Іранські народи

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Іранці
Iranian-languages-map.jpg
Карта розповсюдження сучасних іранських мов
Кількість приблизно 150 млн осіб
Ареал Середній Схід, Середня Азія, Пакистан, Закавказзя і Північний Кавказ
Близькі народи Індоарійці, Дарди, Нуристанці, Індоєвропейці
Мова Іранські мови
Релігія Переважно іслам, також зороастризм, християнство, бахаїзм, єзидизм, юдаїзм

Іра́нські наро́ди, Іра́нці (перс. ایرانی‌ها‎ — irånihå, тадж. ероніҳо, пашто ایرانیان irāniyān, курд. ایرانی/Îranî, осет. ирайнæгтæ) — група народів спільного походження, що розмовляють на іранських мовах арійської гілки індоєвропейської сім'ї мов. Нині населять Іран, Афганістан, Таджикистан, Пакистан, Туреччину, Ірак, а також Сирію, Оман, Узбекистан, КНР, Азербайджан, Вірмені., Грузію та РФ.

Походження назви[ред.ред. код]

Індоєвропейці

Індоєвропейські мови
Албанська  ·  Вірменська
Балтійські  ·  Кельтські
Германські  ·  Грецька
Арійські  ·  Італійські
Слов'янські  

мертві: Анатолійські ·  Палеобалканські (Дакська,
Фригійська, Фракійська) ·  Тохарські

Індоєвропейці
Албанці ·  Вірмени
Балти ·  Кельти ·  Германці
Греки ·  Індоарійці
Іранці ·  Романці ·  Слов'яни

історичні: Хетти ·  Кельти  ·  Германці  ·  Скіфи  · 
Іллірійці · 
Італіки  ·  Фракійці  ·  Тохари 

Протоіндоєвропейці
Мова ·  Суспільство ·  Релігія
 
Прабатьківщина індоєвропейців
Курганна гіпотеза ·  Анатолійська гіпотеза
Арктична гіпотеза · Вірменська гіпотеза · 
Курганна гіпотеза ·  Індійська гіпотеза · 
Теорія палеолітичної безперервності
Гіпотеза Меллорі
Гіпотеза неолітичної креолізації
 
Індоєвропеїстика

Етнонім «іранці» походить від історичної назви «Іран» (перс. ايران‎ [ʔiɾɒn]), що в свою чергу походить від давньоіранського a(i)ryāna — арійська (земля), (земля) аріїв. Порівн. авест. Airyana — «арійський», airyō.šayana — «обитель аріїв», iryå daiŋhāwō — «країни аріїв», парф. і согд. aryān — «Іран», алан. * alān «алан».

Етногенез[ред.ред. код]

Походження іраномовних народів пов'язано з розпадом індоіранців, що відбувався приблизно на початку II тис. до н. е. на колишній території стародавньої доіндоіранської Бактріано-Маргіанської культури (Середня Азія і Афганістан)[1]. У результаті з'явилися спочатку компактні спільності індоаріїв, мітаннійців і власне іранців, які опинилися розділеними географічними і лінгвістичними бар'єрами. З кінця II по кінець I тис. до н. е. відбувається широка експансія іраномовних племен з Середньоазіатського регіону, в результаті якої іранці виявляються розселені на значних територіях Євразії від заходу Китаю до Месопотамії і від Гіндукушу до Північного Причорномор'я.

Неоднозначність терміну «іранці»[ред.ред. код]

У сучасному вживанні словом «іранці» частіше позначають жителів сучасного Ірану, особливо персомовного, що передусім пов'язано з офіційним перейменуванням в 1935 році цієї країни з «Персії» в «Іран». Тим часом сам термін «Іран» спочатку вживався для куди більш обширного регіону, що включає також Афганістан і південь Середньої Азії (Великий Хорасан). Для розрізнення понять « сучасна держава Іран» та «історичний Іран» для останнього вживають вираз «Великий Іран» (англ. Greater Iran).

Крім того, сам термін «Іран» пов'язаний насамперед з перською мовою і перською епічною традицією (див. Шахнаме). У інших іраномовних народів складалися свої позначення на базі загального древнього етноніма, наприклад, у предків осетин: alan <* aryāna.

Іранські мови[ред.ред. код]

Докладніше: Іранські мови

Іранські мови — група всередині арійської гілки індоєвропейських мов, найбільш близькі до них мови індоарійскі і дардські, що походять з ними з однієї індоіранської спільноти, яка розпалася приблизно на поч. II тис. до н. е.

В результаті міграцій на значні відстані і посилення ізоляції іранська єдність розпадається на поч. I тис. до н. е., тому іранська мовна група сильно диференційована, і мови крайніх її гілок абсолютно не взаємозрозумілі.

Для новоіранської спільноти характерно багатовікове панування перської розмовної і літературної мови (та її близькоспоріднених гілок у вигляді мови дарі і таджицької) і придушення ними решти іранських мов, наслідки чого спостерігаються і донині.

Давні іранці[ред.ред. код]

Скіфи. Промальовування посудини з Куль-Оби

До кінця I тис. до н. е. іранські народи розселилися на величезних територіях, що включали Іранське плато, Середню Азію, Гіндукуш аж до Інда, Синцзян, Казахстан, степи на північ від Кавказу і Чорного моря.

Слідом за іранськими мовами древні іранські народи іноді прийнято ділити на західних і східних, хоча для самих древніх іранців таке ділення навряд чи було актуальним, оскільки в I тис. усі іранські мови були ще дуже близькі одна до одної. Набагато актуальніше було розходження за господарським типом: одні іранські народи були осілими землеробами або гірськими напівосілими пастухами, інші освоїли кочовий спосіб життя.

Сучасні іранські народи[ред.ред. код]

Історія формування[ред.ред. код]

У порівнянні з древньою епохою етнічна карта сучасних іранських народів зазнала істотної зміни. Основними віхами тут стали:

Список сучасних іранських народів[ред.ред. код]

Даріуш Талан, іранський музикант з таром
Літній таджик

Існують також інші локальні групи іранців — носії окремих «малих» мов, які зазвичай етнічно не відокремлюють себе від навколишнього їх іранського народу (персів, пуштунів, курдів) і часто двомовні.

Крім того, в арабських країнах Перської затоки проживають персомовні групи іранського походження: аджам (Бахрейн) і хувала (ОАЕ, Кувейт, Катар, Саудівська Аравія, Бахрейн)

Юдеї, що проживають в іраномовних регіонах, є носіями різноманітних єврейсько-іранських мов.

Примітки[ред.ред. код]