Будьонний Семен Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Семен Михайлович Будьонний
Budenny.jpg
Народився 13 (25) квітня 1883(1883-04-25)
Російська імперія хутір Козюрін, станиця Платовська (нині Будьонівська)
Область Війська Донського
Російська імперія
Помер 26 жовтня 1973(1973-10-26) (90 років)
СРСР Москва, РРФСР, СРСР
Країна СРСР СРСР
Приналежність Російська імператорська армія
Прапор Радянської армії Радянська армія
Рід військ кавалерія, піхота
Роки служби 1903-1973
Звання CCCP army Rank marshal CCCP infobox.svg Маршал Радянського Союзу
Командування СРСР СРСР
Командувач 1-ої Кінної Армії,
Командувач Резервним, Північно-Кавказьким фронтами
командувач Московським військовим округом,
головний інспектор кавалерії СРСР
Війни/битви російсько-японська війна
Перша Світова війна
Громадянська війна в Росії
Друга Світова війна
Нагороди
Герой Радянського Союзу — 1958 Герой Радянського Союзу — 1963 Герой Радянського Союзу — 1968
Орден Леніна — 1935 Орден Леніна — 1939 Орден Леніна — 1943 Орден Леніна — 1945
Орден Леніна — 1953 Орден Леніна — 1 лютого 1958 Орден Леніна — 24 квітня 1958 Орден Леніна — 1973
Орден Червоного Прапора — 29 березня 1918 Орден Червоного Прапора — 13 березня 1919 Орден Червоного Прапора — 22 лютого 1923 Орден Червоного Прапора — 8 січня 1930
Орден Червоного Прапора — 3 листопада 1944 Орден Червоного Прапора — 24 червня 1948
Орден Суворова I ступеня
Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)»
Медаль «За оборону Москви»
Медаль «За оборону Одеси»
Медаль «За оборону Севастополя»
Медаль «За оборону Кавказу»
Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» Медаль «20 років перемоги у ВВВ» Медаль «XX років Робітничо-Селянській Червоній Армії»
Медаль «30 років Радянській Армії та Флоту»
Медаль «40 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «50 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «В пам'ять 800-річчя Москви»
Медаль «В пам'ять 250-річчя Ленінграда»

Почесна революційна зброя (тричі)

Нагороди Російської імперії:

Георгіївський хрест 1 ступеня
Георгіївський хрест 2 ступеня
Георгіївський хрест 3 ступеня
Георгіївський хрест 4 ступеня

Нагороди інших країн

Орден Сухе-Батора Орден Сухе-Батора Орден Червоного Прапора (Монголія)
Перші 5 радянських маршалів
Маршал Будьонний з Маршалом Радянського Союзу Василевським

Семе́н Миха́йлович Будьо́нний (13 (25) квітня 1883(18830425), хутір Козюрін, станиця Платовська (нині Будьонівська), Область Війська Донського, Російська імперія26 жовтня 1973, Москва, РРФСР, СРСР) — воєначальник СРСР. Один з перших Маршалів Радянського Союзу (1935), повний Георгіївський кавалер. Учасник збройної інтервенції в Україну 1917-1921. Голова Товариства радянсько-монгольської дружби.

Походження[ред.ред. код]

Народився на хуторі Козюрін станиці Платовська (Будьонівська) нині Ростовської області Російської імперії 25 квітня (за старим стилем 13 квітня) 1883, в багатодітній родині селянина-батрака української етнографічної Області Війська Донського. В дитинстві батрачив. Скоріш за все, предки мають українське коріння: «буденний» - повсякденний, звичайний[1][2].

Російсько-японська війна 1904-1905, Перша Світова війна та Громадянська війна[ред.ред. код]

Початок служби[ред.ред. код]

Почав службу в царській російській армії в 1903 році в козачому полку. Служив строкову службу в Приморському короля данського Хрістіана IX драгунському полку, там же залишився на надстрокову.

Брав участь в російський-японській війні 1904—05 років у складі 26-го Донського козачого полку в Маньчжурії.

В 1907 — як найкращий наїзник полку, відправлений до Петербургу, у Вищу кавалерійську офіцерську школу на річні курси для нижчих чинів, які закінчив у 1908 році. До 1914 року продовжував служити в Приморському драгунському полку.

Перша світова війна[ред.ред. код]

Хоробро бився на фронтах Першої світової війни (1914—1918), був старшим унтер-офіцером 18-го Северського драгунського полку на німецькому, австрійському і кавказькому фронтах, був нагороджений за хоробрість царськими Георгіївськими хрестами чотирьох ступенів і чотирма медалями. Був кілька разів поранений.

Першого Георгіївського хреста 4-го ступеня був позбавлений судом за рукоприкладство до старшого рангом. Знову отримав хрест 4-го ступеня на турецькому фронті, в кінці 1914 року. Хрест 3-го ступеня отримав в січні 1916 року за участь в атаках під Менделіджем. У березні 1916 року Будьонний нагороджений хрестом 2-го ступеня. У липні 1916 року він отримав Георгіївський хрест 1-го ступеня, за те, що з чотирма товаришами привів 7 турецьких солдатів.

Громадянська війна[ред.ред. код]

Влітку 1917 разом з Кавказькою дивізією прибув в місто Мінськ, де був вибраний головою полкового комітету і заступником голови дивізійного комітету. У серпні 1917 року брав участь в керівництві роззброєнням ешелонів корніловських військ в Орші. Після Жовтневого перевороту 1917 повернувся на Дон, в станицю Платовську, де був вибраний членом виконавчого комітету Сальського окружної Ради і призначений завідуючим окружним земельним відділом.

У роки Громадянської у лютому 1918 року Будьонний створив власний кінний загін, що діяв проти білогвардійців на Дону. Цей загін згодом переріс у полк, бригаду, а потім в кавалерійську дивізію, що впроваджувала режим більшовиків під Царицином в 1918 — початку 1919 роках. У другій половині червня 1919 року в Червоній Армії було створено перше крупне кавалерійське з'єднання — Кінний корпус під командуванням Будьонного, що зіграв у серпні 1919 року вирішальну роль в розгромі у верхів'ях Дону основних сил Кавказької армії генерала Врангеля, У Воронезько-Касторненськой операції 1919 року разом з дивізіями 8-ої армії здобув перемогу над козачим корпусом генерала К. К. Мамонтова та козачим корпусом українського походження під командуванням генерала А. Г. Шкуро. Частини корпусу Будьоного зайняли місто Вороніж, закривши 100-кілометровий пролом в позиціях військ Червоної Армії на Москву, зайнятої більшовиками.

19 листопада 1919 року командування Південного фронту підписало наказ про перейменування Кінного корпусу в Першу кінну армію. Командувачем цієї армії був призначений Будьонний. Перша кінна армія, якою він керував до жовтня 1923 року, зіграла важливу роль у запровадженні більшовицького режиму на території України під час Українсько-більшовицької війни 1917—1921рр. Після успіхів над військами Денікіна у Криму і Врангеля у Північній Таврії, армія Будьоного була розгромлена в боях з армією Пілсудського у Радянсько-польській війні. Під час відступу Першої Кінної армії її підрозділи займалися погромами в Україні, за що біля 200 червоноармійців було розстріляно.

Міжвоєнний період[ред.ред. код]

У 1921—23 роках Будьонний — член РВР, а потім заступник командувача Північно-Кавказького військового округу. Провів велику роботу з організації і керівництва кінними заводами, які в результаті багаторічної роботи вивели нові породи коней, — будьонівську і терську.

У 1923 році Будьонний став «хрещеним батьком» Чеченської автономної області: надівши шапку бухарського еміра, з червоною стрічкою через плече, він приїхав у Урус-Мартан і за декретом ВЦВКа оголосив Чечню автономною областю.

У 1923 році Будьонний призначається помічником головкому Червоній Армії з кавалерії і членом РВР СРСР. У 1924—1937 роках він інспектор кавалерії Червоної армії.

У 1932 році закінчує Військову академію ім. Фрунзе.

22 вересня 1935 року «о проходженні служби командним і начальницьким складом Червоної армії» були запроваджені персональні військові звання. У листопаді 1935 року ЦВК та Раднарком СРСР присвоїли п'яти найбільшим радянським воєначальникам нове військове звання «Маршал Радянського Союзу». У їх числі був Будьонний.

На лютнево-березневому (1937) пленумі ЦК РСДРП при обговоренні питання про М. І. Бухаріна і А. І. Рикова виступив за їх виключення з партії, «віддання під суд і розстріл», в травні 1937 при опиті про виключення з партії М. М. Тухачевського і Я. Є. Рудзутака написав: «Безумовно, за. Потрібно цих мерзотників страчувати». Увійшов до складу Спеціальної судової присутності Верховного суду СРСР, яке 11 червня 1937 розглянуло справу так званої «військово-фашистської змови» і засудило воєначальників до розстрілу.

З 1937 по 1939 роки Будьонний командував військами Московського військового округу, з 1939 року — член Головної військової ради НКО СРСР, заступник наркома, з серпня 1940 року — перший заступник наркома оборони СРСР. Будьонний перебільшував роль кавалерії в майбутній війні, але в той же час виступав за технічне переозброєння армії, ініціював формування кінно-механізованих об'єднань.

Радянсько-німецька війна[ред.ред. код]

Під час війни Сталіна з Гітлером входив до складу Ставки Верховного Головнокомандування, командував групою військ армій резерву Ставки (червень 1941 року), потім — головком військ Південно-західного напряму (10 липня — вересень 1941 року), командувач Резервним фронтом (вересень — жовтень 1941 року), головком військ північно-кавказького напряму (квітень — травень 1942 року), командувач Північно-Кавказьким фронтом (травень — серпень 1942 року).

За наполяганням Будьонного радянське командування літом 1941 приступило до формування нових кавалерійських дивізій, до кінця року було додатково розгорнене понад 80 кавалерійських дивізій легкого типу. У липні-вересні 1941 року Будьонний був головнокомандуючим Південно-західного напряму (Південно-Західний і Південний фронт), що стояли на шляху німецької атаки на сталінську зону окупації України. Поставлене йому завдання по стримуванню ударних сил німецької армії Будьонний провалив. Вже у вересні він відправив телеграму до Ставки з пропозицією відвести війська з-під загрози оточення, за що був усунений з посади головнокомандувача Південно-західним напрямом Сталіном і замінений на Тимошенка. Потім Будьоного призначено командувачем Резервним фронтом (вересень-жовтень 1941), головкомом північно-кавказького напряму (квітень-травень 1942) та командувачем Північно-Кавказьким фронтом (травень-серпень 1942 року).

З січня 1943 року — командувач кавалерією Радянської Армії, а в 1947—1953 роках одночасно — заступник міністра сільського господарства СРСР з конярства.

З травня 1953 року по вересень 1954 року, у зв'язку зі смертю Сталіна, Будьонного було переведено в ранг інспектора кавалерії.

Громадська діяльність[ред.ред. код]

Указами Президії Верховної Ради СРСР від 1 лютого 1958 року, 24 квітня 1963 року і 22 лютого 1968 року удостоєний звання Героя Радянського Союзу.

Член ЦК КПРС в 1939—52 роках (кандидат в 1934—39 роках і 1952—73 роках). Член ВЦВК і ЦВК СРСР. Депутат Верховної Ради СРСР 1—8-го скликань, з 1938 року член Президії Верховної Ради СРСР.

Був головою товариства радянсько-монгольської дружби.

Помер на 91-му році життя, 26 жовтня 1973 року в Москві від крововиливу в мозок. Похований на Червоній площі в Москві біля Кремлівської стіни.

Нагороди[ред.ред. код]

Flag of Russian Empire for private use (1914–1917) 3.svg Російська імперія

Flag of the Soviet Union (1923-1955).svg СРСР

    • Орден Червоного Прапора Азербайджанської РСР (29 листопада 1929),
    • Орден Трудового Червоного Прапора Узбекської РСР (19 січня 1930).

Медалі

Flag of Mongolia.svg Монголія

Бібліографія[ред.ред. код]

  • Будённый С. М. Пройдённый путь. Книга первая: М.: Воениздат, 1958. ; Книга вторая: М.: Воениздат, 1965.; Книга третья: М.: Воениздат, 1973.[3]
  • Основы тактики конных соединений. — М., 1938. — 41 с.
  • Первая конная на Дону. — Ростов н/Д, 1969. — 168 с.
  • Встречи с Ильичом. 2-е изд. — М., 1972. — 286 с.
  • Книга о лошади: В 5 тт. (Редактор.) М., 1952—1959.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела в інтернеті[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Міжнародне визнання та нагороди
Попередник:
Роберт Вуд
США
Людина тижня
журналу «Тайм»

Time Magazine logo.svg
13 жовтня 1941
Наступник:
Фредерік Боухілл
Велика Британія