Марк Порцій Катон Молодший

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Марк Порцій Катон Молодший
Marcus Porcius Cato (Uticensis / Minor)
Marcus Porcius Cato (Uticensis / Minor)
Срібний денарій з зображенням Катона (47-46 р. до н. е.).
 
Народження: 95 до н. е.
Рим
Смерть: 46 до н. е.
Утіка
Батько: Марк Порцій Катон Салоніан Молодший
Мати: Лівія Друза

Марк Порцій Катон (відомий також як Молодший або Утицький, лат. Marcus Poricus Cato (Minor / Uticensis), 95 до н. е. — 46 до н. е.) — давньоримський політичний діяч, правнук Марка Порція Катона Старшого (цензора).

Ранні роки[ред.ред. код]

Катон рано втратив батька і дядька, що взяв його до свого дому, і вже хлопчиком виявив твердість характеру перед диктатором Суллою. У 72 р. до н. е. Катон Молодший відзначився в війні проти повсталих рабів, в 67 р. до н. е. був військовим трибуном в Македонії, де бесіди з філософом Афінодором Корділіоном значно розширили його освіту. У супроводі Афінодора Катон Молодший повернувся в Рим, де займався філософією і судовими промовами і намагався придбати практичні знання; за 5 талантів він купив книгу про завідування скарбницею і в 65 р. до н. е., коли отримав Квестуру, виявився добре до неї підготовленим. Як квестор, Катон Молодший проявив найбільшу сумлінність у зв'язку з надзвичайною діяльністю. У наступному році Катон Молодший знову відвідав Схід.

Політична діяльність[ред.ред. код]

У 62 р. до н. е., будучи народним трибуном, Катон звинуватив консула Луція Ліцинія Мурену у підкупі, настоював на страті прихильників Луція Сергія Катіліни, чим накликав на себе ненависть Юлія Цезаря; намагався паралізувати марнотратність демагогів роздачею величезних запасів хліба сенатом; противився наданню надмірних почестей Гнею Помпею, але безуспішно, так як він мав проти себе з'єднану силу Цезаря і Помпея, а на своїй стороні — лише обтяжену боргами і боязку знать (nobilitas). Всі його старання призвели лише до того, що Помпей тісніше прилучився до Цезаря: був то перший тріумвірат, і сенат, що був виразником переконань і бажань Катона, виявився самотнім і безсилим.

Протистояння тріумвірату і Цезарю[ред.ред. код]

У 58 р. до н. е. Катон через інтриги прихильників Юлія Цезаря був посланий на Кіпр, щоб прогнати звідти царя Птолемея, що він і виконав, повернувшись з багатою здобиччю і отримавши від сенату вдячність. Наступні роки пішли на марні зусилля Катона домогтися посад для людей своєї партії: також невдалими були всі його спроби протидії тріумвірам; він пропонував навіть видати Цезаря віроломно обдуреним ним германцям. У 54 р. до н. е. Катон став претором, суворо спостерігав за правильністю виборів, протидіяв монархічним домаганням Гнея Помпея, але в 52 р. до н. е. подав голос за обрання його єдиним консулом. У процесі Аннія Мілона Катон був за виправдання вбивці Клодія. Коли почалася громадянська війна, Катон був проти поступок Цезарю і разом з Помпеєм втік з Риму, одягнувши з цього дня «траур по смерті вітчизни». Він повинен був захищати Сицилію, але, не бажаючи марного кровопролиття, залишивши її і з одним легіоном, відправився до Помпея. Чесний і непідкупний республіканець, Катон виявився у війську Помпея незручним; він залишив його і переправився на Родос, заявивши Помпею, що перемога будь-якої партії однаково засмутила б його. Помпей відняв у нього начальство над флотом.

Смерть[ред.ред. код]

У битві при Фарсалі Катон не брав участь. Дізнавшись про смерть Помпея в Єгипті, Катон переправився в Африку, де військо хотіло його вибрати головнокомандуючим, але він відмовився на користь Сципіона. Сам він зупинився на Утиці, щоб захищати її від ворогів внутрішніх і зовнішніх. 8 квітня 46 року до н. е. він дізнався про битву при Фапсі, він зібрав всіх римлян, що були в місті, і вони заявили про своє бажання продовжувати боротьбу, але незабаром у місті пішли хвилювання і заговорили про видачу сенаторів. За Катона хотіли просити милості у Цезаря, але він це відхилив, кажучи, що він не переможений і не злочинець. Він допоміг всім бажали врятуватися втечею; при ньому залишилися лише син його, і два філософа. Їх він доручив проквестору Луцію Цезарю, міркував про стоїчні правила і став читати Платонового «Федона», після чого заснув. Прокинувшись близько опівночі, він послав вольновіпущеника подивитися, чи всі кораблі вийшли з гавані; отримавши ствердну відповідь, він пронизав себе мечем. Рана була не смертельна; домашні збіглися при шумі від падіння, і лікар наклав йому пов'язку, але він зірвав її і стік кров'ю. Катона поховали на березі моря і пізніше поставили йому тут пам'ятник.

Підсумки життя[ред.ред. код]

І друзі, і вороги його віддають справедливість його твердості і постійності; Цицерон хвалить його красномовство. Республіці він пожертвував усім, навіть совістю (пограбувавши за дорученням сенату Кіпр), і коли він зрозумів, що їй прийшов кінець, він не хотів пережити її. З написаного ним зберігля лише лист до Цицерону (Cic. ad. Fam. XV, 5). Плутарх написав його біографію. Від першої дружини, Атіліо, у нього було двоє дітей: знаменита Порція Катона (Porcia Catonis), дружина Марка Юнія Брута, схожа з батьком по прихильності до республіки і чистоті моральної, яка вбила себе після смерті чоловіка, і син, Марк Порцій Катон, помилуваний Цезарем, але прийняв потім бік Брута і загиблий при Філіпах. Від другої дружини — Марції Філіпи — мав одного сина та двох доньок.

Література[ред.ред. код]

  • Утченко С. Л. Ідейно-політична боротьба в Римі напередодні падіння республіки. — М.: 1952.
  • Brunt P. A. Italian Manpower 225 BC - AD 14. — Oxford: 1971.
    • Wartmann, «Leben des Cato von Utica» (Цюріх, 1859);
    • Gerlach, «Marcus Portius Cato der Jüngere» (Базель, 1866).