Социніанство

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Социніани)
Перейти до: навігація, пошук
Реформація
95Thesen.jpg
* 95 тез
* Формула згоди
* Контрреформація
Фаусто Соцціні — засновник течії.
Титульна сторінка «Раківського катехизису»: польською мовою 1605 року та латиною 1609 року.

Социніа́нство, социнія́нство, соцінья́нство — раціоналістична течія у протестантизмі, яка дістала назву від свого засновника італійця Фаусто Паоло Соцціні (англ. Fausto Paolo Sozzini, 1539 — 1604).

Основні засади[ред.ред. код]

Наприкінці свого життя Ф. Соцціні почав укладати катехизиса, де коротко висвітлив суть своєї доктрини. Працю завершив раківський[pl] соціньянський пастор Валентин Шмальць[pl] та інші вже після Соццінієвої смерті. 1605 року «Раківського катехизиса»[en] видано польською мовою та згодом багаторазово перевидавано латиною, німецькою та голландською мовами.

Социніани спиралися на те, що джерелом істини треба вважати Святе Письмо, але тільки тоді, коли воно не суперечить розуму; заперечували догмат Трійці й, виходячи з учення антитринітаріїв та визнаючи одну Божу істоту, вважали, що Дух Святий представляв силу Божу, Ісус Христос був людиною (тому соціньян помилково об'єднували з аріанами) з Божим обдаруванням, якому належало Боже шанування. Соціньяни зовсім заперечували існування перворідного гріха та взагалі псування моральної природи людини через гріхопадіння перших людей; людину обдаровано свободою волі, якої вона не позбулася й після гріхопадіння. Соціньяни не визнавали таїнств (вони мали значення тільки обрядів), молитов за померлих, прикликання святих, шанування ікон, узагалі всю зовнішню церковну обрядовість, шанували суботу. При цьому вони виконували прості зовнішні релігійні обряди, не пов'язуючи з ними ніякої духовної сили, — причастя або «вечерю Господню» (лат. coenam Domini) та хрещення, що повинно відбуватися тільки над дорослими, які свідомо та відкрито сповідують свою віру в Бога, чого не можна очікувати від дитини.

Соціньянський катехиз відрізнявся терпимістю та поблажливістю до інших, не згодних з ним, релігійних думок. Так, наприклад, у ньому проводиться твердження, що людина може врятуватися, живучи в спілкуванні з яким завгодно християнським суспільством, яке сповідує вчення про Спасіння. Гуманістичний аспект доктрини доповнювано виступом проти права використання зброї, засуджуючи війни та смертну кару («всі, хто підняв меча, від меча й загинуть»).

За переконаннями соціньян, існувала потреба цілком розмежувати світську та церковну владу, що складалася зі «зборів» (собору) всього духівництва, «міністрів» (пасторів), що їх призначив собор, які й собі призначали церковних старшин і дияконів. Міністри мали винятково літургічну ділянку та проповідництво. Соціньяни не надавали церковним посадам ніякого ієрархічного значення, а тільки дисциплінарне — дбати про церковний лад і служити потребам церкви, особливо потребам бідних. Учити ж у церкві, на їхню думку, міг усякий, хто володів чистотою морального життя й був здатний до вчителювання — для цього не потрібно ніякого особливого покликання.

Історія[ред.ред. код]

Соціньянство сформувалося та поширилося на теренах середньовічної Речі Посполитої наприкінці XVI — першій половині XVII століття[1], де з 1579 року діяв Фаусто Соцціні. Сам Соцціні та його послідовники називали себе «унітарії» (лат. unitarii) або «польські брати» (лат. fratres poloni), але в народі та серед послідовників інших сповідань вони були відомі під ім'ям «аріян». Головним осередком соціньянства було місто Раків[pl], де в 1602 — 1638 роках існувала школа з міжнародною славою, незабаром зведена до рівня академії, в якій навчалося до 1000 юнаків різних віросповідань. Навчальний процес будовано на власних підручниках професорів, які викладали в школі. У Ракові облаштовано також і друкарню. У Вільні, Новогрудку, Любчі та в багатьох інших містах, а також маєтках шляхти, створювались громади соціньян. Їхня кількість доходила до 150 на початок XVII століття.

Із Польщі соціньяни потрапили на білоруські та українські землі, де на зламі XVI — XVII століть низка визначних родів підтримала социніан[2]:

У родових маєтках створювались соціньянські громади, вищі та нижчі школи (в Кисилині, Гощі, Ляхівцях, Береську, Черняхові та інші)[2], на які з боку влади та офіційної церкви чинено постійний тиск.

Початок 1638 року приніс важкі зміни в становищі соціньянства, як у корінній Польщі, так і в українських землях. Королівський мандат, виданий за ухвалою сенату та сейму, навіки забороняв соціньянський збір та школу в Ракові. 1644 року припинено діяльність соціньянської громади в Кисилині — маєтку Чапличів на Волині. Відродження Католицької Церкви в Польщі та політичні обставини, особливо коли соціньян звинувачено в симпатіях до шведів під час польсько-шведської війни, призвели врешті до ліквідації соціньянських громад. Сейм 1658 року дозволяв соціньянам упродовж двох років улаштувати свої справи, продати маєтки; після цього терміну всі повинні залишити Польщу. Їхні школи та молитовні доми конфісковано. Соціньяни вимушено покинули країну та розселилися Голландією, Німеччиною й Англією, де поступово розчинилися в інших течіях протестантизму.

Здобутки[ред.ред. код]

Особливу увагу соціньяни приділяли освіті, поставивши на високий рівень школи й видавництва. Найвідоміший переклад соціньяських текстів українською мовою — «Євангеліє Негалевського» 1581 року.

Як і інші «нововірські» рухи, соціньянство посилило літературно-полемічну творчість, так, наприклад, із кінця XVI століття збереглися протисоціньянські віршовані твори.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Nuvola apps kaboodle.svg Зовнішні відеофайли
Nuvola apps kaboodle.svg «Так було... Історія двох родів минулого». — Рівненська ОДТРК, 2012.

Джерела[ред.ред. код]