Немирів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Немирів
Nemyriv gerb.png
Герб Немирова
Дороговказ при в'їзді до міста
Дороговказ при в'їзді до міста
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Вінницька область
Район/міськрада Немирівський район
Рада Немирівська міська рада
Код КОАТУУ 0523010100
Засноване 1506
Магдебурзьке право 1581
Статус міста з 1985 року
Населення 11 900 (01.01.2013)
Площа 10.923 км²
Густота населення 1082.7 осіб/км²
Поштові індекси 22800-22805
Телефонний код +380-4331
Координати 48°58′46″ пн. ш. 28°50′38″ сх. д. / 48.97944° пн. ш. 28.84389° сх. д. / 48.97944; 28.84389Координати: 48°58′46″ пн. ш. 28°50′38″ сх. д. / 48.97944° пн. ш. 28.84389° сх. д. / 48.97944; 28.84389
Висота над рівнем моря 277 м
Водойма Устя
Відстань
Найближча залізнична станція Немирів
До обл./респ. центру
 - фізична 41 км
 - залізницею 49 км
 - автошляхами 45 км
До Києва
 - фізична 204 км
 - автошляхами 246 км
Міська влада
Адреса 22800, Вінницька обл., Немирівський р-н, м. Немирів, вул. Леніна, 26, 2-24-01
Веб-сторінка Немирівська міськрада
Міський голова Олександр Вікторович Качур

Неми́рів — місто, центр Немирівського району Вінницької області.

Населення — 11,9 тисячі мешканців (2013 рік).

Історія[ред.ред. код]

Немирів, Наполеон Орда

Давнина[ред.ред. код]

Місцевість, де розташований райцентр Немирів, заселений здавна. В урочищі Городище, неподалік Немирова, виявлено залишки поселення трипільської культури. У цьому ж урочищі є одне з найбільших (150 га) скіфських городищ VII–VI ст. до н. е. — Немирівське городище. Воно оточене могутніми валами — 32 метри завширшки, 9 метрів заввишки та 5,5 км завдовжки.

Раннє Середньовіччя[ред.ред. код]

У Х—ХІ ст. на цьому місці існувало давньо-руське поселення. За переказами, на місці цього поселення виникло місто Мирів, яке під час татарської навали було вщент зруйноване.

Пізнє Середньовіччя[ред.ред. код]

Наприкінці XIV ст. виникло нове місто Немирів. Перша письмова згадка про місто припадає на 1506 рік.

Немирів належав ймовірно боярам Немирам. Після місто Немирів належало руському князівському роду Святополк — Четвертинських (Четвертинських). Відомо що Немирів належав князю Федору Івановичу Четвертинському, а пізніше його сину Матвію Святополк — Четвертинському. Через шлюб єдиної доньки Анни з брац. воєводою Яном Збаразьким Немирів перейшов до роду князів Збаразьких. Після вигаснення роду князів Збаразьких, Немирів в 1632 перейшов до князів Вишневецьких.

Козаччина[ред.ред. код]

Немирів був одним із центрів боротьби українського народу проти шляхетського гніту і насильницького ополячення. В роки козацького повстання, яке очолював С. Наливайко, населення Немирова та навколишніх сіл діяло в його загонах. Воно брало участь в антишляхетських повстаннях і заворушеннях 1607, 1612, 1614 та наступних років, а також у війні проти соціального і національного поневолення в 16481654 роках. Єврейське населення міста дуже постраждало 31 травня 1648 року, коли козаки, без бою, під виглядом польського загону, ввійшли в Немирів де жорстоко знищили тисячі євреїв, в тому числі біженців з навколишніх сіл і містечок, які ховалися у немирівський фортеці.

Того ж року князь Ярема Вишневецький, щоб помститись полковнику Максиму Кривоносу напав на Немирів і вирізав там 3000 козаків та міщан, які сприяли козакам. Як тільки князь Ярема Вишневецький покинув місто, місцеве населення вирізало 200 драгунів, яких він залишив в Немирові. З того часу місто переходило з рук у руки.

В 1670 його зайняв гетьман Петро Дорошенко. В 1671 місто здобув великий коронний гетьман Ян Собеський. Пізніше знову Петро Дорошенко зайняв Немирів і в 1674 змушений був його уступити. В 1678 Немирів був сильно знищений турками, так що з квітнучого міста залишились лише руїни.

У 1677–1679 рр. Немирів був столицею гетьмана Юрія Хмельницького під протекторатом Отоманської імперії.

В 1685 турки зробили Немирів столицею новоутвореного князівства. Князем сарматським був назначений Юрій Хмельницький, перед ним урядовцем був гетьман Дука з резиденцією в Печарі. Місто почало швидко залюднятися татарськими та вірменськими купцями.

Для Юрка Хмельницького було збудовано велику резиденцію з дерева, обнесену високим частоколом. Біля ставу поставлено декілька десятків будинків козацької старшини. Хмельницький отримав від камянецького коменданта Галіль Паші 200 охоронців. Євреї розмістилися на зруйнованому ринку. Після Хмельницького управителем один рік був Драгініч.

Після нього Немирів був взятий знову королем Речі Посполитої Яном ІІІ Собеським, який поставив тут свого урядовця гетьмана Куницького, замордованого невдовзі в Могильові. Після цього, до Карловицької угоди 1699, Немирів перебував в турецьких руках.

Після 1699 Немирівський замок мав своїх комендантів: Вільгельма Ріппе (по 1707), Барша (1707–1718), в 1726 — Флоріана Шелінга.

1737 в Немирові відбувся з'їзд трьох монархій: австрійської, російської та турецької.

За люстрацією 1775 в Немирові було 140 осель, та на передмістях 186 осель.

Від Вишневецьких Немирів перейшов до Потоцьких . Найбільше сприяв розвитку міста Вінцентій Потоцький. Він заклав тут ряд фабрик : для виготовлення полотна, перкалю, сукна, шкіряну, бляхову, фарбову. Його коштом був збудований костел та вища віськова школа для шляхетної молоді, навчання в якій він сам оплачував, відкрита бібліотека. Він вибудував тут собі палац та заклав парк.

В 1791 в Вінцентія Потоцького перебував Тадеуш Костюшко. Після третього поділу Речі Посполитої Вінцентій Потоцький змушений був продати Немирів Станіславу Потоцькому з Тульчина. Станіслав Потоцький переписав Немирівський ключ на свого сина Юрія Потоцького. Після того як Юрій покинув край, Немирів дістався Софії Потоцькій. Вінцентій Потоцький та пізніше Станіслав Потоцький залишили для шкіл грошові фундації, які використовувались до 1815 р.

1811 р. в Немирові було знищено пожаром велику частину міста, церква та лютеранська кірха.

В 1815 Софія Потоцька власним коштом збудувала в Немирові будинок для гімназійної 4 — класової повітової школи та збільшила бібліотеку. Кошти на школу записав Станіслав Потоцький та частину надавав уряд. В 1820 в школі було 365 учнів. При нії в 1834 Болеслав Потоцький заклав початкову школу.

В кін. 19 ст. Немирів мав 843 оселі і 5409 мешканців, та два передмістя : Штиловка та Поділ. В місті був католицький костел, збудований 1806 Станіславом Потоцьким, лютеранська кірха, збудована Вінцентієм Потоцьким, спалена 1811 та пізніше відновлена, церква, 8- класова гімназія, жіноча прогімназія, броварня, аптека, парова винокурня з апаратом Блюмонтала, фабрика тютюну, фабрика свічок.

В 1898 в Немирові жило 8000 мешканців.

Новий час[ред.ред. код]

З Немировом тісно пов'язані імена видатних діячів української та російської культур XIX століття. В місті Немирові народився великий російський поет М. Некрасов, тут жила російська і українська письменниця Марко Вовчок (М. О. Вілінська), в Немирівській гімназії викладав малювання друг Т. Шевченка — І. Сошенко, який брав участь у викупі поета із кріпацької неволі, а також друг великого Кобзаря — М. Чалий, один із перших його біографів. У Немирівській гімназії навчались російський письменник А. О. Новодворський (А. Осипович), польські письменники Т. Єж, І. Антоні (Ролле), письменник-патріот М. Трублаїні. До гімназії часто приїжджав великий хірург і педагог М. Пирогов, який тривалий час був її попечителем.

Період Визвольних змагань 1917—1921 років[ред.ред. код]

В січні 1920 р. більшовиками були розстріляні графиня Щербатова та її молода хвора дочка за те, що віддали Немирівський палац (маєток з майном) під шпиталь воякам Української Галицької Армії.[1]

Сучасність[ред.ред. код]

21 лютого 2014 року у центрі міста було завалено пам'ятник Леніну.

Архітектурні та історичні пам'ятки[ред.ред. код]

Палац Щербатових

Архітектурними пам'ятками Немирова є:

  • Палац Щербатових і парк, закладений у XIX ст. (архітектор Іржі Стібрал);
  • колишній костел Йосипа Обручника (1806). Вимурований коштом Станіслава Потоцького;
  • церква Св. Трійці (1881),
  • будівля чоловічої гімназії (1838);
  • колишня електростанція (архітектор І. Стібрал);
  • млин,

У місті встановлено пам'ятники: М. Некрасову (1971, скульптор О. Скобліков, архітектори В. Жигулін і А. Крейчі), Марко Вовчок (1975, скульптор П. Мовчун, архітектор О. Гайдученя).

Археологічною пам'яткою є Немирівське городище, розташоване за 3 км від міста.

Промисловість[ред.ред. код]

Немирівський спиртозавод є базовим підприємством торговельної марки «Nemiroff», широко відомої в світі. Власне від назви міста і походить назва торгівельної марки.

У Немирові також функціонують комбінат хлібопродуктів, заводи: цукровий (розграбований новими власниками вщент у 2009–2010 роках), цегельний, залізобетонних виробів, та швейна фабрика.

Освіта, культура і соціальна інфраструктура[ред.ред. код]

У Немирові 3 загальноосвітніх школи, музична та спортивна школи.

Функціонує міський палац культури, будинок культури, кінотеатр, декілька клубів.

Музеї міста — краєзнавчий та два літературно-меморіальних: М. Некрасова та Марко Вовчок.

Медицина і оздоровлення представлені районною лікарнею та санаторієм «Авангард».

Схема території санаторію «Авангард» у Немирові (Палац княгині Щербатової)

Санаторій «Авангард» розташований у приміщеннях комплексу Палацу княгині Щербатової.

Релігія[ред.ред. код]

На місці колишнього пивзаводу відкрили синагогу. Зі слів голови селищної ради Валентини Тарасової приміщення стояло пусткою 20 років. Тут готували знамените «Жигулівське», яке розходилося на всю Україну. Колись це була синагога, потім відкрили пивзавод.[2]

Будівля двоповерхова, розташована всередині скелі. Аби потрапити туди, треба підніматися 50-метровими сходами-драбиною.

Завод викупила єврейська спільнота 2006 року. Їй виділили прохідну та ще дві кімнати. В одній із них був магазин. Приміщення в жахливому стані. 30 років не робили ремонт, відсутнє опалення.

Транспорт[ред.ред. код]

Біля Немирова розташована однойменна залізнична станція, проходить автошлях ЧеркасиУманьГайсинБрацлав (317 км), побудований у 1961 році під керівництвом інженера Степана Кожум'яки.

Персоналії[ред.ред. код]

Тут народилися:

Галерея[ред.ред. код]

Римо-католицький костел святого Йосипа 
Скульптура на розі вулиць Леніна та Горького 
Собор архистратига Михаїла 
Палац княгині Щербатової 
Палац Щербатової. Інтер'єр холу. Над каміном - портрет господині палацу 
Палац Щербатової. Вікно між поверхами 
Палац Щербатової. Один із левів біля входу 

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. М.Литвин, К.Науменко. Історія ЗУНР.- Львів: Інститут українознавства НАНУ; видавнича фірма «Олір», 1995.- 368 с., іл. ISBN 5-7707-7867-9 с. 298
  2. Синагогу відкрили на місці пивзаводу

Джерела і посилання[ред.ред. код]

Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.