Черняховський Іван Данилович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Іван Данилович Черняховський
Иван Черняховский 1943-01.jpg
Народився 16 (29) червня 1906(1906-06-29)
Оксанина, Черкаська область Черкаська область
Помер 18 лютого 1945(1945-02-18) (38 років)
біля м. Мельзак, Східна Пруссія (Пененжно, Польща)
Країна СРСР СРСР
Роки служби 19241945
Звання Генерал армії Генерал армії
Командування 60-а армія, 3-й Білоруський фронт
Війни/битви Німецько-радянська війна
Нагороди
Герой Радянського Союзу Герой Радянського Союзу
Орден Леніна Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора
Орден Червоного Прапора
Орден Суворова I ступеня
Орден Суворова I ступеня
Орден Кутузова 1 ступеня
Орден Богдана Хмельницкого I ступеня

Іва́н Дани́лович Черняхо́вський (* 16 (29) червня 1906(19060629), Оксанина — 18 лютого 1945, Східна Пруссія) — радянський воєначальник, Двічі Герой Радянського Союзу, в роки Другої світової війни командувач 60-ю армією Воронезького фронту, згодом Першого Українського фронту, генерал-лейтенант; командувач військами 3-го Білоруського фронту, генерал армії. Один із талановитих полководців Другої світової війни.

Біографія[ред.ред. код]

Народився 16 (29) червня 1906 року в селі Оксанина (нині Уманського району Черкаської області) в сім'ї селянина.

У 19131919 роках навчався в Вапнярській початковій залізничній школі. Працював пастухом, потім з жовтня 1919 по квітень 1920 року був безробітним на гальмівних майданчиках товарних вагонів. З травня 1920 по грудень 1922 року працював колійним робітником, підручним слюсаря. Навесні 1922 року екстерном склав іспити за курс неповної середньої школи, був обраний секретарем Вербовського комсомольського осередку. З грудня 1922 по травень 1923 року — провідник вантажів 1-ї державної заготівельної контори; з травня 1923 по вересень 1924 — станкового бондар, шофер Новоросійського 1-го державного цементного заводу «Пролетарій».

Довоєнна служба[ред.ред. код]

У Червоній Армії з 1924 року. З вересня 1924 по жовтень 1925 року був курсантом Одеської піхотної школи, до якої спрямований по комсомольській путівці Новоросійського окружного комітету комсомолу. З жовтня 1925 по серпень 1928 року — курсант Київської артилерійської школи. Член ВКП(б) з 1928 року. З вересня 1928 по червень 1929 року — командир взводу 17-го корпусного артилерійського полку Українського військового округу; в червні-липні 1929 року — тимчасово виконуючий посаду начальника зв'язку 17-го корпусного артилерійського полку; в липні-вересні 1929 — знову командир взводу 17-го корпусного артилерійського полку; з вересня 1929 по квітень 1930 — помічник командира батареї з політичної частини 17-го корпусного артилерійського полку; з квітня по липень 1930 — начальник топографічного загону 17-го корпусного артилерійського полку. У 1930 році закінчив вечірню середню школу. З липня 1930 по травень 1931 року — командир розвідувальної навчальної батареї 17-го корпусного артилерійського полку.

З травня 1931 по травень 1932 року — слухач Військово-технічної академії імені Ф. Е. Дзержинського. З травня 1932 по листопад 1936 року — слухач командного факультету Військової академії механізації і моторизації РСЧА. Володів французькою мовою.

З січня по липень 1937 року — начальник штабу 2-го танкового батальйону 8-ї механізованої бригади Київського військового округу; з липня 1937 по травень 1938 — командир 1-го танкового батальйону 8-ї механізованої бригади Білоруського Особливого військового округу; з травня 1938 по липень 1940 — командир 9-го окремого легко-танкового полку Білоруського Особливого військового округу. Атестований як «виключно сумлінний, відмінно знаючий військову справу, користується діловим авторитетом командир». З липня 1940 по березень 1941 року — заступник командира 2-ї танкової дивізії Прибалтійського Особливого військового округу.

З березня 1941 року, в 35-річному віці, став командиром 28-ї танкової дивізії 12-го механізованого корпусу Прибалтійського Особливого військового округу (з червня 1941 — Північно-Західного фронту), з якою він вступив в бій у червні 1941.

Друга світова війна[ред.ред. код]

Брав участь в оборонних боях Північно-Західного фронту. У серпні 1941 року в складі Новгородської оперативної групи військ дивізія під командуванням І. Д. Черняховського брала участь в обороні Новгорода. У грудні 1941 року 28-а танкова дивізія була переформована в 241-ту стрілецьку дивізію. З 7 січня по 20 травня 1942 року брала участь у Дем'янській наступальній операції військ Північно-Західного фронту.

У червні 1942 року — у розпорядженні начальника Головного автобронетанкового управління. З 15 червня по 25 липня 1942 року — командир 18-го танкового корпусу Воронезького фронту. З липня 1942 по квітень 1944 року — командувач 60-ю армією Воронезького фронту (з 23 березня 1943 року — Курського, з 26 березня 1943 року — Центрального, з 6 жовтня 1943 року — знову Воронезького, з 20 жовтня — 1-го Українського фронтів). До кінця 1942 року армія вела оборонні бої на лівому березі річки Дон північніше Воронежа. Війська під командуванням І. Д. Черняховського брали участь у Воронезько-Касторненській (24 січня — 2 лютого 1943), Харківській (2 лютого — 3 березня 1943) наступальних операціях, що проходили в рамках Воронезько-Харківської стратегічної операції. У ході цих операцій були відбиті Воронеж (25 січня), Касторне (29 січня), Курськ (8 лютого). Учасник Курської битви (5 липня — 23 серпня 1943 року), Чернігівсько-Прип'ятської наступальної операції (26 серпня — 30 вересня 1943), відвоювання Лівобережної України. У другій половини вересня 1943 року війська армії вийшли до Дніпра, північніше Києва, з ходу форсували його і захопили плацдарми в районах Страхолісся, Ясногорська і на схід від Димера. У листопаді 1943 — квітні 1944 року армія брала участь в Київській наступальній (313 листопада 1943), Київській оборонній (13 листопада — 22 грудня 1943), Житомирсько-Бердичівській (24 грудня 1943 — 14 січня 1944), Рівненсько-Луцькій (27 січня — 11 лютого 1944), Проскурівсько-Чернівецькій (4 березня — 17 квітня 1944) операціях.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 17 жовтня 1943 року "за високі організаторські здібності при форсуванні Дніпра і виявлений особистий героїзм", генерал-лейтенанту Черняховському Івану Даниловичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 1922).

У квітні 1944 року — командувач військами Західного фронту, а після його перейменування — 3-го Білоруського фронту24 квітня 1944 до лютого 1945 року). У травні — першій половині червня 1944 року війська фронту вели бойові дії місцевого значення на території Білорусі. Беручи участь у Білоруській наступальній стратегічній операції (23 червня — 29 серпня 1944 року), фронт провів Вітебсько-Оршанську (2328 червня 1944 року), Мінську (29 червня — 4 липня 1944 року), Вільнюську (520 липня 1944 року), Каунаську (28 липня — 28 серпня 1944 року) операції. У результаті були відвойовані Вітебськ (26 червня), Орша (27 червня), Борисов (1 липня), Мінськ (3 липня), Молодечно (5 липня), Вільнюс (13 липня), Каунас (1 серпня) і війська фронту вийшли до кордону зі Східною Пруссією.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 29 липня 1944 року генерал армії Черняховський Іван Данилович удостоєний другої медалі «Золота Зірка».

З 5 по 22 жовтня 1944 року окремі сили фронту спільно з 1-м Прибалтійським брали участь у Мемельській операції. У результаті було ізольоване Курляндське угруповання противника і війська увійшли в Східну Пруссію і північно-східну Польщу.

З 16 по 30 жовтня 1944 року І. Д. Черняховський керував самостійною Гумбінен-Гольдапскою фронтовою операцією. З 13 січня по 18 лютого 1945 року брав участь у Східно-Пруській наступальной стратегічній операції, в ході якої 13—26 січня провів Інстербурзько-Кенігсберзьку операцію, війська фронту вийшли на підступи до Кенігсберга і блокували східно-пруське угруповання німців.

18 лютого 1945 року в районі міста Мельзак (нині Пенежно, Польща) смертельно поранений. Помер того ж дня. Похований у Вільнюсі (Литва). У 1992 році прах І. Д. Черняховського був перепохований у Москві на Новодівочому цвинтарі.

Нагороди[ред.ред. код]

Нагороди: двічі Герой Радянського Союзу — 07.10.1943, 09.07.1944; орден Леніна — 07.10.1943; чотири ордена Червоного Прапора — 16.01.1942, 03.05.1942, 04.02.1943, 03.11.1944; два ордена Суворова 1-го ступеня — 08.02.1943, 11.09.1943; орден Кутузова 1-го ступеня — 29.05.1944; орден Богдана Хмельницького 1-го ступеня — 10.01.1944; медалі.

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

Пам'ятник генералу І.Д.Черняховському у Вільнюсі. Фото 1964 р.
Пам'ятник у Вапнярці.

На знак визнання заслуг генерала армії І. Д. Черняховського у відвоюванні Литовської РСР від німців у Вільнюсі йому був споруджений пам'ятник. Місто Інстербург Калінінградської області перейменовано в Черняховськ.

У 1992 році прах І. Д. Черняховського, похованого у центрі литовської столиці, був перевезений з міста Вільнюса і перепохований в Москві на Новодівичому кладовищі. Демонтований владою Вільнюса пам'ятник І. Д. Черняховському роботи народного художника СРСР скульптора М. В. Томського був перевезений до міста Воронежа, який в кінці 1942 року обороняла, а в січні 1943 року визволяла 60-а армія під його командуванням.

Анотаційна дошка в Києві
Анотаційна дошка в Смоленську

На його батьківщині встановлено бронзовий бюст, він був навічно зарахований до списків 1-ї батареї Київського військового артилерійського училища. У місті Одесі споруджено пам'ятник І. Д. Черняховському.

Ім'ям Черняховського названі площа і вулиця у Воронежі, вулиці — у Вітебську, Владивостоці, Владимирі, Житомирі, Києві, Краснодарі, Курську, Липецьку, Москві, Нижньому Новгороді, Новгороді, Новоросійську, Новосибірську, Одесі, Пермі, Санкт-Петербурзі, Смоленську, Сумах , Уфі, Хабаровську й інших містах.

Ураховуючи особливі заслуги перед Батьківщиною уславленого сина українського народу, видатного полководця, двічі Героя Радянського Союзу, генерала армії Черняховського Івана Даниловича та зважаючи на високі показники Національного університету оборони України у підготовці висококваліфікованих офіцерських кадрів для Збройних Сил України, Указом Президента України від 22 лютого 2013 року № 85/2013 Національному університету оборони України присвоєно ім'я Івана Черняховського.

Водночас підрозділи Червоної армії, що увійшли в Східну Прусію, відзначались абсолютно нелояльним ставленням до місцевого мирного населення. Осіб чоловічої статі вбивали, а жінок, незважаючи на вік, ґвалтували. Командувач військами, Черняховський, не приймав жодних заходів з ліквідації цих випадків. Таким чином боєздатність частин і підрозділів, через відсутність дисципліни, серйозно знизилась, що призвело до непотрібних втрат серед бійців червоної армії.

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Малий словник історії України / Відповідальний редактор Валерій Смолій. — К.: Либідь, 1997.
  • Алексеев Н. И. Осколком оборванная жизнь. — М.: Политиздат, 1983.
  • Великая Отечественная война 1941—1945 гг.: Действующая армия.-М., 2005.
  • Великая Отечественная. Командармы. М.-Жуковский, 2005.
  • Военная элита России. Советский период. 1917—1991. — Москва: Вече, 2010.
  • Гареев М. А. Полководцы Победы и их военное наследие. — М.: «Инсан», 2005.
  • Герои огненных лет. Книга 6. М.: Московский рабочий, 1983
  • Герои Советского Союза. Краткий биографический словарь. Том 2. М.: Воениз., 1988
  • Дайнес В. О. Генерал Черняховский. — М.: Яуза, Эксмо, 2007.
  • Дважды Герои Советского Союза. — М.: Воениздат, 1973.
  • Залесский К. А. Кто есть кто в истории СССР. 1953—1991 гг. -М., 2010.
  • Карпов В. В. Генерал армии Черняховский. — М.: Вече, 2006.
  • Киселёв А. Н. Молодость и зрелость полководца. — М.: Политиздат, 1971.
  • Криворучко М. Г.,и др. Москва — Героям Великой Отечественной.-М.:"М. рабочий",1981
  • Кузнецов П. Г. Генерал Черняховский. — М.: Воениздат, 1969.
  • Легендарный Черняховский. Вся жизнь — подвиг. — М.: Зарница, 2005.
  • Люди бессмертного подвига. Книга 2. М., 1975
  • Татаренко Л. С. Иван Черняховский. — Киев: Молодь, 1985.
  • Шарипов А. А. Операция продолжается. — М.: ДОСААФ, 1976.
  • Шарипов А. А. Повествование о полководце. — М.: Воениздат, 1972.
  • Шарипов А. А. Судьба полководца. — М.: Воениздат, 1988.
  • Шарипов А. А. Черняховский. — М.: Молодая гвардия, 1985.
  • Шарипов А. А. Черняховский. — М.: Советский писатель, 1991.
  • Шарипов А. А. Черняховский. — М.: Советский писатель, 1991.
  • Филь О. М. Життєвий шлях та військова діяльність І.Д.Черняховського (1907-1945 рр.): дис... канд. іст. наук:. — К., 2006.
  • Янукович знайшов свого героя?.