Ваханці

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ваханці
Кількість 50 — 70 тис.
Ареал

Пакистан Пакистан:
10 — 40 тис.
КНР КНР:
15 тис.
Афганістан Афганістан:
13 тис.
Таджикистан Таджикистан:

11,9 тис.
Близькі до: памірці
Мова «khikwor zik», таджицька, російська, дарі, урду, фарсі (діалект Порсена)
Релігія Іслам (ісмаїліти)
Ваханець — провідник експедиції Т. Е. Гордона (Thomas Edward Gordon[en]) на березі оз. Зоркул (Вікторія), намальований самим Гордоном[1]

Ваханці (самоназва: khik, вахи) — один з памірських народів. Віруючі — мусульмани-ісмаїліти переважно нізарітського толку.

Територія проживання[ред. | ред. код]

Ваханці розселені на територіях ряду країн:

Чисельність[ред. | ред. код]

Загальна чисельність ваханців становить 50 — 70 тис. осіб[2].

У Таджикистані — 11 900 осіб назвали рідною ваханську мову (за переписом 1989).[3][4] В 21 сторіччі їх число може досягати в ГБАО 15 — 20 тис. осіб.

В Афганістані — до 13 000 осіб[5].

У Пакистані — 10 — 40 тис. осіб.

У СУАР КНР — до 15 000 осіб з 41 000 гірських «таджиків», відзначених саме так за переписом населення 2000 у КНР (інші в СУАР КНР — сарикольці).

Мова[ред. | ред. код]

Розмовляють на Ваханській мові східної групи іранської гілки індоєвропейської родини мов. Також поширені таджицька, російська, дарі, урду. Практично всі говорять на бадахшанській говірці таджицької мови.

Традиційні заняття[ред. | ред. код]

Належать до господарсько-культурного типу осілих орних хліборобів та скотарів високогірних зон Західного Паміру, Гіндукушу, Північних Гімалаїв та Каракоруму. Ваханська родина, що проживає в одному будинку, складається зазвичай не більше ніж з 15 осіб. Дорослі займаються землеробством, випасом худоби, різними домашніми промислами та ремеслами. Діти допомагають старшим пасти худобу та збирають хмиз і послід худоби, який у висушеному вигляді йде на паливо. Доїнням худоби та обробкою молока займаються жінки. Техніка підготовки полів до зрошування аналогічна ішкашимській, основними способами були валиковий та струменево-борозновий. Питома вага скотарства в господарстві збільшувалася із збільшенням висоти розташування селищ. Як і у інших памірців, було поширене ткацтво (чоловіче заняття), ткали шерсть дрібної рогатої худоби, а з вовни кіз і яків — на вертикальних ткацьких верстатах  — смугасті безворсові килими (скотарство). На горизонтальних ткацьких верстатах ткали вовняні тканини для традиційного одягу. Чоловіки пряли шерсть кіз і яків, а жінки — шерсть овець та верблюдів.

Великого розвитку досягло жіноче ручне гончарство[6].

Одяг[ред. | ред. код]

Жінки в'язали вовняні (до колін) шкарпетки з багатим кольоровим орнаментом, які надягали під чоботи на м'якій підошві. Влітку ходили у взутті типу сандалій, як шугнанці. Головні убори — у жінок велике покривало, тепер косинки, а у чоловіків — тюбетейка (круглої форми з прямою околичкою та плоским верхом). Деякі жінки також носили тюбетейки, як і ішкашимки. З 1950-х років повсюди увійшов у побут одяг сучасного міського покрою, фабричного виготовлення. У жінок — місцева середньоазіатська сукня на кокетці з середньоазіатського шовку, сатину, оксамиту, фабричного виготовлення вовняні в'язані кофти, светри, шкарпетки, панчохи, взуття. Вовняні халати, овчинні шуби, вовняні візерункові шкарпетки без п'ят і чоботи на м'якій підошві головним чином носять чабани[7].

Взаємовідносини[ред. | ред. код]

Як і у інших памірських народів, життя кишлачної громади та співіснуючі з нею патронімії ґрунтувалася багато в чому на звичайному праві. У ваханців аж до теперішнього часу зберігається багато нерозділених сімей. І малі, і нерозділені родини входять в патронімію (тухм) та пов'язані агнатною спорідненістю. Характерна взаємна допомога у господарських роботах і при різних сімейних подіях. Велику роль грав дядько — брат матері. У роки радянської влади тривав процес асиміляції ваханців таджиками, але ваханці зберігають свою етнонаціональну самосвідомість; паралельно з 2-ї половини XX століття йде процес консолідації всіх памірських народів в одну етнічну спільність[8].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Sir Thomas Edward Gordon (1832–1914), «Lake Victoria, Great Pamir, May 2nd, 1874»
  2. Памирцы в России[недоступне посилання з березень 2019]
  3. Итоги переписи населения Таджикистана 2000 года: национальный, возрастной, половой, семейный и образовательный составы
  4. Или свыше 7 тысяч человек (в пределах бывшего СССР, перепись 1959 года)
  5. Badakhshan March 20, 2003 Численность населения района Вахан (в провинции Бадахшан) — 13 тыс. чел. в 2003
  6. Бобринский 1908:35-36
  7. Бобринский 1908:24-26
  8. Камалиддинов 1996:47

Джерела[ред. | ред. код]

  • Бобринський А. Горяни верхів'їв Пянджа. Ваханці та ішкаімци. М., 1908.
  • Велика радянська енциклопедія: у 30 т./гол. ред. А. М. Прохоров. — М.: Сов. вікі., 1970–1981.
  • Камаліддінов Ш. С.Історична географія Південного Согда та Тохарістана по арабомовним джерелами IX — початку XIII ст. — Ташкент: Узбекистон, 1996.
  • Стеблін-Каменський І. Н. Повсякденна та ритуальна їжа ваханців/Країни Сходу. Вип.16. Памір. — М., 1975. — С.192-202.

Посилання[ред. | ред. код]