Павлов Дмитро Григорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Павлов Дмитро Григорович
D. G. Pavlov.jpg
Народився 23 жовтня (4 листопада) 1897(1897-11-04)
Російська імперія с. Вонюх, (нині Павлово, Костромська губернія) Російська імперія
Помер 22 липня 1941(1941-07-22) (43 роки)
СРСР СРСР
Країна СРСР СРСР
Рід військ кавалерія, танкові війська
Роки служби 1914 — 1941
Звання Генерал армії Генерал армії
Війни/битви Перша світова війна
Громадянська війна в Росії,
Громадянська війна в Іспанії,
Радянсько-фінська війна,
Німецько-радянська війна
Нагороди
Герой Радянського Союзу
Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна Орден Червоного Прапора
Орден Червоного Прапора Медаль «XX років Робітничо-Селянській Червоній Армії»

Па́влов Дмитро́ Григо́рович (*23 жовтня (4 листопада) 1897(18971104), с. Вонюх (нині Павлово, Костромська губернія) — †22 липня 1941, Розстрільний полігон «Комунарка», Московська область) — радянський воєначальник, генерал армії (1940), Герой Радянського Союзу (1937).

Біографія[ред.ред. код]

Ранні роки і початок військової кар'єри[ред.ред. код]

Народився в бідній селянській родині. Закінчив 4 класи сільської школи і 2-х класне Суховерхівське училище. Через нестача грошей закінчив навчання і працював у селі.

Під час Першої світової війни добровольцем пішов на фронт, дослужився до старшого унтер-офіцера. У 1916 році був поранений, потрапив в німецький полон. Перебував у таборах Кляйн, Вітемберг. Звільнений після у 1918 році закінчення війни.

У 1919 добровільно вступив до Червоної армії. Під час Громадянської війни був командиром взводу, ескадрону, помічником командира полку. Закінчив 24-у Омську піхотну школу ім. Комінтерну (1922), Військову академію ім. Фрунзе (19251928) та академічні курси при Військово-технічної академії (1931).

На початку 1923 року 6-а Алтайська окрема кавалерійська бригада, в якій Павлов служив на посаді помічника командира полку, була перекинута на Туркестанський фронт. З лютого 1923 року в посаді начальника винищувального загону воював проти басмачів курбаші Турдибая в районі Ходжента, а з серпня у Східній Бухарі командував 77-м кавалерійським полком.

За бойові заслуги і подвиги Дмитро Павлов був нагороджений орденом Червоного Прапора.

Громадянська війна в Іспанії[ред.ред. код]

З 1928 року — командир кавалерійського та механізованого полків, командир і комісар механізованої бригади. У 1932 році за успішну підготовку механізованої бригади був нагороджений орденом Леніна.

У 1937 році Дмитро Павлов був направлений до Іспанії. Під час Громадянської війни в Іспанії воював на боці республіканського уряду, був командиром танкової бригади. 21 червня 1937 року, Павлов Дмитро Григорович був удостоєний звання Герой Радянського Союзу.

Виходячи з досвіду бойових дій проти німецьких танкових військ в Іспанії, і будучи прихильником технічної модернізації армії, він наполіг на створенні танків з дизельними двигунами, протиснарядним бронюванням і гарматами, які здатні пробивати протиснарядне бронювання танків противника.

За дорученням і вимогою АБТУ РСЧА (Автобронетанкове управління) комкора Павлова створювався Т-34 — кращий середній танк Другої світової війни.

До 1939 року у нього була репутація кращого танкового генерала РСЧА. Його праці і бойовий досвід в Іспанії стали в нагоді радянським воєначальникам в період боїв на Халхин-Голі.

У 1940 році брав участь в оперативно-тактичних іграх вищого командного складу РСЧА.

З червня 1940 — командувач військами Західного Особливого військового округу. 4 червня 1940 йому було присвоєне звання генерал-полковника танкових військ, а 22 лютого 1941 — звання генерал армії.

Друга світова війна[ред.ред. код]

З 21 червня 1941 року — командувач Західним фронтом. Командував військами фронту під час Білостоцько-Мінської битви. В результаті битви основні сили радянського Західного фронту опинилися в оточенні і були розгромлені. 28 червня німецькі війська захопили Мінськ.

22 липня 1941 року рішенням військового трибуналу генерал Павлов був засуджений до вищої міри покарання і розстріляний. Похований на підмосковному полігоні НКВС (Розстрільний полігон «Комунарка»).

У 1957 році посмертно реабілітований і відновлений у званні.

Реабілітація[ред.ред. код]

31 липня 1957 року Військова колегія Верховного суду СРСР винесла ухвалення, згідно якої вирок від 22 липня 1941 року був скасований за нововиявленими обставинами і справу було припинено за відсутністю складу злочину. Дмитро Григорович Павлов був посмертно відновлений у військовому званні.

Згідно з документами Сталін особисто визначав формулювання для вироку. В проект наказу наркома оборони № 0250 від 28 липня 1941 р оголошенням вироку у справі генералів Д. Г. Павлова, В. Є. Климовський, А. Т. Григор'єва і А. А. Коробкова, Сталін своєю рукою вписав рядки обвинувачення "за боягузтво, самовільне залишення стратегічних пунктів без дозволу вищого командування, розвал управління військами, бездіяльність влади", він же особисто вставив в текст наказу слова "і цим дали ворогові можливість прорвати фронт". (РГВА, ф. 4, оп. 11​​, д . 65, л. 192.)

Аналіз причин поразки радянських військ на західному напрямку в червні-липні 1941 року виявляє комплексні причини, які вказують на комплексну відповідальність партійного керівництва, керівництва Наркомату оборони і Генерального штабу. Страта Павлова стала результатом не його злочинів, а бажання керівництва СРСР терміново "знайти винного" ​​і підтримати жорстку дисципліну в середовищі вищого командування армії і флоту. Крім Павлова були розстріляні інші воєначальники Західного фронту: начальник штабу фронту генерал-майор В. Є. Климовський і начальник зв'язку фронту генерал-майор військ зв'язку А. Т. Григор'єв, начальник артилерії фронту генерал-лейтенант артилерії М. О. Клич, генерал-майор авіації А. І. Таюрский, командувач 4-й армією генерал-майор О. А. Коробков.

Незабаром після смерті Сталіна всі розстріляні воєначальники були посмертно реабілітовані і відновлені у військових званнях.

Нагороди[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]