Овруч

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Овруч
Ovruch gerb.png Flag of Ovruch.gif
Герб Овруча Прапор Овруча
Овруцька районна державна адміністрація
Овруцька районна державна адміністрація
Овруч
Овруч на карті області. Овруцький район виділено
Овруч на карті області. Овруцький район виділено
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Житомирська область Житомирська область
Район/міськрада Овруцький район
Код КОАТУУ 1824210100
Засноване 946
Магдебурзьке право 1641
Статус міста з 1641 року
Населення 16681 (01.01.2011)[1]
Площа 9[2] км²
Густота населення 1853 осіб/км²
Поштові індекси 11100—11109
Телефонний код +380-4148
Координати 51°19′28″ пн. ш. 28°48′29″ сх. д. / 51.32444° пн. ш. 28.80806° сх. д. / 51.32444; 28.80806Координати: 51°19′28″ пн. ш. 28°48′29″ сх. д. / 51.32444° пн. ш. 28.80806° сх. д. / 51.32444; 28.80806
Висота над рівнем моря 149 м
Водойма р. Норинь
Відстань
Найближча залізнична станція Овруч
До обл./респ. центру
 - залізницею 138 км
 - автошляхами 127 км
До Києва
 - залізницею 201 км
 - автошляхами 182 км
Міська влада
Адреса 11101, Житомирська обл., Овруцький р-н, м. Овруч, вул. Радянська, 43
Веб-сторінка http://ovruch.ovruch-rayvlada.org.ua
Міський голова Шваб Валерій Володимирович

О́вруч — місто на Київському Поліссі, на березі річки Норинь, центр Овруцького району Житомирської області. Населення 16681.

Історія[ред.ред. код]

Овруч XIX ст.

Вперше згадується в 946 р. під назвою Вручне. Стародавнє місто Овруч вперше згадується ще до хрещення русі, до 946 р. Відоме в літописах під назвами Вручай, Вручий, Овручев. Коли саме точно був заснований центр древлянської землі невідомо, адже ця місцевість була заселене ще в 5-4тис до н. е. В літописі вперше згадується як древлянське місто, яке скорилося княгині Ользі.

Князь Святослав віддав землі древлян синові Олегові.

В Іпатіївському літопису згадується як місто, де загинув князь Олег в 977 р. «В лѣто 6485. Поиде Ярополкъ на Олга, брата своего, на Деревьскую землю … И побѣгъшю же Олгови с вои своими в городъ, рѣкомый Вручий… И вшедъ Ярополкъ в городъ Олговъ…» Князь Олег під час відступу війська до Овруча через міст, впавши з мосту, утопився в ріці. Кн. Ярополк наказав його тут же і поховати і насипати велику могилу, яку називають могилою Олега.

Князь Володимир фундував в Овручі біля 1000 р. церкву св. Василія.

Овруч мав потужну фортецю на час входження до Київської Русі. В 12 ст. місто було резиденцією князя Рюрика Ростиславича.

Окремі рештки укріплень цього періоду збереглися і до наших днів. Знищений монголо-татарами, Овруч відродився і на початку 14 ст, коли ввійшов до Галицько-Волинського князівства, мав свою фортецю. З 1356 р. місто входить до Литовського князівства. Кримський хан Едигей взяв місто в 1399 р.

Овруч був об'єктом постійного нападу кримських татар. для оборони був збудований дерев'яний замок, який було зруйновано в 1506 р. З часом фортеця була відбудована та модернізована — з'явився глибокий рів, а саму фортецю обнесли кам'яним муром. Фортеця мала чотири в'їзні брами та шість багатоярусових башт.

З 1569 р. Овруч входить до складу Речі Посполитої і стає центром Овруцького староства.

Люстрація 1622 так описує місто: місто з 3 сторін оточене валами та палісадом, з четвертої сторони знаходиться болото. Місто має три брами з вежами. Резиденція оточена дубиною, має браму. З лівої сторони — церква. Замок був на високій горі, між двома дорогами, мав дві вежі, міст.

У 1641 королем Владиславом IV надане магдебурзьке право. З 1649 — сотенне місто Київського полку. В 1648р Овруч було визволено козаками, але за перемір'ям 1667 знову місто увійшло до Польщі, а після 1793 Овруч увійшов до складу Російської імперії.

1773 в Овручі був науковий заклад, який називали Овруцький Колегіум.

Люстрація 1789: місто мало 24 крамниці, почали будувати ратушу, був тут дерев'яний Домініканський костел, почали будувати новий камяний, місто мало 5 уніатські церкви, місто малу також браму, яку називали — Київська. Замок мав з однієї сторони рів, з іншої палісад, замок мав також браму з вежею.

Єврейська громада[ред.ред. код]

Згідно з переписом 1765 року в Овручі була значна єврейська громада, більша частина євреїв стала прихильниками хасидизму. У 1847 році у місті жили 1773 єврея, в 1897 році — 3445 євреїв (при загальному населенні 7393 людини). Місто було одним центрів діяльності сіоністів партії Поалей-Ціон. Під час єврейського погрому в кінці 1918 року під проводом отамана Козиря-Зіркі були вбиті 80 євреїв, розграбовані і спалені єврейські будинки. В 1926 г. єврейське населення нараховувало 3400 чоловік. 22 серпня 1941 року Овруч був окупований німецькими військами. Деякі євреї, які не встигли евакуюватися і не знищені в перші дні окупації, були ув'язнені в гетто в 1941-42 роках.

Після війни повернулись декілька сот євреїв. В кінці 1960-х років в Овручі жило біля двох тисяч євреїв. З кінця 1980-их переважна більшість їх виїхала в Ізраїль, США, Німеччину та інші країни.

Промисловість[ред.ред. код]

Розвинуті галузі промисловості: легка, харчова, будівельних матеріалів. Заводи: консервний, молочноконсервний, комбікормовий, льонообробки, залізобетонних виробів; філіал Київського заводу порційних автоматів та ін. Підприємства з обслуговування залізничного транспорту. У місті на станції Овруч діє залізничний пункт контролю «Овруч» через державний кордон України та Білорусі у напрямку Калинковичів.

Пам'ятки історії та архітектури[ред.ред. код]

Свято-Василівський собор[ред.ред. код]

Свято-Василівський собор в Овручі (фото 1950-х років)
Овруч. Вид на Спасо-Преображенський собор

На місці старої дерев'яної церкви (за переказами, побудованої у 997 р. князем Володимиром Святославичем, який отримав при хрещенні ім'я Василь) близько 1190 року князь Рюрик Ростиславич звів в Овручі новий кам'яний собор св. Василя. Припускають, що архітектором цієї споруди був відомий давньоруський зодчий Петро Милоніг. Храм був побудований у візантійському стилі, подібно до Софії Київської та П'ятницької церкви в м. Чернігові. Під час монгольських та литовських нападів на Овруч собор кілька разів був розграбований, а пізніше обвалився. Відновлений у 1907–1909 роках за проектом 1904–1905 року російського архітектора О. В. Щусєва. Цікавим є те, що при відбудові автори намагалися максимально відтворити первісний вигляд храму. Зокрема, залишили надійні частини стін, які збереглися, а решту добудовували з подібного матеріалу. Для відтворення матеріалу використовували частинки цегли, що знаходилася біля храму. Цегла давнього зразку також виготовлялася на місцевому заводі. На схід від собору за проектом В. М. Максимова було збудовано корпуси жіночого монастиря у псковському стилі. На відкриття храму у 1911 році приїхав цар Микола ІІ, який особисто опікувався відбудовою храма. Микола ІІ подарував храму позолочене панікадило, яке досі зберігається в Храмі і є його безсумнівною окрасою. У 1935 році монастир закрили, відкрили у 1944 і знов закрили у 1959 році. Після цього Свято-Василівський храм функціонував як парафіяльний. Жіноча обитель почала знов діяти з 1990 року.

Церква є чотиристовпним, триапсидним, одноглавим храмом з широко розставленими хрещатими в плані стовпами. Дві круглі в плані вежі, що фланкують західний фасад, як можна вважати, повторюють споруди Ярославових часів і, зокрема, Київської Софії. Проте від останніх вони відрізняються і формами, і строго симетричним характером постановки. Можливо, вежі мали певні оборонні функції. На рівні другого поверху в середині стін зроблені вузькі галереї. Їх наявність пов'язують з оборонним призначенням храму, бо він розташований перед в'їздом до замку і в разі нападу мав відігравати важливу роль.

Спасо-Преображенський собор[ред.ред. код]

Зведений у 2001 р. ліворуч від в'їзду до Овруча з півдня, на місці колишнього єзуїтського костьолу, який наприкінці XVIII ст. став уніатським храмом, з 1831 р. — православним, а у 1930-ті рр. був знищений радянською владою. Відбудований у новому архітектурному вигляді Спасо-Преображенський храм став кафедральним собором Овруцької і Коростенської єпархії УПЦ (МП).

Пам'ятник князю Олегу Святославичу[ред.ред. код]

Встановлений на місці першого поховання князя деревлянського Олега Святославича, який загинув у 977 р. під час штурму Овруча (Вручия) його братом Ярополком Святославичем. У 1044 р. за наказом Ярослава Мудрого останки Олега Святославича було охрещено і перепоховано у Десятинній церкві в Києві. У 1812 році група офіцерів Волинського ополчення супроти Наполеона на свої кошти виготовила пам'ятник Олегові — князь на бронзовому коні. Пізніше цей пам'ятник було демонтовано. Сучасний монумент — брила з чорного габро — встановлений у 1962 р. на перетині вулиць Фрунзе і Леніна.

Персоналії[ред.ред. код]

Народились[ред.ред. код]

Працювали[ред.ред. код]

  • Андрій Малишко (1912 — 1970) — український поет, перекладач, літературний критик. , в Овручі працював учителем.

Овруцькі старости[ред.ред. код]

  • Ратомський (ім'я невід.) — зять Юрія Тишкевича-Логойського (†1576)[3]

Див. також[ред.ред. код]

  • 221073 Овруч — астероїд, названий на честь міста.

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.