Владимиро-Суздальське князівство

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
Seal-of-Alexander-Nevsky 1236 Avers.svg
 Історія Росії
Lesser Coat of Arms of Russian Empire.svg
Фіно-угри (до IX сторіччя)
Слов'янська колонізація фіно-угорських земель
Руси (IX століття)
Хозарський каганат (650969)
Київська Русь (X сторіччя1240); (розпад)
Руські князівства (XIIXVI сторіччя)
Новгородська республіка (11361478)
Володимиро-Суздальське князівство (11571389)
Московське князівство (12631547)
Московське царство (15471721)
Російська імперія (17211917)
Російська республіка (1917)
Радянська Росія (19171922)
Радянський Союз (19221991)
Російська Федерація1991)

Портал «Росія»

Владимиро-Суздальське князівство (11571328) — удільне руське князівство в Північно-Східній Русі під керівництвом династії Юрійовичів (гілки Рюриковичів), з центром у місті Суздалі, а з середини XII ст. — у Владимирі-на-Клязьмі. Розвинулось з Ростово-Суздальського князівства, яке було уділом київських князів, фактично колонією. В XII ст., за правління князів Юрія Долгорукого та його сина Андрія Боголюбського відокремилось від Києва в ході розпаду Київської Русі.

Територія[ред.ред. код]

Рубежі князівства сягали на півночі Білоозера, верхньої течії Північної Двіни, на Північному-Сході — міста Устюг, на Сході — берегів р. Унжа (притока Волги), волзького міста Городець, на Півдні — басейну середньої течії Оки, на Заході — верхів'їв Волги. Протягом X—XI ст. стара родоплемінна територія Волзько-Окського межиріччя поступово перетворюється на державно-політичне утворення; сюди переселяється східнослов'янське населення з інших давньоруських земель, головним чином з Південної Русі.

Історія[ред.ред. код]

Дмитрівський собор, збудований Всеволодом «Велике Гніздо».

Землі майбутнього князівства з початку I тис. Н. Е. були заселені фіно-угорськими племенами, мерею та вессю.

Мадярський місіонер Юліан у своїх спогадах про подорож в цю землю, назвав її «ЛандеМеря», що в перекладі означає «Земля Мерян»[джерело?]. Після колонізації цієї землі Київськими князями вона називалась також Залісся.

У «Повісті временних літ» під 859 роком є повідомлення, що меря платила дань варягам. У IX—XIII століттях відбувалася слов'янська колонізація цих земель в основному кривичами, ільменськими словінами, в'ятичами та переселенцями з Наддніпрянщини з незначною участю варягів. Під тиском колонізаторів які правили цими землями, відбувалися процеси асиміляції та водночас витіснення фіно-угорських племен. Асиміляція мері є предметом запеклих наукових спорів. Остання згадка мері відноситься до другої половини 14 століття, коли в цих землях оселився преподобний Авраамій Галицький (Чухломський, Городецький). В його житії написано, що, поселившись на озері, він виявив, що там жили «человеци по дубравам некрещении, наричеми меря»[джерело?].

Територія Північно-Східної Русі в IX—XII століттях згадується по головних містах як Ростовська, а пізніше — Ростово-Суздальська земля, тобто за назву території були прийняті назви найбільших міст.

У XII столітті ці землі були об'єднані під владою Андрія Боголюбського, який у 1157 році переніс столицю князівства (свою резиденцію) до Владимира на Клязьмі. У 1169 році він сплюндрував столицю Русі — Київ, і проголосив себе Великим князем Владимиро-Суздальським, чим фактично підкреслив вихід своїх земель зі складу Русі. У XIII — XIV століттях титул великих князів Владимирських вважався верховного правителя Північно-Східної Русі. Впритул до XV ст. великі князі Владимиро-Суздальські та їхні правонаступники московські великі князі не використовують безперервно в своєму титулі великокнязівський (королівський) домен «усієї Руси».

Татаро-монгольське іго[ред.ред. код]

У 1238 році Владимиро-Суздальське князівство було завойовано монголами на чолі з представниками династії Чингізидів і потрапило у васальну залежність, стало підкорятися Золотій Орді. Завдяки покорі завойовникам Владимиро-Суздальські князі втрималися у своєму уділі, отримали від монголів визнання старшинства на Північно-Східній Русі серед інших руських князівств, отримавши на деякий час ярлик на князювання в Києві, але так і не змогли в ньому закріпитись. Під золотординським патронатом вони змогли розширити свої володіння за рахунок найближчих сусідів.

У 1328 році ярлик на Владимир отримав московський князь Іван Калита, з того часу почалось піднесення Московського князівства і Москви як нового центра держави. Однак остаточно титул великого князя владимирського закріпився за московською гілкою Даниловичів лише у правління Дмитрія Донського, який 1389 року заповів Владимир своїм потомкам, всупереч волі ханів Золотої Орди. Незважаючи на перенесення столиці, Владимир-на-Клязьмі залишався символічним центром держави, де московські князі вступали на престол до 1432 року.

Джерела[ред.ред. код]