Ассирійці в Сирії
| Ассирійці в Сирії | |
| Прапор | |
.svg) | |
.jpeg) | |
| Країна |
 Сирія |
|---|---|
| Кількість населення | 200 000 осіб |
| Опис зображення | Ассирійське християнське хрещення в Сирії |
 Ассирійці в Сирії у Вікісховищі | |
Ассирійці в Сирії (сир. ܣܘܪ̈ܝܝܐ ܕܣܘܪܝܐ , араб. الآشوريون في سوريا), також відомі як сирійці, — етнічна та мовна меншина, яка є корінним населенням Верхньої Месопотамії, північно-східної половини Сирії. Сиро-ассирійці — це люди ассирійського походження, які проживають у Сирії, а також особи сирійсько-ассирійського походження в ассирійській діаспорі.
Ассирійці живуть в основному в губернаторстві Аль-Хасеке, зі значною присутністю в місті Хасеке та містах Камішлі, Малікія, Рас-ель-Айн і Кахтанія, а також у Телль-Тамері та прилеглих селах. Дехто мігрував до Дамаска та інших західних міст за межі корінної Месопотамії на річці Євфрат.[1][2] Вони поділяють спільну історію та етнічну ідентичність, яка ґрунтується на спільних мовних, культурних і релігійних традиціях, з ассирійцями в Туреччині, ассирійцями в Іраку та ассирійцями в Ірані, а також з ассирійською діаспорою.[3]
 |
Під час Староассирійської імперії (2000—1750 рр. до н. е.), Середньоассирійської імперії (1365—1020 рр. до н. е.) та Новоассирійської імперії (911—599 рр. до н. е.) більша частина, а часто й уся сучасна країна Сирія, перебувала під владою Ассирії, яка була заснована в північно-західній Месопотамії (сучасний Ірак). Протягом II тис. до н. е. північно-східна частина регіону стала невід'ємною частиною власне Ассирії. Таким чином, присутність спочатку аккадськомовних, а пізніше східно-арамейськомовних ассирійців у північно-східній частині сучасної країни сягає понад 4000 років, де протягом століть вони жили разом із різними іншими народами, такими як хети, хурити та амореї. Сліди тривалої епохи ассирійського поселення можна побачити на численних археологічних пам'ятках по всьому регіону. Важливі ассирійські міста в регіоні в стародавні часи включають Тіль-Барсіп, Каркемиш, Гузана, Шубат-Енліль і Дур-Катлімму.
Північний схід сучасної Сирії був частиною Ахеменідської Ассирії (Атури) — географічної області в складі імперії Ахеменідів у Межиріччі між 546 і 332 рр. до н. е., потім Селевкідської Сирії (312—150 рр. до н. е.), коли назва Сирія, яка спочатку була індоєвропейською калькою Ассирії ІХ століття до н. е. і до цього часу стосувалася лише самої Ассирії, стала застосовуватися і до регіону, здавна відомого як Арамея/Ебер-Нарі. За часів Парфянської імперії (150 р. до н. е. — 224 р. н. е.) та ранньої імперії Сасанідів (224—650 рр. н. е.) (коли земля була перейменована на Ассурістан) виникла низка новоассирійських царств, а частини північно-східної Сирії стали частиною неоассирійської держави Осроена до середини III століття н. е. Християнство утвердилося серед ассирійців вже в І столітті нашої ери, а регіон Атура став батьківщиною східного християнства і сирійської літератури, де були засновані Ассирійська церква Сходу і Сирійська православна церква.
Після арабського ісламського завоювання в середині VII століття нашої ери Ассирія/Атура/Ассурістан була розпущена як геополітичне утворення, і регіон поступово спостерігав приплив мусульманських арабів, тюркських та іранських народів. Однак розселення північно-східних районів часто виявлялося нежиттєздатним у довгостроковій перспективі, що призводило до численних епізодів відтоку населення. Окрім таких дестабілізуючих факторів, як зміна клімату та надмірне культивування землі, ця територія також була вразливою до нападів кочових народів. Після монгольських і тимуридських вторгнень і подальшої різанини ассирійців тут залишилося лише мізерне постійне населення. У наступні століття кілька кочових і напівкочових арабо- та курдомовних племен блукали цією територією зі своєю худобою до ХХ століття, коли більшість із них були змушені осісти через політику уряду.
Коли Османська імперія проводила етнічні чистки проти свого християнського населення, курди були відповідальними за більшість звірств проти ассирійців.[4][5] На початку ХХ століття у Верхній Месопотамії курдські племена співпрацювали з османською владою в геноциді проти вірменських і ассирійських християн.[6] Багато ассирійців із Хаккарі оселилися в Сирії після того, як на початку ХХ століття їх перемістили та вигнали турки.[7] Протягом 1930-х і 1940-х років багато ассірійців переселилися в села на північному сході Сирії, такі як Тель-Тамер, Аль-Кахтанія, Аль-Дарбасія, Аль-Малікія, Камишлі та кілька інших невеликих міст у губернаторстві Аль-Хасеке.[8]
Більшість нинішнього населення ассирійців у Хасакії з'явилася ще за часів французького мандату в Сирії, коли біженці з нинішніх турецькихтериторій на північ від сучасної Сирії (таких як Тур-Абдін) були поселені разом з переміщеними вірменами, які пережили геноцид ассирійців і геноцид вірмен у цьому регіоні, владою в рамках зусиль зі сприяння економічному розвитку. Отримавши привілейоване ставлення з боку французів на основі своєї християнської релігії, вони незабаром сформували більшу частину нової міської еліти в регіоні. Додатковий приплив східних ассирійців почав переселятися вздовж річки Хабур у 1933 році після того, як масові вбивства ассирійців у новому незалежному Іраку (див. різанина в Сімеле) змусили їх до втечі. Це були біженці вдвічі більшої кількості — вихідці з гірської місцевості Хаккарі, вони спочатку шукали притулку серед інших ассирійців в Іраку перед обличчям геноциду ассирійців, що розпочався ще до цих нападів[9].
1936 року релігійні та політичні лідери — головним чином з ассірійської та вірменської християнської та курдської громад, а також кілька арабських груп — тиснули на французьку владу, щоб надати автономний статус сирійській провінції Аль-Джазіра (нині Аль-Хасака) для її змішаного етнічного населення, як у санджаку Александретта, державі алавітів або Джабаль-аль-Друзі. Домагання автономії у провінції супроводжувалося громадянським протистоянням і насильством, а також гнівною ворожістю з боку переважно арабських націоналістів, які виступали за повну незалежність Сирії. Здавна вони вважали поселення ассирійців і вірмен у країні продуктом французького колоніалізму, а прибуття нових ассирійських біженців на Хабур ще більше розлютило їх, і вони мобілізували підтримку багатьох арабських племен і деяких курдських груп, щоб протистояти автономістам. Французи силою розправилися з обома сторонами, оскільки вони ставали все більш жорстокими, і рух за автономію незабаром зазнав поразки. Пізніше, 1957 року, лівоцентристські інтелектуали заснували в Сирії Ассирійську демократичну організацію.[10]
Хоча уряд сирійських арабських націоналістів баасистів офіційно і неправильно назвав арабів, ассирійці є окремою доарабською етнічною групою, історія якої в регіоні сягає, можливо, аж у XXV століття до нашої ери. Це сирійськомовна громада, яка традиційно належить до Стародавньої Церкви Сходу, Ассірійської Церкви Сходу, Сирійської Православної Церкви та Халдейської Католицької Церкви. Сучасні ассирійці походять з «північного Іраку, південно-східної Туреччини, північно-західного Ірану та північно-східної Сирії».[11]
На річці Хабур у Сирії розташовано понад 30 ассирійських сіл, спочатку заселених ассірійцями, які тікали від ассирійського геноциду, а потім від різанини в Сімеле. За звітом 1994 року, це: Телль-Тавіл, Тель-Ум-Рафа, Тель-Ум-Кефф, Тель-Кефджі, Тель-Джемаа, Тель-Тамер, Тель-Насрі, Верхній Телль-Чамран, Нижній Телль-Чамран, Тель-Чамран, Тель-Хафіан, Тель-Талаа, Тель-Магас, Тель-Массас, Абу-Тіне, Тель-Горан, Фуедат, Дімчій, Кабар-Чамі, Тель-Балует (Дезн), Тель-Баз, Верхній Телль-Руман, Нижній Телль-Руман, Ель-Харіта, Тель-Чаме, Тель-Вардіат, Ель-Махада, Таал, Скажи Сакра, Ель-Брейдж, Арбуш і Тель Хорміз.[12] Після різанини в Сімеле 1933 року близько 9000 етнічних ассирійців переїхали з північного Іраку, щоб приєднатися до вже існуючого ассирійського населення на північному сході Сирії. Вони оселилися в Джазірі поблизу Талл Тамір у верхів'ях річки Хабур. Французи заснували це ассирійське поселення за сприяння Ліги Націй, і в 1942 році воно стало невід'ємною частиною Сирії. Ассирійське поселення в долині Хабур складається з близько 20 сіл, переважно сільськогосподарських. Протягом багатьох років вони стикалися з серйозним економічним тиском, незважаючи на власні зрошувані землі, і деякі з них іммігрували до США, де існує велика громада.
В інтерв'ю Aid to the Church in Need єпископ Жюль Бутрос із Сирійської Католицької Церкви сказав, що більшість молодих сирійців намагаються втекти з Сирії. «Більшість наших молодих людей намагаються виїхати з Іраку та Сирії. (…) У Сирії справи гірші, тому що війна все ще триває. Військова служба є найбільшою проблемою для наших молодих людей, тому що ти маєш служити 9 або 10 років. Після цього часу, якщо ти повертаєшся живим, тобі потрібно починати з нуля. Це по всій Сирії. На території, яку контролюють курди, ситуація ще гірша. Наші юнаки змушені служити спочатку в курдських військах, а потім у сирійських. Тому в Сирії так рідко можна зустріти молодих людей, вони всі виїжджають. Після п'яти років за кордоном, якщо вони заплатять 8000 доларів, вони можуть повернутися без військової служби. Ми втрачаємо ціле покоління».[1]
Ассирійці відзначають такі релігійні свята, як Великдень і Різдво, а також свята святих, яких шанують у відповідних церквах.
Усі ассірійці святкують ассирійський Новий рік, відомий як Га б'Нісон або Га б'Нісан, 1 квітня кожного року, щоб відзначити початок нового року за стародавнім ассирійським календарем. Ассирійські новорічні свята раніше були заборонені в Сирії.[13]
Більшість ассирійців у Сирії дотримуються як східно-, так і західно-сирійського обряду. До них відносяться такі церкви:
Присутність халдейської католицької церкви сягає XVI століття, коли ассирійці з Діярбакира мігрували до Алеппо.
Халдейська католицька єпархія Алеппо під керівництвом єпископа Алеппо Мар Антоні Аудо була заснована в 1957 році і розділена на 14 парафій.
У Сирії є чотири єпархії Сирійської Католицької Церкви, включаючи:
- Митрополича Сирійсько-Католицька Архиєпархія Дамаска
- Митрополича Сирійсько-Католицька Архиєпархія Хомса (вакантна з 2013 р.)
- Сирійсько-католицька архиєпархія Алеппо
- Сирійсько-католицька архієпархія Хасаке-Нісібі
Патріарша резиденція Сирійської Православної Церкви розташована в Дамаску після перенесення в 1959 році[14]. Сирійську Православну Церкву в Сирії представляє Патріарх Ігнатій Афрем II, з трьома архієпископствами, розташованими по всій Сирії:
- Директор Патріаршої канцелярії в Дамаску архієпископ Тімотей Матта Аль-Хурі.
- Архієпископство Джазіри та Євфрату під духовним проводом і керівництвом в.о. архієпископа Моріса Амсіха.
- Архиєпископство Алеппо під духовним проводом і керівництвом архієпископа Йоанна Ібрагіма.
- Архієпископство Хомса і Хами під духовним керівництвом і керівництвом архієпископа Сельваноса Петроса АЛЬ-Неме.
- Патріарший вікаріат для Архиєпархії Дамаску під духовним керівництвом і керівництвом архієпископа Тімотія Матта Аль-Хурі.
У середині 1970-х років, за оцінками, в Сирії проживало 82 000 сирійських православних.[15]
У 2018 році професор Джон Шоуп заявив, що ассирійське населення в Сирії становить 4 % від загальної кількості населення країни, що робить їх четвертою за чисельністю етнічною групою в країні.
Ассирійська демократична організація (АДО), більш відома як «Мтакасто», була заснована в 1957 році і є найстарішою ассирійською політичною партією в Сирії. Принципи партії базуються на huyodo/khoyada, єдності, і закріпилися серед західноассирійської молоді.[16] Габріель Муше Гаврі, нинішній лідер партії, був затриманий сирійським урядом і ув'язнений на 2 роки. Звільнився — в червні 2016 року.[17][18]
Ассирійці опинилися між різними політичними сторонами з початку громадянської війни в Сирії, причому деякі ассирійські групи об'єдналися з сирійським урядом, а інші — з очолюваними курдами Сирійськими демократичними силами.
З початком громадянської війни в Сирії ассірійці сформували численні військові сили, щоб захистити свої громади. Вони варіюються від військових груп до поліцейських сил, зосереджених у губернаторстві Аль-Хасака, головним чином у Камішлі та Хабурі. Ці ополченці включають:
Сили захисту Гоцарто (ССГ), або Сооторо, — це ополчення легкої піхоти, сформоване в 2012 році, яке підтримує уряд Сирії. Ополчення складається в основному з ассирійців, з меншою кількістю вірмен у групі. ССГ в основному вступає в зіткнення з ІДІЛ, хоча вони також брали участь у зіткненнях з курдськими силами, розташованими неподалік.
Сирійська військова рада (MFS) є ополченням ідеології Dawronoye, яке є компонентом Сирійських демократичних сил (SDF) і підпорядковується Партії сирійського союзу. MFS брали участь у численних наступальних операціях разом із YPG, у тому числі в північному Іраку (Ніневія та Синджар). Жіночі сили захисту Бетнахрейн є жіночою бригадою MFS і виконують охоронні функції в ассирійських громадах на північному сході Сирії.
Суторо є поліцейським крилом Сирійської військової ради і активно працює в Сирії з 2012 року. Суторо наглядає за ассирійськими громадами на північному сході Сирії, а також співпрацює з Асаїшем, щоб захистити регіон.
Гвардія Хабура, а також Натторе є ополченням, пов'язаним з Ассирійською демократичною партією, яке діє в долині Хабур у Сирії. Заснована в 2012 році гвардія Хабура брала участь у кампаніях SDF, а в 2019 році об'єдналася з Сирійською військовою радою, щоб сформувати Сирійсько-Ассирійську військову раду.
Основною групою, яка підтримує уряд Асада, є сили Суторо, дислоковані на північному сході Сирії. На початку 2016 року сили Суоторо встановили контрольно-пропускні пункти в контрольованих ассирійцями районах Камішли через посилення терористичних атак, націлених на ассирійців у місті. Члени Асаїша, крила безпеки YPG, підійшли до блокпостів і вимагали їх демонтувати. Коли Суторо відмовився, Асаїші вистрілили у солдатів Суторо, спричинивши кілька втрат з обох сторін.[19][20]
Громадянська війна в Сирії спочатку сильно ваплинула на ассирійців у Сирії. Станом на листопад 2014 року через окупацію ІДІЛ у місті Ракка залишилося лише 23 ассирійські та вірменські родини. Як повідомляється, бойовики ІДІЛ спалили християнські Біблії та священні книги.[21][22]
23 лютого 2015 року бойовики ІДІЛ викрали 232 ассирійця з сіл поблизу Телль-Тамера в долині Хабуру.[23][24][25] За словами американського дипломата Альберто М. Фернандеса, з 232 ассирійців, викрадених під час нападу ІДІЛ на ассирійські християнські фермерські села на берегах річки Хабур на північному сході Сирії, 51 дитина та 84 жінки. «Більшість із них залишаються в полоні, в одному обліковому записі стверджується, що ІДІЛ вимагає 22 мільйони доларів (або приблизно 100 000 доларів на людину) за їх звільнення».[26] 8 жовтня ІДІЛ опублікувала відео, на якому показано, як страчують трьох ассирійців, викрадених у Хабурі. Повідомлялося, що 202 з 232 викрадених ассирійців все ще перебувають у полоні, за кожного вимагали викуп у 100 000 доларів.[27] На початку 2016 року ІДІЛ звільнила решту 42 заручників в обмін на нерозкритий викуп за посередництва Ассірійської церкви Сходу.[28][29][30]
30 грудня 2015 року 16 людей загинули і 30 отримали поранення в результаті трьох вибухів у ресторанах в ассирійському районі Вуста в Камішли. Інформаційне агентство Amaq, пов'язане з ІД, заявило, що вибухи здійснила група. Це спонукало Сили захисту Гоцарто встановити контрольно-пропускні пункти в окрузі, оскільки ні сирійський уряд, ні очолювана курдами DFNS не могли гарантувати їх безпеку.[31][32][33]
Зменшення політичних репресій після відкликання уряду та включення ассирійських політичних і військових рухів до складу автономної адміністрації Північної та Східної Сирії призвело до більшого залучення ассирійців до управління регіоном. Партія Сирійського Союзу (SUP), віддана світській лівій ідеології «Dawronoye»,[35] є частиною правлячої коаліції «Рух за демократичне суспільство» (TEV-DEM). Суторо — це ассирійська поліція, яка працює спільно з загальною поліцією Асаїш, щоб забезпечити контроль за етнічними ассирійськими районами та околицями.
Хоча сирійська мова була офіційною мовою регіону Джазіра з самого початку, у серпні 2016 року ассирійська громада започаткувала Центр Оурхі в місті Камішли для навчання вчителів, щоб зробити сирійсько-арамейську мову додатковою мовою для навчання державних шкіл[36][37], які розпочалися з 2016/17 навчального року.[38] У цьому навчальному році, зазначає обласний комітет з питань освіти, «три навчальні програми замінили стару, включаючи викладання трьома мовами: курдською, арабською та сирійською».[39]
Однак регіон звинувачують у закритті 14 ассирійських шкіл, які відмовилися дотримуватися навчальної програми, розробленої курдським урядом. Багато ассирійців відкинули новий навчальний план, заявивши, що він не визнається і не акредитований ніде, тоді як навчальна програма сирійського уряду визнається.[40] Ассирійці також виступають проти навчальної програми, розробленої адміністрацією регіону, яка, на думку деяких ассирійських лідерів, була спробою нав'язати курдську націоналістичну навчальну програму всьому регіону.[41][42]
У квітні 2015 року Давид Джендо, лідер гвардійців Хабура, був убитий після того, як його викрали разом з іншим командиром, Еліасом Насером. Обом чоловікам зав'язали очі і відвезли у віддалене місце, нібито для термінової зустрічі з керівництвом YPG. Потім Джендо і Нассера розстріляли, і Девід Джендо одразу ж помер, а Еліас Нассер отримав важкі поранення. Джендо публічно виступав проти того, що YPG грабували будинки ассирійців у 2015 році. За повідомленнями, нападники були заарештовані і постали перед регіональним судом, який засудив двох убивць до 20 років ув'язнення, а двох інших нападників — до 4 і 1 року відповідно.[43][44]
У листопаді 2015 року шістнадцять ассирійських і вірменських громадських і церковних організацій виступили зі спільною заявою, протестуючи проти курдської експропріації приватної власності. У заяві PYD звинувачується в порушеннях прав людини, експропріації приватної власності, незаконному військовому призові та втручанні в навчальні програми церковних шкіл.[45]
Курдів у Сирії звинувачують у тому, що вони змушують мовчати ассирійських критиків своєї адміністрації, зазвичай використовуючи ассирійські проксі-сили, такі як Суторо, щоб залякати цих критиків. 30 вересня 2018 року видатного ассирійського письменника Сулемана Юсфа було заарештовано без повідомлення про звинувачення, як стверджується, у відповідь на статтю, опубліковану паном Юсфом, у якій він критикував де-факто курдську владу за закриття ассірійських шкіл, оскільки а також напад на Іссу Рашида, співвітчизника ассирійського письменника. Одного дня після свого арешту Суторо оголосив заяву, в якій говориться, що «потрібно вжити заходів проти тих, хто поширює брехню, що демократія має правила й обмеження, а наклеп карається законом у західних країнах».[46][47]
- Список ассирійських поселень
- Ассирія
- Ассирійський народ
- Ассирійська спадкоємність
- Ассирійська батьківщина
- Ассирійська демократична організація
- Ассирійська діаспора
- ↑ а б IS entführt mindestens 90 Christen in Syrien. Die Welt (нім.). 24 February 2015. Процитовано 27 October 2016.
- ↑ ISIS Attacks Assyrian Villages in Syria, 4 Killed, Dozens Captured, Churches Burned Posted. Assyrian International News Agency. 23 February 2015. Процитовано 27 October 2016.
- ↑ Hooglund, (2008).
- ↑ Joan A. Argenter, R. McKenna Brown 2004 199" On the Margins of Nations: Endangered Languages and Linguistic Rights, Foundation for Endangered Languages.
- ↑ A brief history of the plight of the Christian Assyrians* in modern day Iraq [Архівовано 2015-04-17 у Wayback Machine.].
- ↑ R. S. Stafford (2006). The Tragedy of the Assyrians. Gorgias Press, LLC. с. 24—25. ISBN 9781593334130.
- ↑ Betts, Robert Brenton, Christians in the Arab East (Atlanta, 1978)
- ↑ Dodge, Bayard, "The Settlement of the Assyrians on the Khabur, " Royal Central Asian Society Journal, July 1940, pp. 301—320.
- ↑ RIGHTS: Assyrians Face Escalating Abuses in "New Iraq" | Inter Press Service. www.ipsnews.net. 3 May 2006.
- ↑ ADO World. Архів оригіналу за 24 липня 2011. Процитовано 24 липня 2011.
- ↑ Donabed, Sargon (February 2015). Reforging a Forgotten History: Iraq and the Assyrians in the Twentieth Century. ISBN 9780748686056. Процитовано 24 April 2016.
- ↑ Alberto M. Fernandez. Dawn at Tell Tamir: The Assyrian Christian Survival on the Khabur River (PDF). aina.org. Процитовано 17 April 2023.
- ↑ El-Deeb, Sarah. Syria's tiny Assyrian community celebrates its survival. AP. Процитовано 10 July 2019.
- ↑ Parry, 2010, с. 259.
- ↑ Joseph, 1983, с. 110.
- ↑ Travis, Hannibal (20 Jul 2017). The Assyrian genocide: Cultural and Political Legacies. Routledge.
- ↑ Christians Under Threat in Syria. U.S. Department of State. Процитовано 10 July 2019.
- ↑ Assyrian faction linked to Syrian opposition meets with Kurdish TEV-DEM after office closure. AraNews. 13 April 2017. Архів оригіналу за 4 May 2020. Процитовано 10 July 2019.
- ↑ Al Rifai, Diana. Assyrians and Kurds clash for first time in north Syria. Al-Jazeera. Процитовано 21 June 2019.
- ↑ Isaac, Mardean. Under Fire From All Sides: Syria's Assyrians. NewsDeeply. Процитовано 22 June 2019.
- ↑ 23 Christian Families Trapped in ISIS Stronghold Raqqa Facing Violence, Forced Taxes. Christian Post. 17 November 2014. Процитовано 24 April 2016.
- ↑ Agenzia Fides News. Процитовано 24 April 2016.
- ↑ Islamic State 'abducts dozens of Christians in Syria'. BBC. 23 February 2015. Процитовано 23 February 2015.
- ↑ Islamic State: Fears grow as jihadists abduct 220 Assyrian Christians in north-eastern Syria. ABC News. 26 February 2015. Процитовано 22 June 2019.
- ↑ Dozens of Christians abducted by ISIL in Syria. Al-Jazeera. Процитовано 22 June 2019.
- ↑ Fernandez, Alberto M. (16 червня 2015). The "Sayfo" Continues Responding to Global Christian Persecution. Berkeley Center Cornerstone. Georgetown University Religious Freedom Project. Процитовано 20 June 2015.
- ↑ Isis appears to have killed three Christian hostages in Syria. The Guardian. 8 October 2015. Процитовано 13 November 2015.
- ↑ Islamic State 'releases Assyrian Christian hostages'. BBC News. 22 February 2016. Процитовано 22 June 2019.
- ↑ Islamic State gets millions in ransom money for kidnapped Christians. Chicago Tribune. Процитовано 22 June 2019.
- ↑ IS releases last of kidnapped Assyrian Christians after ransom payment. DW. Процитовано 22 June 2019.
- ↑ Syria conflict: 'At least 16 dead' in three restaurants blasts. BBC News. 31 December 2015. Процитовано 22 June 2019.
- ↑ Loveluck, Louisa. More than 55,000 died in Syria in 2015 as Isil claims twin attacks in Syrian Christian neighbourhood. The Telegraph. Процитовано 22 June 2019.
- ↑ 16 dead, 30 wounded in three blasts in northeast Syria: Monitor. Hurriyet Daily News. Процитовано 22 June 2019.
- ↑ Syriac flags adorn the city of Hasaka. Syriac Military Council. 20 March 2017.
- ↑ Carl Drott (25 May 2015). The Revolutionaries of Bethnahrin. Warscapes. Процитовано 18 September 2016.
- ↑ Syriac Christians revive ancient language despite war. ARA News. 19 серпня 2016. Архів оригіналу за 17 August 2016. Процитовано 19 серпня 2016.
- ↑ The Syriacs are taught their language for the first time. Hawar News Agency. 24 вересня 2016. Архів оригіналу за 24 вересня 2016. Процитовано 24 вересня 2016.
- ↑ Hassakeh: Syriac Language to Be Taught in PYD-controlled Schools. The Syrian Observer. 3 October 2016. Процитовано 5 жовтня 2016.
- ↑ Rojava administration launches new curriculum in Kurdish, Arabic and Assyrian. ARA News. 7 October 2016. Архів оригіналу за 7 October 2016. Процитовано 7 жовтня 2016.
- ↑ Souleiman, Delil. Syriacs protest Kurdish authorities over Syria school curriculum. Yahoo! News. Процитовано 21 June 2019.
- ↑ Assyrians in Syria Protest PYD's Closure of Schools in Qamishli. Assyrian Policy Institute. 28 August 2018. Процитовано 21 June 2019.
- ↑ Safi, Marlo (25 September 2018). Closure of Syrian Schools: Another Bleak Sign for Christians in Syria. National Review. Процитовано 22 June 2019.
- ↑ Assyrians Under Kurdish Rule: The Situation in Northeastern Syria (PDF). Assyrian Confederation of Europe. Процитовано 24 June 2019.
- ↑ TRIAL OF MARTYR DAWUD JENDO. Twitter. Syriac Military Council. Процитовано 24 June 2019.
- ↑ Assyrians, Armenians in Syria Protest Kurdish Confiscation of Property. AINA. Процитовано 24 June 2019.
- ↑ Prominent Syrian writer Yousph arrested in northeastern Syria, held for five days. Committee to Protect Journalists. 9 October 2018. Процитовано 22 June 2019.
- ↑ Syrien: christlicher Journalist Yusph freigelassen. Vatican News. 11 October 2018. Процитовано 22 June 2019.
- Hooglund, Eric (2008). The Society and Its Environment. У Curtis, Glenn E.; Hooglund, Eric (ред.). Iran: A Country Study. Area Handbook Series (вид. 5th). Washington, D.C.: United States Government Printing Office. с. 81–142. ISBN 978-0-8444-1187-3.
{{cite book}}:|access-date=вимагає|url=(довідка) - Joseph, John (1983). Muslim-Christian Relations and Inter-Christian Rivalries in the Middle East: The Case of the Jacobites in an Age of Transition. SUNY Press. ISBN 978-0-87395-600-0.
- Parry, Ken (2010). The Blackwell Companion to Eastern Christianity. John Wiley & Sons. ISBN 978-1-4443-3361-9.
- «Сірійців вперше навчають їхньої мови» (Стаття та відео, інформаційне агентство Хавар, вересень 2016 р.)
 | |
|---|---|
| Нормативний контроль |