Петров Іван Юхимович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Петров Іван Юхимович
Ivan petrovRR.jpg
Народився 18 (30) вересня 1896(1896-09-30)
Російська імперія Трубчевськ, Брянська область Російська імперія
Помер 7 квітня 1958(1958-04-07) (61 рік)
СРСР Москва, СРСР
Країна СРСР СРСР
Приналежність Радянська армія Радянська армія
Рід військ кавалерія, піхота
Роки служби 19181958
Звання Генерал армії Генерал армії
Командування СРСР СРСР 1-й заступник Головнокомандувача Сухопутних військ, Командувач військами Туркестанського військового округа, Командувач Північно-Кавказького, 2-го Білоруського та 4-го Українського фронтів,
Командувач Приморської армії
Війни/битви Громадянська війна в Росії,
Німецько-радянська війна
Нагороди
Герой Радянського Союзу
Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна
Орден Леніна Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора
Орден Червоного Прапора
Орден Суворова I ступеня
Орден Кутузова 1 ступеня Орден Трудового Червоного Прапора
Орден Червоної Зірки
Медаль «XX років Робітничо-Селянській Червоній Армії»

Нагороди інших країн

Орден Білого Лева Воєнний Хрест (Чехословаччина) Хрест Грюнвальда ІІІ ступеня
Хрест «За видатні заслуги» (США) Медаль за Перемогу та Волю (Польща)

Петро́в Іва́н Юхи́мович (*18 (30) вересня 1896(18960930), Трубчевськ, Брянська область) — †7 квітня 1958, Москва) — радянський воєначальник, генерал армії (1943) (4 лютого 1944 позбавлений звання, відновлений 26 жовтня 1944), Герой Радянського Союзу (1945).

Біографія[ред.ред. код]

Ранні роки і початок військової кар'єри[ред.ред. код]

Іван Юхимович Петров народився в місті Трубчевськ (Брянська область). Поступив в чоловічу прогімназію, а в 1913 році в учительську семінарію в місті Карачев, яку закінчив у 1916 році.

1917 року вступив до Олексіївського юнкерського училища в Москві, яке закінчив 1 червня 1917 року. По закінченні училища в чині прапорщика служив командиром півроти в запасному 156-му піхотному полку у місті Астрахань. Перехворів на дизентерію і був звільнений з армії за станом здоров'я.

1918 року вступив добровольцем до Червоної армії, брав участь у Громадянській війні. Воював на Східному фронті у складі 25-ї стрілецької дивізії. Брав участь у придушенні повстання анархістів у Самарі (травень 1918), у складі 1-го самарського комуністичного загону брав участь у боях під містами Сизрань, Самара, Мелекесс, Симбірськ, в боях проти білочехів і уральських козаків. З травня 1920 воював на Західному фронті проти білополяків.

Міжвоєнний період[ред.ред. код]

З весни 1922 року почалася його служба в Туркестані, куди була перекинута його дивізія для боротьби з басмачами. У 1929 році він — командир 2-го Туркменського кавалерійського полку Туркменської бригади. У 19311932 роках — командир 1-й Туркестанської гірськострілецької дивізії.

З введенням в РККА генеральських звань 4 червня 1940 йому було присвоєно звання «генерал-майор». У березні 1941 року був призначений командиром 27-го механізованого корпусу, що формувався в Середній Азії.

Друга світова війна[ред.ред. код]

На початковому етапі Великої Вітчизняної війни Іван Петров був одним із керівників оборони Севастополя (1941–1942). У листопаді — грудні 1941 року війська під командуванням Петрова, разом з моряками Чорноморського флоту, відбили два наступи 11-ї німецької армії Манштейна. Надалі до літа 1942 року радянські війська під командуванням Петрова успішно сковували великі сили німецьких військ. У червні — липні 1942 року блокований гарнізон Севастопольського оборонного району чотири тижні відбивав новий наступ переважаючих сил противника. Після здачі міста Петров, серед інших керівників оборони, був евакуйований на підводному човні.

Потім він брав участь в обороні Кавказу, успішно провів Туапсинську оборонну операцію (1942). З травня 1943 — командувач Північно-Кавказьким фронтом. Війська фронту під командуванням Івана Петрова звільняли Таманський півострів, міста Майкоп, Краснодар і Новоросійськ (Новоросійсько-Таманська операція). 27 серпня 1943 року Петрову присвоєно звання генерал-полковник, а 9 жовтня 1943 — генерал армії.

Іван Петров здобув перемогу в Керченсько-Ельтігенській десантній операції, захоплений Керченський плацдарм згодом був використаний при визволенні Криму. Але вже в наступних десантних операціях в 1944 році, його війська зіткнулися з труднощами і не досягли поставлених цілей.

З 13 березня 1944 генерал-полковник Петров командував 33-й армією, з 12 квітня він командував 2-м Білоруським, з 6 серпня — 4-м Українським фронтом. Брав участь у проведенні Львівсько-Сандомирської і Східно-Карпатської операцій, війська його фронту визволили Західну Україну і Закарпаття від німецьких загарбників. Однак через невдалого початку наступу військ фронту в Моравсько-Остравській операції директивою Ставки ВГК від 17 березня 1945 року Іван Петров був звинувачений в непідготовленості наступу і в тому, що не доповів обстановку військ фронту в Ставку Верховного Головнокомандування.

У березні 1945 року Петров був призначений начальником штабу 1-го Українського фронту, брав участь в управлінні військами під час битви за Берлін та у Празькій операції.

За вміле управління військами в операціях, ініціативу і самовідданість 29 травня 1945 генералу армії Івану Юхимовичу Петрову було присвоєне звання Герой Радянського Союзу.

Література[ред.ред. код]

  • Карпов В. В. Избранные произведения. В 3-х т. Т. 3. Полководец: Повесть. — М.: Художественная литература, 1990. — 799 с. ISBN 5280 01061 8 (Т. 3), ISBN 5280 01059 6.
  • Герои битвы за Кавказ. Цхинвали, 1975, с. 40-46;
  • Ими гордится Туркменистан. Ашхабад, 1973, с. 187–188;
  • Казарян А. А. Герои боев за Крым. Симферополь, 1972, с. 195–196.

Посилання[ред.ред. код]