Порошенко Петро Олексійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Петро Олексійович Порошенко
Петро Олексійович Порошенко
Петро Порошенко на Мюнхенській конференції з безпеки, 2010 рік

Час на посаді:
23 березня 2012 — 24 грудня 2012
Президент   Янукович Віктор Федорович
Прем'єр-міністр   Азаров Микола Янович
Попередник Клюєв Андрій Петрович
Наступник Прасолов Ігор Миколайович

Час на посаді:
9 жовтня 2009 — 11 березня 2010
Президент Ющенко Віктор Андрійович
Попередник в.о. Володимир Хандогій
Наступник Грищенко Костянтин Іванович

Час на посаді:
22 лютого 2007 — 9 жовтня 2009

Час на посаді:
8 лютого 2005 — 8 вересня 2005
Попередник Радченко Володимир Іванович
Наступник Кінах Анатолій Кирилович

Народився 26 вересня 1965(1965-09-26) (48 років)
УРСР Болград, Одеська область, Українська РСР
Політична партія СДПУ(о) (1998–2000)
Солідарність (2000)
Партія регіонів (2000–2001)
Наша Україна (2001–2005)
Солідарність (2005–2014)
УДАР[Джерело?] (з 2014)
Дружина Марина
Діти сини — Олексій, та Михайло, доньки — Євгенія та Олександра
Нагороди
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден Громадянських заслуг ступеню Великого Хреста
Заслужений економіст України
Державна премія України в галузі науки і техніки
Україна Народний депутат України
3-го скликання
позапартійний 12 травня 1998 14 травня 2002
4-го скликання
«Солідарність» 14 травня 2002 8 вересня 2005
5-го скликання
Наша Україна 25 травня 2006 15 червня 2007
7-го скликання
позапартійний 12 грудня 2012

Петро́ Олексі́йович Пороше́нко (26 вересня 1965, Болград, Одеська область) — український політик, підприємець, народний депутат України 3-го, 4-го, 5-го і 7-го скликань, міністр економічного розвитку і торгівлі України (з 23 березня до 24 грудня 2012 року), міністр закордонних справ України (9 жовтня 2009 — 11 березня 2010), член Ради Національного банку України (2007–2014). Заслужений економіст України. Лауреат Державної премії України у галузі науки і техніки. Засновник концерну «Укрпромінвест». Входить до переліку найбагатших українців.

Біографія[ред.ред. код]

Після закінчення 1989 року із відзнакою факультету міжнародних відносин та міжнародного права Київського університету ім. Шевченка (спеціальність — міжнародні економічні відносини) вчився у аспірантурі.

У 1989–1992 роках навчався в аспірантурі та працював асистентом кафедри міжнародних економічних відносин Київського університету імені Шевченка.

З 1990 до 1991 роки — заступник генерального директора Об'єднання малих підприємств та підприємців «Республіка». З 1991 до 1993 роки керував АТ Біржовий дім «Україна». З 1993 до 1998 — був генеральним директором ЗАТ «Український промислово-інвестиційний концерн».

2002 року захистив кандидатську дисертацію «Правове регулювання управління державними корпоративними правами в Україні». Кандидат юридичних наук. Автор монографій «Державне управління корпоративними правами в Україні. Теорія формування правовідносин» та низки наукових публікацій. Співавтор підручника «Сучасні міжнародні економічні відносини».

Родина[ред.ред. код]

Батько Олексій Іванович (1936 р.н.) — генеральний директор концерну «Укрпромінвест»; мати Порошенко Євгенія Сергіївна (1937–2004); дружина Марина Анатоліївна (1962 р.н.) — лікар-стоматолог; сини Олексій (1985 р.н.) і Михайло (2001 р.н.); доньки Євгенія (2000 р.н.) та Олександра (2000 р.н.).

Політична кар'єра[ред.ред. код]

На виборах 1998 року був 11-й у партійному списку СДПУ(О). Однак мандат здобув у мажоритарному окрузі № 12. Входив у парламентську фракцію об'єднаних соціал-демократів, був обраний членом Політбюро СДПУ(О).

На початку 2000 року залишив СДПУ(О) і створив фракцію «Солідарність», згодом — партію «Солідарність». Остання восени того року увійшла до Партії регіонального відродження «Трудова солідарність України» (згодом — Партія регіонів). Порошенко став співголовою утвореної партії, у березні 2001 року — заступником голови. Через півроку Порошенко залишив лави партії через принципову розбіжність поглядів[Джерело?].

У грудні 2001 року партія «Солідарність» увійшла до виборчого блоку Віктора Ющенка «Наша Україна», а Порошенко став керівником виборчого штабу блоку. Після парламентських виборів 2002 року опозиційний блок Віктора Ющенка «Наша Україна» вперше одержав понад 25 % голосів виборців. За списком «Нашої України» Порошенко у 2002 і 2006 роках обирався народним депутатом. Очолював парламентські комітети з питань бюджету (2002–2005) та фінансів (з 2006–2007).

Прихід Порошенка в політику завдав удару по його бізнесу через те, що він взяв участь в опозиційному політичному проекті Віктора Ющенка «Наша Україна».

З липня 2004 року — заступник керівника штабу коаліції «Сила народу», з моменту створення партії Наша Україна — в її керівництві.

8 лютого 2005 року призначений на посаду секретаря Ради національної безпеки і оборони України. 5 вересня 2005 року після висунення проти нього звинувачень з боку колишнього Державного секретаря Олександра Зінченка, подав заяву про відставку, щоб займана посада не вбачалась як можливість тиску на правосуддя. В кінці вересня подав позов на Олександра Зінченка до суду. Суд зобов'язав Зінченка принести публічні вибачення Порошенку, адже жодне з обвинувачень колишнього Державного секретаря не знайшло собі підтвердження і не було доведено в суді.

З 22 лютого 2007 року Порошенко голова Ради Національного банку України.

9 жовтня 2009 Верховна рада підтримала представлену президентом кандидатуру Петра Порошенка на посаду міністра закордонних справ, за це проголосували 240 депутатів.

23 грудня 2009 обрано Почесним професором Університету банківської справи Національного банку України.

23 березня 2012 року призначений Міністром економічного розвитку і торгівлі України.[1]

На виборах до Верховної Ради 2012 року був кандидатом у народні депутати у окрузі № 12[2]. З грудня 2012 року — народний депутат України 7-го скликання, до парламенту пройшов самовисуванцем. Член Комітету з питань європейської інтеграції. Позафракційний.

Заслужений економіст України. Лауреат Державної премії України у галузі науки і техніки.

2014[ред.ред. код]

У контексті подій у Криму (2014), здійснив поїздку до Криму[3][4], щоправда, невдалу. Після лютневих подій (зміни влади, перемоги над режимом Януковича)

Домігся альянсу з Віталієм Кличком на президентських виборах (29 березня 2014 — на з'їзді «УДАРу»).

Бізнес[ред.ред. код]

Здобувши вищу освіту, Порошенко розпочав власний бізнес з продажу какао-бобів. У 1990-і роки він придбав кілька кондитерських підприємств. Згодом об'єднав їх у групу «Рошен», що стала найбільшим виробником кондитерських виробів в Україні і об'єднує шість комбінатів в Україні і одну фабрику в Росії (Липецьк). Створені ним підприємства кондитерської промисловості принесли йому цілий стан і прізвисько «шоколадний король»[6][7].

В даний час бізнес-імперія Порошенко також включає в себе кілька автомобільних і автобусних заводів (Луцький автомобільний завод, корпорацію «Богдан»), верф «Ленінська кузня», телеканал «5 канал» і ряд інших підприємств.

Звання і нагороди[ред.ред. код]

Є автором монографії «Державне управління корпоративними правами в Україні. Теорія формування правовідносин» та низки наукових публікацій. Співавтор підручника «Сучасні міжнародні економічні відносини».

Мультимедіа[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Указ Президента України № 210/2012 від 23 березня 2012 року «Про призначення П.Порошенка Міністром економічного розвитку і торгівлі України»
  2. http://www.cvk.gov.ua/pls/vnd2012/WP033?PT001F01=900&pf7331=12
  3. Для вирішення конфлікту в Криму парламент делегував Петра Порошенка для врегулювання кризи на півострові. Кузьмук
  4. Олександр Кузьмук: Вводити надзвичайний стан недоцільно
  5. Вибори Президента України 2014
  6. С. Рахманин, Ю. Мостовая (16 февраля 2002). «Украина партийная. Часть II. «Наша Україна»». Зеркало недели. Архів оригіналу за 2012-06-02. Процитовано 2011-11-27. 
  7. «The Times: Горький привкус «оранжевой революции»: «шоколадного короля» обвиняют в коррупции». 7 сентября 2005. Архів оригіналу за 2012-06-02. Процитовано 2011-11-27. 
  8. Указ Президента України № 1225/99 від 24 вересня 1999 року «Про нагородження відзнакою Президента України — орденом „За заслуги“»
  9. Указ Президента України № 1342/98 від 9 грудня 1998 року «Про нагородження відзнакою Президента України — орденом „За заслуги“»
  10. Указ Президента України № 874/97 від 21 серпня 1997 року «Про відзначення нагородами України»
  11. Указ Президента України № 1513/99 від 1 грудня 1999 року «Про присудження Державних премій України в галузі науки і техніки 1999 року»

Посилання[ред.ред. код]

Попередник
в.о. Хандогій Володимир Дмитрович
Lesser Coat of Arms of Ukraine.svg 9-й Міністр закордонних справ України
9 жовтня 2009 — 11 березня 2010
Lesser Coat of Arms of Ukraine.svg Наступник
Грищенко Костянтин Іванович