Теодор Моммзен

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Теодор Моммзен
Theodor Mommsen
Theodor mommsen.jpg
Портрет Теодора Моммзена 1881 р. (картина Людвіга Кнауса)
Народився 30 листопада 1817(1817-11-30)
Гардінг Шлезвіг-Гольштейн
Помер 1 листопада 1903(1903-11-01) (85 років)
Берлін
Місце проживання Берлін
Громадянство Німеччина
Національність німець
Галузь наукових інтересів історична література
Заклад Берлінський університет
Alma mater Кільський університет
Відомий завдяки: «Римська історія»
Нагороди Nobel prize medal.svg Нобелівська премія з літератури (1902)
Nobel prize medal.svg

Теодо́р Мо́ммзен (нім. Theodor Mommsen), повне ім'я Хрістіан Матіас Теодор Моммзен (нім. Christian Matthias Theodor Mommsen) — (* 30 листопада 1817, Гардінг Шлезвіг-Гольштейн — †1 листопада 1903, Берлін) — німецький історик, філолог, юрист, політик і організатор науки. Найвидатніший історик 19-го ст. в галузі Історії античного Риму і Римського права.

Лауреат Нобелівської премії з літератури за 1902 р. за багатотомну працю «Римська історія». Почесний громадянин Риму. У 1868 р. нагороджений прусським орденом «Pour le Mérite».

Біографія[ред.ред. код]

Моммзен народився у сім'ї провінційного пастора. Будучи талановитим хлопцем, вступив на юридичний факультет Кільського університету і в 1843 р. завершив навчання, блискуче захистивши докторську дисертацію з Римського права. Отримавши право на наукове відрядження, Моммзен чотири роки подорожує Італією, вивчаючи й копіюючи історичні джерела, що відносяться до І-го тисячоліття до н. е. За наслідками досліджень він публікує серію статей, що зробило його ім'я відомим у наукових колах і дозволило продовжувати розпочату роботу. За декілька поїздок Моммзен, спочатку один, а потім з друзями і учнями, зібрав, обробив і систематизував понад 100 тисяч документів з римської історії — їхнє видання почалося 1863р. і зайняло 20 томів.

Повернувшись у 1848 в Кіль, Моммзен взяв участь в повстанні проти данської влади, оскільки Шлєзвіґ-Гольштайн тоді належав Данії, і в ході вуличної бійки був поранений. Після придушення повстання залишатися в Кілі було небезпечно і Моммзен прийняв запрошення Ляйпціґського університету. Проте в 1851 за повторну участь в політичних виступах його позбавили кафедри і заборонили викладання в Саксонії.

Упродовж двох років Моммзен читав лекції в Цюріхському університеті, потім в Бреслау. У 1858 він назавжди переселився до Берліна і очолив в Університеті Фрідріха Вільгельма кафедру стародавньої історії. Учений обирається членом Прусської академії наук, підтримка якої дозволила йому продовжити роботу над «Corpus Inscnptionum». У той же час Моммзен багато років був секретарем академії і членом іноземних наукових інституцій. Всі ці роки Моммзен продовжує активно займатися політичною діяльністю. З 1863 по 1866 і з 1873 по 1879 рр. він представляє в прусському парламенті Прогресивну партію, а після того, як Бісмарк об'єднав незалежні німецькі держави в єдину Німецьку імперію, стає членом рейхстагу, де виступає проти внутрішньої політики Бісмарка, а також проти антисемітизму, широко поширеного в університетському середовищі.

«Римська історія»[ред.ред. код]

Перший том «Римської історії» («Romische Geschichte») з'явився в 1854 році, тому самому, коли Моммзен повертається до Німеччини і стає професором університету в Бреслау (тепер Вроцлав) у Пруссії. Того ж року історик одружується з Марією Реймер, дочкою книгаря, у шлюбі з якою у нього було шістнадцять дітей. Перші три томи «Римської історії» (другий і третій вийшли в 1855—1856 рр.) охоплюють історію Риму від його заснування до 46 р. до н. е., коли Юлій Цезар завдав поразки військам сенату в Північній Африці. Це твір, який відрізняється вишуканою мовою й енциклопедизмом знань з історії й культури Стародавнього Риму, приніс Моммзену всесвітню славу. Аби додати своїй праці жвавості та виразності, Моммзен часто порівнює римських політиків з політиками XIX в. Хоча деякі відкриття вченого у світлі недавніх досліджень застаріли, «Римська історія» досі вважається значним внеском в історію і літературу.

Моммзен планував написати і четвертий том, присвячений історії римських імператорів, проте цей план так і не був втілений в життя — історик розумів, що четвертий том поступатиметься за рівнем першим трьом. Дослідження Моммзена «Римські провінції. Від Цезаря до Діоклетіана» («Die Provinzen, von Caesar bis Diocletian»), що охоплює три перші століття історії Риму, було опубліковано в 1885 р. як п'ятий том «Римської історії».

Нобелівська премія[ред.ред. код]

Поштова марка, випущена в Берліні в 1957 році

У 1902 р. одним з найочевидніших кандидатів на отримання Нобелівської премії з літератури був Лев Толстой, проте багато його поглядів виявилися неприйнятні для Нобелівського комітету[Джерело?], у зв'язку з чим було вирішено розширити умови конкурсу і розглядати не тільки літературні, але і історичні твори. В результаті премія була присуджена Моммзену, «одному з видатних історичних письменників, перу якого належить така монументальна праця, як „Римська історія“». У своїй вітальній промові С. Д. Вірсен, член Шведської академії, віддав належне не тільки обширним знанням Моммзена, але і його блискучому стилю. Історик, якому було вже 85 років, Нобелівської лекції не читав.

1 листопада 1903 року Моммзен помер в Шарлоттенбурзі, під Берліном.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К.: Гол. редакція УРЕ, 1974-1985., Том 7., К., 1982, стор. 99
  • Karl Christ u. a.: Theodor Mommsen und die «Römische Geschichte». dtv, München 1976; 6. Auflage 2001, ISBN 3-423-59055-6 (Theodor Mommsen: Römische Geschichte. Bd. 8).
  • Joachim Fest: Pathetiker der Geschichte und Baumeister aus babylonischem Geist. Theodor Mommsens zwei Wege zur Geschichte. In: Ders.: Wege zur Geschichte. Über Theodor Mommsen, Jacob Burckhardt und Golo Mann. 2. Auflage. Manesse-Verlag, Zürich 1992, ISBN 3-7175-8197-X (Manesse-Bücherei. 47), S. 27-70.
  • Alfred Heuß: Theodor Mommsen und das 19. Jahrhundert. Hirt, Kiel 1956 (Veröffentlichungen der Schleswig-Holsteinischen Universitätsgesellschaft zu Kiel. 19). (Nachdr.: Steiner, Stuttgart 1996, ISBN 3-515-06966-6).
  • Peter Köpf: Die Mommsens. Von 1848 bis heute — die Geschichte einer Familie ist die Geschichte der Deutschen. Europa Verlag, Leipzig 2004, ISBN 3-203-79147-1.
  • Wilfried Nippel, Bernd Seidensticker (Hrsg.): Theodor Mommsens langer Schatten. Das römische Staatsrecht als bleibende Herausforderung für die Forschung. Olms Verlag, Hildesheim 2005, ISBN 3-487-13086-6 (Spudasmata. Band 107).
  • Stefan Rebenich: Theodor Mommsen: eine Biographie. Beck, München 2002; Taschenbuchausgabe Beck, München 2007, ISBN 978-3-406-54752-2.
  • Stefan Rebenich: Theodor Mommsens «Römische Geschichte». In: Elke Stein-Hölkeskamp, Karl-Joachim Hölkeskamp (Hrsg.): Erinnerungsorte der Antike. Die römische Welt. Beck, München 2006, ISBN 978-3-406-54682-2, S. 660—676.
  • Fritz Sturm: Theodor Mommsen. Gedanken zu Leben und Werk des großen deutschen Rechtshistorikers. Ges. für Kulturhistorische Dokumentation, Karlsruhe 2006, ISBN 3-922596-66-5 (Schriftenreihe des Rechtshistorischen Museums Karlsruhe. Heft 11).
  • Theodor Mommsen im Interview über den Antisemitismus. In: Hermann Bahr: Der Antisemitismus. Ein internationales Interview. Hrsg. und mit einem Anhang versehen von Hermann Greive. Jüdischer Verlag im Athenäum-Verlag, Königstein 1979, ISBN 3-7610-8043-3, S. 26-28. (Originalausgabe: Deutsche Zeitung. Wien; dann: Fischer, Berlin 1894; zuletzt: Hermann, Bahr: Kritische Schriften in Einzelausgaben. Hrsg. von Claus Pias. Bd. 3. VDG-Weimar, Kromsdorf 2005, ISBN 978-3-89739-507-7).
  • Lothar Wickert: Theodor Mommsen. 4 Bände. Klostermann, Frankfurt/Main 1959—1980.
  • Josef Wiesehöfer, Henning Börm (Hrsg.): Theodor Mommsen: Gelehrter, Politiker und Literat. Steiner, Stuttgart 2005, ISBN 3-515-08719-2.

Посилання[ред.ред. код]