л. Конституційне право України. Підручник. 2-ге видання, перероблене та доопрацьоване. — К.: Правова єдність, 2010. — 428 с. — Розділ 15.
- ↑ Бурбика Михайло Михайлович. Робота з персоналом в органах прокуратури України: організаційно-правові питання : дис… канд. юрид. наук: 12.00.07 / Харківський національний ун-т внутрішніх справ. — Х., 2007. — 191арк. — Бібліогр.: арк. 171–191.
- ↑ http://www.gp.gov.ua/ua/news.html?_m=publications&_c=view&_t=rec&id=37965 Заява. Прес-служба Генеральної прокуратури України
Посилання [ред.]
- Офіційний сайт Генеральної прокуратури України
- Закон України «Про прокуратуру»
- Панич Назар Юрійович. Становлення та розвиток інституту прокуратури в Галичині у складі Австрії і Австро-Угорщини (1849 — 1918 рр.). : Дис… канд. наук: 12.00.01 — 2009.
|
|||||||||
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
