Говоров Леонід Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Говоров Леонід Олександрович
Marshal of the USSR 1977 CPA 4679.jpg
Народився 10 (22) лютого 1897(1897-02-22)
Російська імперія с. Бутирки,
В'ятська губернія нині Кіровська область, Російська імперія
Помер 19 березня 1955(1955-03-19) (58 років)
СРСР Москва, СРСР
Країна СРСР СРСР
Приналежність Російська імперія 19161918
Біла армія 19181919
Радянська армія Радянська армія19201955
Рід військ кавалерія, піхота
Роки служби 19161955
Звання CCCP army Rank marshal CCCP infobox.svg Маршал Радянського Союзу
Командування СРСР СРСР Заступник Міністра оборони СРСР — Головнокомандувач військами ППО СРСР,
Командувач військами Ленінградського військового округу, Командувач військами 2-го Прибалтійського та Ленінградського фронтів,
Командувач 5 армії,
начальник артилерії Резервного та Західного фронтів
Війни/битви Громадянська війна в Росії,
Радянсько-фінська війна,
Друга Світова війна
Нагороди
Герой Радянського Союзу
Орден Перемога
Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна
Орден Леніна Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора
Орден Суворова I ступеня
Орден Суворова I ступеня
Орден Кутузова 1 ступеня
Орден Червоної Зірки
Медаль «За оборону Ленінграда»
Медаль «За оборону Москви»
Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» Медаль «XX років Робітничо-Селянській Червоній Армії»
Медаль «30 років Радянській Армії та Флоту»
Медаль «В пам'ять 800-річчя Москви»

Нагороди інших країн

Великий офіцер ордена Почесного легіону
Воєнний хрест 1939—1945
Легіон Заслуг (Головнокомандувач) (США)

Леоні́д Олекса́ндрович Го́воров (*10 (22) лютого 1897(18970222), Бутирки, В'ятська губернія — †19 березня 1955, Москва) — видатний радянський воєначальник, Маршал Радянського Союзу (1944), Герой Радянського Союзу (27 січня 1945), кавалер ордену Перемоги.

Біографія[ред.ред. код]

Дитинство і юність[ред.ред. код]

Леонід Говоров народився в селянській сім'ї в селі Бутирки Яранського повіту В'ятськой губернії (нині територія Кировської області). Батько — Олександр Григорович Говоров (1869—1918) працював бурлакою, матросом в пароплавній компанії купців Стахєєвих, пісьмоводітелем реального училища в Єлабузі. Мати — Марія Олександрівна Говорова (Панфілова) (1867—1919) — домогосподарка. Леонід був старшим з чотирьох синів.

Після закінчення сільської школи поступив в Єлабузьке реальне училище. У 1916, блискуче закінчивши своє навчання, поступає на кораблебудівельне відділення політехнічного інституту Петрограду. Проте в грудні 1916 року Говоров був мобілізований в армію, і направлений на навчання в Костянтинівське артилерійське училище. У червні 1917, після закінчення навчання, надано військове звання підпоручника і призначений молодшим офіцером мортирної батареї у складі однієї з частин гарнізону Томська.

У березні 1918 році демобілізується і повертається до батьків у Єлабугу, де влаштовується працювати в кооперацію.

Громадянська війна[ред.ред. код]

У жовтні 1918 частини військ Колчака увійшли в Елабугу. Говоров в чині підпоручника мобілізований в батарею 8-ої дивізії 2-го Уфімського корпусу, що входить з березня 1919 до складу Західної армії, бере участь у Челябінській і Уфімській операціях.

Через рік, в жовтні 1919, на хвилі масового дезертирства в Білій армії разом з декількома солдатами із складу своєї батареї покинув свою частину і, ховаючись, біг до Томська, де у складі бойової дружини взяв участь у повстанні проти білогвардійців. Томськ перейшов під контроль Червоної армії 22 грудня 1919, а в січні 1920 року Л. А. Говоров вступає добровольцем в 51-у стрілецьку дивізію Василя Блюхера, де обіймає посаду командира артилерійського дивізіону.

У складі Перекопської ударної групи 6-ої армії А. І. Корка цей дивізіон бере участь у битвах проти військ Врангеля.

У 1920 році Говоров був двічі поранений — в серпні під селом Серагози під час оборонних боїв у районі Каховки отримав осколкове поранення в ногу і у вересні в бою під Антонівкою кульове поранення в руку. За участь у Перекопсько-Чонгарської операції 1921 був нагороджений орденом Червоного Прапора.

Пам'ятник Леоніду Говорову в Санкт-Петербурзі

Міжвоєнний період[ред.ред. код]

Після Громадянської війни займав посади начальника артилерії стрілецької дивізії, полку, корпусу, відділення. Активно займається своєю військовою освітою. У 1926 році закінчує Артилерійські курси вдосконалення командного складу. У 1930 році проходить Вищі академічні курси при Військовій академії ім. Фрунзе, а в 1933 році заочно закінчує повний курс академії, проходить навчання на її оперативному факультеті. Самостійно вивчивши німецьку мову, складає іспит на військового перекладача. 5 лютого 1936 року Л. О. Говорова отримав військове звання «комбриг».

У 1938 році був призначений викладачем тактики в Артилерійській академії ім. Дзержинського. У 1939 році закінчує свою першу наукову працю на тему «Атака і прорив укріпленого району».

У 1940 році призначений начальником штабу артилерії 7-ї армії, яка брала участь у боях на території Карельського перешийка. За роботу з підготовки артилерійського забезпечення під час прориву ділянки лінії Маннергейма Л. О. Говоров був нагороджений орденом Червоної Зірки, отримав звання генерал-майора артилерії.

Друга світова війна[ред.ред. код]

Битва за Москву[ред.ред. код]

На початку війни з Німеччиною Говоров знаходився на Західному фронті, виконував обов'язки начальника артилерії Західного стратегічного напрямку. З 30 липня очолював артилерію Резервного фронту, активно займався створенням системи протитанкової оборони, підготовкою до Єльнінської операції. 15 жовтня 1941 року Говоров приймає командування 5-ї загальновійськової армії, яка вела важкі оборонні бої на підступах до Можайська, і 18 жовтня змушена була відступити.

У першій половині листопада Говоров організував на підступах до Москви глибоко ешелоновану оборону з потужним артилерійським заслоном і маневреними протитанковими загонами. На початку грудня 1941 року Говоров особисто керував оборонними діями, в результаті яких йому вдалося зупинити наступ 4-ї німецької армії Гюнтера фон Клюге. Після Клінсько-Солнєчногорської операції підрозділи армії перейшли у загальний наступ. За важливий внесок в оборону Москви і контрнаступ генерал-лейтенант артилерії Леонід Говоров був нагороджений двома орденами Леніна.

Ленінградський фронт[ред.ред. код]

У червні 1942 року Говоров був призначений командувачем військами Ленінградського фронту. Брав участь у проведенні багатьох важливих військових операцій. Особливо відзначився в операції «Іскра» (12 — 30 січня 1943), в результаті якої був здійснений прорив блокади Ленінграда. 15 січня 1943 року Л. О. Говорову було присвоєне звання «генерал-полковник». При проведенні Красноборської і Мглинської операції (лютийсерпень 1943), Говорову не вдалося досягти успіху.

17 листопада 1943 року Говорову було присвоєне звання «генерал армії». Проявив полководницький талант під час Ленінградсько-Новгородської операції (січень — березень 1944). Під час наступу війська Ленінградського фронту пройшли на захід близько 220-280 км, розгромили 26 дивізій противника, і майже повністю визволили Ленінградську область і частина Калінінської області.

Визволення Карелії і Прибалтики[ред.ред. код]

В червні 1944 успішно провів Виборзьку операцію, в результаті якої були розгромлені фінські війська на Карельському перешийку. Незважаючи на початковий успіх, наступ радянських військ було зупинено фінами під час боїв при Талі-Іхантала. 18 червня 1944 року Л. О. Говоров отримав військове звання «маршал Радянського Союзу».

У липні — листопаді 1944 року Говоров вдало провів Нарвську, Талліннську і Моонзундську операції, в результаті яких була визволена Естонія і острови Моонзундського архіпелагу від німецьких військ. 27 січня 1945 року маршалу Л. О. Говорову було присвоєне звання Герой Радянського Союзу.

На завершальному етапі війни керував діями радянських фронтів проти Курляндської групи німецьких військ. 8 травня командування групи армій «Курляндія» прийняло умови радянського ультиматуму і капітулювало. 31 травня 1945 року Леонід Олександрович Говоров був нагороджений орденом «Перемога» за розгром німецьких військ під Ленінградом і в Прибалтиці.

Післявоєнний період[ред.ред. код]

9 липня призначений командувачем військами Ленінградського ВО, що був утворений на основі Ленінградського фронту. З квітня 1946 року — головний інспектор сухопутних військ. З січня 1947 року займає пост головного інспектора Збройних сил СРСР. Під його керівництвом в СРСР проводиться структурна реорганізація управління військами ППО, приймаються на озброєння зенітно-ракетні комплекси, реактивні винищувачі, новітні радіолокаційні станції.

В грудні 1948 року очолює «суд честі», який виніс обвинувачення чотирьом адміралам — М. Г. Кузнєцову, Л. М. Галлеру, В. А. Алафузову, Г. А. Степанову, які були реабілітовані у 1953 році.

З квітня 1953 призначений на пост головного інспектора Міністерства оборони СРСР. У травні 1954 стає першим головнокомандувачем військами ППО СРСР, призначається заступником міністра оборони.

До того часу Говоров був важко хворий на гіпертонічну хворобу, переніс інсульт. Помер 19 березня 1955 року. Урна з його прахом похована в Кремлівській стіні на Червоній площі в Москві.

Військові звання[ред.ред. код]

Нагороди[ред.ред. код]

СРСР[ред.ред. код]

Іноземні нагороди[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Телицын В. Л. «Маршал Говоров. От колчаковского офицера до Маршала Советского Союза». — М.: Яуза, Эксмо, 2008. — 320 с ISBN 978-5-699-27205-1
  • В. А. Егоршин, «Фельдмаршалы и маршалы». М., 2000

Джерела в інтернеті[ред.ред. код]