Щекавиця

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Адміністративно-територіальний поділ Києва
Щекавиця
Франц де Мезер - Гора Щекавиця.jpg
Загальна інформація
50°27′55″ пн. ш. 30°29′52″ сх. д. / 50.46527778002777609° пн. ш. 30.49777778002777850° сх. д. / 50.46527778002777609; 30.49777778002777850Координати: 50°27′55″ пн. ш. 30°29′52″ сх. д. / 50.46527778002777609° пн. ш. 30.49777778002777850° сх. д. / 50.46527778002777609; 30.49777778002777850
Країна Flag of Ukraine.svg Україна
Адмінодиниця Київ
Транспорт
Зовнішні посилання:
У проекті OpenStreetMap пошук у Nominatim 421866 ·R (Київ)
Карта
Щекавиця. Карта розташування: Київ
Щекавиця
Щекавиця
Щекавиця (Київ)
Щекавиця у Вікісховищі?
Франц де Мезер. Гора Щекавиця, 1860-ті

Щекави́ця (також Скавика, Олегівка, Олегова гора) — гора в Києві над Подолом. Щекавиця (Олегівка) має визначне історичне значення як для Києва, так і для всієї України: вже самим своїм легендарним минулим вона є священним символом національної української культури.

Розташування гори[ред. | ред. код]

Відразу за Подолом, огинаючи його з південного заходу, розміщувалися витягнуті в одну лінію три гори: південна найближча до літописної «Гори» (пізніше вона дістала назву Андріївської або Старокиївської) — Замкова гора (Киселівка, Фроловська гора); далі, на північний захід, — Щекавиця, а за нею, найвіддаленіша від Дніпра, — Хоревиця (Юрковиця, Йорданські висоти).

Між цими чотирма горами дослідники і розподілили «гради» трьох героїв літописної легенди. Звичайно, при аналізі тих припущень, які висувалися у зв'язку з легендою про трьох братів, нам слід виходити з того, що двоє братів могли отримати свої імена від існуючих місцевих топонімічних назв. Щекавиця не викликає сумніву тому, що так вона називалася в епоху Мономахаидеже ныне зоветься Щековица»), так її йменували в XVIII столітті, так вона називається і в даний час.

Історія Щекавиці[ред. | ред. код]

Це гора одного з трьох братів-засновників Києва — Щека. Літопис під 1151 роком згадує Щекавицю як фортецю при захисті Києва від зазіхань Юрія Долгорукого. Перед татаро-монгольською навалою Щекавиця являла собою заселену околицю стародавнього Києва. Після набігів із пожежами і руйнуваннями спорожнілу землю уподобали хлібороби: на пласкій вершині вирощували хліб, внизу були виноградники. До XV століття Щекавиця і прилеглі до неї пагорби були укріплені.

2 грудня 1581 київський воєвода Костянтин Острозький київській церкві Богородиці надав орне поле на горі Щекавиці[1] 15 лютого 1619 король Сігізмунд ІІІ Ваза видав грамоту, якою надав гору міщанам Києва.[2].

1658 року тут гетьман Виговський оборонявся від військ московського боярина Василя Шереметьєва. У 1663 році Щекавицю взяли в облогу поляки, а в 16671678 роках — татари; однак фортеця вистояла і лишалася українською.

Близько 1772 року Щекавицю перетворено на кладовище, після епідемії чуми 1770 р. Тоді померло близько 6 тисяч людей із усього 20-тисячного населення міста. Братські могили, засипані вапном, і зараз знаходяться в її схилах. Там збудовано Церкву Всіх Святих (1782) та кам'яну дзвіницю (1809). На кладовищі поховані Артем Ведель, Андрій Меленський, Володимир Іконніков та ін.

Щекавиця зберігає ще давнішу пам'ять про наших Предків. Біля підніжжя гори розміщені слов'янські поховання передхристиянської доби VIII — IX століть. За однією з версій, саме тут гадюка «вкусила» Віщого Олега. На самій горі, за легендами, і був похований Віщий Олег:

« І погребли його на горі, що зветься Щекавицею. Єсть же могила його й до сьогодні. Називається та могила Олеговою. (Повість врем'яних літ) »

До гори веде вулиця, яка й нині зветься Олегівською. Ще в XIX столітті дослідник української старовини Михайло Максимович писав, що в 1856 році старожили показували йому ту могилу. Старі кияни знали її місце ще й на початку ХХ століття.

Археологи займалися дослідженням Щекавиці вкрай недостатньо.

А ще гора цікава тим, що з неї Київ видно на 360 градусів.

1 квітня 2011 року гору почали руйнувати — відеорепортаж

Зображення[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Отделъ ІІІ. Извѣстія грамотъ, документовъ // Сборникъ матеріаловъ для исторической топографіи Кіева и его окрестностей (редактори Володимир Антонович, Ф. Терновський).— Кіевъ: типографія Е. Я. Федорова, 1874.— С. 47.
  2. Там само. С. 59—61.

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]