Фінікія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
כנענ
Φοινίκη
Ханаан
1200 до н. е. – 333 BC
Розташування Фінікія
Мапа Фінікії (зеленою фарбою позначена «країна Фенху», жовтою — «земля Сідонська»)
Столиця не було, міста були незалежні одне від одного
Мови Фінікійська
Релігії Ханаанська релігія
Форма правління монархія
Історичний період Античність
 - Бібл стає домінуючим фінікійським центром 1200 до н. е.
 - Тір, за царювання Хірама І, стає домінуючим містом-державою 969 до н. е.
 - Елісса засновує Карфаген 823 до н. е.
 - Александр Великий захоплює Фінікію 333 BC
Населення
 - 1200 BC[1] 200 000 осіб

Фінікі́я (грец. Φοινίκη, самоназва Ханаан) — стародавня країна, розташована на узбережжі Середземного моря (на території сучасних Лівану, Сирії і Ізраїлю). Мешканці країни, фінікійці (грец. Φοίνικες), створили могутню цивілізацію з розвиненими ремеслами, морською торгівлею і багатою культурою. Фінікійська писемність стала однією з перших зафіксованих в історії систем складового фонетичного письма. Найвищий розквіт фінікійської цивілізації припадає на 1200–800 роки до н. е. В VI столітті до н. е. Фінікію завоювали перси, а у 332 до н. е. — Олександр Македонський.

На сьогодні в історичній науці (археології) немає консенсусу, чи можливо розглядати фінікійців як етнос. Їхня цивілізація була зосереджена в містах, на кшталт стародавньої Греції. Кожне місто було незалежною політичною одиницею, кожне місто могло вступити у війну з іншим містом або утворювати ліги чи альянси. Наймогутнішими фінікійськими містами-державами в Леванті були Тір і Сідон.

Фінікійці розмовляли фінікійською мовою, найбільш наближеною до ханаанської мови семітської мовної сім'ї. Фінікійський алфавіт — предок фактично всіх сучасних європейських алфавітів. Через морську торгівлю, фінікійці розповсюдили використання алфавіту на Північну Африку і Європу, де алфавіт запозичили греки.

Головні міста Фінікії — Акко, Ахзів, Тір (сучасний Сур), Цараат (Сарепта), Сідон (сучасна Сайда), Бірут (сучасний Бейрут), Бібл (Губла, сучасний Джубейль), Тріполі і Арвад. Іноді до фінікійських міст відносять також і розташований на північ від Фінікії Угаріт (сучасна Рас-Шамра).

Етимологія[ред.ред. код]

Назва Фінікія не є самоназвою мешканців країни, які іменували себе (як і етнічно споріднених з ними мешканців Палестини і Сирії) ханаанеями. Але сусіди з часом почали відокремлювати населення прибережних міст від ханаанеїв, що мешкали в глибині континенту. Вперше назва «країна Фенху» (що швидше за все перекладалася як «край лісорубів») зустрічається в єгипетських текстах доби Середнього царства. Так позначалися землі навколо міст Бібл і Арвад, звідки до Єгипту надходила цінна деревина. У цьому сенсі фенху — фінікійці протиставлялися сідонянам («рибалкам»), які мешкали південніше. Назви «фінікійці» і «сідоняни» використовували як означення окремих, хоча й сусідніх народів, і греки — аж до гомерівської доби, проте згодом під сідонянами почали розуміти насамперед мешканців міста Сідон, а словом «фінікійці» означати мешканців усіх прибережних ханаанейських міст — від Акко до Арвада (включно із самим Сідоном). Пізніше етимологію слова «Фінікія» почали виводити з грецького φοινως — «багряний», мовляв, так греки називали цю землю і її народ за головним предметом торгівлі (пурпуром). Існувало і ще одне пояснення — «країна червоного сонячного божества Фенікса» (Φοϊνιξ), що з'являвся зі сходу.

Історія[ред.ред. код]

Археологам, мовознавцям, і релігієзнавцям важко відокремити фінікійців від інших ханаанців. Проте, фінікійці унікальні своїми чудовими морехідними досягненнями.

Деяки вчені вважають що спочатку фінікійці не були семітами, а лише після міграції семітів між 2300 і 2100 до н. е. з Благодатного Півмісяця перейшли на семітську мову.

Прибережне положення фінікійських міст сприяло розвитку торгівлі. Встановлено, що вже в II тисячолітті до н. е. існували торгові зв'язки між фінікійськими містами і Єгиптом. Період найвищого підйому торгівлі фінікійців почався близько 1200 р. до н. е., коли внутрішні області Палестини були зайняті ізраїльтянами, а Сирія — арамеями.

Окремі фінікійські міста перетворилися на самостійні міста-держави. У ранній період головну роль грав Бібл, пізніше його місце зайняв Тір. Фінікійські міста готові були швидше платити дань материковим державам, за умови, що ті не заважатимуть їх торгівлі, чим вести довгі війни за незалежність. У пошуках дешевої сировини і нових ринків збуту фінікійці плавали по всьому Середземному морю, доходили до Атлантичного узбережжя Іспанії і навіть — до Британських островів, звідки везли олово.

Фінікійські колонії

Опорні пункти фінікійців знаходилися в Іспанії, в Сицилії, на Сардинії і Корсиці; але найбільше значення придбали північноафриканські колонії, і перш за все Карфаген, найнебезпечніший супротивник Риму.

Фінікійський флот, посланий фараоном Нехо (Нехао), здійснив плавання навколо Африки.

За Геродотом, Фінікія тягнулася від Посейдонії до Палестини. При Селевкідах її вважали від Орфосії (гирло Нар-Беріда) до гирла Нар-Зерка. З пізніших географів одні (наприклад Страбон) вважають Фінікією увесь беріг до Пелусія, інші південну межу її поміщають у Кесарії і Карміли.

Тільки римський пізній провінційний поділ розповсюдив ім'я Фінікії на прилеглі до смуги внутрішні області до Дамаска, а згодом стали розрізняти Фінікію Приморську від Ліванської. При Юстініані навіть Пальміра була включена до складу останньої. У Мк 7:26 мовиться про «сирофіникіян», щоб таким чином відрізнити їх від африканських фінікійців, яких римляни називали «пунами».

Фінікія в Біблії[ред.ред. код]

Для фінікійців в Біблії немає збірного імені. Як нащадки Ханаана, вони іменуються «хананеями» (Побут. 10:19; Іов 40:25; Ос. 12:7) або названі по їх найголовніших містах, перш за все Сидону (Суд. 3:3; 10:6; 3 Цар. 5:6; Ієз. 27:8) і Тіру (Пс. 82:8; 86:4). Предками фінікійців в Біблії названі Ханаан і Хам (Побут. 10:6,15). Яскравий опис фінікійської торгівлі даний в книзі Іезекиля (Ієз. 27).

Торгівля[ред.ред. код]

Фінікійці були першими мореплавцями тож підтримували зв'язки з багатьма країнами, наприклад, з Єгиптом, Ассирією.

Фінікійці першими винайшли фарбу, що не вицвітала і зберігала природній колір тисячі років. Також вони першими почали виготовляти скло. Фінікійці купували слонову кістку, мідь, папірус, срібло, пшеницю, сіль, зброю, тканини. А продавали червону фарбу, вовну, скло, метал, та кедрову деревину.

Відносини з іншими народами регіону[ред.ред. код]

Від фінікійців греки отримали знання про виробництво скла і перейняли алфавіт. Прогнози пророків про прийдешній суд над Тіром (Ісократ. 23; Ієзекіїля 26—28) збулися, коли після періоду перського панування Александр Македонський завоював і зруйнував це місто. Проте, незабаром, Тір був відновлений. Важким ударом для фінікійської торгівлі згодом стало падіння і остаточне руйнування Карфагену. У римську епоху Фінікія увійшла до провінції Сирія.

Стосунки Фінікії з Ізраілем носили епізодичний характер. У часи Давида і Соломона тірський цар Хірам надавав Ізраїлю економічну допомогу і надавав фінікійських майстрів для будівництва флоту і мореплавців для його експлуатації. Одруження Ахава з Ієзавеллю, донькою сидонського царя Ефваала, мало важливе політичне значення, але справило згубний вплив на ізраїльську релігію. У Діяннях Фінікія згадується як земля, через яку проходив шлях від Єрусалима до Антіохії (Діяння 11:19; 15:3). Для Ілії (3 Царів 17:9), як і для Ісуса (Мф. 15:21), ця область, що лежала за межами Ізраїлю, була місцем, куди вони час від часу йшли у пошуках самоти для роздумів і молитви.

Від античних авторів (перш за все Філон) відомо про міфологію Фінікії.

Фінікійці—мореплавці[ред.ред. код]

У XII ст до н. е. найжвавішу торгівлю на побережжі Середземного моря вели багаті ханаанські купці. Греки називали їх фінікійцями. Прибережні міста Фінікії розташовувалися в зручних бухтах і мали потужні укріплення. Найбільшими і найбагатшими з цих міст були Тір і Сідон. Фінікійці торгували барвистими скляними вазами і намистами. Але найбільше вони прославилися завдяки надзвичайно дорогим барвникам, які добували з мушель морського молюска і використовували для забарвлення тканин в різні відтінки — від рожевого до темно-пурпурного. У Фінікійців були хороші відносини з їх сусідами — ізраїльтянами. Ізраїльський цар Ахав одружився з тірською царівною Ієзавелі, а коли цар Соломон будував свій храм, майстри Фінікії допомагали ізраїльським. Фінікійці були майстерними мореплавцями і сміливими мандрівниками. В одному з морських походів їх кораблі досягли західного берега Африки, а під час іншого — обігнули її всю цілком, вийшовши через Червоне море і повернувшись через Середземне. Можливо, найбільше досягнення Фінікійців — винахід алфавіту, який ліг в основу старогрецького, латинського, а потім і багатьох сучасних алфавітів, зокрема українського.

Вони не лише продавали свої товари по всьому Середземномор'ю, але й засновували свої колонії (поселення) в різних частинах регіону. Найбільшим з них було місто Карфаген в Північній Африці. У результаті активність Фінікійців спричинила конфлікт з греками, а потім і з римлянами. Легенди розповідають, що засновницею Карфагена була Фінікійська царівна Дідона. Коли вона зі своїми супутниками висадилася на березі Північної Африки, то звернулася до місцевого правителя з проханням виділити їй землю для будівництва міста. Той сказав, що вона може взяти стільки землі, скільки покриє одна бичача шкіра. Тоді Дідона наказала своїм людям розрізати шкіру на тонкі смужки, щоб таким чином отримати більше землі.

Фінікії славилися своїми військовими кораблями. Корабель бірема на кожному борту мав по два ряди весел. Пізніше, коли Фінікія стала частиною Перської імперії, перси використовували кораблі Фінікійців у своїх морських битвах проти греків.

Значення[ред.ред. код]

Фінікійці зробили такий внесок у розвиток світової цивілізації:

  • Алфавітне письмо, яке послужило основою грецького алфавіту, а за ним і латиниці.
  • Першими обігнули Африку зі сходу на захід.
  • Сприяли освоєнню берегів Середземного моря і включенню їх у міжнародну торгівлю.
  • Удосконалили технологію отримання скла.
  • Першими навчилися видобувати з мушель молюсків пурпур.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. «Phoenicia». The Encyclopedia of World History, Sixth edition (English). Houghton Mifflin Company. 2001. с. 1. Архів оригіналу за 2013-07-03. Процитовано 2008-12-11. 

Література[ред.ред. код]

  • Доналд Беньямин Харден. Финикийцы: основатели Карфагена. — Центрполиграф, 2002. С. 263. ISBN 5-227-01939-8


Історія Це незавершена стаття з історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.