Довнар-Запольський Митрофан Вікторович

Митрофан Вікторович Довнар-Запольський
Народився	2 (14) червня 1867 Речиця, Мінська губернія, Російська імперія
Помер	30 вересня 1934(1934-09-30) (67 років) Москва, СРСР
Поховання	Нове Донське кладовище
Країна	СРСР Російська імперія (до 1917 року)
Національність	білорус
Діяльність	історик
Сфера роботи	етнографія, фольклор, літературознавство і історія економіки
Alma mater	Історико-філологічний факультет Київського університету (1893), Імператорський університет Святого Володимира і Mozyr Men's Gymnasiumd
Заклад	МДУ, Імператорський Київський університет Святого Володимира, Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, ХІНГ, Харківський національний університет імені Василя Каразіна, Бакинський державний університет, Азербайджанський технічний університет, Білоруський державний університет, Інститут білоруської культури і Московська сільськогосподарська академія імені К. А. Тимірязєва
Конфесія	православного віросповідання
Рід	House of Downar-Zapolskid
У шлюбі з	Q122974395?
Діти	Довнар-Запольський Всеволод Митрофанович
Автограф
Нагороди	Орден Святого Володимира 4 ступеня 4-го ст.
Довнар-Запольський Митрофан Вікторович у Вікісховищі

|Ukrcenter= |Примітки=

Митрофа́н Ві́кторович Довна́р-Запо́льський (біл. Мітрафан Віктаравіч Доўнар-Запольскі, 2 [14] червня 1867(18670614), Річиця, Мінська губернія, Російська імперія — 30 вересня 1934, Москва, СРСР) — історик, етнограф та фольклорист, джерелознавець, архівознавець, археограф білоруського походження.

Біографія

Народився в містечку Річиця Мінської губернії в сім'ї столоначальника повітового поліцейського управління, спадкового шляхтича герба «Побуг» Віктора Мартиновича Довнар-Запольського. У зв'язку з матеріальними нестатками родина переїхала в болгарське місто Пловдив, де в той час проживав старший брат майбутнього історика Петро. Згодом батько після конфлікту зі старшим сином повернувся з Митрофаном до Білорусі.

Через переїзди й матеріальну невлаштованість Довнар-Запольський декілька разів міняв місце навчання. В одинадцять років його віддали до мінської гімназії, де він провчився один рік. За цей час батько отримав посаду мирового судді в Мозирі та помешкання і перевів сина до мозирської прогімназії. У ній хлопчик закінчив шість класів. У 1885 році батько перевів його до сьомого класу київської Першої чоловічої гімназії, з якої у восьмому класі його було виключено. Причиною виключення стала заборонена література, яку знайшов у його помешканні інспектор гімназії А. Старков. Це були поема Тараса Шевченка «Марія», українські журнали «Громада» й «Основа», лист відомого історика Миколи Костомарова до видавця газети «Колокол» та ін. Як показало слідство, проведене в гімназії, Митрофан Довнар-Запольський купив цю літературу в Болгарії, де гостював у матері, а за Емським указом, виданим імперським урядом 18 травня 1876 року, заборонялися як друкування української літератури, так і ввіз її з-за кордону.

У 1889­–1894 роках навчався на історико-філологічному факультеті Київського Імператорського університету Св. Володимира, навчання закінчив з дипломом 1-го ступеня. Своїми вчителями вважав істориків Володимира Антоновича та Володимира Іконникова. Під час навчання в університеті одержував стипендію Кирила та Мефодія, за що зобов'язаний був відпрацювати 6 років на посаді викладача у навчальних закладах Міністерства освіти. У жовтні 1895 року розпочав викладання історії в приватній гімназії Л. П. Ржевської в Москві. Ще під час навчання в університеті у вересні 1891 року був обраний членом Імператорського товариства любителів природознавства, антропології та етнографії, у травні 1893 року — дійсним членом Історико-філологічного товариства при Харківському університеті.

З січня 1896 року повернувся до Києва, де в університеті Св. Володимира розпочав дворічну підготовку до набуття професорського звання на катедрі російської історії. У квітні 1899 року прозпочав роботу в Московському університеті на посаді приват-доцента, а в травні 1901 року перевівся на таку ж посаду в Київський університет. Захистив магістерську (1901, тема «Державне господарство великого князівства Литовського при Ягеллонах») та докторську (1905, тема «Нариси з організації західноросійського селянства в XVI столітті») дисертації з історії Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського. У 1905—1919 роках — професор катедри російської історії Київського університету та організатор і керівник студентського історико-етнографічного гуртка, членами якого були майбутні історики Дмитро Дорошенко, Йосип Гермайзе, Петро Курінний, Олександр Оглоблин, Наталія Полонська-Василенко.

У 1912—1917 роках — директор Київського комерційного інституту, організованого 1908 року на базі комерційного відділення Вищих комерційних курсів, створених 1906 року за його ініціативи. Один з організаторів і перший директор Київського археологічного інституту (1918—1919), ініціатор створення Географічного інституту (1918—1919). Один із засновників та член Ради голів Київського товариства охорони пам'яток старовини та мистецтва (1910—1919), один з голів Комітету охорони пам'ятників історії та мистецтва Української академії наук (1919), співробітник Київської археографічної комісії.

Підтримував Білоруську Народну Республіку (БНР), очолював Білоруську торговельну палату (Київ, 1918), підготував проект створення Білоруського університету в Мінську (кінець березня 1918). У травні-жовтні 1918 брав участь у роботі дипломатичної місії БНР у Києві, яка шукала можливості домогтися визнання БНР у влад Радянської Росії, України, Дону, Німеччини та Австро-Угорщини.

На прохання властей БНР склав «Меморіал» («Основи білоруської державності»), який був надрукований у Гродно і Вільно в 1919 році декількома мовами. Документ містив історичне обґрунтування необхідності створення незалежної білоруської держави, і був представлений на Версальській конференції.

У 1920 році переїхав до Харкова, де працював у Харківському університеті та Інституті народного господарства, пізніше — проректор Азербайджанського університету (Баку), професор Білоруського університету (1925—1928, Мінськ), московських Інституту народного господарства та Сільськогосподарської академії імені І. Тімірязєва (1928—1934).

Надрукована але неопублікована книга «Історія Білорусі» викликала обурення у тогочасної більшовицької влади Білорусі (початок 1926), була названа «катехізисом націонал-демократизму» і заборонена, а сам рукопис конфіскований. Після цього, Довнар-Запольський був практично висланий у Москву (осінь 1926).

Автор понад 150 праць з історії Київської Русі, Московської держави, Росії в XIX столітті, історії Литви, Білорусі та України. Довнар-Запольський досліджував литовсько-польську добу української історії, історію Кривицької й Дреговицької земель, українських міст XV—XVI століть. Створив у Києві власну школу з історії Росії. Опублікував низку праць з історії народного господарства Російської держави XVI—XVII століттях, суспільного руху в Росії, зокрема з історії декабристського руху.

Негативно ставився до залучення білоруських земель до складу Росії після поділу Речі Посполитої. Вважав, що польська «шляхетська аристократична республіка» і російська «боярська олігархія», які повністю ігнорували демос, були «два зла» в білоруській історії і згубно впливали на білоруський народ, який є «дуже демократичний у своїх історичних та народних традиціях».

Помер у Москві, похований на новому Донському кладовищі.

Праці Довнар-Запольського й нині зберігають неабияке довідкове значення завдяки вміщеному в них багатому фактичному матеріалові.

Родина

Другим шлюбом був одружений з Надією Зейферт (нар. 20 жовтня (2 листопада) 1875), дочкою київського дворянина, гласного міської думи Іллі Зейферта. Мав трьох дітей: синів Всеволода (8 березня (20 березня) 1898 — 21 квітня 1919); Вячеслава (нар. 3 (16) грудня 1900) і дочку Ірину (нар. 19 (4) березня 1902).

Старший син, Всеволод, був одним з керівників боротьби за встановлення радянської влади в Києві, організатор і керівник загонів Червоної гвардії на Шулявці у 1917–1918 роках. Помер 1919 року в Гомелі від висипного тифу. На честь Всеволода Довнар-Запольського, у 1930-х роках було названо вулицю в Києві, яку за часів незалежної України (2015 року) перейменували на вулицю Митрофана Довнар-Запольського.

Другий син, В'ячеслав, загинув на території Білорусі під час громадянської війни в лавах Червоної армії.

Нагороди

• Орден Святого Володимира 4-го ступеня (1916).
• Медаль «В пам'ять коронації Імператора Миколи II» (1896).
• Медаль «В пам'ять 300-річчя царювання дому Романових» (1913).

Бібліографія

• Очерк истории Кривичской и Дреговичской земель до конца XII столетия [Архівовано 10 червня 2018 у Wayback Machine.] / М. В. Довнар-Запольский. — К. : Тип. т-ва И. Н. Кушнеров и К°, 1891. — VIII, 170 с. (рос. дореф.)
• Государственное хозяйство Великого княжества Литовского при Ягеллонах, т. 1. — К., 1901; (рос. дореф.)
• Политический строй древней Руси: Вече и князь [Архівовано 10 червня 2018 у Wayback Machine.] / Проф. М. Довнар-Запольский. — [М.]: И. Д. Сытин, ценз. 1906. — 64 с. — (Современная библиотека).
• Очерки по истории западнорусского крестьянства в XVI в. — К., 1906; (рос. дореф.)
• Мемуары декабристов. — К., 1906; (рос. дореф.)
• Идеалы декабристов. — М., 1907; (рос. дореф.)
• Украинские староства в первой половине XVI в. — К., 1908; (рос. дореф.)
• Русская история в очерках и статьях, т. 1–3. — М., 1909—1912; (рос. дореф.)
• История русского народного хозяйства. — К., 1911; (рос. дореф.)
• Торговля и промышленность Москвы XVI—XVII вв. — М., 1912; (рос. дореф.)
• Весь Юго-Западный край: справочная и адресная книга по Киевской, Волынской и Подольской губернии. — К., 1913. (рос. дореф.)
• Задачи экономического возрождения России: (русско-германский товарообмен и бельгийская промышленность) [Архівовано 9 червня 2018 у Wayback Machine.] / М. В. Довнар-Запольский. — К., 1915. — 72 с.: табл. (рос. дореф.)
• Народное хозяйство Белоруссии. 1861—1914 гг. [Архівовано 10 червня 2018 у Wayback Machine.] / Проф. М. В. Довнар-Запольский. — Минск: Изд. Госплана СССР, 1926. — [3], 240 c. : ил., табл. (рос.)

Джерела

• Бандарчык В. К. Гісторыя беларускай этнаграфіі XIX ст. — Мн. : Навука і тэхніка, 1964. — С. 201—215. (біл.)
• Герасименко Н. О. Історична спадщина М. В. Довнар-Запольського (1864—1934) [Архівовано 11 липня 2019 у Wayback Machine.] // Український історичний журнал. — 2003. — № 6 (453). — С. 143—154.
• Герасименко Н. О. Історична спадщина М. В. Довнар-Запольського (закінчення) [Архівовано 25 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Український історичний журнал. — 2004. — № 1 (454). — С. 120—130.
• Денисенко Г. Г. Довнар-Запольский Митрофан Вікторович [Архівовано 13 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 427. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.
• Історія Київського університету. 1874—1959 / За ред. О. З. Жмудського. — К., 1959.
• Караў Дз. У. Прадмова // Доўнар-Запольскі М. В. Гісторыя Беларусі / Беларус. Энцыкл., Нац. арх. Рэсп. Беларусь.; Пер. з рус. Т. М. Бутэвіч, Т. М. Кароткая, Е. П. Фешчанка. — Мн : БелЭн, 1994. — С. 5–15. — ISBN 5-85700-151-X. (біл.)
• Лебедева В. М., Скалабан В. В., Шумейко М. Ф. М. В. Довнар-Запольский и его наследие // Довнар-Запольский М. В. История Белорусии / М. В. Довнар-Запольский. — 2-е изд. — Мн : Беларусь, 2005. — С. 3–14. — ISBN 985-01-0550-X. (рос.)
• Матяш І. Б.. Довнар-Запольський Митрофан Вікторович [Архівовано 25 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2008. — Т. 8 : Дл — Дя. — 716 с. — ISBN 978-966-02-4458-0.
• Михальченко С. И. Киевская школа в историографии (В. Б. Антонович, М. В. Довнар-Запольский и их ученики). — М. : Прометей ; Брянск: Изд-во БГПУ, 1997. — 228 с. — ISBN 5-88543-088-8. (рос.)
• Послужной списокъ о службѣ ординарнаго профессора Императорскаго Университета Св. Владиміра Митрофана Викторовича Запольскаго-Довнара. Составленъ въ 1916 году / Киевский университет. Послужные списки преподавателей и служащих университета // ГАК, ф. 16, оп. 464, д. 4782, л. 40–49. (рос. дореф.)
• Чуткий А. І. Науковий геній Довнар-Запольського / Економіст: газета Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана. — № 6—7 (1481—1482). — 2017. — Березень.

Посилання

• Довнар-Запольський Митрофан Вікторович // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
• М. В. Довнар-Запольський як декабристознавець. [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
• Митрофан Викторович Довнар-Запольский. Статьи о Речице // govorim.by. — 2012. — 8 января. (рос.)