Андрій Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Андрій Олександрович
Андрій Олександрович

Час на посаді:
1264 — 1304

Час на посаді:
1276 — 1293
Попередник Дмитро Олександрович
Наступник Іван Дмитрович
Час на посаді:
1296 — 1304
Попередник Іван Дмитрович

Час на посаді:
1281 — 1283
Попередник Дмитро Олександрович
Наступник Дмитро Олександрович
Час на посаді:
1294 — 1304
Попередник Дмитро Олександрович
Наступник Михайло Ярославич

Час на посаді:
1281 — 1285
Попередник Дмитро Олександрович
Наступник Дмитро Олександрович
Час на посаді:
1292 — 1304
Попередник Дмитро Олександрович
Наступник Михайло Ярославович


Батько Олександр Ярославич Невський
Мати Олександра Брячіславовна Полоцька
Дружина Василиса (дочка ростовського князя Дмитро Борисовича)
Діти Борис, Михайло, Юрій

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Андрій Олександрович, Андрій Городецький (прибл. 1255 — † 27 липня 1304) — князь Костромський (1276-1293, 1296-1304), Великий князь Володимирський (1281-1283, 1294-1304), князь Новгородський (1281-1285, 1292-1304), князь Городецький (1264-1304)

З роду Рюриковичів, третій син Олександра Невського. За заповітом батька отримав у спадок виділене зі складу Суздальського Городецьке князівство, яке залишалося в його володінні до самої смерті.

За висловом історика Н.М. Карамзіна, "Ніхто з князів Мономахова роду не зробив більше зла Вітчизні, ніж сей недостойний син Невського"​​.

Біографія[ред.ред. код]

У 1281, скориставшись чварами між старшим братом Дмитром Олександровичем та новгородцями, Андрій вирішив виступити проти брата. Він поспішив в Орду і за багаті дари отримав у хана Менгу-Тимура ярлик на велике князювання та татарське військо[1]. Але князь Дмитро Переяславський не захотів поступатися владою, здійснив поїздку в табір Ногая та приніс йому клятву вірності. Ногай, протидіючи Великому хану, підтвердив повноваження Дмитра і дав йому в підкріплення сильний загін.

У 1281 князь Андрій з татарськими загонами хана Менгу-Тимура скоїв набіги на землі Мурома, Володимира, Юр'єва, Суздаля, Переяславля, Ростова та Твері, проте, не зумівши здолати Дмитра Переяславського, на запрошення новгородців відправився княжити в Новгород[1].[2]

Після 1283 відбулося примирення Андрія з братом Дмитром, якому він поступився великим князюванням, після чого вони разом ходили на Новгород, примусивши його підкоритися Володимирському князю (1284). Але в 1285 Андрій знову пішов на Русь з татарським військом. Дмитро вивів полки назустріч, «побіг царевич в Орду», а багато бояр Андрія потрапило в полон.

У 1293 новий золотоординський хан Токта знову направив війська на чолі зі своїм братом Туданом («Дюденем») проти Дмитра. Володимир та Москва були розграбовані, а селища навколо них розорені (окремий загін на чолі з Тохта-Тимуром («Тахтаміром») розграбував тверські землі, що належали союзнику Дмитра - Михайлу Ярославовичу. Андрій утвердився на велике князювання, Дмитро втік у Псков, але незабаром повернувся до Твері, де помер в 1294.

У 1301 Андрій командував з'єднаною дружиною з новгородців та карелів на чолі з валитом в поході на Неву, внаслідок якого в гирлі Неви була взята та зрита шведська кам'яно-дерев'яна фортеця Ландскрона з 8 вежами, побудована шведами за рік до того за сприяння італійських фортифікаторів. У цьому ж році брав участь у Дмитрівському з'їзді руських князів.

Похований у Городці.

Родина[ред.ред. код]

Князь одружився у 1294 на Василісі — дочці ростовського князя Дмитра Борисовича.

Сини:

Всі сини померли ще за життя Андрія Олександровича.

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Все монархи мира. Россия. 600 кратких жизнеописаний. Константин Рыжов. М., 1999 р.
  2. Новгородская первая летопись старшего и младшего изводов. — М.-Л.: «Издательство Академии Наук СССР», 1950. — 659 с. //«Ізборник». Історія України IX — XVIII
  3. Экземплярский А. В. Великие и удельные князья Северной Руси в татарский период. СПб., 1889, т.1, с.53, примеч.138, с.58; СПб., 1891, т.2, с.268.
  4. ПСРЛ. СПб., 1851, т.5, с.204; Пг., 1915, т.4, ч.1, вып.1, с.253.
  5. Соловьев С. М. История России с древнейших времен. М., 1960, кн.2, т.3/4, с.225-226.
  6. АНДРІЙ III ОЛЕКСАНДРОВИЧ

Посилання[ред.ред. код]