Владимиро-Суздальське князівство

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Seal-of-Alexander-Nevsky 1236 Avers.svg
 Історія Росії
Lesser Coat of Arms of Russian Empire.svg
Фіно-угри (до IX сторіччя)
Слов'янська колонізація фіно-угорських земель
Руси (IX століття)
Хозарський каганат (650969)
Київська Русь (X сторіччя1240); (розпад)
Руські князівства (XIIXVI сторіччя)
Новгородська республіка (11361478)
Володимиро-Суздальське князівство (11571389)
Московське князівство (12631547)
Московське царство (15471721)
Російська імперія (17211917)
Російська республіка (1917)
Радянська Росія (19171922)
Радянський Союз (19221991)
Російська Федерація1991)

Портал «Росія»
Kievan Rus in 1237 (ru).svg

Владимиро-Суздальське князівство (11571328) — удільне руське князівство в Північно-Східній Русі під керівництвом династії Юрійовичів (гілки Рюриковичів), з центром у місті Суздалі, а з середини XII ст. — у Владимирі-на-Клязьмі. Розвинулось з Ростово-Суздальського князівства, яке було уділом київських князів, фактично колонією. В XII ст., за правління князів Юрія Долгорукого та його сина Андрія Боголюбського відокремилось від Києва в ході розпаду Київської Русі.

Територія[ред. | ред. код]

Рубежі князівства сягали на півночі Білоозера, верхньої течії Північної Двіни, на Північному-Сході — міста Устюг, на Сході — берегів р. Унжа (притока Волги), волзького міста Городець, на Півдні — басейну середньої течії Оки, на Заході — верхів'їв Волги. Протягом X—XI ст. стара родоплемінна територія Волзько-Окського межиріччя поступово перетворюється на державно-політичне утворення; сюди переселяється східнослов'янське населення з інших давньоруських земель, головним чином з Південної Русі.

Історія[ред. | ред. код]

Дмитрівський собор, збудований Всеволодом «Велике Гніздо».

Землі майбутнього князівства з початку I тис. Н. Е. були заселені фіно-угорськими племенами, мерею та вессю.

Мадярський місіонер Юліан у своїх спогадах про подорож в цю землю, назвав її «ЛандеМеря», що в перекладі означає «Земля Мерян»[джерело?]. Після колонізації цієї землі Київськими князями вона називалась також Залісся.

У «Повісті временних літ» під 859 роком є повідомлення, що меря платила дань варягам. У IX—XIII століттях відбувалася слов'янська колонізація цих земель в основному кривичами, ільменськими словінами, в'ятичами та переселенцями з Наддніпрянщини з незначною участю варягів. Під тиском колонізаторів які правили цими землями, відбувалися процеси асиміляції та водночас витіснення фіно-угорських племен. Асиміляція мері є предметом запеклих наукових спорів. Остання згадка мері відноситься до другої половини 14 століття, коли в цих землях оселився преподобний Авраамій Галицький (Чухломський, Городецький). В його житії написано, що, поселившись на озері, він виявив, що там жили «человеци по дубравам некрещении, наричеми меря»[джерело?].

Територія Північно-Східної Русі в IX—XII століттях згадується по головних містах як Ростовська, а пізніше — Ростово-Суздальська земля, тобто за назву території були прийняті назви найбільших міст.

У XII столітті ці землі були об'єднані під владою Андрія Боголюбського, який у 1157 році переніс столицю князівства (свою резиденцію) до Владимира на Клязьмі. У 1169 році він сплюндрував столицю Русі — Київ, і проголосив себе Великим князем Владимиро-Суздальським, чим фактично підкреслив вихід своїх земель зі складу Русі. У XIII — XIV століттях титул великих князів Владимирських вважався верховного правителя Північно-Східної Русі. Впритул до XV ст. великі князі Владимиро-Суздальські та їхні правонаступники московські великі князі не використовують безперервно в своєму титулі великокнязівський (королівський) домен «усієї Руси».

Татаро-монгольське іго[ред. | ред. код]

У 1238 році Владимиро-Суздальське князівство було завойовано монголами на чолі з представниками династії Чингізидів і потрапило у васальну залежність, стало підкорятися Золотій Орді. Завдяки покорі завойовникам Владимиро-Суздальські князі втрималися у своєму уділі, отримали від монголів визнання старшинства на Північно-Східній Русі серед інших руських князівств, отримавши на деякий час ярлик на князювання в Києві, але так і не змогли в ньому закріпитись. Під золотординським патронатом вони змогли розширити свої володіння за рахунок найближчих сусідів.

У 1328 році ярлик на Владимир отримав московський князь Іван Калита, з того часу почалось піднесення Московського князівства і Москви як нового центра держави. Однак остаточно титул великого князя владимирського закріпився за московською гілкою Даниловичів лише у правління Дмитрія Донського, який 1389 року заповів Владимир своїм потомкам, всупереч волі ханів Золотої Орди. Незважаючи на перенесення столиці, Владимир-на-Клязьмі залишався символічним центром держави, де московські князі вступали на престол до 1432 року.

Джерела[ред. | ред. код]