Монастириська

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Монастириська
Герб Монастириськ.jpg
Герб Монастириськ
У центрі Монастириськ, травень 2010 року
У центрі Монастириськ, травень 2010 року
Монастириська
Розташування міста Монастириська
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Тернопільська область Тернопільська область
Район/міськрада Монастириський район Монастириський район
Код КОАТУУ 6124210100
Засноване 1433
Статус міста з 1454 року
Населення 6134 (01.01.2011)[1]
Площа 11 км²
Густота населення 558 осіб/км²
Поштові індекси 48300—305
Телефонний код +380-355
Координати 49°05′18″ пн. ш. 25°10′00″ сх. д. / 49.08833° пн. ш. 25.16667° сх. д. / 49.08833; 25.16667Координати: 49°05′18″ пн. ш. 25°10′00″ сх. д. / 49.08833° пн. ш. 25.16667° сх. д. / 49.08833; 25.16667
Висота над рівнем моря 312 м
Водойма Коропець
Відстань
Найближча залізнична станція Бучач
До станції 19 км
До обл./респ. центру
 - залізницею 144 км
 - автошляхами 77,3 км
До Києва
 - автошляхами 500 км
Міська влада
Адреса вул. Шевченка, 19, м. Монастириська, Тернопільська обл., 48300
Веб-сторінка http://monastyryska.com/
Міський голова Старух Андрій Олегович

Монастири́ська — місто в Тернопільській області. Адміністративний центр Монастириського району. До Монастириськ приєднано село Підгородне (раніше — Фільварки), хутори Березівка та Дубовиця.

Розташоване на бе­регах річки Коропець (притока Дністра), за 87 км від обласного центру і 18 км від найближчої залізничної станції (Бучач, залізничного сполучення немає).

Через Монастириська пролягає автошлях Н18 Тернопіль — Івано-Франківськ, від міста пролягають автодороги: Т 2004 — через Підгайці до Бережан, дорога місцевого значення Монастириська — Дрищів (з'єднує місто з автодорогою Т 0903 Галич — Городок).

Площа Монастириськ — 521 га. Населення — 6,3 тис. осіб (2003).

Є пам'ятки приро­ди місцевого значення — 2 ясени віком 160 і 210 років, мають діаметри 105 і 135 см[2]. Розташовані на вул. Шевченка, 69, поряд із церквою Успіння Пресвятої Богородиці[3].

Географія[ред.ред. код]

Розташування і фізична географія[ред.ред. код]

Корисні копалини[ред.ред. код]

Клімат[ред.ред. код]

Клімат помірно-континентальний. Середньорічна темперетура повітря +7,3ºС, безморозний період триває 160–165 днів. Опадів випадає 520–600 мм на рік. Сума температур, вищих від 10ºС, коливається віл 2500ºС до 2700ºС. Місто належить до району «теплого Поділля», де весна настає на два тижні раніше, ніж на решті території Тернопільської області[4].

Ґрунти[ред.ред. код]

Найпоширенішими ґрунтами є ясно-сірі опідзолені. Вони сформувалися на лесах і лесоподібних суглинках під лісовою рослинністю. Вміст гумусу невеликий — 1,3%-1,8%. Ці ґрунти мають кислу реакцію, тому для підвищення їхньої родючості необхідне вапнування, внесення органічних і мінеральних добрив[5].

Рослини[ред.ред. код]

Тварини[ред.ред. код]

Історія[ред.ред. код]

Археологічні знахідки[ред.ред. код]

На околицях міста виявлено археологічні знахідки трипільської культури (IV–III тисячоліття до нашої ери) та бронзового віку (ІІ тисячоліття до нашої ери)[6]. З часів Київської Русі на території Монастириської міської ради збереглися залишки валів трьох городищ[7].

Походження назви[ред.ред. код]

Первісна назва міста була Підгородне, потім Монастирище,[8] поляки перейменували його в Монастержиска[9]. Назва міста вживається як іменник множини, а не прикметник жіночого роду: правильно казати «у Монастириськах», а не «у Монастириській»[10].

Легенда про походження[ред.ред. код]

В давні часи на горі висотою 368 метрів стояв замок для захисту від кочової орди. За легендою, у ХІІІ столітті володарем замку був боярин Собко, що привіз після походу на половців воєнну здобич і половецьку князівну Атю, яка була надзвичайної вроди. Боярин покохав її та хотів одружитися, але дівчина відмовлялась, сумувала за рідним краєм і одної ночі втекла на Лису гору, де стала відьмою. Боярин з розпачу постригся в монахи, замок перебудував на монастир, а містечко перейменував в Монастирище. Під час другого татарського нападу монастир було спалено і зруйновано, після чого він не відбудовувався. Місто добре розвивалось, бо лежало на перехресті Чорного шляху[11].

Польський період[ред.ред. код]

Родовий знак Потоцьких, який був гербом Монастириськ з 1630 року.

Перша писемні згадки зустрічаються в документах 1433 та 1437 року як власність лицаря Сигізмунда. З 1454 по 1465 років Монастириська — власність Теодорика Бучацького-Язловецького, зго­дом — Міхала «Мужила» Бучацького, з 1468 р. ними володів Ян із Язловця, з 1478 року — Ян з Порохови[12]. Польські джерела свідчать, що обидва імені належали одному чоловіку.[13]

У 1454 р. згадується як місто з магдебурзьким правом, замком[14].

1490 р. селянські загони під проводом Мухи звільнили місто від поляків. У 1498 році 70 тисяч молдаван, турків під проводом молдавського господаря Штефана ІІІ спустошило околиці Галича, зокрема містечка Монастириська, Коропець[15].

Вікторин Сєнненьський (або Ян Сєнненьський після шлюбу з Анною Бучацькою, донькою Давида Бучацького[16]) після шлюбу з А. Бучацькою, став власником (дідичем), збудував біля дороги на Бучач кам'яний замок. 1552 р. власником стає Ян Сєнненський (кальвініст[17], майбутній воєвода подільський, †бл. 1599 р.), отримує від короля Сигізмунда II Августа привілей на проведення щотижневих торгів у п'ятницю та щорічних ярмарків. 1557 р. королівським привілеєм додано торг на свято Воздвиження Чесного Хреста[18][19].

У 1578 році татари і турки, знову прийшовши на Галичину, взяли в облогу Монастириська. Деякий час захисники стримували їх натиск, ворогам вдалося захопити містечко; пограбувавши, вщент спалили, зруйнували його. Для покращення оборони в 1600 році завершилося спорудження замку. Місто позначене на мапі 1613 р. (з помилковим розташуванням нижче за течією Дністра). У 1621 році Поділлям пройшлись татари, замок в Монастириськах було зруйновано[20].

У жовтні 1629 року воєвода руський Станіслав Любомирський під Монастириськами розбив орду кримських татарів, які з великою здобиччю поверталися з-під Бурштина[21].

Від 1630 — власність Потоцьких[22], які перебудували замок під палац. Власниками міста були воєвода смоленський Александр Ян Потоцький, по його смерті 1714 року вдова Тереза з Тарлів, їх син, каштелян львівський граф Юзеф Потоцький.[23]

Під час Національно-визвольної війни в 1655 році під проводом Богдана Хмельницького окремі козацькі загони проходили через Монастириська. З їх наближенням до містечка священик з Фільварок Швайка (Швайна) зібрав добровольців і підняв повстання проти польської влади, після якого отець-повстанець із загоном подався разом з козацькими військами. Владні ляхи жорстоко помстилися на місцевому населенні. З того часу за містечком залишилася могила полеглих, де щороку на Покрову проводилися богослужіння. На горбі при дорозі на Галич виднівся дерев'яний хрест. З приходом радянської влади могилу було зруйновано[24].

1667 р. відбулася битва під Підгайцями між військом Петра Дорошенка та Яна Собеського. В цей час було захоплено монастир в Монастириськах. 1672 року під час одного з нападів татарсько-турецьких військ і козаків на чолі з гетьманом П. Дорошенком було спалено містечко Монастириська, зруйновано монастир, який більше не відбудовувався[25].

Австрійський період[ред.ред. код]

Тютюнова фабрика.

Після першого поділу Речі Посполитої наприкінці 1773 року Монастириська стали центром одного з 13-ти дистриктів Галицького циркулу Королівства Галичини та Володимирії. 14 березня 1775 року Галицька придворна канцелярія затвердила проект від 11 жовтня 1774 року, за яким Галицький циркул з центром у Станіславові складався з 4-х дистриктів, Монастириський дистрикт скасовувався. 2 вересня 1780 року губернатор Галичини був зобовязаний провести нову адмінреформу коронного краю. 22 березня 1782 року цісарева Марія Терезія видала патент, за яким взагалі скасовувались дистрикти, створювалися 18 циркулів (округів).[26]  — Монастириська і навколишні села ввійшли до складу Станіславського округу Габсбурзької імперії (з 1804 року — Австрійської імперії[27]).

За власника міста італійського шляхтича Кароля Бако де Гетте споруджено Державну фабрику сигарет та тютюну (1797 р.)[28] і фабрику паперу (18641914 рр.).

12 січня 1806 р. в місті взяли шлюб графиня Людвіка Потоцька (доньки Юзефа Макарія, 1789-2.IV.1874) та граф Ян Кароль Дідушицький (27.I.1774-12.II.1856, Голорусава).[29]

1867 р. місто приєднали до Бучацького повіту[30].

У 1848 році в місті створений осередок «Руської Ради». Протягом 18481851 років в Східній Галичині видавалася газета «Зоря Галицька», яку в Монастириськах поширював отець Михайло Сінгалевич. У містечку було збудовано Народний дім, в якому діяла читальня «Просвіти», активними діячами якої були Володимир Сіменович та Олена Кисілевська, що заклали хор, драматичний гурток, влаштовували концерти, вистави тощо.[31].

1884 рік — через місто пролягла заліз­ниця Станіслав-Ярмолинці, що сприяла розвит­ку промисловості й торгівлі[32].

Наприкінці ХІХ ст. місто як посаг Потоцької (ім'я поки встановлюється) перейшло до шляхтича італійського походження Карло (Кароля) Бако де Гетте.[33]

1903 р. внаслідок пожежі містечко зазнало значних пошкоджень, повністю згоріло, збереглася лише церква. Найбільше постраждали Фільварки та Березівка. Це спричинило відхід населення, економічне життя підупало[34].

З 1906 року в Монастириськах пра­цював невеликий лісопильний завод і цегельня[35].

На загальних виборах до Австрійського парламенту 1907 року, Монастириська ввійшло до 60 сільського змішаного округу (Бучач, Підгайці, Монастирська, Вишнівчик). Від цього округу депутатом став львівський адвокат д-р Генрик Ґабль, заступником — д-р Лонгин Цегельський[36].

Перша світова війна[ред.ред. код]

У 1914 році до лав УСС приєдналися монастирищани:

  • Орест Подляшецький — отаман
  • Льонгин Горбачевський, Володимир Лазаревич, Адольф Кардаш — поручники
  • Євген Рибак — сотник
  • Сидор Горбачевський, Карло Івасечко — четарі

Також Степан Вітошинський, Володимир Вовчук, Володимир Боцюрко, Норберт та Емануїл Рибаки, Іван Гладун, Григорій Било, Володимир Левицький, Роман Нагайло, Дмитро Надморський, Володимир Радловський, Ярослав Сіменович[37].

Під час Першої світової війни місто зазнало руйнувань, майже все населення евакуйоване.

Західноукраїнська Народна Республіка, українсько-польська війна 1918–1919 років[ред.ред. код]

Могила о. Захарія Подляшецького та о. Юрія-Адальберта Галібея біля церкви Воздвиження Чесного Хреста.

У листопаді 1918 р. в місті майже мирно встановилася влада ЗУНР. Важливу роль у встановленні української влади у місті відіграли поручник УСС Е. Рибак, стрілець УСС Норберт Рибак.[38] Загони, зорганізовані в навколишніх селах, взяли під контроль найважливіші будівлі міста. Під час розброєння ешелонів на залізничній станції загинули Іван Боднарчук і Павло Слюсарчин з Ковалівки[39].

Під час виборів делегатів Української Народної Ради представниками Монастирищини були Ілля Максимів з Коропця і Михайло Плиска із Задарова. У 1919 році в І гуцульському курені ІІ Коломийської бригади була єврейська чота, сформована із жителів Бучача і Монастириськ. У кінці травня[40] 1919 року Монастириська захопила польська армія. До середини липня Монастирищина переходила з рук в руки, стала ареною жорстоких боїв. В цей час було жорстоко замордовано українських греко-католицьких священиків: старенького[41] Захарія Подляшецького і сотрудника (помічника) Юрія-Адальберта Галібея, які поховані біля церкви Воздвиження Чесного Хреста. Ось як це згадує Норберт Рибак:[42]

« Тортували їх нелюдсько, вирізали вуха, носи, пальці, виколювали очі, дерли живцем шкіру, парили кип'ятком.  »

Місто було звільнене вд польських військ 13 червня 1919 року 11-ю Стрийською бригадою УГА ІІІ-го корпусу УГА під час Чортківської офензиви УГА.[43]

Польська окупація[ред.ред. код]

16 липня 1919 року поляки остаточно захопили Монастирищину[44].

Завдяки Я. Лазаревичу, молодь містечка відбудувала Народний дім, в якому розміщувалися товариства «Рідна школа», «Український кооперативний банк», «Січ». Головою читальні був Адольф Кардаш, секретарем — адвокатський працівник Іван Аронець, що організував драматичний гурток, хор, яким керував Володимир Боцюрко.

У Монастириськах діячами Бучацької повітової філії «Просвіти» зроблено заходи для того, щоб створити просвітньо-організаційний осередок для судової округи Монастириська.[45] 18 червня 1924 р. відзначались 63-ті роковини смерті Т.Шевченка; після виконання гімну «Ще не вмерла Україна» на сцену вибіг комендант поліції (в цивільному), заборонив співати. Було арештовано голову читальні А. Кардаша, секретаря І. Аронця, диригента В. Боцюрка. Приїхав комісар поліції з Бучача, усно припинив діяльність читальні (діяла 30 літ).[46] У 1928 році в містечку засновано філію товариства «Просвіта» (всі читальні з судового повіту (округу) Монастириська перейшли під її опіку[47]). Організовано «Союз українок».

У 1936 році за допомогою студентів Норберт Рибак заснував філію українського товариства «Луг», при ньому — клуб копаного м'яча (тобто футбольний) «Степ», керівником якого був О. Івасечко; польська адміністрація організувала філію товариства «Стшелєц». Після свого приходу у 1939 році червона влада заборонила діяльність партій та громадських організацій[48][49].

Від січня 1940 — райцентр (з грудня 1962 по грудень 1966 належало до Бучацького району)[50].

Гітлерівська окупація[ред.ред. код]

4 липня 1941 року — початок гітлерівської окупації. У липні 1943 р. поблизу міста проходило з'єднання Сидора Ков­пака. 22 липня 1944 року Монастириська були відвойовані 30-ою стрілецькою дивізією 30-го стрілецького полку 1-ї гвардійської армії під командуванням генерал-полковника Андрія Гречко.

Радянський період[ред.ред. код]

Населення[ред.ред. код]

[51][52][53][54][55]

Дані переписів різних часів

Територія громади складала 34.17 км². У 1921 році було 864 помешкання, а у 1931 році — 1176.

У 1841 році в містечку проживало 913 українців:

  • Монастириська — 221
  • Березівка — 245
  • Фільварки — 447

За переписом 1912 року в Монастириськах проживало 893 українці:

  • Монастириська — 201
  • Березівка — 190
  • Фільварки — 592[56]

Національний склад

Рік Склад населення Число осіб Частка у %
від усього населення
1848 українці 747 22
поляки 408 12
євреї 1310 38,6
німці 850 25
чехи 8 0,24
румуни 2 0,06
мадяри 4 0,12
вірмени 2 0,06
татари спольщені 60 1,8[57]
1880 українці 762 17,6
поляки 1271 29,3
євреї 2292 52,9
інші 8 0,2
1900 українці 580 11,9
поляки 1773 36,4
євреї 2504 51,5
інші 10 0,2
1939 українці 900 11,5
поляки 5350 68,7
євреї 1550 19,8[58]

Архітектура[ред.ред. код]

Пам'ятки[ред.ред. код]

Церква Успіння Божої Матері (колишній костел)
  • церква Успіння Божої Матері (1751 р., мурована, колишнє приміщення костелу, скульптор Й.-Г. Пінзель)
  • церква Введення Пресвятої Діви Марії (1873 р., дерев'яна)
  • церква Воздвиження Чесного Хреста (1892 р., мурована, реставрована 1925 р.)
  • 5 капличок
  • 3 «фігу­ри» (скульптури) Матері Божої.

Збереглося приміщення колишньої синагоги (1904 р.).

Пам'ятники[ред.ред. код]

Встановлено

  • пам'ятний знак воякові УПА Й. Русаку (1993 р.)
  • меморіальні дошки
    • на честь звільнення Монастириськ від гітлерівських окупантів
    • громадсько-культурній діячці Олені Кисілевській.

Некрополі[ред.ред. код]

Братська могила радянських воїнів у міському парку Монастириська

Є братські могили радянських воїнів на міському цвинтарі. У три ряди розміщено 23 могили невідомих воїнів, на яких встановлено надгробні плити.

У міському парку є братська могила радянських воїнів. На могилі пам'ятник — скульптура воїна на повний зріст на прямокутному постаменті східчастої форми (м. Монастириськ, міський парк).

На міському кладовищі є могила радянського воїна В. П. Краснікова, який загинув у 1958 р. при розмінуванні складу з боєприпасами. На могилі пам'ятник — обеліск пірамідальної форми.

Вулиці Монастириськ[ред.ред. код]

Наприкінці ХІХ — на початку XX століття Монастириська були частково занедбаним брудним провінціяльним населеним пунктом. В дощову погоду тут неможливо було пройти, болото на вулицях стояло по коліна.[59]

Теперішня назва Радянська назва Довоєнна назва
1 вул. Бандери С. вул. Гагаріна Ю.
2 вул. Будівельника
3 вул. В. Великого вул. Галана Я.
4 вул. Відродження
5 вул. Галицька
6 вул. Гнатюка В. вул. Чапаєва В.
7 вул. Горіхова
8 вул. Горішня вул. Маяковського В.
9 вул. Грушевського М. вул. Горького М.
10 вул. Добровідка
11 вул. Долішня вул. Дворського
12 вул. Дорошенка
13 пр. Затишний
14 вул. Зелена вул. Галицька
15 вул. Злуки
16 вул. Кисілевської О.
17 вул. Коновальця Є. вул. Щорса М.
18 вул. Краснікова
19 вул. Крушельницької С.
20 вул. Лесі Українки
21 вул. Мазепи І. вул. Чехова А.
22 вул. Миру
23 вул. Нова
24 вул. Озерна
25 вул. Павлюкевичів
26 вул. Пекарська
27 вул. Перемоги вул. Горького М.
28 вул. Петлюри С.
29 вул. Підгородня вул. Мічуріна
30 вул. Сагайдачного П.
31 вул. Садова
32 вул. Січових Стрільців вул. Радянська
33 вул. Сонячна вул. Горбуна
34 вул. Стецька Я.
35 вул. Стуса В. вул. Воровського
36 вул. Тиха
37 вул. Тичини П.
38 вул. Франка І.
39 вул. Хвильвого М. вул. Шевченка Т.
40 вул. Хмельницького Б.
41 вул. Чорновола В.
42 вул. Шевченка Т. вул. Леніна В.
43 вул. Шкільна вул. Шкільна
44 вул. Шухевича Р. вул. Першотравнева

Промисловість[ред.ред. код]

Промислові підприємства:

  • ВАТ «Українська тютюнова компанія» — виробництво сигарет[60]
  • ВАТ «Монастириський молочний завод» — перероблення молока та виробництво сиру, оптова торгівля молочними продуктами, яйцями, олією, тваринним маслом та жирами, роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах з перевагою продовольчого асортименту[61]
  • ВАТ «Монастириське заводоуп­равління будівельних матеріалів» — виробництво будівельної цегли, облицювальної плитки, кахелю[62]
  • ТОВ «Гали­чанка» — виробництво робочого одягу[63]
  • ТОВ «Прогрес» — вирощування зернових та технічних культур, продукція: зерно, зернобобові, пшениця, ВРХ, молоко[64]

Транспорт[ред.ред. код]

В'їзд у місто зі сторони Бучача

Автомобільний транспорт

Залізничний транспорт

У 1884 році завершилось будівництво залізничної магістралі Хриплин-Монастириська-Бучач-Копичинці-Гусятин. В перших роках поїзд проїжджав через місто лише раз на день (Станіслав 10.00 — Бучач 14.39), а в 1914 році — вже три рази. У час відкриття лінії Станіслав-Бучач ціна квитка в 1885 році третього класу була 1 гульден і 20 крейцерів[65]. Залізниця була одноколійною, її ширина становила 1435 мм. Після приходу радянської влади у 1939 році ширину колії змінили на 1520 мм. Планувалось створення другої колії на маршруті Проскурів-Ярмолинці-Копичинці-Біла (Чортківська)-Бучач-Монастириська-Станиславів, проте ця робота припинилась з початком Другої світової. Після приходу гітлерівських окупантів відбулась нова перешивка колій під європейський стандарт.

У 1944 році гітлерівська адміністрація при відступі завдала відчутних пошкоджень залізниці на ділянці Бучач-Монастириська-Хриплин. За допомогою спеціальних пристосувань, які тягнув локомотив, знищувались шпали і самі рейки. Колишня залізниця місцями (в селах Комарівка, Добромишль) проходить поруч з існуючою автодорогою Монастириська-Івано-Франківськ. На фоні місцевості можна відрізнити цілі відрізки земляного насипу, колишні мости через річки, переїзди, підпірну стіну для запобігання зсуву ґрунту між селами Комарівка та Добромишль тощо. Цю дорогу можна відновити (існував план відновлення в 1991 р.), тоді Тернопіль зможе отримати коротший шлях до Карпат[66].

Соціальна сфера[ред.ред. код]

Освіта

У 1812 році в Монастириськах працювала однокласна школа. Вчителем цієї школи був Станіслав Свенціцький. Навчання велося польською мовою. У школі вчили писати, читати, такі предмети як арифметика, географія, музика. У 1867 році тут розмістилася двокласна школа, вчителем якої був Еммануїл Добруцький. Від 80-х років ХІХ ст. в Монастириськах діяла чотирикласна народна школа, де працювало 2 вчителів. У 1912 році відкрили польську шестикласну школу. У міжвоєнний період в містечку діяли семирічні чоловіча і жіноча школи, викладання в яких велося польською мовою. Жіноча школа розміщувалася в будинку, де тепер знаходиться районна бібліотека, чоловіча — в старому корпусі школи.

У 1939 році відкрита Монастириська ЗОШ І-ІІІ ступенів, яка почала функціонувати з 1946 року. З 1970 навчання проводиться в новому корпусі[67].

Заклади освіти:

Спорт

У 1989 році заснована Монастириська ДЮСШ. Першим директором було призначено Анатолія Шаля. З 2000 року школу очолює Марко Паньків. Власної спортивної бази не має. Для проведення навчально-тренувальних занять використовуються спортивні зали Монастириської та Коропецької загальноосвітніх шкіл, а також стадіони цих населених пунктів. Першими тренерами були (за сумісництвом) вчителі Монастириської ЗОШ К. П. Дидина (волейбол), І. Б. Дуда (футбол), І. М. Гончар (легка атлетика). Учні школи в 1999 році стали переможцями обласних змагань на призи «Шкіряний м'яч».[70]

Медицина

Наприкінці ХІХ — початку XX століття в місті поширювалися епідемічні захворювання. Причиною були брудні вулиці, які в дощову погоду перетворювалися на непрохідне болото, бідні люди жили під одним дахом з худобою. У 1890 році з тих, хто хворів інфекційними хворобами померло 21,9%, в 1898 році в повіті з 5121 новонародженого померло 3478[71].

Заклади медицини:

  • поліклініка
  • лікарня

Культура

Районна бібліотека

Палац культури, Монастириська центральна районна бібліотека, центр дитячої твор­чості, музей лемківської культури (від 1996), кімната-музей О. Кисілевської.

Релігія

Традиції

Від 2001 у Монастириськах відбу­вається щорічний всеукраїнський фестиваль лемківської куль­тури «Дзвони Лемківщини».

Засоби масової інформації[ред.ред. код]

Радіостанції[ред.ред. код]

  • Говорять Монастириська — районна комунальна радіостанція. Засновник — Монастириська районна рада. В ефірі — інформаційні, культурологічні, просвітницькі, розважальні програми та передачі для дітей. Веде мовлення на 1-му каналі проводової мережі за наступним графіком: понеділок — п'ятниця — 06:30-06:44; субота — неділя — 14:00-14:59.
  • Фест Забава — музична онлайн-радіостанція. Веде мовлення за адресою fest-radio.monastyryska.com. В ефірі — виключно україномовні пісні. Напрямок музики — фолк, автентика.

Друковані періодичні видання[ред.ред. код]

  • Вісті Придністров'я — районна щотижнева громадсько-політична газета. Заснована у 1941 році. Керівник — Дичко Богдан Степанович. Тижневий тираж становить 1700 примірників. Мова видання — українська[72].

Відомі особи[ред.ред. код]

Народилися[ред.ред. код]

Проживали і проживають[ред.ред. код]

Пра­цювали[ред.ред. код]

Перебували[ред.ред. код]

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • Місто Монастириська можна побачити у кліпі гурту «Скрябін» — «Руїна», а саме: кафе «Спокуса» (2:58), що поблизу автостанції, та школу (3:36)[79].

Галерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2011 року, Київ-2011 (doc)
  2. Тернопільський державний педагогічний інститут. Проблеми екології рідного краю. — Тернопіль, 1993. — с. 106
  3. Спадок Тернопілля
  4. О. Заставецька, Б. Заставецький, Д. Ткач. Географія Тернопільської області. — Тернопіль: «Підручники і посібники», 2006. — с. 29 ISBN 966-562-836-4
  5. О. Заставецька, Б. Заставецький, Д. Ткач. Географія Тернопільської області…  с. 37-38
  6. Б. Куневич. Моє Тернопілля. — Тернопіль: ТОВ «Новий колір», 2009. — с. 128 ISBN 978-966-8569-57-9
  7. Монастириська районна державна адміністрація
  8. Н. Андрусяк. Минуле Бучаччини // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник.— Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто: НТШ, 1972. — Т. XXVII. 944 с., іл. с. 32
  9. Б. Мельничук, В. Тракало. Монастириська і околиці в спогадах емігрантів. — Тернопіль: КЖВ «Тернопіль», 1993. — с. 3
  10. Замки та храми України
  11. Б. Мельничук, В. Тракало. Монастириська і околиці в спогадах емігрантів… — с. 3
  12. О. Клименко, Б. Хаварівський. Міська геральдика Тернопільщини. — Тернопіль: КЖВ «Воля», 2003. — с. 318 ISBN 966-528-179-8
  13. Quirini-Popławski R. Kościoł parafialny p.w. Najśw. Panny Marii Królowej korony Polskiej w Porchowej // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego.- Kraków: «Antykwa», drukarnia «Skleniarz», 2010. — Cz. I, tom 18. 368 s., 508 il. ISBN 978-83-89273-79-6 пол. s. 175
  14. О.Клименко, Б.Хаварівський. Міська геральдика Тернопільщини…  с.318-319
  15. П. Козубський, І. Гулей. Монастирищина у боротьбі за незалежність України. Люди, події, факти. — Тернопіль: КЖВ «Воля», 2010. — с. 404-405 ISBN 978-966-8569-57-9
  16. Buczaccy пол. , Sienienscy (01) пол.
  17. Jan Sienieński (wojewoda podolski)
  18. S. J. Kowalski. Powiat buczacki i jego zabytki. — Biały Dunajec-Ostróg: Wołanie z Wołynia, 2005. — 248 s. ISBN 83-88863-16-9 s. 201
  19. О. Клименко, Б. Хаварівський. Міська геральдика Тернопільщини…  с. 319
  20. П. Козубський, І. Гулей. Монастирищина у боротьбі за незалежність України. Люди, події, факти… — с. 405
  21. П. Козубський, І. Гулей. Монастирищина у боротьбі за незалежність України. Люди, події факти…  с. 8
  22. О. Клименко, Б. Хаварівський. Міська геральдика Тернопільщини. — Тернопіль: КЖВ «Воля», 2003. — с. 319 ISBN 966-528-179-8
  23. J. K. Ostrowski. Kościoł parafialny p.w. Wniebowzięcia Najświętszej Panny Marii w Monasterzyskach // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. Praca zbiorowa. Kraków: Międzynarodowe Centrum Kultury, «Antykwa». 1996, tom 4. 211 s., 402 il. seria: Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej. ISBN 83-85739-34-3 s. 84 пол.
  24. П. Козубський, І. Гулей. Монастирищина у боротьбі за незалежність України…  с. 8-9
  25. П. Козубський, І. Гулей. Монастирищина у боротьбі за незалежність України…
  26. Ірина Настасяк. Організація управління Галичиною і Буковиною у складі Австрії (1772–1848).— К.: Атіка, 2006.— 160 с.— С. 37—39. ISBN 966-3261-191-9
  27. П. Козубський, І. Гулей. Монастирищина у боротьбі за незалежність України… — с.4 05
  28. Б. Мельничук, В. Тракало. Монастириська і околиці в спогадах емігрантів. — Тернопіль: КЖВ «Тернопіль»,1993. — с. 15
  29. Рotoccy (07) (пол.)
  30. П. Козубський, І. Гулей. Монастирищина у боротьбі за незалежність України. Люди, події, факти. — Тернопіль: КЖВ «Воля», 2010. — с. 406 ISBN 978-966-8569-57-9
  31. П. Козубський, І. Гулей. Монастирищина у боротьбі за незалежність України. Люди, події, факти. — Тернопіль: КЖВ «Воля», 2010. — с. 405-406 ISBN 978-966-8569-57-9
  32. Історія Тернопільських залізниць
  33. Н. Андрусяк. Минуле Бучаччини // Бучач і Бучаччина… С. 60
  34. П. Козубський.  Монастириська // Вісті Придністров'я. — 1991. — № 7. — C. 4.
  35. П. Козубський Монастириська // Вісті Придністров'я. — 1991. — № 7. — C. 4.
  36. Р.Коцик. Бучач при кінці XIX-го і з початком XX-го століття // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник… С. 177
  37. П. Козубський, І. Гулей. Монастирищина у боротьбі за незалежність України. Люди, події, факти. — Тернопіль: КЖВ «Воля», 2010. — с. 406 ISBN 978-966-8569-57-9
  38. О. Полянський. Західна Україна у двох революціях. — Тернопіль: Джура, 1998. 52 с.: іл. с. 33
  39. П. Козубський, І. Гулей. Монастирищина у боротьбі за незалежність України… — с. 11
  40. Л. Шанковський. Бучаччина в роки визвольної війни 1918–1920 // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник.— Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто: НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — 944 с., іл. с. 78
  41. Л. Шанковський. Бучаччина в роки визвольної війни 1918–1920… с. 80
  42. П. Козубський, І. Гулей. Монастирищина у боротьбі за незалежність України. Люди, події, факти. — Тернопіль: КЖВ «Воля», 2010. — с. 11 ISBN 978-966-8569-57-9
  43. Л. Шанковський. Бучаччина в роки визвольної війни 1918–1920 // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник.— Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто: НТШ, Український архів, 1972.— 944 с.; іл. с. 80
  44. П. Козубський, І. Гулей. Монастирищина у боротьбі за незалежність України. Люди, події, факти. — Тернопіль: КЖВ «Воля», 2010. — с. 11 ISBN 978-966-8569-57-9
  45. В. Колцьо. Праця і розвиток читалень т-ва «Просвіта» в Бучаччині // Бучач і Бучаччина… с. 260
  46. В. Колцьо. Праця і розвиток читалень т-ва «Просвіта» в Бучаччині… с. 261
  47. В. Колцьо. Праця і розвиток читалень т-ва «Просвіта» в Бучаччині… с. 262
  48. П. Козубський, І. Гулей. Монастирищина у боротьбі за незалежність України. Люди, події, факти. — Тернопіль: КЖВ «Воля», 2010. — с. 13 ISBN 978-966-8569-57-9
  49. П. Козубський, І. Гулей. Монастирищина у боротьбі за незалежність України. Люди, події, факти. — Тернопіль: КЖВ «Воля», 2010. — с. 407 ISBN 978-966-8569-57-9
  50. Б. Куневич. Моє Тернопілля. — Тернопіль: ТОВ «Новий колір», 2009. — с. 11-12 ISBN 978-966-2061-21-5
  51. П. Козубський. Монастириська // Вісті Придністров'я. — 1991. — № 7. — C. 4.
  52. П.Козубський. Монастириська // Вісті Придністров'я. — 1991. — № 7. — C. 5.
  53. Монастириська ЗОШ
  54. Б. Мельничук, В. Тракало. Монастириська і околиці в спогадах емігрантів. — Тернопіль: КЖВ «Тернопіль», 1993. — с. 13
  55. О. Заставецька, Б. Заставецький, Д. Ткач. Географія Тернопільської області. — Тернопіль: «Підручники і посібники», 2006. — с. 130 ISBN 966-562-836-4
  56. Б. Мельничук, В. Тракало. Монастириська і околиці в спогадах емігрантів. — Тернопіль: КЖВ «Тернопіль», 1993. — с. 13
  57. Козубський П. Й. Монастириська // Вісті Придністров'я. — 1991. — № 7. — C. 4.
  58. Б. Мельничук, В. Тракало. Монастириська і околиці в спогадах емігрантів. — Тернопіль: КЖВ «Тернопіль», 1993. — с. 13
  59. П. Козубський. Монастириська // Вісті Придністров'я. — 1991. — № 7. — C. 4.
  60. ua-region.info
  61. ua-region.info
  62. ua-region.info
  63. ua-region.info
  64. ua-region.info
  65. П. Козубський. Монастириська // Вісті Придністров'я. — 1991. — № 7. — C. 4.
  66. Історія Тернопільських залізниць
  67. Монастириська ЗОШ
  68. Монастириська ЗОШ
  69. rexami.com
  70. О. Танчук. Дитячо-юнацькі спортивні школи системи освіти. Історія розвитку. — Тернопіль: ТзОВ «Терно-граф», 2007. — с. 36
  71. П. Козубський. Монастириська // Вісті Придністров'я. — 1991. — № 7. — C. 4.
  72. Газети України
  73. Б. Мельничук. Боцюрків Іларій // Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. — Т. 1–4.— 2010. — T. 4: А — Я (додатковий). — ISBN 978-966-528-318-8. — С. 73
  74. W. Zajewski. Potocki Stanisław h. Pilawa (1776–1830) // Polski Słownik Biograficzny.— Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź, 1984.— t. XXVIII/1, zeszyt 116. 178 s. (пол.) S. 170–172
  75. E. Kozłowski. Potocki Antoni (1780–1850) // Polski Słownik Biograficzny.— Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź, 1983.— t. XXVII/4, zeszyt 115. (пол.) S. 792–793
  76. T. Zaucha. Kościół parafialny p.w. Narodzenia Najśw. Panny Marii i Św. Szczepana pirwszego męczenika w Potoku Złotym // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego.- Kraków: «Antykwa», drukarnia «Skleniarz», 2010. - Cz. I, tom 18. 386 s., 509 il. ISBN 978-83-89273-79-6 (пол.) S. 192–209
  77. Б. Пиндус. Галібей Юрій-Адальберт // Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. — Т. 1–4.— 2004. — T. 1: А — Й. — ISBN 966-528-197-6. — С. 333
  78. М. Токарчук. Гадз Петро Іванович // Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. — Т. 1–4.— 2004. — T. 1: А — Й. — ISBN 966-528-197-6. — С. 320
  79. «Скрябін» — «Руїна» (відео в «YouTube»)

Джерела[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто: НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — 944  с. — (іл).
  • Б.Андрушків. Некрополі Тернопільщини, або про що розповідають мовчазні могили. — Тернопіль: «Підручники і посібники»,1998. — с. 19
  • І. Дуда, В. Сосницький, Г. Уніят. Монастириська // Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. — Т. 1–4.— 2005. — T. 2: К — О. — ISBN 966-528-199-2. — С. 554–555.
  • Monasterzyska // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innyh krajów słowiańskich. — Warszawa: Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1885. — T. VI (Malczyce — Netreba).— S. 659—659. (пол.)
  • Б. Мельничук, В. Тракало. Монастириська і околиці в спогадах емігрантів. — Тернопіль: КЖВ «Тернопіль», 1993. — с. 3.
  • О. Заставецька, Б. Заставецький, Д. Ткач. Географія Тернопільської області. — Тернопіль: «Підручники і посібники», 2006. — 144 с. ISBN 966-562-836-4
  • Б. Куневич. Моє Тернопілля. — Тернопіль: ТОВ «Новий колір», 2009. — 200 с. ISBN 978-966-2061-21-5
  • П. Козубський, І. Гулей. Монастирищина у боротьбі за незалежність України. Люди, події, факти. — Тернопіль: КЖВ «Воля», 2010. — 576 с. ISBN 978-966-8569-57-9
  • О. Клименко, Б. Хаварівський. Міська геральдика Тернопільщини: — Тернопіль: «Воля», 2003. — 500 с. (+ 8 с. вкладка) ISBN 966-528-179-8
  • J. K. Ostrowski. Kościoł parafialny p.w. Wniebowzięcia Najświętszej Panny Marii w Monasterzyskach // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. Praca zbiorowa. Kraków: Międzynarodowe Centrum Kultury, Antykwa. 1996, tom. 4. 211 s., 402 il. seria: Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej. ISBN 83-85739-34-3. пол.
Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.