Маньчжурська мова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Маньчжурська мова
ᠮᠠᠨᠵᡠ ᡤᡳᠰᡠᠨ
Манчжу ґісун
Поширена в Маньчжурія, Китай
Регіон Східна Азія
Носії 60 осіб з 10,5 млн маньчжурів (2000)[1].
Писемність маньчжурська абетка
Класифікація

алтайські мови

Тунгусо-маньчжурська група
Офіційний статус
Офіційна ні
Коди мови
ISO 639-1
ISO 639-2 mnc
ISO 639-3 mnc

Маньчжу́рська мо́ва (маньчж.:ᠮᠠᠨᠵᡠ
ᡤᡳᠰᡠᠨ
manju gisun) — мова тунгусо-маньчжурської групи алтайської мовної сім'ї[1]. Належить до мов, що вимирають. Має близько 60 носіїв[1]. Колишня рідна мова маньчжурів, корінного народу Маньчжурії (сучасна провінція Хейлунцзян, КНР), що в 20 столітті, в результаті демографічної кризи та китаїзації, перейшов на китайську мову[1]. Одна з офіційних мов колишньої династії Цін (16161912), однієї з найбільших азійських імперій нового часу. Належить до аглютинативних мов з обмеженим сингармонізмом. Походить від середньовічної чжурчженської мови. З 1599 року базується на маньчжурській абетці, яка, у свою чергу, походить від монгольської абетки[1]. Має чотири діалекти — Бала, Алехуся, Цзін, Лалінь[1].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е Маньчжурська мова. Ethnologue (16th ed., 2009)

Посилання[ред. | ред. код]