Черняховський Іван Данилович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Іван Данилович Черняховський
Иван Черняховский 1943-01.jpg
Народився 16 (29) червня 1906(1906-06-29)
Оксанина, Черкаська область Черкаська область
Помер 18 лютого 1945(1945-02-18) (38 років)
біля м. Мельзак, Східна Пруссія (Пененжно, Польща)
Країна СРСР СРСР
Роки служби 19241945
Звання Генерал армії Генерал армії
Командування 60-а армія, 3-й Білоруський фронт
Війни/битви Німецько-радянська війна
Нагороди
Герой Радянського Союзу Герой Радянського Союзу
Орден Леніна Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора
Орден Червоного Прапора
Орден Суворова I ступеня
Орден Суворова I ступеня
Орден Кутузова 1 ступеня
Орден Богдана Хмельницкого I ступеня

Іва́н Дани́лович Черняхо́вський (* 16 (29) червня 1906(19060629), Оксанина — 18 лютого 1945, Східна Пруссія) — радянський воєначальник, Двічі Герой Радянського Союзу, в роки Другої світової війни командувач 60-ю армією Воронезького фронту, згодом Першого Українського фронту, генерал-лейтенант; командувач військами 3-го Білоруського фронту, генерал армії. Один із талановитих полководців Другої світової війни.

Біографія[ред.ред. код]

Народився 16 (29) червня 1906 року в селі Оксанина (нині Уманського району Черкаської області) в сім'ї селянина.

У 19131919 роках навчався в Вапнярській початковій залізничній школі. Працював пастухом, потім з жовтня 1919 по квітень 1920 року був безробітним на гальмівних майданчиках товарних вагонів. З травня 1920 по грудень 1922 року працював колійним робітником, підручним слюсаря. Навесні 1922 року екстерном склав іспити за курс неповної середньої школи, був обраний секретарем Вербовського комсомольського осередку. З грудня 1922 по травень 1923 року — провідник вантажів 1-ї державної заготівельної контори; з травня 1923 по вересень 1924 — станкового бондар, шофер Новоросійського 1-го державного цементного заводу «Пролетарій».

Довоєнна служба[ред.ред. код]

У Червоній Армії з 1924 року. З вересня 1924 по жовтень 1925 року був курсантом Одеської піхотної школи, до якої спрямований по комсомольській путівці Новоросійського окружного комітету комсомолу. З жовтня 1925 по серпень 1928 року — курсант Київської артилерійської школи. Член ВКП(б) з 1928 року. З вересня 1928 по червень 1929 року — командир взводу 17-го корпусного артилерійського полку Українського військового округу; в червні-липні 1929 року — тимчасово виконуючий посаду начальника зв'язку 17-го корпусного артилерійського полку; в липні-вересні 1929 — знову командир взводу 17-го корпусного артилерійського полку; з вересня 1929 по квітень 1930 — помічник командира батареї з політичної частини 17-го корпусного артилерійського полку; з квітня по липень 1930 — начальник топографічного загону 17-го корпусного артилерійського полку. У 1930 році закінчив вечірню середню школу. З липня 1930 по травень 1931 року — командир розвідувальної навчальної батареї 17-го корпусного артилерійського полку.

З травня 1931 по травень 1932 року — слухач Військово-технічної академії імені Ф. Е. Дзержинського. З травня 1932 по листопад 1936 року — слухач командного факультету Військової академії механізації і моторизації РСЧА. Володів французькою мовою.

З січня по липень 1937 року — начальник штабу 2-го танкового батальйону 8-ї механізованої бригади Київського військового округу; з липня 1937 по травень 1938 — командир 1-го танкового батальйону 8-ї механізованої бригади Білоруського Особливого військового округу; з травня 1938 по липень 1940 — командир 9-го окремого легко-танкового полку Білоруського Особливого військового округу. Атестований як «виключно сумлінний, відмінно знаючий військову справу, користується діловим авторитетом командир». З липня 1940 по березень 1941 року — заступник командира 2-ї танкової дивізії Прибалтійського Особливого військового округу.

З березня 1941 року, в 35-річному віці, став командиром 28-ї танкової дивізії 12-го механізованого корпусу Прибалтійського Особливого військового округу (з червня 1941 — Північно-Західного фронту), з якою він вступив в бій у червні 1941.

Німецько-радянська війна[ред.ред. код]

Брав участь в оборонних боях Північно-Західного фронту. У серпні 1941 року в складі Новгородської оперативної групи військ дивізія під командуванням І. Д. Черняховського брала участь в обороні Новгорода. У грудні 1941 року 28-а танкова дивізія була переформована в 241-ту стрілецьку дивізію. З 7 січня по 20 травня 1942 року брала участь у Дем'янській наступальній операції військ Північно-Західного фронту.

У червні 1942 року — у розпорядженні начальника Головного автобронетанкового управління. З 15 червня по 25 липня 1942 року — командир 18-го танкового корпусу Воронезького фронту. З липня 1942 по квітень 1944 року — командувач 60-ю армією Воронезького фронту (з 23 березня 1943 року — Курського, з 26 березня 1943 року — Центрального, з 6 жовтня 1943 року — знову Воронезького, з 20 жовтня — 1-го Українського фронтів). До кінця 1942 року армія вела оборонні бої на лівому березі річки Дон північніше Воронежа. Війська під командуванням І. Д. Черняховського брали участь у Воронезько-Касторненській (24 січня — 2 лютого 1943), Харківській (2 лютого — 3 березня 1943) наступальних операціях, що проходили в рамках Воронезько-Харківської стратегічної операції. У ході цих операцій були відбиті Воронеж (25 січня), Касторне (29 січня), Курськ (8 лютого). Учасник Курської битви (5 липня — 23 серпня 1943 року), Чернігівсько-Прип'ятської наступальної операції (26 серпня — 30 вересня 1943), відвоювання Лівобережної України. У другій половини вересня 1943 року війська армії вийшли до Дніпра, північніше Києва, з ходу форсували його і захопили плацдарми в районах Страхолісся, Ясногорська і на схід від Димера. У листопаді 1943 — квітні 1944 року армія брала участь в Київській наступальній (313 листопада 1943), Київській оборонній (13 листопада — 22 грудня 1943), Житомирсько-Бердичівській (24 грудня 1943 — 14 січня 1944), Рівненсько-Луцькій (27 січня — 11 лютого 1944), Проскурівсько-Чернівецькій (4 березня — 17 квітня 1944) операціях.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 17 жовтня 1943 року «за високі організаторські здібності при форсуванні Дніпра і виявлений особистий героїзм», генерал-лейтенанту Черняховському Івану Даниловичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 1922).

У квітні 1944 року — командувач військами Західного фронту, а після його перейменування — 3-го Білоруського фронту24 квітня 1944 до лютого 1945 року). У травні — першій половині червня 1944 року війська фронту вели бойові дії місцевого значення на території Білорусі. Беручи участь у Білоруській наступальній стратегічній операції (23 червня — 29 серпня 1944 року), фронт провів Вітебсько-Оршанську (2328 червня 1944 року), Мінську (29 червня — 4 липня 1944 року), Вільнюську (520 липня 1944 року), Каунаську (28 липня — 28 серпня 1944 року) операції. У результаті були відвойовані Вітебськ (26 червня), Орша (27 червня), Борисов (1 липня), Мінськ (3 липня), Молодечно (5 липня), Вільнюс (13 липня), Каунас (1 серпня) і війська фронту вийшли до кордону зі Східною Пруссією.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 29 липня 1944 року генерал армії Черняховський Іван Данилович удостоєний другої медалі «Золота Зірка».

З 5 по 22 жовтня 1944 року окремі сили фронту спільно з 1-м Прибалтійським брали участь у Мемельській операції. У результаті було ізольоване Курляндське угруповання противника і війська увійшли в Східну Пруссію і північно-східну Польщу.

З 16 по 30 жовтня 1944 року І. Д. Черняховський керував самостійною Гумбінен-Гольдапскою фронтовою операцією. З 13 січня по 18 лютого 1945 року брав участь у Східно-Пруській наступальной стратегічній операції, в ході якої 13—26 січня провів Інстербурзько-Кенігсберзьку операцію, війська фронту вийшли на підступи до Кенігсберга і блокували східно-пруське угруповання німців.

18 лютого 1945 року в районі міста Мельзак (нині Пенежно, Польща) смертельно поранений. Помер того ж дня. Похований у Вільнюсі (Литва). У 1992 році прах І. Д. Черняховського був перепохований у Москві на Новодівочому цвинтарі.

Нагороди[ред.ред. код]

Нагороди: двічі Герой Радянського Союзу — 07.10.1943, 09.07.1944; орден Леніна — 07.10.1943; чотири ордена Червоного Прапора — 16.01.1942, 03.05.1942, 04.02.1943, 03.11.1944; два ордена Суворова 1-го ступеня — 08.02.1943, 11.09.1943; орден Кутузова 1-го ступеня — 29.05.1944; орден Богдана Хмельницького 1-го ступеня — 10.01.1944; медалі.

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

Пам'ятник генералу І. Д. Черняховському у Вільнюсі. Фото 1964 р.
Пам'ятник у Вапнярці.

На знак визнання заслуг генерала армії І. Д. Черняховського у відвоюванні Литовської РСР від німців у Вільнюсі йому був споруджений пам'ятник. Місто Інстербург Калінінградської області перейменовано в Черняховськ.

У 1992 році прах І. Д. Черняховського, похованого у центрі литовської столиці, був перевезений з міста Вільнюса і перепохований в Москві на Новодівичому кладовищі. Демонтований владою Вільнюса пам'ятник І. Д. Черняховському роботи народного художника СРСР скульптора М. В. Томського був перевезений до міста Воронежа, який в кінці 1942 року обороняла, а в січні 1943 року визволяла 60-а армія під його командуванням.

Анотаційна дошка в Києві
Анотаційна дошка в Смоленську

На його батьківщині встановлено бронзовий бюст, він був навічно зарахований до списків 1-ї батареї Київського військового артилерійського училища. У місті Одесі споруджено пам'ятник І. Д. Черняховському.

Ім'ям Черняховського названі площа і вулиця у Воронежі, вулиці — у Вітебську, Владивостоці, Владимирі, Краснодарі, Курську, Липецьку, Москві, Нижньому Новгороді, Новгороді, Новоросійську, Новосибірську, Пермі, Санкт-Петербурзі, Смоленську, Уфі, Хабаровську й інших містах.

В Україні вулиці, названі на честь Черняховського, досі існують у Житомирі, Києві, Одесі, Рівному, Сумах.

Ураховуючи особливі заслуги перед Батьківщиною уславленого сина українського народу, видатного полководця, двічі Героя Радянського Союзу, генерала армії Черняховського Івана Даниловича та зважаючи на високі показники Національного університету оборони України у підготовці висококваліфікованих офіцерських кадрів для Збройних Сил України, Указом Президента України від 22 лютого 2013 року № 85/2013 Національному університету оборони України присвоєно ім'я Івана Черняховського.

Водночас, підрозділи Червоної армії, що увійшли в Східну Прусію, відзначались абсолютно нелояльним ставленням до місцевого мирного населення. Осіб чоловічої статі вбивали, а жінок, незважаючи на вік, ґвалтували. Командувач військами, Черняховський, не вживав жодних заходів з ліквідації цих випадків. Таким чином боєздатність частин і підрозділів, через відсутність дисципліни, серйозно знизилась, що призвело до непотрібних втрат серед бійців Червоної Армії.

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Малий словник історії України / Відповідальний редактор Валерій Смолій. — К.: Либідь, 1997.
  • Алексеев Н. И. Осколком оборванная жизнь. — М.: Политиздат, 1983.
  • Великая Отечественная война 1941–1945 гг.: Действующая армия.-М., 2005.
  • Великая Отечественная. Командармы. М.-Жуковский, 2005.
  • Военная элита России. Советский период. 1917–1991. — Москва: Вече, 2010.
  • Гареев М. А. Полководцы Победы и их военное наследие. — М.: «Инсан», 2005.
  • Герои огненных лет. Книга 6. М.: Московский рабочий, 1983
  • Герои Советского Союза. Краткий биографический словарь. Том 2. М.: Воениз., 1988
  • Дайнес В. О. Генерал Черняховский. — М.: Яуза, Эксмо, 2007.
  • Дважды Герои Советского Союза. — М.: Воениздат, 1973.
  • Залесский К. А. Кто есть кто в истории СССР. 1953–1991 гг. -М., 2010.
  • Карпов В. В. Генерал армии Черняховский. — М.: Вече, 2006.
  • Киселёв А. Н. Молодость и зрелость полководца. — М.: Политиздат, 1971.
  • Криворучко М. Г.,и др. Москва — Героям Великой Отечественной.-М.:"М. рабочий",1981
  • Кузнецов П. Г. Генерал Черняховский. — М.: Воениздат, 1969.
  • Легендарный Черняховский. Вся жизнь — подвиг. — М.: Зарница, 2005.
  • Люди бессмертного подвига. Книга 2. М., 1975
  • Татаренко Л. С. Иван Черняховский. — Киев: Молодь, 1985.
  • Шарипов А. А. Операция продолжается. — М.: ДОСААФ, 1976.
  • Шарипов А. А. Повествование о полководце. — М.: Воениздат, 1972.
  • Шарипов А. А. Судьба полководца. — М.: Воениздат, 1988.
  • Шарипов А. А. Черняховский. — М.: Молодая гвардия, 1985.
  • Шарипов А. А. Черняховский. — М.: Советский писатель, 1991.
  • Шарипов А. А. Черняховский. — М.: Советский писатель, 1991.
  • Филь О. М. Життєвий шлях та військова діяльність І. Д. Черняховського (1907–1945 рр.): дис… канд. іст. наук:. — К., 2006.
  • Янукович знайшов свого героя?.