Теодорик Бучацький-Язловецький

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Бучацький.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Язловецький.
Теодорик Бучацький-Язловецький
Теодор Бучацький-Язловецький біля Язловецького замку. Автор Качор І. В.
Народився бл.1378
Бучач
Помер 1450/1456
Підданство Королівство Польське
Місце проживання Галичина, Поділля
Діяльність військовик, державний діяч, меценат
Відомий завдяки засновник роду Язловецьких
Посада староста генеральний подільський
Військове звання каштелян кам'янецький
Рід Бучацькі Язловецькі
Батько Міхал Авданець
Мати Малґожата Кола
У шлюбі з НН, Катажина з Мартинова
Діти Бартоломей Бучацький, Міхал Язловецький, Монастирський Іван і Q60837336?
Герб
Герб

Теодорик Бучацький-Язловецький (також Теодор, іноді Фридрих;[1][2] 1378—1450[3]/1456[4][5]) гербу Абданк — польський шляхтич, урядник, дипломат, магнат Королівства Польського (зокрема, староста генеральний подільський). Засновник роду Язловецьких.

Життєпис[ред. | ред. код]

Син дідича Бучача Міхала Авданця та його дружини Малґожати Коли (Колянки).

Підтвердив разом з братом Міхалом у 1401 р. батькову фундацію фарного костелу[6] у м. Бучачі, яке, за нез'ясованих причин, йому довелось відкупити у 1417 р. від іншого власника (посідача) — Дерслава Конопки.[7]

Разом з братами Міхалом і Міхалом «Мужилом» завоював замки Кам'янця, Смотрича, Скали, Червоногрода[8], що допомогло Владиславу II Яґайлу захопити Західне Поділля у русько-литовського князя Свидриґайла і приєднати після закінчення війни до Корони. 1431 р. — під час облоги Луцька стало відомо про несподіваний напад Олександра Доброго на Коломийський, Галицький та Кам'янецький повіти; за наказом короля, терміново разом з братами повернувся, завдали поразок в сутичках, повернули частину награбованого та взятих в полон людей[9]. Разом з братами Міхалом і Міхалом «Мужилом» допомагав королю Владиславу II Яґайлу звільнитись з полону Свидриґайла.[10] Зазнав поразки у листопаді 1432 р. у битві на ріці Мурафі від союзника Свидриґайла князя Федора Острозького, до якого потрапив у полон (до травня 1433 р.)[джерело?] (за іншими даними, потрапив у полон до князя Федька Несвіцького, після чого був виданий великому князу Свидригайлові[5]). Пораненого[11] Теодорика Б.-Я. як знатного бранця[12] обміняли на комтура тевтонців Вернера фон Нессельроде,[5] який потрапив у полон у битві під Дубками[11].

Згідно розпорядження від 1442 року, мав право як подільський староста робити записи на суму до 50 гривень[13]. Привілеєм короля на Кам'янецьке генеральне староство від 1442 р. Теодорик отримував право сплачувати щорічні «упоминки» ханові у кількості 200 гривень[14].

Був старостою кам'янецьким, червоногродським (1436 р.), 1437 р. через суперечки з королем Владиславом III Варненьчиком був позбавлений цих урядів (сидів у в'язниці за участь в змові проти короля Владислава III, склавши присягу, вийшов з неї[5]). 1438 р. загинув брат Михайло під час війни з татарами. В серпні 1440 на судах у Львові йому (в документах має посаду червоногродського старости) протистояв подільський староста Пйотр Поляк [15] 1440 р.  був у Старому Санчі, король Владислав III Варненьчик надав посади старости генерального подільського, каштеляна кам'янецького [16]. До 1442 р. за грошову позику королю[17] взяв у заставу Кам'янець. 1442 р. за успішний захист Поділля, також за посольство до хана Сеїд-Ахмета, що призвело до укладення перемир'я у Буді,[5] де він перебував наприкінці вересня 1442 року [18], отримав від великого князя Литви Казимира IV Яґеллончика у володіння прикордонні замки Калавур [19] на правому березі Дністра,[20] Чорногород, Хаджибей (сьогоднішня Одеса) 3000 золотих на їх упорядкування.[5] Взимку 1443–1444 рр.  здійснив невдалу спробу посадити господарем Молдавії Іллю І (Ілляша).

У 1447 р. в результаті походу приєднав до Подільського воєводства (внаслідок цього остаточно сформувалася його територія) північно-східні повіти із замками в Летичеві, Хмільнику, Караулі, звідки вигнав литовську залогу. За це, згідно даних польської дослідниці А. Дйорфлерувни, потрапив у немилість до короля [5], яку Грушевський називав позірною (король «гнівав ся» [21]).

1448 р. був на з'їзді духовенства та шляхти в Любліні.[22]; успішно відбив набіг татар, відібрав великий ясир[23] 1449 року, гостюючи, перебуваючи в Сучаві, завів приязні стосунки з господарем Богданом, там уклав договір з ним, через що підтримував війну з волохами у 1450 р.[5] Після загибелі сина Ілляша, господаря Романа II, двоюрідного брата Казимира IV Яґеллончика, з наказу короля, задля повернення трону господаря іншому брату короля Александрелу II вирушив 1450 р. у невдалий похід до Молдавії (вів за собою лицарів Поділля[24], у якому загинули, зокрема, воєвода Русі Пйотр Одровонж, небіж Михайло Бучацький. 1452 р. через його помилки (або зраду[5]), татари пограбували Поділля, вбили та забрали в полон деяких шляхтичів та їх родичів[25]

Після звільнення Кам'янця-Подільського від татар на Руських фільварках за кам'янецького старости Теодора Бучацького-Язловецького 1452 р. було закладено Вознесенську церкву.

Помер в 1456 р. або:

  • загинув у черговому поході до Молдавії 1450 року, коли, за наказом короля, допомагав взяти владу молодому Олександру II[26])
  • загинув разом з Одровонжем в 1450 р. в битві проти молдавського господаря Богдана на Красному полі.[27].

Щоправда, в статті про руського воєводу Анджея Одровонжа є твердження про те, що восени 1464 року він був висланий до Теодора Бучацького з метою викупу з рук останнього Кам'янця, зміцнення міста та замку через очікуваний напад турків.[28]

Польський дослідник О. Залуський наводить наступну епітафію на його надгробку:
Theodoricus Buczacius, a Vladislao Jagellonidae, quod impiger militiae esset, Podoliae Toparcha constitutus; compressa seditione Michaelis Ducis Lithvaniae ad Dominationem adspirantis, caesisque sepius Barbaris Russiam incursantibus. Cum demum Dacae Regulum Alexandrum, jussu Casimiri in Patriam deducuret; parta de Bogdano, Polonis insigni victoria, in ipso felicitatis cursu, fato crudeli cecidit. Qui te amice lector, de hoc tumulo, plurimum salvere, et bene valerejubet. Tu vicissim, si pius es, ipsius animae Requiem precare.[29]

Маєтності, фундації[ред. | ред. код]

Червоногрод у 1920-х роках
Червоногродський замок у 1930 р.
  • У віно від дружини Катажини (сестри Ядвіґи[30], дочки Кщона (пол. Krzczon з Мартинова[5]) отримав містечко Язлівець, яке обрав резиденцією; став підписуватись Теодорик на Бучачі та Язлівці.
  • Близько 3 лютого 1436 р. підписав дарчу грамоту (тобто виділив кошти, майно) для костелу в Язловці в присутності кам'янецького латинського єпископа Павела з Боянчиць (привілей написаний у Заліссі)[31], яким село Незброди (нині Жнибороди) призначалося для утримання костелу й парафії. Біля 1448 р. надав кошти для розбудови замку в Язловці, яке, за даними тодішніх документів, уже користувалося правом маґдебурґії.
  • Був фундатором монастиря домініканів з костелом Внебовзяття Богородиці в Червоногороді 1444 р., якому в 1448 р. король надав маґдебурзьке право.
  • Великий князь Вітовт зробив 11 надань на Поділлі для Теодорика в період 1411—1430 рр.[32]
  • Також володів Жванцем, який до нього перейшов від спадкоємців шляхтича Свичка з Ленчина,[33] багатьма селами.

Шлюб, діти[ред. | ред. код]

Герб Язлівця

Був одружений двічі. Перша дружина невідома, друга — Катажина з Язловця, Мартинова, Монастирища. У шлюбі (шлюбах) народилися:

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Грушевський М. Історія України-Руси. — Т. IV. — С. 215, 240.
  2. ↑ Проф. д-р Никола Андрусяк. Минуле Бучаччини // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 28.
  3. ↑ Barącz S. Pamiątki jazłowieckie… — S. 31.
  4. ↑ Jazłowieccy (01) [Архівовано 21 вересня 2013 у Wayback Machine.] (пол.)
  5. ↑ а б в г д е ж и к л м Dörflerówna A. Buczacki Teodoryk, h. Abdank (†1456)… — S. 85.
  6. ↑ Akta grodskie i ziemskie z archiwum t. zw. bernardyńskiego… — Lwów, 1875. — Т. 5. — S. 30—31. (пол.), (лат.)
  7. ↑ hr. Stadnicki Kazimierz. Wspomnienie o Abdankach-Konopkach, Buczackich i Jazłowieckich // Przewodnik naukowy i literacki. — S. 147. (пол.)
  8. ↑ Проф. д-р Андрусяк Н. Минуле Бучаччини… — C. 27.
  9. ↑ Długosz J. Dziejów polskich ksiąg dwanaście… — Т. 4. — S. 427.
  10. ↑ Barącz S. Pamiątki jazłowieckie… — S. 23 (прим.)
  11. ↑ а б Barącz S. Pamiątki buczackie… — S. 42.
  12. ↑ Barącz S. Pamiątki jazłowieckie… — S. 25.
  13. ↑ Грушевський М. Барське староство [Архівовано 2 лютого 2016 у Wayback Machine.]. — С. 285—286.
  14. ↑ Капраль М. Подільська шляхта XIV—XVI століть… [Архівовано 25 березня 2016 у Wayback Machine.] — С. 700.
  15. ↑ Gąsiorowski A. Piotr Polak (zm. 1441/2) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk, 1978. — T. XXVI/2, zeszyt 109. — S. 378—380. (пол.)
  16. ↑ Długosz J. Dziejów polskich… — Т. 4. — S. 580.
  17. ↑ Barącz S. Pamiątki jazłowieckie… — S. 23.
  18. ↑ Гулевич В. Кримське ханство й Північне Причорномор'я… — С. 5.
  19. ↑ Тепер біля того місця розташоване місто Рашків (Молдова)
  20. ↑ Грушевський М. Чорноморська торговельна дорога XIV—XV в. Замки Каравул, Чорний город і Качибей // Історія України-Руси. Т. VI. Примітки. — С. 607—609.
  21. ↑ Грушевський М. Історія України-Руси. — Т. IV. — С. 240.
  22. ↑ Długosz J. Dziejów polskich… — Т. 4. — S. 42.
  23. ↑ Długosz J. Dziejów polskich… — T. 5. — S. 52—53.
  24. ↑ Długosz J. Dziejów polskich… — T. 5. — S. 70.
  25. ↑ Długosz J. Dziejów polskich… — T. 5. — S. 104.
  26. ↑ Barącz S. Pamiątki jazłowieckie… — S. 43.
  27. ↑ Niesiecki K. Korona polska przy zlotej wolnosci… — T. 1. — S. 217.
  28. ↑ Kiryk F. Odrowąż Andrzej // Polski Słownik Biograficzny. — 1978. — t. XXIII/3, zeszyt 98. — S. 542. (пол.)
  29. ↑ Barącz S. Pamiątki jazłowieckie… — S. 43—44.
  30. ↑ Akta grodskie… — T. 12. — S. 400.
  31. ↑ Barącz S. Pamiątki jazłowieckie… — S. 26.
  32. ↑ Капраль Мирон (Львів). Подільська шляхта XIV—XVI століть… [Архівовано 25 березня 2016 у Wayback Machine.] — С. 699.
  33. ↑ Żwaniec // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1895. — Т. XIV. — S. 872. (пол.) — S. 872. (пол.)
  34. ↑ Kołowie [Архівовано 5 листопада 2013 у Wayback Machine.] (пол.)
  35. ↑ Akta grodskie i ziemskie… — T. 4. — S. 188—189.

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Попередник
 Староста генеральний подільський
 Наступник
Давид Бучацький
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Теодорик_Бучацький-Язловецький&oldid=41384905