Ганнібал

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ганнібал Барка
Народився 247 до н. е.
Карфаген
Помер 183 до н. е.
Країна Карфаген

Ганніба́л, Ганнібал Барка (фінік. חַנבעל ברְק, лат. Hannibal Barca, 247 або 246 — † 183 до н. е.) — карфагенський військовий та політичний діяч, який вважається одним з найкращих полководців давнини. За життя був головним ворогом Римської республіки.

Ганнібал виявив себе геніальним полководцем, так що навіть римляни висловлювалися про нього з незвичайними похвалами. Римський історик Лівій так його характеризує:

Ганнібал від початку звернув на себе увагу всього війська. Вояки, що посивіли під зброєю, думали, що це Гамількар повернувся, так дуже Ганнібал його нагадував. Бачили в юнакові ту саму батьківську черствість обличчя, жвавість погляду, вроду, кремезність усієї постаті. І справді, жоден у світі полководець не відзначався рівним йому талантом зносити протилежні призначення долі — владу й послух… Він відзначався сміливістю й відвагою, коли доводилося пускатися на небезпечні діла, єднав мудрість з умілістю поконувати труднощі. Труди й невигоди не ослаблювали сил його тіла і не зменшували сили духа. Він був витривалий на спеку і мороз, їдження споживав тільки в міру потреби, не шукав розкошів у їді, не мав означеної пори до праці і спочинку, так само сторожкий був удень, як і вночі, спочинкові посвячував тільки ті хвилини, що лишалися йому від праці. Для сну не шукав спокійного місця й вигідної м'якої постелі. Можна було часто бачити, як спочивав На голій землі між становищами й обозовими сторожами, серед громади вояків, накритий тільки вояцькою буркою. Не дбав про величавість убрання, а тільки про коней і зброю старався і тим перевищував товаришів. Не мав рівного собі ані серед піхоти, ані в кінноті, перший виходив назустріч, перший вступав у бій, останній з битви уступав. Але поруч із такими світлими прикметами цей муж мав і великі хиби. Знаменувала його жорстокість і віроломність, що перевищувала навіть «пунічну» зрадливість, про яку говорить приповідка. Він був без сумління, віри, побожності, не боявся богів, за ніщо уважав присягу й правдомовність; ніщо не було святе для нього, на все готовий був підняти руку…[1]

Як головнокомандувач карфагенського війська він захопив у 219 до н. е. Іспанію і посунув через Піренеї і Альпи на Рим. У його війську було 40000 піших вояків, 8000 вершників і 37 бойових слонів. Після перетину річки Родан (сучасна Рона) він отримував як підтримку з боку галльських племен та їх вождів, зокрема Бранка та Магала, так й відчайдушний спротив. При переході через Альпи значна частина війська була втрачена, тим не менше, Ганнібал розбив римлян у двох битвах в долині річки По. Просуваючись вздовж Апеннін, Ганнібал ще два рази завдав римлянам нищівної поразки — при Тразименському озері у 217 до н. е. і під Каннами у 216. Остання, в якій він розбив 8 римських легіонів, стала класичним прикладом в історії військового мистецтва. В таких умовах Рим перейшов на тактику зволікання, ухиляючися від подальших битв. Карфагенське військо роками човгало по Апенинському півострові, грабуючи місцеве населення і не знаходячи гідного супротивника.

Коли римські війська під командуванням Сципіона з'явилися в Північній Африці, уряд Карфагена спішно викликав на допомогу Ганнібала. Не зазнавши жодної поразки за п'ятнадцятирічне перебування в Італії, Ганнібал вимушений був тепер залишити її і тим самим визнати крах всього походу. У 203 до н. е. Ганнібал повернувся до Карфагена, а наступного року при Замі він програв битву Сципіону.

Після війни Карфаген відзначив свого героя Ганнібала, передаючи йому уряд одного із суфетів. Саме тепер він показав, що був не тільки видатним полководцем. Наполягаючи, щоб Карфаген уклав з Римом мир, він зайнявся внутрішніми справами, і ставши верховною посадовою особою держави у 196 до н. е., був відповідальний за ряд реформ. Ганнібал намагався провести демократичні реформи в управі держави, щоб пристосувати її до змінених відносин. Члени ради старших не мали держати урядів досмертно, а народні збори мали їх обирати щорічно. Але стара карфагенська аристократія не хотіла піддатися ніяким змінам і внесла до Рима скаргу на Ганнібала. Тоді великий полководець наважився покинути невдячне місто.

Спочатку Ганнібал виїхав до Фінікії, до Тіра. Пізніше переїхав до Ефеса в Малій Азії й тут зав'язав зв'язки із сирійським царем Антіохом ІІІ. Подав йому план великої коаліції проти Рима, в якій мали б узяти участь Карфаген, грецькі міста, Македонія й держава Селевкідів. Антіох пристав на цей план і розпочав війну з Римом. Сам Ганнібал розраховував, що Антіох дасть йому армію і флот для вторгнення в Італію. Натомість він опинився на чолі 30 фінікійських кораблів і з ними рушив на Егейське море. Але похід йому не вдався: йому заступив дорогу флот острова Родос і присилував повернутися. Не повелося й Антіохові у війні з Римом, і коаліція розпалася. Ганнібал тоді виїхав до Вірменії, а потім вступив на службу до короля Віфінії Прузія. З віфінським флотом він переміг на морі морські сили Пергама. Тоді занепокоєний його діяльністю Рим зажадав від Прузія видачі карфагенського полководця. Ганнібал не мав уже ніякого виходу і в 183 до н. е. покінчив життя самогубством.

Ганнібал був поза сумнівом одним з найвидатніших полководців у світовій історії. Він ймовірно успадкував від свого батька його професіоналізм і здатність протистояти переважаючим силам ворога; можливо він також успадкував батьківський план нападу на Італію, бо Гамількар одного разу зробив набіг на Бруттій. Його стратегія критикувалася за те, що він не зрозумів природу Латинського союзу і не зумів гарантувати, щоб адекватні підкріплення пройшли до нього або морем з Африки, або по суходолу з Іспанії. Але Ганнібал сам не міг бути усюди, і немає ніякого сумніву, що його стратегія було єдино можливим шляхом, за допомогою якого Карфаген міг сподіватися завдавати поразки Риму. Відчайдушний марш до Італії продовжує захоплювати уяву, і ніхто не повинен недооцінювати, наскільки він був близький до успіху. Одного часу три найбільші міста в Італії і Сіцілії після Риму були на стороні Карфагена, як і можливо біля 40 відсотків римських союзників. Його геніальність як польового командира рідко ставилася під сумнів. Вона ґрунтувалась на суміші прямого і подвійного блефу, здатності використовувати всі кращі здібності різноплеменних вояків. Канни залишаються ідеалом, досягнути якого прагнуть покоління полководців після Ганнібала.

Примітки[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]