Ходорів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ходорів
Ua-khoa.png Hodor h.png
Герб Ходорова Прапор Ходорова
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Львівська область
Район/міськрада Жидачівський район
Код КОАТУУ 4621510500
Перша згадка 1394
Магдебурзьке право 1436
Населення 9900 (01.01.2011)[1]
Площа 8,25 км²
Поштові індекси 81750
Телефонний код +380-3239
Координати 49°24′21″ пн. ш. 24°18′37″ сх. д. / 49.40583° пн. ш. 24.31028° сх. д. / 49.40583; 24.31028Координати: 49°24′21″ пн. ш. 24°18′37″ сх. д. / 49.40583° пн. ш. 24.31028° сх. д. / 49.40583; 24.31028
Водойма p. Луг
День міста 22 серпня
Відстань
Найближча залізнична станція Ходорів
До районного центру
 - фізична 14 км
До обл./респ. центру
 - фізична 64 км
Міська влада
Адреса 81750, Львівська обл., Жидачівський р-н, м. Ходорів вул. Грушевського, 38
Міський голова Коцовський Олег Теодорович

Хо́дорів — (в минулому — Ходоростав, Ходорів-став) місто районного підпорядкування Жидачівського району Львівської області. Розташоване над річкою Луг (сточище Дністра), за 14 км від Жидачева і за 64 км на південний схід від Львова. Ходорів — важливий залізничний вузол.

Назва міста[ред.ред. код]

За найвірогіднішою версією, назва міста походить від чоловічого імені Ходор (народний варіант імені Федір, Хведір). До цих імен наближене й ім'я Теодор, яке бере початок від грецьких слів Теос (Бог) і дорон (дарунок). Отже, буквально Божий дар. Історик, дослідник літописів Антоній Петрушевич підтверджує думку про початкове походження назви міста від імені Теодор. Він пише: «Руське ім'я Ходор, Хведір, Хведько, Федько зіпсоване руською вимовою імені Теодор»

Декотрі історики стверджують, що за давньою легендою, поширеною в роді Ходорівських, Ходор разом з трьома братами-княжичами Данилом, Васьком і Ванком Корчаками прибули на Русь з Угорщини. Від нього нібито і пішов рід Ходорівських.

За іншою версією назву міста складається з трьох частин: Ход-о-рів. Перша частина трансформувалася від слова хід або ходити. Тому назву можна трактувати ще й так: ходити ровом, ходити по рову. Цю версію розповіли старожили міста.

У багатьох документах, що з'явилися після грамоти 1394 р., місто назване Ходорівстав. Це пов'язане з тим, що з початку воно розташовувалося на острові, утвореному ставом і одним з рукавів ріки Лугу. Саме наявність ставу та ріки зумовили зручне розташування поселення. До речі на одній з старовинних печаток зображено рибалку з «павуком» (сітка для лову риби). Ця печатка покладена в основу теперішнього герба Ходорова.

Історія[ред.ред. код]

У складі Королівства Польського та Речі Посполитої[ред.ред. код]

Вперше згадується у 1394 р. під назвою Ходорів-став, Ходоростав. Як і більшість старовинних поселень, Ходорів розташувався в місці, пристосованому до оборони: в межиріччі Дністра та його притоки Лугу. Як підказує стара назва Ходорова, поблизу міста й справді розташовані кілька великих ставків, зокрема, Ходорівський та Отиневицький стави.

На початку 17 ст. власником міста був граф Федір (Теодор) Тишкевич на Логойську — підстолій Берестейського воєводства, зять князя Януша Кузьмича Заславського.[2]

В складі імперії Габсбурґів[ред.ред. код]

За Австрії містечко в Бобрецькому повіті, з 1890-х pp. — залізничний вузол. 29 листопада 1897 року почався рух відтинком залізниці Ходорів — Підвисоке.[3]

3 березня 1918 року в місті відбулось «свято державності і миру» (віче) на підтримку дій уряду Української Народної Республіки, на якому були присутні близько 20 000 осіб.[4]

Західноукраїнська Народна Республіка[ред.ред. код]

Генеральний Штаб УГА, Ходорів, лютий 1919

1918-19 рр. постій (місцерозташування) Начальної Команди УГА[5] у війні з поляками.

В місті проходили перемовини між предстаниками Антанти (місія під командуванням французького генерала Бартелемі) та УНР — ЗУНР, в якій брав участь, зокрема, Головний отаман УНР Симон Петлюра,[6] який був запрошений на переговори між предстаниками ЗУНР та місією Бартелемі (26 лютого відвідав Бережани, Стрий (ввечері побував на виставі у Народному домі), 27 лютого прибув до Ходорова. Його зустрічали: Президент ЗУНР Е.Петрушевич, почесна сотня, оркестр грав гімн «Ще не вмерла Україна». Під час зустрічі з Бартелемі поставив умову визнання УНР та ЗУНР, надання підтримки в боротьбі проти більшовиків.[7]

27 березня 1919 р. у Ходорові під головуванням президента ЗУНР Е.Петрушевича відбулась широка нарада за участи урядових та військових діячів ЗУНР, УНР: було вирішено надіслати делегацію до Парижу, всіма заходами добиватись миру. На Ходорівській нараді НКГА запропонувала перейти до активної оборони на усьому фронті, якнайшвидне зміцнити УГА.[8]

23 травня 1919 р. місто було захоплене в результаті наступу польських окупаційних військ під командуванням генерала Ю.Галлєра.[9] Після Чортківської офензиви (наступу) УГА лінія фронту проходила близько на схід від міста.[10]

Пам'ятки[ред.ред. код]

Залізничний вокзал. 1890-ті роки

В Ходорові був замок — не зберігся, колись розташовувався на острові, до якого веде теперішня вул. Замкова.

Старі листівки від 1903 та 1913 років називають «замком» оточений парком палац барона Козіми де Во (Kazim de Vaux), збудований після 1860 р. Під час Першої світової війни палац був спалений в 1915 р., відбудований в 1932-33 рр. князем Євгеном Любомирським. Споруда збереглася, використовується як один з корпусів лікарні (вул. Б. Хмельницького), включена в перелік пам'яток архітектури місцевого значення, де чомусь датується початком XX ст.

Парк теж фігурує в місцевому реєстрі.

Громадський, партійний устрій[ред.ред. код]

До складу Ходорівської міської ради входять 30 депутатів, котрі обираються на місцевих виборах терміном на 5 років. На місцевих виборах 2010 року до Ходорівської міської ради пройшли представники десятьох політичних сил: Всеукраїнське об'єднання «Свобода» (10 депутатів), Народний союз «Наша Україна» (5 депутатів), «Фронт Змін» (5 депутатів), Батьківщина (партія) (2 депутати), «Громадянська позиція» (3 депутати), Конгрес Українських Націоналістів (1 депутат), Українська народна партія (1 депутат), «Сильна Україна» (1 депутат), «За Україну!» (1 депутат), та Партія «Реформи і порядок» (1 депутат). Міським головою Ходорова є Олег Коцовський.[11]

Промисловість[ред.ред. код]

У Ходорові розташовувався Ходорівський цукрорафінадний комбінат (місцева назва: «Цукровня»), заснований 1913 р., видобуток у 1970 р. склав:

  • цукру піску 38 600 т,
  • цукру рафінаду 98 400 т,
  • спирту ректифікату 196 500 т,

На даний час від завод не працює. Завод поліграфічних машин, а також меблева фабрика, м'ясокомбінат

На вулиці Шевченка, 165 розташоване державне об'єднання "Комбінат «Троянда». Воно, одне з двох у області, належить до сфери управління державного резерву України. Особливу вагу для держави на комбінаті відіграють складські приміщення. Для того, щоб стабілізувати ціни на цукор, у 2009 році на цей комбінат було відвантажено понад 700 тонн цукру з державного резерву.

Відомі особи[ред.ред. код]

В Ходорові народилися[ред.ред. код]

  • Ольга Возниця — відома майстриня вишивки,
  • Сильвестр Калинець — український поет, прозаїк, драматург, перекладач і журналіст, відомий громадський діяч серед української діаспори в Бразилії, перший перекладач безсмертного Шевченківського «Заповіту» португальською мовою,
  • Микола Верещинський (1793–1882) — священнк, народознавець, меценат, відіграв важливу роль у відродженні та становлення і народного спрямування українського суспільно-культурного руху в Галичині.
  • Освальд-Мар'ян Бальцер — польський історик права, дійсний член Наукового товариства ім. Шевченка, поет і літератор, учений, організатор науки, ректор Львівського університету, архівіст і видавець.
  • Іван Кедрин-Рудницький — видатний український журналіст, публіцист, активний учасник визвольних змагань, громадський діяч серед української діаспори.
  • Дмитро Дубаневич (1900–1933) — Один з перших членів української військової організації, учасник нападу на повітову касу Долини 1925 р.,
  • Лопушанський Володимир (1903–1987) — український письменник, творчість якого була вимушено забута, звинувачений в антирадянщині та співробітництві з фашистами, засуджений радянською владою 1953 р.
  • Григорій Закляк (1908–1984) — архієпископ Ужгородський і Мукачівський, зберіг для відродження Української Грекокатолицької Церкви жезл Блаженнішого митрополита Андрея Шептицького.
  • Теодор Кудлик (1909–1990) — активний громадський діяч на Ходорівщині 30-4—х років, а також багато років — в українській громаді Великобританії; довголітній голова Центрального патріальхального комітету Української Помісної, Католицької Церкви у Великобританії; голова Союзу українців Британії, член теренового проводу ОУН., письменник, поет, журналіст, публіцист.
  • Ярослав Климкович (1925–1948) — вояк дивізії «Галичина», Музикант, композитор, поет.
  • Блаженна Тарсикія Ольга Мацьків — прожила мученицьке життя і стала Святою, проголошена Папою Іваном Павлом II Блаженною мученицею. Мощі сестри Тарсикії знаходяться в храмі св. Косми і Дам'яна у Ходорові,
  • Володимир Сохан (1923) — багатолітній Головний секретар Українського Народного Союзу в США, один з засновників Світового конгресу вільних українців, заступник голови Української Американської координаційної ради, член дирекції Координаційного комітету допомоги Україні, журналіст,
  • Ігор Калинець — український поет, яскравий представник хвилі поетів-шістдесятників, лауреат премії ім. Івана Франка у США, ім. Василя Стуса, лауреат Державної премії ім. Тараса Шевченка.
  • Романа Кобальчинська (1946–2013) — відомий етнограф, провідний спеціаліст Музею архітектури і побуту України в Києві, автор наукових досліджень, книг, публікації у пресі, виступів по радіо і телебаченні,
  • Володимир Пресняков (старший) (1946) — російський композитор, саксофоніст, аранжувальник, заслужений артист Росії.

З долею Ходорова пов'язане їх життя[ред.ред. код]

  • Александр Стефан Ходоровський  — власник (дідич) міста
  • Іван Вінницький (1865–1937) — священик, багатолітній Ходорівський декан, видатний релігійний та громадський діяч на теренах Ходорівщини.
  • Северина Кабарівська (1880–1929) — відомий у Галичині педагог, громадський діяч, поетеса, драматург, автор чисельних статей у газетах і журналах, одна з засновників «Просвіти» в Ходорові.
  • Дмитро Макогон (1881–1961) — прозаїк, поет, публіцист, громадський діяч, педагог, викладач у «Рідній школі» на початку 1939 р.
  • Яків Долгий (1883- невідомі) — св'ященник, довголітній парох Ходорова, член управи читальні «Просвіта», голова «Українбанку».
  • Корнило Троян (1885–1959) — адвокат, громадський і політичний діяч на теренах Ходорівщини у 30-х роках, член президії Українського національно-демократичного об'єднання, сенатор і посол до польського сейму.
  • Григорій Микитей (1888–1945) — відомий громадський діяч, педагог, журналіст, дипломат. Виступав у Народному домі з лекціями, рефератами брав участь у вічах.
  • Марія Юркевич (1895–1942) — активний член товариства «Просвіта», донька відомого російського епідеміолога Грекова.
  • Зенон Пеленський (1902–1979) — один із засновників ОУН, видатний журналіст, активний громадсько-політичний діяч української діаспори.
  • Ярослава Гапій (1903–1994) — близька родичка видатної української співачки Соломії Крушельницької, самодіяльна поетеса. Працювала в Палаці піонерів, навчаючи малят вишивки.
  • Степан Прокоп'як (1907–1975) — організатор багатьох хорів Ходорівщини 30-х років, керівник «Ходорівського Бояну», викладач Львівської консерваторії.
  • Ірина Вільде (1907–1982) — відома українська письменниця, лауреат Державної премії УРСР ім. Т. Шевченка, громадський діяч. З грудня 1943 р. до травня 1945 р. проживала з синами у Ходорові.
  • Петро Олійник (1909–1946) — один з організаторів ОУН. На теренах Ходорівщини, видатний командир УПА, знаний під псевдонімом Еней.
  • Іван Яцків (1910–1968) — священик, дійсний член Українського богословського наукового товариства, автор багатьох статей, редактор релігійних видань, меценат. 1939 р. був катехитом у Ходорові.
  • Степан Цибран (1910–1995) — греко-католицький священик, в'язень сталінських таборів, служив у Ходорівській церкві.
  • Богдан Прокопів (1911–1948) — один з найактивніших членів ОУН. На теренах Ходорівщини в 1930-40 рр., референт Служби безпеки Крайового Проводу ОУН.
  • Микола Левицький (1914–1945) — активний діяч ОУН на теренах Ходорівщини, політв'язень польських тюрем, обласний референт пропаганди в структурі ОУН — УПА, письменник.
  • Зеновій Кецало — Народний художник України, голова секції графіки, член правління Спілки художників Львівщини, член «Меморіалу».
  • Дмитро Слюсар (1919–1945) — активний член ОУН на Ходорівщині, в 1943-44 рр. — обласний провідник ОУН у Львові, з липня 1944 р. — крайовий провідник ОУН Львівського краю.
  • Орест Булка (1922) — член ОУН, учасник процесу 59-ти у Львові 1941 р., в'язень сталінських таборів на Колимі.
  • Михайло Горинь (1930–1920) — представник когорти шістдесятників, політв'язень, відомий громадський діяч, депутат Верховної Ради України першого скликання, почесний голова Української Республіканської Партії, публіцист.
  • Богдан Горинь (1936) — яскравий представник українських патріотів-шістдесятників, політв'язень, політичний і громадський діяч, народний депутат України, заступник голови товариства «Україна — Польща», літературний критик, мистецтвознавець.
  • Іван Гамкало — Народний артист України, диригент Національного академічного театру опери та балету ім. Шевченка, професор.
  • Галина Нехаєвська — українська актриса.

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2011 року, Київ-2011 (doc)
  2. Książęta Zasławscy (01) (пол.)
  3. Ю.Томін, Ю.Романишин, Р.Коритко, І.Паращак. Перша колія: до 150-річчя Львівської залізниці.— Львів: ТзОВ «Західноукраїнський Консалтинговий Центр» (ЗУКЦ), 2011.— 496 с.; іл. ISBN 978-617-655-000-6 c. 52
  4. М.Литвин, К.Науменко. Історія ЗУНР.— Львів: Інститут українознавства НАНУ; видавнича фірма «Олір», 1995.- 368 с., іл. ISBN 5-7707-7867-9 с. 23
  5. Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР… с. 76 (мапа-схема)
  6. Сергійчук В. Симон Петлюра.— К.: Україна, 2004. 448 с. ISBN 966-524-149-4 с. 203
  7. Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР… с. 168
  8. Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР… с. 168
  9. Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР… с. 189
  10. Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР… с. 194, мапа-схема
  11. Остаточні результати місцевих виборів в м. Ходорів Ходорів Сьогодні
Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.