Рудницький Ярослав-Богдан

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ярослав-Богдан Рудницький
Jaroslav-Bohdan Rudnyckyj.jpg
Народився 26 листопада 1910(1910-11-26)
Перемишль, Австро-Угорщина
Помер 19 жовтня 1995(1995-10-19) (84 роки)
Монреаль, Канада
Національність українець
Галузь наукових інтересів Мовознавство (зокрема лексикографія та ономастика), славістика, літературознавство
Заклад Український науковий інститут у Берліні
Український вільний університет
Карлів університет
Гейдельберзький університет
Манітобський університет
Наукове товариство імені Тараса Шевченка
Alma mater Львівський університет
Посада Голова Уряду Української Народної Республіки в екзилі
Президент Української вільної академії наук (1955-1969)
Голова Товариства плекання рідної мови
Президент Української Могилянсько-Мазепинської академії наук
Редактор часописів «Slavistica» та «Слово на сторожі»
Дружина Марина Рудницька
Нагороди Орден Канади

Яросла́в-Богда́н Рудни́цький (англ. Jaroslaw Bohdan Rudnycky; * 26 листопада 1910, Перемишль — 19 жовтня 1995, Монреаль) — український славіст, мовознавець, науковий і громадський діяч, літературознавець, фольклорист.

Біографія[ред.ред. код]

Народився 1910 року в сім'ї юриста Антона і Юлії (Шавалів) Рудницьких. У 1929 закінчив Стрийську гімназію матурою. Під час навчання у гімназії вступив до Пласту, належав до 5 куреня ім. Ярослава Осмомисла, а згодом — до 2 куреня УУСП «Червона Калина»[1]. У 1934 одержав ступінь маґістра слов'янських наук в Університеті Яна Казимира у Львові, а в 1937 р. завершив студії славістики у Львівському університеті докторатом філософії. У 1938 року виїхав до Берліна, де працював в Українському науковому інституті.[2]

У 1940 році переїхав до Праги, де став доцентом (з 1943 р. — професором) Українського вільного університету (УВУ), викладав у Карловому університеті. У 1945 виїхав до Німеччини, працював у Гейдельберзькому університеті, був професором УВУ в Мюнхені.

Канада[ред.ред. код]

У 1949 переїхав до Вінніпега (Канада); того ж року заснував відділ україністики в Манітобському університеті, у 1951 став першим головою-славістом, відділу цього університету (очолював до 1976). Дійсний член Наукового товариства імені Шевченка (НТШ) (з 1947), член-засновник Української вільної академія наук (УВАН) у Канаді та її президент 19551969).[2][3]

Очолював різні українські наукові, культурні та громадські організації:

Заступник голови Міжнародного комітету спеціальної ономастики при ООН (1972).

Одружений із Мариною Рудницькою, дочкою Дмитра Антоновича, активною діячкою української діаспори у Канаді.

Член королівської комісії[ред.ред. код]

Як член Канадської федеральної королівської комісії для справ двомовності й двокультурності у Канаді (1968–1971) відстоював конституційне визнання мов української та інших національних меншостей у Канаді на території з 10 % або більше даного населення (1967); заступник голови Міжнародного комітету спеціальної ономастики при ООН (1972). Беручи участь в міжнародних конгресах, ставив українські питання на світовому форумі.

Одержав 21 квітня 1993 найвище державне відзначення Канади з рук генерал-губернатора Канади Рамона Гнатишина — медаль офіцера Ордену Канади за заслуги у справі введення політики багатокультурності в Канаді.

Українознавчі студії в Австралії[ред.ред. код]

В 1970 роках, як голова Департаменту Славістики у Манітобському університеті, відвідав багато країн Південної Америки, Африки, Азії та Австралію, де став ініціатором створення Катедри Українознавчих Студій (КУА) в Австралії, започаткувавши українознавчі курси в різних університетах Австралії.[2]

В 1978 перевіз кораблем «Оріяна» для Центру Українознавчих Студій при університеті Макворі (англ. Macquarie University) приватну свою бібліотеку (коло 10,000 книжок). В 1979 р. за його почином з допомогою науковців в Австралії Ольги Качан і Ігоря Гордієва та дирекції Фундації Українознавчих Студії Австралії відбулася інавґурація КУА, а в 1984 — її урочисте відкриття в університеті Макворі.[2]

Редакційна діяльність[ред.ред. код]

Редактор серій УВАН «Slavistica», «Onomastica» та інших та журналу «Слово на сторожі» з 1964 (голова Товариства плекання рідної мови), співредактор різних наукових видань («The Slavic and East European Journal», «Etudes Slaves et Est Européennes» й ін.).

Творчий доробок[ред.ред. код]

Автор більше 2000 публікацій. Зокрема, автор збірки віршів «Євшану пах» (1994), книжок «Подорожі навколо півсвіту» (1955), «Подорожі по Америці» (1956), «З подорожі по Вінніпегу» (1957), «З подорожей по Канаді» (1949–1959), літературознавчої студії «Burns and Shevchenko» (1959).

Окремі видання:
  • Рудницький Я. Бернс і Шевченко. — Вінніпег, 1959. — 32 с.
  • Рудницький Яр. Бібліотека товариства «Просвіта» в Порт Артурі, Онтаріо. — Вінніпег, Порт Артур, 1961. — 16 с.
  • Рудницький Яр. Бібліотека читальні «Просвіти» у Вінніпегу. -Вінніпег, Порт Артур, 1956. — 30с.
  • Рудницький Я. Вірші // Хрестоматія української літератури в Канаді. — Едмонтон, 2000. — С.163.
  • Рудницький Я. Найближчі завдання шевченкознавства. -Вінніпег, 1958. — 32 с.
  • Рудницький Я. Нарис української діялектології. — Авгсбург, 1946.- 48 с.
  • Рудницький Я. Слово про Ігорів похід в переспівах на сьогочасну українську мову. — Грефенгайніхен, 1944. — 54 с.

Мовознавчі праці[ред.ред. код]

Праці з українського словотвору (наростки -ище, -исько 1934, 1967, наросток -епа 1959), акцентології (1941, 1948, 1961), топономастики Бойківщини 1939, 1962, українсько-канадських назв місцевостей 1949, 1951, мозаїки назв Манітоби 1970 та ін.), про ізофони бойківської говірки (1936, 1938), опис передміської говірки Львова (1943), записи українсько-канадських говіркових і фолкльорних матеріалів (19561963), співавтор (із З. Кузелею) українсько-німецького словника (1943), автор першого друкованого українського етимологічного словника англ. «An Etymological Dictionary of the Ukrainian Language») літери А—Д, 19621974), підручника української мови для німців (1940, 1964) та з Ю. Луцьким для англійців (1949, 1968), скриптів зі «старих» церковно-словянської граматики й вступу до слов'янознавства, нарису української діалектології, правопису й популярно-нормативних статей, бібліографії тощо.

Примітки і джерела[ред.ред. код]

  1. Центральний Державний історичний архів України у Львові, ф. 389, оп. 1, спр. 173, арк. 73, 80
  2. а б в г д е Українці Австралії: енциклопедичний довідник, «Вільна Думка» і Товариство Збереження Української Спадщини в Австралії, Сідней 2001. ISBN 0-908168-11-X
  3. а б Ярослав-Богдан Рудницький на сайті «Українці в світі»

Інші джерела[ред.ред. код]

  • Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1954—1989.
  • Р.  П.  Зорівчак. Рудницький Ярослав-Богдан // Українська мова: Енциклопедія. — К.: Українська енциклопедія, 2000. ISBN 966-7492-07-9
  • Prof J. В. Rudnyckyj — Sexagenarius. Вінніпеґ 1972. (бібліографія праць)
  • Оттавське відзначення українського вченого, «Український голос», 10 травня, 1993, с. 6
  • Rudnyckyj J. В. A bibliography of Writings 1933–1963. Winnipeg, 1964;
  • Rudnyckyj J. B. Repertorium Bibliographicum, 1933–1983. Ottawa, 1984;
  • Носко-Оборонів Т. Ярослав Богдан Рудницький. Б. М., 1992;
  • Дзира Я. Ярослав Рудницький. «Нар. творчість та етнографія», 1996, № 2-3.
  • Ukrainians in North America: A Biographical Directory of Noteworthy Men and Women of Ukrainian Origin in the United States and Canada. Editor: Shtohryn Dmytro M., Association for the Advancement of Ukrainian Studies, Champaign, Illinois, 1975. (англ.)
  • Славутич Яр. Увіковічнення українського слова в Канаді // Українська література в Канаді. Вибрані дослідження, статті й рецензії. — Едмонтон: Славута, 1992. — сс. 200–202.
  • Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.

Інтернетні ресурси[ред.ред. код]