Історичні пісні

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search

Історична пісня — це ліро-епічний твір, у якому відтворено історичні події чи конкретні історичні постаті та висловлено ставлення народу до них.

Опис[ред.ред. код]

Мистецтво пробудження піснею в слухача спогадів про минуле і донесення цим до нього певної ідеї виникло в глибокій давнині. Згадки про історичні пісні щедро розсипані в творах римських і середньовічних авторів. Найдавніший текст історичної пісні, який дійшов до нас, – фрагмент пісні про перемогу франкського короля Хлотаря II (613–629) над саксами. Про розуміння франкською елітою значення історичних пісень свідчить указ короля франків Карла Великого про їх збирання та записування.

12–13 ст. – епоха розквіту рицарських пісень у Франції та Іспанії; тогочасні історичні пісні стали основою літературного героїчного епосу ("Пісня про Нібелунгів", "Пісня про мого Сіда", Едда тощо). Давньоруські джерела донесли до нас імена співців Митуси та Бояна. Генеза історичної української пісні тісно пов'язана з давніми плачами й голосіннями, традиціями колядування[1].

В історичних піснях часто оспівуються безіменні герої, але їхня діяльність пов'язана з конкретним історичним періодом. Поява історичних пісень є наслідком розвитку історичної свідомості народу і його художнього мислення. Вони з'явились у XV столітті, в період боротьби українського народу проти турецько-татарських загарбників, увібравши традиції героїчного епосу Київської Русі та українських дум. Відмінність між ними В.Антонович і М.Драгоманов бачили в тому, що історичні пісні – "загальнонародна, а не лише кобзарська форма поезії". Як й історичні думи, історична пісня є зразком епічного жанру, але вони відрізняються від дум формою – насамперед чіткою, упорядкованою, лаконічною строфою. В думах широко застосовуються речитатив з елементами імпровізації і схильність до бардівського виконання, а в історичній пісні перевага віддається мелодійності й правильним, здебільшого дво- і чотирирядковим строфам та колективному виконанню. Ще однією особливістю пісні є лаконізм, чітка музична ритміка, перевага ліричного елементу над епічним[1].

Назву «історичні пісні» вперше ввів в українську фольклористику Микола Гоголь у середині XIX століття.

Історичні пісні відтворюють найголовнішу рису народних героїв — готовність іти на самопожертву заради громадянського добра.

Тематичні групи українських історичних пісень[ред.ред. код]

  • про боротьбу з турецько-татарськими нападниками. Це хронологічно найдавніший цикл історичних пісень, вони належать до XV-XVII століть, коли Україна зазнавала грабіжницьких нападів з боку турків і татар. Наприклад, «Пісня про Байду», «Зажурилась Україна, що нічим прожити...», «Із-за гори, з темненького лісу» тощо;
  • про визвольну боротьбу українського народу під проводом Б. Хмельницького. Це пісні XVII століття, які стали одним із найяскравіших народних свідчень про величні роки тріумфу Національної революці 1648-1654 рр. Наприклад, «Ой Морозе, Морозенку», «Чи не той то хміль...», «Гей, не дивуйтесь, добрії люди», «Ой з города Немирова» і інше;
  • про стихійні селянські повстання та їх героїв.

Художні особливості історичних пісень[ред.ред. код]

  • рівноскладність вірша;
  • строфічність римування (рими часто розташовані за схемами «абаб» або «аабб»), у найдавніших піснях римування не було взагалі;
  • яскраво виражена епічність.

Пісня «Про Байду»[ред.ред. код]

У пісні «Про Байду» зображена героїко-романтична постать козацького ватажка Байди. Байда — Князь Дмитро Вишневецький — хоробрий чоловік, який тримав у постійному страху султанів Туреччини. Байду підступно захопили в Молдові та передали в Царгород. У пісні оспівана його несподівана, люта і героїчна смерть в Царгороді.

Пісня «Ой Морозе Морозенку...»[ред.ред. код]

Пісня «Ой Морозе Морозенку, ти славний козаче» — змальовано героїчну смерть в бою молодого козака, улюбленця народу із славного козацького роду Морозів.

Пісня «За Сибіром сонце сходить»[ред.ред. код]

Пісня «За Сибіром сонце сходить» — на думку вчених найвірогідніше складена про Устима Кармелюка. Це легендарний ватажок повсталого селянства, кріпак, який підняв боротьбу на початку 19 століття. Він 4 рази тікав із сибірської каторги. Він підняв на повстання близько 20 000 селян. Пісня має романсовий характер. В ній створено глибоко ліричний образ народного ватажка. Це людина із складним внутрішнім світом, яка глибоко усвідомлює свій громадський обов'язок. Журливий характер пісні навіяний особистою трагічною долею Кармелюка. У пісні його наділено зовнішньою і внутрішньою красою, добрим серцем.

Пісня «Чи не той то хміль...»[ред.ред. код]

За основу пісні «Чи не той то хміль...» взято одну з найвизначніших подій Національно-Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького — перша збройна перемога козаків над поляками під Жовтими Водами в травні 1648 року. Ця пісня виконувала важливу роль у тодішній Україні — плекала в народі повагу до свого ватажка — Богдана Хмельницького.

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б ЕІУ

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]