Італійське королівство

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Італійське королівство
лат. Regnum Italiae або Regnum Italicum

Королівство
Coat of arms
4761098


Banner of the Holy Roman Emperor (after 1400).svg


Odoacer Kingdom.jpg
Столиця Равенна, Павія
Релігія аріанство, католицизм

Італійське королівство (лат. Regnum Italiae або Regnum Italicum) — держава, яка існувала в VXI сторіччях в Італії. Певний час королівству належали також Реція, Норик, Паннонія, Іллірік і Південно-Східна Галлія (сучасний Прованс).

Історія[ред.ред. код]

Від Одоакра до лангобардів[ред.ред. код]

Було створено 476 року ватажком колишніх федератів імперії — скірів і ругіїв Одоакром після усунення ним від влади останнього імператора Західної Римської імперії Ромула Августула. Спочатку Одоакр використовував титул «dux» (князь, герцог), але незабаром, за зразком сусідніх володарів, став іменувати себе «королем Італії» (лат. rex Italiae). Східний імператор визнав його «намісником Італії».

493 року Одоакр погодився визнати своїм співправителем ватажка остготів Теодоріха і одразу був ним убитий. Теодоріх та його спадкоємці з роду Амалів, втім, віддавали перевагу титулу «король остготів» (лат. rex Ostrogothorum), залишаючись для колишніх римських громадян «намісниками імператора». Відтак у науковій літературі для позначення держави у цей час використовується назва «Королівство остготів», а для усього періоду 476553 років «Равеннське королівство».

553 року територія королівства була безпосередньо включена до складу Візантійської імперії. Натомість незабаром до Італії рушили лангобарди, ватажок яких Альбойн з 572 року — із здобуттям Павії і перетворенням її на свою столицю — відновів самостійність Італії як королівства, незалежного від імперії (див. «Лангобардське королівство»).

Королівство у складі Каролінзької імперії[ред.ред. код]

774 року королівство було захоплене Карлом Великим, який коронувався в Павії «лангобардською короною». Але 781 року він відновив Італійське королівство на чолі зі своїм сином Піпіном як васальну державу. Після коронації Карла імператором 800 року королівство входило до складу Каролінзької імперії.

Після смерті Піпіна 810 року королівство знову опинилося під безпосереднім управлінням Карла, однак у 812 він призначив намісником незаконного сина Піпіна Бернарда (бл. 797 -17 квітня 818), а незабаром він вже згадувався з королівським титулом. Після смерті Карла новий імператор, Людовик I Благочестивий підтвердив дарування, однак у червні 817 року Людовик I Благочестивий, бажаючи закріпити спадкові права своїх синів на державу Франків, склав Акт «Про порядок в Імперії» (Ordinatio imperii), в якому наділяв Лотара I великими володіннями й титулом співправителя, а молодших синів — Піпіна і Людовика — призначав підлеглими королями.

Про Бернарда в документі не було сказано ні слова, хоча, формально, його право на престол Італії сумніву не піддавалося, проте документ викликав невдоволення Бернарда, чий статус як правителя став невизначеним. До того ж серед найближчого оточення короля Італії було багато осіб з числа тих, кого імператор Людовик останнім часом відсторонив від свого двору. Радники Бернарда почали підбивати його вжити термінових заходів для закріплення за собою батьківської спадщини. Бернард піддався на вмовляння їх і восени почав підготовку до процедури складення його підданими присяги йому, а не Лотарю, як того вимагав імператор. Про це вороги Бернарда — єпископ Верони Ратольд і граф Брешії Суппон, перебільшивши масштаби змови, негайно доповіли Людовика Благочестивому. Той негайно зібрав військо і у грудні виступив до Шалон. Дізнавшись про це, Бернард перекрив проходи в Альпах, намагаючись перегородити Людовіку шлях до Італії і оголосив про скликання війська. Однак, бачачи нечисленність своїх військ, Бернард поспішив до імператора, щоб благати його про прощення і довести свою вірність, але, після прибуття в Шалон, він був заарештований, а в 818 осліплений, після чого помер.

Італія у результаті дісталася Лотару I, старшому синові Людовика Благочестивого, коронованому в 817 році як імператор і співправитель батька. Лотар разом з братами кілька разів поставав проти батька, а після його смерті в 840 спробував встановити владу над своїми братами, що викликало війну. 25 червня 841 року Лотар був розбитий братами в битві при Фонтене, а в 842 був змушений укласти перемир'я. У результаті в 843 був укладений Верденський договір, за яким Каролінзька імперія була остаточно розділена між Лотаром, Людовиком II Німецьким і Карлом II Лисим.

Королівство в 843—888 роках[ред.ред. код]

Розділ Франкської імперії за Верденським договором 843 року

За Верденським договором Лотар отримав в управління так зване Серединне королівство, в яке крім Італії увійшли Прованс, бургундські землі між Роною і Альпами, землі по правому березі Рони до Юзі, Вів'є і Ліона, герцогство Бургундське по обидві сторони Юри до Аарау з одного боку і Сони — з інший, мозельську землю від саксонського кордону до гирла Шельди, і землю фризів між гирлами Рейну і Везера. Крім того Лотар зберігав титул імператора, який фактично виявився прив'язаний до титулу короля Італії.

Після Верденського розділу Лотар ще кілька разів з'їжджався з братами для переговорів, але з'їзди не заважали зіткненням між братами. Останні роки життя Лотар провів у боротьбі з норманами.

Серединна королівство виявилося недовговічним. Вже після смерті Лотара в 855 за Прюмським договором воно розпалося на 3 королівства: Італійське, Лотаринзьке і Прованське, що дісталися трьом синам Лотара — Людовіку II, Лотару II і Карлу.

Прюмський розділ королівства Лотаря I в 855

Людовик II, коронований ще за життя батька як король Італії та імператор, отримав у своє розпорядження власне Італійське королівство, до якого входила Північна Італія: Ломбардія, Лігурія, Тоскана, Фріулі, Романія, Сполето і Папська область. Крім того, після смерті молодшого брата Карла в 863 Людовик захопив більшу частину Провансу. Все своє правління він намагався підпорядкувати собі Південну Італію, для чого йому довелося боротися з арабами і Візантією. У результаті до 871 році він приєднав до свого Королівства її більшу частину, однак всі його завоювання виявилися недовговічні і вже в 872 Південна Італія знову здобула незалежність від короля.

Після смерті в 875 році Людовика II, не залишив синів, Папа Іоанн VIII проголосив королем Італії і імператором короля Західно-Франкського королівства Карла II Лисого, який негайно вирушив до Італії. По дорозі він розбив Карломана, старшого сина Людовика Німецького, посланого затримати його просування до Італії і 17 грудня вступив в Рим. 25 грудня 875 р. відбулося помазання Карла на імператорський престол. Частина італійських дворян присягнула йому на вірність. Людовик Німецький, якому за родовим рахунком мав би дістатися імператорський титул, спустошив Лотарингію. Довіривши управління Італійським королівством Бозону В'єннському, що отримав посаду герцога, Карл, зайнятий боротьбою з племінниками, повернувся до Франції.

Під час відсутності Карла Італія зазнала нове нашестя арабів, які кілька разів підступали до стін самого Рима. Папа Іоанн VIII наполегливо кликав Карла на допомогу. У червні 877 імператор зібрався, нарешті, в похід проти арабів. Поблизу Тортони він зустрівся з Папою. До кінця літа Карл вступив в Павію, разом із Папою. Потім протягом декількох днів очікував підходу своїх графів, але ті так і не з'явилися. Зате прийшла звістка, що німецький король Карломан, племінник Карла стоїть неподалік. Наляканий цією новиною, Карл вирушив у зворотний шлях, так нічого і не зробивши для Папи. Дорогою він захворів і помер.

Наступником став Каломан, а після його смерті — Карл III Товстий, молодший брат Карломана, який в 881 коронувався імператорської короною. Карлу в 884 році вдалося об'єднати каролінзьку імперію, однак різке невдоволення політичним курсом Карла Товстого вилилося у відкритий виступ знаті проти короля. 11 листопада 887 у Франкфурті Карл був позбавлений корони, імперія остаточно розпалася, Італійське королівство стало фактично незалежним.

Королівство в 888—951 роках[ред.ред. код]

Королівство в складі Священної Римської імперії[ред.ред. код]

951 року королівство приєднав до своїх володінь Оттон I Великий, і воно стало частиною Священної Римської імперії. Остаточно Італійське королівство перестало існувати 1098 року.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Балакин В. Д. Творцы Священной Римской империи. — М.: Молодая гвардия, 2004. — 356 с. — (Жизнь замечательных людей: Серия биографий; Вып. 1095 (895)). — 5000 прим. — ISBN 5-235-02660-8(рос.)
  • Бульст-Тиле Мария Луиза, Йордан Карл, Флекенштейн Йозеф. Священная Римская империя: эпоха становления / Пер. с нем. Дробинской К.Л., Неборской Л.Н. под редакцией Ермаченко И.О. — СПб.: Евразия, 2008. — 480 с. — 1000 прим. — ISBN 978-5-8071-310-9(рос.)

Посилання[ред.ред. код]

Італія Це незавершена стаття пов'язана з Італією.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.